11375 (600546), страница 3
Текст из файла (страница 3)
СОЛОВЕЙ СХІДНИЙ - LUSCINIA LUSCINIA (L.)
Невеликі птахи. Маса до 28 г. Дорослі птахи зверху рудувато-коричневі, знизу сірувато-буруваті. Стернові пера іржаво-бурі. Самки такі самі за забарвленням, а за розміром трохи менші. Молоді птахи плямисті, бурі, з рудими плямками.
Поширені в середній і південній смугах Європи, Азії, на схід до Красноярська, на південь до Китаю і Тянь-Шаню. Птахи перелітні. Зимують у Південно-Східній Африці. В УРСР гніздові і перелітні птахи всієї території, за винятком Криму і Прикарпаття.
Гніздяться у вологих листяних лісах і парках, біля струмків, озер, річок, ставків, де добре розвинений чагарниковий підлісок.
У природі їх визначають за рудувато-бурим забарвленням і характерною поведінкою. Тримаються в густих чагарникових заростях, часто на землі. Крик тривоги в гніздовий період — «сі-крр-крр, сі-крр-крр». Самці навесні співають. Пісня дзвінка, багата на різні свистячі звуки, дуже мелодійна. Живляться комахами (більше жуками), павуками, черв'яками. Восени охоче їдять різні ягоди [2, 120].
Прилітають на місця гніздування пізно, в травні. Гнізда на землі, в густих заростях, із сухого листя і стебел трав. Повна кладка з 5 — 6 шоколадно-коричневих яєць, у другій половині — кінці травня. Насиджує самка, 13 — 14 днів. Пташенята залишають гніздо через 11 — 12 днів, коли ще не вміють літати. Ще тиждень батьки продовжують їх годувати. Відлітають у серпні — на початку вересня. Птахи дуже корисні, мають надзвичайно велике естетичне, декоративне значення. Потребують ретельної охорони.
СИНИЦЯ ВЕЛИКА - PARUS MAJOR L.
Маса до 22 г. У дорослих птахів голова зверху чорна, блискуча, спина жовтувато-зелена, надхвістя сіре. На потилиці біла пляма, низ тіла жовтий, із зеленуватим відтінком, горло і воло чорні, посередині грудей і черева чорна смуга. Молоді птахи забарвлені блідіше. Чорне оперення без блиску, бурувате, низ тіла блідо-жовтий. Поширені майже по всій Євразії (крім Крайньої Півночі) і в Північній Африці. Птахи осілі, частково кочові. На України зустрічаються скрізь у лісах, садах, скверах населених пунктів.
У природі визначаються за характерним яскравим забарвленням і поведінкою: дуже жваві. Весь час літають з дерева на дерево, шукають їжу. Людину підпускають зовсім близько. Голос — навесні дуже характерна дзвінка трель «тіті-тю», «тіті-тю», або коротеньке «тінь-тінь», або «сі-тюіть». Живляться переважно комахами, їхніми яйцями, лялечками, гусінню. У кінці літа, восени і взимку охоче споживають рослинну їжу — насіння, ягоди тощо. Можуть їсти м'ясо, падло, різні відходи.
Гнізда роблять з корінців, стебел трав, моху у дуплах дерев, щілинах будівель, під корінням дерев, у найнесподіваніших місцях, вимощують їх кінським волосом, пір'ям, шерстю. Повна кладка з 10—14 білих з червонувато-коричневими плямками яєць, двічі за сезон — у середині — кінці квітня і в червні. Кладка з 8 — 10 яєць. Насиджує самка, 13 — 15 днів. Пташенята залишаються в гнізді 15 — 20 днів. Після закінчення гніздового періоду збираються в маленькі зграї з іншими видами синиць, підкоришниками, повзиками і ведуть кочовий спосіб життя.
Дуже корисні птахи, які знищують багато шкідників лісу, саду і поля. Користь від них тим більша, що вони розшукують і винищують комах на всіх стадіях розвитку. Живуть у нас протягом цілого року. Цих птахів слід не тільки охороняти, а й приваблювати в ліси, парки, сади, розвішуючи штучні гніздівлі, підгодовувати їх у сувору зимову пору.
