27642 (603653), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Так, якщо предмети вилучалися в ході обшуків, оглядів чи виїмок з порушенням закону, то виключаються зі справи не тільки відповідні протоколи обшуків, виїмок, оглядів, а й вилучені в такий спосіб предмети – речові докази, а також висновки експертів з дослідження цих предметів.

1. Правило про недопустимість доказів, що містять відомості невідомого походження.

Доказ вважається недопустимим, якщо він містить відомості, походження яких невідомо і які не можуть бути перевірені.

1. Правило про несправедливе твердження.

Відповідно до нього доказову силу доказу, що перевіряється, не повинна істотно перевищувати небезпека несправедливого упередження.

Це правило стосується тільки судового розгляду справ за участю присяжних. [17. C.82-83]

Принципами оцінки доказів у кримінальному судочинстві є тi найважливіші положення процесуального пра­ва, що закріплені українським законодавством як основні начала діяльності органів дізнання, досудового слідства та суду при оцінці доказів i здійсненні правосуддя. До цих принципів належать: вільна оцінка наявних доказів; всебічність, повнота й об'єктивність оцінки доказів; оцінка доказів у сукупності.

Принцип вільної оцінки доказів полягає насамперед, у тому, що під час оцінки доказів органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) вільні в свoїx оціночних судженнях, у висновках, що робляться на основі дослідження i розгляду вcix обставин справи. Вони оцінюють вci наявні докази по справі вільно, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всій сукупності обставин справи, i не обмежені при оцінці ніякими формальними розпорядженнями. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що жоден доказ для суду, прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, не має наперед визначеної сили (ч. 2 ст. 67 КПК).

Найважливішим принципом оцінки доказів у кримінальному npoцeci є всебічна, повна та об'єктивна їх оцінка, що закріплено в ч. 1 ст. 67 КПК. Цей принцип вимагає від органів дізнання, досудового слідства i суду виходити при оцінці доказів з об'єктивного, всебічного i повного розгляду вcix обставин справи, перевірки всіх можливих i передбачених версій, встановлення як обвинувальних, так i виправдувальних доказів, глибокого аналізу вcix наявних доказів. Однак практика свідчить, що цих вимог не завжди додержуються органи дізнання, досудового слідства i суду в своїй роботі, що часто призводить до серйозних порушень законності, до необґрунтованого засудження невинних.

Принцип всебічної, повної та об'єктивної оцінки доказів зобов'язує слідство i суд додержуватися максимальної об'єктивності, не допускаючи жодної упередженості та тенденційності. Об'єктивність у кримінальному процесі є завданням здійснення правосуддя i зміцнення законності, важливою умовою пізнання істини i необхідною гарантією охорони інтересів громадян. Принцип об'єктивності при здійсненні правосуддя вимагає, щоб кожен, хто вчинив злочин, зазнав справедливої кари i щоб жоден невинуватий не був притягнутий до кримінальної відповідальності. Виходячи з цього, жодна людина не може бути визнана винною i засудженою, допоки її провину не встановлять на основі беззаперечних доказів по справі. Будь-які сумніви при доведенні провини, виходячи з презумпції невинуватості, що діє в нашому кримінальному процесі, тлумачаться на користь обвинуваченого. Закон покладає тягар доведення винуватості у вчиненні злочину на обвинувача i категорично забороняє перекладати такі обов'язки на обвинуваченого. Об'єктивність при здійсненні правосуддя виявляється у тому, що обвинувальний вирок, згідно iз законом, не може бути заснований на припущеннях i ухвалюється лише за тiєї умови, якщо в ході судового розгляду вину підсудного у вчиненні злочину буде доведено.

Важливе значення у кримінальному npoцеci також має принцип оцінки доказів у їх сукупності. Оцінити докази у їх сукупності - означає зробити висновки щодо того, наскільки правдоподібним є кожний доказ, кожен факт, що має значення для справи, i як точно він підтверджує або заперечує, у якому взаємозв'язку перебуває з іншими доказами по справі, яке значення для справи має вся сукупність зібраних доказів. Однак цей найважливіший принцип оцінки доказів ще часто порушується у слідчій діяльності. [6. C.150]

Докази вважаються достатніми тоді, коли в своїй сукупності дають можливість установити всі передбачені законом обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні в справі.

