10093 (600340), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Вид: Політрихум, або Зозулин льон звичайний (Ро commune)
Вид: Зозулин льон ялівцевий (P. juniperium) Вид: Зозулин льон волосистий (P. piliferum) Порядок: Дикранові (Dicranales) Родина: Дикранові (Dicranaceae)
Вид: Дикранум зморшкуватий (Dicranum rugosum) Вид: Дикранум метлевидний (D. scoparium) Порядок: Фунарієві (Funariales) Родина: Фунарієві (Funariaceae)
Вид: Фунарія вологомірна (Funaria hygrometrica) Порядок: Брієві (Bryales) Родина: Брієві (Вгуасеае)Рід: Бріум (Bryum) Родина: Мнієві (Мпіасеае) Рід: Мніум (Мпішп) Родина: Аулакомнієві (Aulacomniaceae)
Вид: Аулакомніум болотний (Aulacomnium palustre) Порядок: Гіпнобрієві (Hypnobryales)
Родина: Амблістегієві (Amblystegiaceae)
Вид: Дрепанокладус викривлений (Drepanocladus aduncus) Родина: Гіпнові (Нурпасеае) Рід: Гіпнум (Hypnum)
Вид: Птіліум страусове перо (Ptilium crista-castrensis) Родина: Гілокомієві (Hylocomiaceae)
Вид: Гілокоміум блискучий Hylocomium splendens) [23]
2.2 Особливості основних класів відділу Мохоподібні
Клас Антоцеротовидні, або Антоцеротопсиди (Anthocerotopsida)
Сланеві рослини мають просто побудований пластинчастий талом, дихотомічно розгалужений (рис. 1). Клітини талома майже всі однакові, тобто не диференційовані на окремі тканини і органи. Вони містять по одному пластинчастому хлоропласту з піреноїдом. Гаметофіт двостатевий, з антеридіями і архегоніями, зануреними в тіло талома; ризоїди прості. Спорофіт складається з довгого стручкоподібного спорогона, що розкривається двома поздовжніми щілинами, і бульбоподібного присоска. Над присоском міститься на меристематичної тканини, клітини якої, постійно поділяючись, зумовлюють ріст спорогона в довжину. Всередині спорогона є довга неплідна колонка, оточена спорогенною тканиною, з клітин якої утворюються спори з елатерами. Спори довгий час лишаються в тетрадах.
В епідермісі спорогона є типові продихи з двома замикаючими клітинами.
Рис. 1. Феоцерос гладенький (Phaeoceros laevis): 1 — загальний вигляд; 2 — розкритий спорогон; 3 — продих; 4,5 — поперечний і поздовжній розріз спорогона; 6 — спори з елатерами
Клас включає один порядок — Антоцеротові (Anthocerotales), який має одну родину — Антоцеротові (Anthocerotaceae), до складу якої входять п'ять родів і понад 300 видів, поширених майже по всій земній кулі, особливо в тропіках. У флорі України є лише два види: антоцерос крапчастий (Anthoceros punctatus) та феоцерос гладенький (Phaeoceros laevis). Вони ростуть на вогких глинястих ґрунтах, у канавах, по схилах і біля доріг. Антоцеротові мають ряд спільних з водоростями рис будови. Це сланева будова тіла, пластинчасті хлоропласти з піреноїдами. Однак відрізняються від них багатоклітинними гаметангіями, властивими лише для вищих рослин. На думку деяких ботаніків поряд з родиною Антоцеротові наводиться родина Нототиласові (Notothylaceae).
Клас Печіночники, або Маршанціопсиди (Marchantiopsida, або Hepaticopsida )
Сланеві або листкостеблові рослини, в яких гаметофіт майже зйнжди має дорзовентральну будову, верхня (спинна) і нижня (черевна) поверхні побудовані по-різному. Ризоїди прості, одноклітинні, нерозгалужені. Листки (у листкостеблових форм), різноманітні за формою, розміщені на стеблі в два або три ряди, без середньої жилки, здебільшого одношарові. На поверхні слані або на стебельці розвиваються антеридії і архегонії на одній або на різних рослинах; вони в одних випадках заглиблені в тканину талома, в інших — міситься на його поверхні чи на стебельці або підносяться над таломом на особливих підставках. У коробочці спорогона, крім спор, часто утворюються ще особливі пружинки (елатери), які сприяють розсіюванню спор. Коробочка розтріскується здебільшого поздовжніми щілинами на чотири і більше стулок. Стадія протонеми під час проростання спор слабко виражена.