ЗЯБЛИК - FRINGILLA COELEBS Z.
Маленькі птахи. Маса 24—25 r. У дорослих самців голова і шия сірі, на лобі чорна смуга. Спина коричнева, поперек зеленувато-жовтий. Нижня частина тіла малиново-червона. У самок червоного кольору на нижній частині тіла немає, замість нього світло-бурий. Голова й спина бурувато-зелені. Молоді птахи схожі на самку.
Поширені майже по всій Європі, помірній смузі Сибіру, на схід до Томська, в Малій Азії, на Кавказі, в Ірані, Північній Африці. Птахи частково перелітні, частково осілі і кочові. На Україні гніздові, перелітні і кочові птахи Полісся, Лісостепу, Карпат, Криму та деяких лісових насаджень степової зони. Під час кочувань їх зустрічають по всіх областях. На півдні республіки бувають і взимку. Улюблені місця зябликів — листяні й мішані ліси, парки, сади, полезахисні смуги.
У природі самців легко визначити за характерним червоним забарвленням горла і грудей і білими смугами на крилах. У самок білі смуги менш помітні, але загальний вигляд їх характерний. Часто в пошуках їжі спускаються на землю [2, 145].
Пісня самця дзвінка, гучна і не схожа на пісні інших птахів. Приблизно можна передати її як «ціці-ціціціціцісе», «ісіс-вюрр-вюрр-ті-тіу». Позивні звуки — «пінь-пінь». Іноді, коли наближається негода — «рю-рю-рю-пінь-пінь». Живляться навесні і влітку комахами та іншими безхребетними, ними ж вигодовують пташенят. Охоче їдять різні ягоди і насіння трав'янистих і деяких деревних рослин. На місця гніздування прилітають у березні. Гнізда на деревах, замасковані берестою, корою, мохом і лишайниками, у вигляді глибоких кошиків, ретельно сплетених із стеблинок трав, моху, вимощені кінським волосом. Повна кладка з 5—7 зеленуватих, з темними крапками і плямами яєць, двічі за сезон — на початку травня і в кінці червня — в липні. Насиджує самка, 12—13 днів. Пташенята залишаються в гнізді 13 – 14 днів, після чого батьки годують їх вже біля гнізда близько тижня. Восени збираються в зграї і відлітають на південь, де частково зимують або кочують далі на південь.
Корисні й чудові декоративні птахи, яких слід охороняти.
ГОРЛИЦЯ ЗВИЧАЙНА - STREPTOPELIA TURTUR (L.)
Невеликі голуби, зі струнким, видовженим тілом і маленькою головою. Маса до 150—160 г. Дорослі птахи бурувато-сірі, строкаті. Голова зверху, надхвістя, верхні покривні пера хвоста і тіло з боків сірі. На шиї з боків плями з чорних пер, з голубуватими кінчиками. Передня частина спини бура, задня частина, плечові та верхні покривні пера крила з чорно-бурими стрижнями і вохристими облямівками. Шия спереду, воло й груди сизо-рожеві, черево та підхвістя білі. Молоді птахи буруваті, рябого пір'я на шиї з боків не мають.
У природі їх визначають за особливостями забарвлення, малими розмірами, формою тіла і голосом. Навесні токуючі самці гучно воркують: «РУУ-РУ-РУ, РУУ-ру-ру», що далеко чути в лісі. Злітають з гучним тріском і лопотінням крил.
Поширені в помірній смузі Європи, Західного Сибіру, в Середній і Західній Азії, Північній Африці і Південно-Західній Азії. В УРСР поширені скрізь, де є листяні й мішані ліси, крім високогір'я Карпат. Особливо люблять молоді ліси. Зустрічаються також у садах і парках. Місцями досить численні птахи. Живляться насінням диких і культурних рослин, листками, пагонами, молюсками, комахами тощо.
