56886 (610504), страница 8
Текст из файла (страница 8)
У серпні 1919 року відновив свою діяльність національний хор, перша співанка якого відбулася в помешканні «Просвіти».
Досить багатим на події та різноманітним було в цей час і театральне життя Вінниці. Впродовж 13—15 серпня 1919 р. силами місцевих артистів в міському театрі та кінотеатрах «Експрес», «Патеграф», «Ампір» було дано цілий ряд безплатних висіав для українського козацтва, за що від державного інспектора Запорізької групи Армії УНР полковника П. К. Дерещука була висловлена їм щира подяка. Міський театр після відходу більшовиків очолював член управи Я. М. Волошин. Під його керівництвом було поставлено низку українських вистав. З 22 серпня 1919 р. театр очолював член міської управи, відомий літератор та активний діяч місцевого українського соціал-демократичного осередку В. С. Ду-дич.Трупа артистів поставила п'єсу «Сватання на Гон-чарівці», збір від якої в розмірі 10 тисяч гривень через артистку А. Білогорську-Левченко було передано на користь бідних дітей галицьких виселенців.
Неабияке значення для розвитку українського театру мало прибуття до Вінниці у вересні 1919 р. «Нового Львівського театру» під проводом відомого корифея сценічного мистецтва Амвросія Бучми (1891-1957).
27 вересня 1919 р. у Вінниці відбулася прем'єрна вистава цього колективу, який поставив п'єсу «Невільник». Згодом вінницьким глядачам були показані такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «На перші гулі», «Мартин Боруля», «Зимовий вечір», «Куди вітер віє», «Молода кров». У цих виставах грали актори А. Бучма, М. Крушельницький, І. Рубчак, К. Рубчакова, А. Шеремета, Г. Мартиненко та інші майстри сцени.
У грудні 1919 року склад трупи «Нового Львівського театру» збільшився майже вдвічі, поповнившись кращими силами київського «Молодого театру» (Г. Юра, П. Самійленко, В. Василько, Ф. Лопатинський та ін.). Крім цього, поповнився також оперний ансамбль, до складу якого запрошено А. Любич-Козакову.
У поновленому театрі режисер Г. Юра (1888—1966) поставив п'єси «Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка, «Зимовий вечір» та «Осінь» О. Олеся, «Панна Мара», «Чорна пантера і білий медвідь», «Гріх» і «Молода кров» В. Винниченка, «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра, а також опери «Катерина», «Бондарівна» і «Ой, не ходи, Грицю».
У Вінниці в цей час діяв і єврейський театр, який здійснив виставу за п'єсою Ваксмана «Дочка вулиці».
Певна стабілізація внутрішнього соціально-економічного та культурного життя у Вінниці невдовзі знову була порушена зовнішнім чинником. З другої половини вересня 1919 р. Наддніпрянській Армії УНР та Українській Галицькій Армії довелося зіткнутись з новим і сильним ворогом — Добровольчою армією А. Денікіна. Важкі оборонні бої, які вели українські армії в умовах гострої нестачі боєприпасів, продовольства, одягу та медикаментів, відбувалися на фоні жахливої епідемії тифу. В особливо скрутному становищі опинилася УГА, де через тиф та інші лиха в листопаді 1919 р. вона позбулася до 90 % свого складу. Лише у Вінниці, Жмеринці, Хмільнику, Літині і Немирові в лікарнях перебувало понад 10 тисяч хворих стрільців. У самій Вінниці в грудні 1919 р. було 3 тис. хворих вояків УГА, з яких більшість померла, в тому числі поручник, визначний літературний критик Микола Євшан (Федюшка), автор знаменитої патріотичної промови «Великі роковини», виголошеної перед вояками у Вінниці і виданої тут у 1920 р.
У цих умовах командування УГА (генерал-четар Мирон Тарнавський) з метою уникнення цілковитої військової та гуманітарної катастрофи б листопада 1919 р. укладає на станції Зятківці з Добрармією сепаратний договір. За цим договором УГА зі всім спорядженням переходила у підпорядкування Добрармії. Щоправда, у договорі застерігалось, що УГА не буде воювати проти Армії VHP. Згодом, 17 листопада в Одесі з незначними поправками було укладено новий договір, який дозволяв галичанам зберегти свою організацію, мову, статути та майно. Для зв'язку з Начальною Командою УГА та з військовими частинами призначено російських офіцерів. Зокрема, у Вінницю військовим комендантом було направлено капітана Сапунова. У своєму першому наказі він, підкресливши, що розпорядження ти функції галицького коменданта залишаються в силі (місто перебувало під контролем УГА), наказав вивісити на всіх громадських будинках російські національні прапори, а також оголосив мобілізацію обер-офіцерів віком до 43 років та штаб-офіцерів до 50 років.