Поширені печіночники майже по всій земній кулі, від тропіків до полярних областей. Найбільша різноманітність їх спостерігається в регіонах з вологотропічним кліматом. Тут у дощових тропічних лісах вони ростуть здебільшого як епіфіти на стовбурах, гілках і листках дерев або на вологих скелях, камінні. В областях з помірним і холодним кліматом печіночники є здебільшого наземними рослинами, що ростуть переважно на сирих і пологих грунтах, у тінистих лісах, рідше в сухих місцях; епіфітів небагато.
У викопному стані печіночники достовірно відомі, починаючи а верхнього карбону. В сучасній флорі світу їх налічується близько 8500 видів, що входять до складу більш як 235 родів і п'яти-семи порядків. У флорі України, за даними Д.К. Зерова, є 165 видів печіночників. Д.К. Зеров запропонував поділити клас Печіночники на два підкласи: Маршанцієві печіночники (Marchantiidae) і Юнгерманієві печіночники (Jungermannidae).
Рис. 2. Печіночники: 1 — річчіокарп {Ricciocarpus natans); 2 — річчія (Riccia fluitans)
Рис. 3. Цикл розвитку маршанції {Marchantia polymorpha): 1,2 — фрагмент талома з чоловічими і жіночими підставками; 3 — чоловіча підставка в розрізі з антеридіями; 4 — антеридій і сперматозоїди; 5, 6 — жіноча підставка в розрізі з архегоніями, опорогонами і перихецієм; 7 — закритий спорогон; 8 — розкритий спорогон; 9 — опори з елатерами; 10 — проростаюча спора
Підклас Юнгерманієві, або Юнгерманіїди (Jungermanniidae)
Сланеві або листкостеблові рослини досить простої організації, здебільшого з дорзовентральним (рідше радіально-симетричним) типом будови гаметофіта і слабкою (або майже відсутньою) внутрішньою диференціацією тканин. Гаметофіт двостатевий або одностатевий, сланкий, дихотомічно розгалужений (таломного типу) або листкостебловий, з трирядним або дворядним листкорозміщенням. Антеридії сланевих форм виникають на дорзальній поверхні талома, а в листкостеблових — у пазухах листків-філідіїв. Особливих підставок вони не мають. Сперматозоїди численні, дводжгутикові. Архегонії також містяться або безпосередньо на таломах, або на стебельцях чи гілочках, причому розміщені вони або на верхівці стебла, або за точкою росту. Підставок також немає. У листкостеблових і в деяких таломних форм архегонії мають обгортку з листків, яка називається періантієм.
Спорофіт складається з коробочки, що має здебільшого довгу ніжку з добре вираженим присоском біля її основи. Стінки коробочки продихів не мають і складаються з двох - чотирьох і більше шарів клітин. Розкривається вона здебільшого чотирма стулками "бо внаслідок руйнування верхньої частини; колонки всередині немає. Спори і елатери (пружинки) виникають із спорогенної тканини, що є в коробочці. Елатери мають спіральні потовщення, розміщені здебільшого радіально.
Порядок Метцгерієві (Metzgenales)
Містить сланеві форми, рідше рослини розчленовані на стеблову частину і листковидні лопаті. Архегонії та антеридії в спеціальних заглибинах або оточені обгорткою. Родина Пелієві (РеІІіасеае) в Україні представлена трьома видами, з яких дуже поширеною є пелія налисткова (РеІІіа epiphylla), що зустрічається часто на вогких затінених місцях, в ярах, балках, по берегах річок тощо, утворюючи суцільні дернини темно-зеленого кольору (рис. 4). Найбільше поширена пелія в північних районах України і в Карпатах; загальний її ареал охоплює майже всю північну півкулю. Слань у неї плоска, розгалужена на стьожкоподібні галузки до 1 см завширшки; на кінцях слані є точки росту. Ризоїди на нижній поверхні талома численні, прості. Внутрішня будова його також проста; він складається з тонкостінних клітин паренхіми, в якій ледве відокремлено верхній і нижній епідерміс. Хлорофілові зерна у великій кількості містяться у верхньому епідермісі і прилеглих до нього шарах паренхіми.