Прилітають у середині — кінці квітня. Гнізда роблять на деревах, кущах, іноді дуже низько над землею. Це дуже тендітні споруди з паличок, які просвічуються наскрізь. Повна кладка з 2 білих яєць, у травні, насиджують обидва птахи 13—14 днів. Через три тижні пташенята стають дорослими і залишають гніздо. Друга кладка в липні.
Відлітають на зимівлю у вересні — жовтні. Мисливські птахи, але їх дуже мало і особливого значення для мисливського господарства не мають. На півдні, в степовій зоні, горлиці є об'єктом спортивного полювання, і мисливці добувають їх у великій кількості. Проте цього гарного співочого птаха доцільно взяти під повну охорону.
ГОРЛИЦЯ КІЛЬЧАСТА - STREPTOPELIA DECAOCTO (FRIV.)
Трохи більші за звичайну горлицю. Маса до 200 г. Верх голови і задня частина шиї біло-сірі, з рожевим відтінком. На верхній частині шиї чорне напівкільце (за що птахи дістали свою назву). Спина, поперек, надхвістя пісочно-сірі. Голова з боків, шия і нижня частина тіла рожево-сірі, горло білувате, стернові пера з білими кінчиками. У молодих птахів голова і нижня частина тіла буріші, ніж у дорослих, чорне півкільце вузьке і мало помітне.
У природі відрізняються від звичайної горлиці розмірами, чорним напівкільцем на шиї, сіро-сріблястим забарвленням. Тримаються майже виключно населених пунктів і зовсім не бояться людини. Живуть осіло. Голос подають під час токування — «ку-куу-ку-ку-куу-ку» або різке «уі-уі-уіі».
Поширені в Південній Азії і у країнах Південної і Західної Європи.
Живляться насінням диких і культурних рослин, ягодами, молодими листочками, влітку комахами та іншими безхребетними.
Самці починають токувати рано, ще в лютому. Яйця відкладають дуже рано. Гніздо з паличок, на дереві, іноді на будівлях. За літо буває до трьох виводків: з березня — до кінця вересня. Кладка з 2 білих яєць.
На зимівлі збираються великими зграями біля елеваторів, млинів, хлібних заводів. Можуть завдавати певної шкоди, подаючи зерно.
Дуже красиві декоративні птахи.
ЗОЗУЛЯ ЗВИЧАЙНА - CUCULUS CANORUS L.
Невеликі птахи. Маса до 120 г. Дорослі самці зверху темно-сірі, голова і крила мають бурий відтінок. Горло і груди в верхній частині сірі, черево біле, з темними поперечними смугами. Дорослі самки двох типів забарвлення:
сірі, з помітним рудуватим відтінком верхньої частини тіла і з темними смугами на волі або іржаво-руді зверху, з темним поперечним візерунком. У молодих птахів верх тіла темно-бурий, з рудуватими смугами і білими плямками. Горло і воло темно-бурі, з жовтуватими смужками. Низ тіла білуватий, з вохристим відтінком і темними смужками [2, 229].
Поширені майже по всій Євразії, крім полярних районів, у Північній і Південній Африці. Зимують в Екваторіальній і Південній Азії і в Індонезії. На Україні поширені скрізь, де є деревні насадження або очеретяні зарості в заплавинах річок, по берегах боліт, озер, водосховищ.
У природі розпізнати зозулю дуже легко. У польоті вона нагадує дрібних яструбів або соколів. Має сіре смугасте забарвлення, схоже на забарвлення малого яструба. Проте політ зозуль відрізняється від польоту хижих птахів. Крім того, самець іноді в польоті починає «кувати». У зозулі, що сидить, добре видно довгі, іноді напівопущені крила і хвіст. Коли вона кричить, кожного разу «вклоняється». Голос — «ку-ку-ку-ку» самців і «паль-паль-паль» самок. Під час бійки самці подають ще шиплячі звуки.
Живляться майже виключно комахами, в тому числі волохатою гусінню шовкопрядів, яких не їдять інші птахи. Восени їдять також і ягоди.