Отже, критеріями такого важливого і присутнього на всіх стадіях кримінального процесу елемента доказування як оцінка доказів є достовірність, достатність, допустимість і належність. Всі ці критерії є дуже важливими при оцінці доказів у кримінальній справі. Наявність всіх їх дає можливість вважати певні факти, події, явища доказами у справі. І, навпаки, відсутність хоча б одного з них є підставою для невизнання такого доказу.

Таким чином, кожна окремо взята стадія кримінального процесу має як загальні для всіх стадій ознаки, так і конкретні, притаманні тільки їй особливості. Такі особливості зумовлені тим, що кожна стадія відрізняється від іншої власними задачами, колом суб'єктів доказування, специфікою кримінально-процесуальних дій та колом процесуальних рішень.

3. ПРЕДМЕТ, МЕЖІ І СУБ'ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

3.1. Особливості предмета доказування в кримінальному процесі

В кримінально-процесуальній літературі існують різні визначення предмета доказування.

На думку М.М. Міхєєнка, В.Т. Нора, В.П. Шибіко предмет доказування в кримінальному процесі – це така сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. [8. C.132]

На думку А.П. Рижакова предмет доказування – це повний перелік обставин, які в обов'язковому порядку підлягають встановленню і підтвердженню (їх наявність або відсутність) з використанням доказів по кожній кримінальній справі. [9. C.203]

Є.Г. Коваленко визначає предмет доказування як коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення. [6. C.118]

Л.Д. Удалова також визначає предмет доказування як коло обставин, що підлягають доказуванню і встановленню в конкретній кримінальній справі з метою її правильного вирішення. [11. C.110]

Як бачимо, поняття предмета доказування у процесуальній літературі визначається більш-менш однаково. Під ним прийнято розуміти сукупність фактів та обставин, які підлягають встановленню у кожній кримінальній справі для правильного вирішення питань матеріального і процесуального права.

Стаття 64 КПК України дає перелік обставин, які підлягають доказуванню при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді. До них КПК відносить:

1. подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2. винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4. харктер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Міхєєнко, крім того, відносить до предмета доказування причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23 КПК) [8. C.133]

Певні особливості предмет доказування має при провадженні в справах про злочини неповнолітніх (ст.433 КПК України), в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб (ст. 417 КПК України), а також при вирішенні судом питань про застосування заходів медичного характеру (ст. 420 КПК України).

Зокрема, при провадженні в справах про злочини неповнолітніх, крім обставин, зазначених у статті 64 КПК України, необхідно також з'ясувати вік неповнолітнього, стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього, характеристику особи неповнолітнього, умови життя та виховання неповнолітнього, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. (ст.433 КПК України)

У справах про застосування примусових заходів медичного характеру судом вирішуються такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа; чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа; чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.

Окреслений в статті 23 і 64 КПК України предмет доказування є загальним і обов'язковим для всіх кримінальних справ. Розглянемо кожний із елементів, що складають предмет доказування окремо. Серед обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, повинні бути встановлені насамперед ті, що стосуються події злочину. В ч.1 ст.64 КПК України конкретизуються обставини, які саме мають бути тут досліджені. Це час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину. Слід зазначити, що час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину підлягають встановленню і підтвердженню по кожній кримінальній справі незалежно від того, чи мають ці обставини значення для кваліфікації суспільно небезпечного діяння чи ні.