Рис. 4. Пелія налисткова (РеІІіа epiphylla)
Антеридії і архегонії розміщені на верхній поверхні талома. Антеридії численні, розташовані по середній жилці, містяться вони в особливих антеридіальних камерах, кожний окремо. Камери здебільшого червонуватого кольору. Антеридії мають вигляд кулястих тіл з одношаровою стінкою, наповнених дрібними сперма генними клітинами, з яких виникають численні дводжгутикові сперматозоїди. Архегонії містяться трохи нижче точки росту; вони виникають групами і занурені в особливі заглиблення кишенькоподібної форми. Кожний архегоній має черевце і шийку; у черевці міститься яйцеклітина і черевцева канальцева клітина, у шийці — шийкові канальцеві клітини. Під час дощу або роси антеридії лопаються, сперматозоїди звільняються, проникають крізь шийку архегонію до черевця, де один з них зливається з яйцеклітиною, запліднюючи її. Зигота починає швидко ділитися, через короткий час виникає спорофіт (спорогон). Він складається з ніжки з присоском і кулястої коробочки. Деякий час (до початку весни) спорогон заглиблений у слань, має відносно коротку ніжку і одягнений видовженим ковпачком, або каліптрою, яка утворилася з розрослих стінок черевця архегонію. Навесні ніжка спорогона швидко росте і дуже видовжується, коробочка прориває ковпачок і високо підноситься над сланню. Стінки коробочки згодом тріскаються, вона розкривається чотирма стулками, і з неї висипаються спори. Вони одноклітинні, з двома оболонками, з яких внутрішня (ендоспорій) тонша, а зовнішня (екзоспорій) товстіша. Потрапивши в сприятливі умови, спора починає проростати, даючи початок новому талому (гаметофіту) пелії. Спочатку талом має циліндричну форму, але згодом стає плоским, набуваючи вигляду, властивого цій рослині.
Таким чином, цикл розвитку в пелії (як і в інших мохоподібних) полягає в зміні поколінь — статевого і нестатевого. Статеве покоління (гаметофіт) є домінуючим, як і в інших мохів.
Порядок Юнгерманієві (Jungermanniales)
Найчисленніший серед печіночників, містить близько 5000 видів, поширених майже по всій земній кулі. До його складу входять 200 родів і 40 родин. За Т. Реймерсом, їх поділяють на анакрогінні юнгерманієві та акрогінні юнгерманієві. Характерною рисою перших є те, що архегонії, а також спорогон (спорофіти) завжди виникають не на верхівці стебла або в точці росту талома, а трохи нижче їх, тому ріст талома або стебла не припиняється. У акрогінних юнгерманієвих, до яких належать тільки листкостеблові форми, архегонії і спорогони завжди верхівкові, тобто виникають і розвиваються завжди на верхівці стебла або гілочок. У системі печіночників Д.К. Зерова і багатьох Інших вчених немає поділу юнгерманієвих на акрогінні та анакрогінні.
Родина Птилідієві (Ptilidiaceae)
Охоплює рослини з перисторозгалуженими стеблами. Наземні, або епіфіти з дво — чотирироздільними листками, по краю довгозубчастими або війчастими і подібними до листків амфігастріями. Звичайним в Україні є представник оліготипного роду птилідій красивий, поширений на Поліссі і в Карпатах (рис. 5). Зустрічається на корі дерев, пеньках, стовбурах, часом на скелях.
Рис. 5. Птилідій красивий (Ptilidium pulcherri-тит): 1 — листок, 2 — амфігастрії, 3 — верхня частина рослини
Родина Радулові (Radulaceae) Представлена єдиним родом радула (Radula) з численними, переважно тропічними видами (250). Рослини утворюють плоскі, здебільшого жовто-зелені дернинки. Стебло перистогіллясте, з дволопатевими листками. Верхня лопать листка велика, округла, нижня — дрібна ромбічна або трапецієподібна, притиснута до верхньої.
Рис. 6. Радула сплющена {Radula complanata); a — на верхівці однієї з гілочок видно періантій
Радула сплющена (Radula complanata) як епіфіт на корі багатьох листяних дерев і на скелях зустрічається майже в усіх районах України від Гірського Криму до Карпат і Полісся. її загальний ареал охоплює майже всю північну півкулю. Тіло окремої рослини (гаметофіта) складається з тонкого стебельця (до 3-4 см завдовжки), густо вкритого двома рядами широких округлих листків, які тісно прилягають один до одного (рис. 6). Листки плоскі або опуклі, з рівним кілем; кожний листок складається з двох лопатей: верхньої (більшої, широкої і округлої), і нижньої (майже в 4 рази меншої за верхню, неправильної ромбічної або прямокутної форми, притиснутої до верхньої). Від нижньої лопаті листка (від її основи) відходять пучки ризоїдів, якими рослина прикріплюється до субстрату. Радула — дводомна рослина. Архегонії звичайної будови, виникають групами на кінці стебла або гілочок. Спорогон верхівковий, складається з яйцеподібної коробочки і короткої ніжки з присоском; присосок здутий і глибоко проникає у верхівку стебла.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