Прилітають у середню смугу УРСР порівняно пізно, в кінці квітня — на початку травня, коли вже дерева вкриваються листям. Самці майже відразу починають «кувати». Літаючи понад кущами, очеретяними заростями, в лісі зозулі помічають гнізда маленьких пташок і підкладають туди по одному яйцю. Яйця зозуль порівняно з розміром птаха дуже маленькі, майже не відрізняються за розмірами від яєць хазяїна гнізда. Забарвлення яєць зозулі також здебільшого дуже подібне до забарвлення яєць хазяїна гнізда. Отже, яйце зозулі залишається лежати в гнізді не поміченим. Розвиток пташеняти в яйці зозулі проходить скоріше, ніж у горобиних птахів (11—12 днів), тому її пташеня з'являється на світ раніше. Через кілька годин пташеня починає викидати з гнізда всі зайві предмети. Підлазить під яйце пташки-хазяїна, закочує яйце на спину, потім випростовується і виштовхує його. Так пташеня зозулі викидає всі яйця. Буває, що яйце, а іноді голе пташеня, лежить під гніздом, а батьки його не помічають. Вони безперервно літають за їжею. Нагодувати велике ненажерливе пташеня зозулі важко. Воно залишається в гнізді 20 днів, але і після цього «названі» батьки годують його ще місяць — півтора. Найчастіше в умовах УРСР зозуля підкидає яйця у гнізда вільшанок, горихвісток, очеретянок, кропив'янок, щевриків.
Відлітають у серпні — першій половині вересня. Хоча зозулі наносять шкоду дрібним співочим птахам, знищуючи певну кількість пташенят, вони вважаються дуже корисними птахами, бо поїдають дуже багато комах, у тому числі комах — шкідників лісу, саду. Потребують повної охорони.
Крім звичайної зозулі, на південному заході УРСР зрідка зустрічається близький вид — зозуля чубата (Clamator glandarius (L.). Це сірувато-бурі невеликі птахи з чубчиком на голові. Нижня частина тіла білувата, з жовтуватим відтінком. Поширені у Південній Європі, Південній Азії і Північній Африці, їх спостерігали в Молдавії і один раз у минулому столітті біля Одеси. Отже, можливі зальоти і в інші райони УРСР.
ДРІМЛЮГА - CAPRIMULGUS EUROPAEUS L.
Невеликі птахи. Маса 100—120 г. Дорослі дрімлюги зверху сірувато-бурі, з темно-бурими плямками. Голова зверху має поздовжні чорні смуги. Горло рудувато-буре, з темними поперечними смужками. У самок світлі плями на махових і стернових перах не білі, як у самців, а вохристо-жовті. У молодих птахів пухове оперення жовтувато-сіре. На верхній частині тіла темні плямки. Пізніше молоді птахи схожі на самок.
Поширені в помірній і південній смугах Європи і Азії, на схід до Забайкалля і Китаю, в Північній Африці. Зимують в Екваторіальній і Південній Африці та Індії. На Україні звичайні гніздові і перелітні птахи всієї території республіки. Улюблені місця — ліси, парки, сади, полезахисні смуги. Полюють уночі, на відкритих місцях [2, 295].
Політ маневровий, безшумний, трохи нагадує політ кажанів. Активні в присмерках і вночі. На гілку сідають не впоперек, а вздовж неї. Захисне забарвлення і повна нерухомість роблять їх на дереві і на землі теж непомітними.
Навесні можна почути довге «муркотіння» самців, яке звучить до 3—5 хв і закінчується різкими криками і гучним хлопанням крил. Коли злітають, і самці і самки подають глухе, різке «чокання». Живляться виключно нічними комахами, яких ловлять на льоту, рідше на землі. Часто полюють на асфальтових дорогах, де нагрітий за день асфальт приваблює багато комах.
Прилітають пізно, в середині травня. У сезон буває дві кладки: в кінці травня — на початку червня і в кінці липня — на початку серпня. У кладці 2 сірих, зі смугастим візерунком яйця, які птахи відкладають просто на землю, пеньок, товсту гілку. Насиджують обидва птахи, 16—17 днів. Осінній відліт закінчується у вересні.
Птахи дуже корисні, знищують багато шкідливих комах. Потребують повної охорони.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