Час – це не лише тільки, в який день і о котрій годині вчинено злочин, але й те, скільки років в цей день і годину було тому, хто його вчинив, а отже, який матеріальний закон тоді діяв. Від встановлення цих обставин може залежати вирішення питання про те, чи досяг обвинувачений до моменту вчинення злочину віку, з настанням якого можливо притягнути його до кримінальної відповідальності, а також (при зміні законодавства, наприклад, при введенні в дію нового кримінального кодексу) для вирішення питання про те, який кримінальний закон по даній справі повинен застосовуватися. [9. C.205]

Спосіб вчинення злочину – це система будь-яких дій (бездіянь), що стали причиною настання злочинного результату. Виявлені компетентними органами ознаки, що характеризують спосіб, дозволяють відмежувати один злочин від іншого. Саме спосіб вчинення злочину відрізняє крадіжку від грабежу і розбою. [9. C.206]

Зміст поняття „інші обставини вчинення злочину ” для різних злочинів може бути різним. Тим не менш до таких фактів прийнято відносити:

• суспільну небезпечність діяння;

• протиправність;

• засоби і предмети вчинення злочину;

• дані про потерпілого від злочину, а іноді і про характер його дій;

• застосовані обвинуваченим засоби приховання злочину і подібні обставини. [9. C.206]

Вимога закону про те, що підлягають доказуванню винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, передбачає необхідність установлення суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину (умисел чи необережність, їх форми, мотив, мета)

Слід встановити, чи скоїв обвинувачений діяння, яке вимінюється йому в вину; прізвище обвинуваченого, його ім'я та по-батькові, рік та місце народження, національність, освіту та інші дані про нього, які дозволяють безперечно завірити дану особу.

Коли вже доказаний факт вчинення діяння конкретною особою, необхідно з'ясувати, чи діяла вона при цьому умисно чи необережно, яка форма умислу чи необережності.

Важливе кримінально-процесуальне значення мають мотиви і мета злочину. Тому їх наявність, конкретний зміст і направленість повинні бути неодмінно доказані.

У випадках, коли за обставинами справи виникають сумніви в психічному стані обвинуваченого, в його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, підлягає доказуванню його осудність. [11. C.112]

При доказуванні обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, необхідно встановити всі обставини, які пом'якшують, обтяжують чи виключають кримінальну відповідальність.

Стаття 66 КК України визначає обставини, які пом'якшують покарання. До них, зокрема відносяться: з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку чи заподіяної шкоди; вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою в стані вагітності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову та іншу залежність тощо.

Стаття 67 КК України визначає обставини, які обтяжують покарання. До них відносять: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину; вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші.

Всі обставини, закріплені в статтях 66-67 КК України характеризують особливості злочину: його суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт чи об'єктивну сторону. Всі ці обставини мають важливе значення для справи. Тому вони обов'язково підлягають доказуванню.

Не менш суттєвими для справи є обставини, які характеризують особу обвинуваченого. До таких обставин слід віднести поведінку обвинуваченого в побуті, в колективі, його відношення до праці та характеристики його як працівника, наявність у нього нагород, почесних звань тощо.

Характер і розмір шкоди, завданої злочином і розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння можуть також впливати на кваліфікацію злочину або на розмір покарання. В таких випадках вони підлягають встановленню разом з іншими кваліфікуючими обставинами або обставинами, які впливають на ступінь і характер відповідальності винного. Іноді ці обставини набувають самостійного значення, оскільки їх встановлення може слугувати основою для відшкодування шкоди, заподіяної злочином. У вказаному випадку вони складують окремий елемент предмета доказування. [11. C.113]

Стаття 23 КПК України зазначає, що при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Це є досить суттєвим елементом предмету доказування, оскільки такі причини та умови можуть вплинути на ступінь та характер відповідальності, а їх не встановлення може потягнути відміну вироку. Крім того, виявлення причин та умов вчинення злочину може бути корисним для проведення профілактики злочинності та застосування заходів боротьби зі злочинністю.

Отже, предметом доказування у кримінальній справі є ряд обставин, які підлягають встановленню. Правильне, повне і точне їх вияснення та дослідження є запорукою правильної кваліфікації злочину та призначення тієї міри покарання, якій підлягає конкретна особа, обвинувачена у даному злочині.

Характеристики

Список файлов курсовой работы