За кілька днів новим комендантом Вінниці та повіту замість капітана Сапунова призначено полковника Семенова, який видав ряд наказів про заборону будь-яких лекцій, вечорів, концертів, зборів без його дозволу; виїзду із міста всім без винятку особам без спеціального дозволу; про здачу вогнепальної зброї. Винним у таких та подібних справах загрожувала смертна кара.
Білогвардійське керівництво міста на початку грудня 1919 р. розпустило міські думу та управу, їхні обов'язки було покладено на спеціальну комісію.
Окрім міських органів самоврядування, було розпущено й повітову народну управу.
Тим часом договір, укладений УГА з Добровольчою Армією, викликав усе більше невдоволення серед галичан. Тому як протидія курсу Начальної Команди УГА на союз із денікінцями в її рядах виникає таємна Колегія старшин, до якої увійшли отамани С. Шухевич, О. Лисняк, сотники Меленцій, Турчин та четар Д. Паліїв. Згадана колегія розпочала неофіційні переговори з армією генерала М. Омеляновича-Павленка, яка 6 грудня 1919 р. вирушила у свій знаменитий Зимовий похід. Ці переговори завершились укладенням у Вінниці 24 грудня 1919 р. угоди про об'єднання та спільні дії. Проте через важке становище УГА (тисячі хворих) ця угода так і не була зреалізована.
Наступного дня (25 грудня) Вінницю зайняв отаман Я.М. Шепель. Рештки денікінців, які були ще там, рятувалися втечею. Після цих подій Вінницю почали залишати і галичани, перебазовуючись згідно з директивами Добрармії від 29 грудня на південь, у район між Бірзулою та Одесою. Таким чином, боєздатні частини УГА під проводом М. Тарнавського 30-31 грудня 1919 р. залишили Вінницю. Проте у місті залишалися тисячі хворих стрільців. З метою їхнього порятунку від розправи з боку більшовиків радикально налаштовані галичани засновують Ревком УГА і 31 грудня 1919 р. укладають договір з більшовиками про розрив з Добрармією та про реорганізацію галичан в Червону Українську Галицьку Армію. Цю угоду підписали члени Ревкому УГА. Згодом у Бірзулі за прикладом Ревкому ЧУГА у Вінниці політичний відділ при Начальній Команді УГА створює б лютого 1920 р. Начальний Ревком УГА — керівний орган галицького війська. Наступного дня він видає наказ про створення Червоної УГА. Невдовзі обидва ревкоми — вінницький та бірзульський об'єднуються.
Згодом 25 лютого у Вінниці відбувається 1-й військовий з'їзд, на якому обрано військову раду, що перебрала на себе функції Ревкому.
Все ж, попри дезорганізацію частин УГА, вступ більшовиків у Вінницю (3 січня 1920 р.) зовсім не виглядав легкою прогулянкою. Як писала згодом газета «Червоний прапор» (Київ) за 4 січня того ж року, «вчора вночі, після завзятого бою з галицькими частинами, взяті вокзал і місто Вінниця. На вокзалі захоплена колосальна здобич. У наші руки попало багато полонених. Захвату Жмеринки чекаємо з години на годину» 0.
Одразу ж після захоплення влади, більшовики заходилися енергійно її зміцнювати. Зокрема, вже 2 січня 1920 р. було обрано тимчасовий губком КП(б)У на чолі з А. Хвилею, б січня 1920 р. створюється губревком, який очолив К. Полянін, а з 24 лютого того ж року — М.Г. Козицький.
Деякий час до ревкому входили також боротьбисти, однак на початку 1920 р. вони були виведені звідти. Крім них, певну конкуренцію більшовикам у боротьбі за владу намагалась також скласти Українська комуністична партія, установчий з'їзд якої відбувся у Вінниці 22-25 січня 1920 р.
За почином московських більшовиків їх місцеві однодумці організували у Вінниці 29 січня перший на Поділлі комуністичний суботник. Згодом такі масові заходи стали проводити періодично. В галузі соціально-економічної політики проводилися заходи з метою відновлення роботи промислових підприємств, транспорту, скорочення безробіття тощо (зокрема, 11 січня 1920 р. було відкрито біржу праці). Розпочинають також свою роботу міські хлібопекарні і заклади громадського харчування (в їх числі - чотири відкриті у березні їдальні, дві з яких були платні і дві безплатні), місто забезпечувалось паливом.
У галузі охорони здоров'я в цей час значна увага надавалася боротьбі за чистоту міста та прилеглих районів, становищу лікарень, роз ясненню причин та методів боротьби з поширеними тоді хворобами (з цього приводу було прийнято 9 квітня 1920 р. спеціальне рішення губревкому).
Освітянські структури зайнялися ліквідацією неписьменності. Центральне бюро профспілок Вінниці зобов'язало своїх малописьменних та неписьменних членів відвідувати школи грамоти, які почали діяти при заводах і фабриках, а також в різних районах міста. У місті розпочато підготовку учителів для початкових і середніх шкіл та відкриття короткотермінових курсів радянського будівництва.
У сфері культурного будівництва важливу роль відіграють робітничі клуби (найзначніший із них відкрився 11 квітня 1920 p.), які в нових умовах намагаються продовжувати традиції своїх попередників доби УНР. Варто також відзначити, що у Вінниці був організований симфонічний оркестр, діяла спеціальна комісія, яка займалася охороною та збереженням пам'яток історії та мистецтва.У цей же час (18 квітня 1920 р.) започатковано видання газети, діяла спеціальна комісія, яка займалася охороною та збереженням пам'яток історії та мистецтва.
У цей же час (18 квітня 1920 р.) започатковано видання газети ''Юный пролетарий». Ще раніше (з 11 січня 1920 р.) почала виходити газета «Вісти — Известия Подільського Губерніяльного Революційного Комітету (з 8 лютого того ж року — «Вісти»), орган Подільського губревкому та губкому КП(б)У.
Знаменною подією не лише для Вінниці, але й для усієї України було об'єднання 28 січня 1920 р. у нашому місті театральних труп А. Бучми та Г. Юри в Новий драматичний театр ім. І. Франка. Головним режисером новоутвореного театру став Гнат Юра. Крім нього, до творчого ядрз колективу увійшли також композитор і диригент Б. Крижанівський та художник М. Драк.
Паралельно із названим театром у Вінниці також працював «1-й трудовий кооператив українських акторів», у складі якого перебували відома оперна співачка М. Литвиненко-Вольгемут та її чоловік Г. Вольгемут (адміністратор трупи).
Таким чином, відомий на весь світ Національний академічний український театр ім. І. Франка у Києві було започатковано та створено саме у нашому місті (у 1923 р. він переїхав на Донбас, а в 1926 р. — до Києва)0.
Становище більшовиків у цей час все ж не можна було назвати стабільним. Південними районами Поділля рейдувала армія генерала М. Омеляновича — Павленка, яка здійснювала славнозвісний «Зимовий похід». До того ж, не припинялася партизанська боротьба селянських повстанських загонів. За даними історика Б. Козельського, Вінницю 23 лютого 1920 р. після 4-денних боїв зайняв отаман Шепель. В його руки дісталося майже все майно, захоплене більшовиками у Денікіна0. Однак найбільш невдалим для більшовиків був квітень 1920 р. 23 квітня, дізнавшись про наближення армії М. Омеляновича-Павленка, 2-а бригада ЧУГА (командувач — Ю. Головінський) вирішує підняти повстання в тилу у більшовиків, її виступ підтримала також 3-я бригада. Повсталі галичани роззброїли гарнізон у Літині, перестріляли велику частину комуністів і повели наступ на Вінницю. О 8-й годині вечора того ж дня вони відкрили артилерійський вогонь по місту, після чого увійшли у Вінницю, зайнявши Миколаївську вулицю (нині - Соборна) до готелю «Савой» та вулицю Петра Могили (теперішня Свердлова) аж до Староміського мосту. Однак, зібравши всі сили, місцеві більшовики вранці 24 квітня відкидають повстанців на Літинському шосе до сіл Шереметка та Людвиківка (нині - у складі Вінниці). Вночі 24 квітня на допомогу вінницьким комунарам підійшли з Калинівки частини 17-ї кавалерійської дивізії з бригади Г. Котовського, і повстанці, зазнавши великих втрат, відступили до Літина. Невдовзі, 27 квітня, вони були роззброєні польським військом та відправлені до таборів інтернованих0.
Виступ галичан не минув безслідно, сприяючи успішному наступу в Україну з 25 квітня 1920 р. польської армії та союзних їй 2-х українських дивізій. Під натиском сил союзників 12 та 14 радянські армії відкочувались на схід і, таким чином, Вінницю вони залишили без бою в ніч з 27 на 28 квітня 1920 р0.
Після звільнення Вінниці від більшовиків вона знову (у травні - червні 1920 р.) стає фактично столицею України. Невдовзі сюди перебираються уряд та Директорія УНР.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
