Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Коробочка округла, овальна або циліндрична, прямостояча, відхилена або звисла. Вона складається зі спороносної частини, або урни, і кришечки. В центрі урни завжди є колонка, що піднімається Від апофізи. Стінки урни здебільшого багатошарові, в їхньому епідермісі часто є продихи, особливо в нижній частині. Кришечка конічна, опукла, плоска тощо. Зверху вона накрита ковпачком, котрий є залишком архегонія. Між кришечкою і краєм урни є пояс клітин з потовщеними стінками, який називається кільцем. При достиганні спорогона кришечка разом із ковпачком відокремлюється від урни і Відпадає, а спори висипаються. Кільце в одних мохів відпадає разом з кришечкою, а в інших залишається на урні. Розсіювання спор із коробочки в більшості зелених мохів регулюється так званим перистомом — одним або двома рядами зубців, розташованих по краю урни. Якщо зубці розміщені в один ряд, перистом називається простим, а якщо в два концентричні ряди, — подвійним.

Потрапивши в сприятливі умови, спора проростає, утворюючи нитчасту протонему. На ній розвиваються особливі бруньки, котрі дають початок листкостебловим рослинам моху. У деяких мохів протонема залишається протягом усього життя. Це так звані протонематичні мохи. Крім розмноження спорами, зелені мохи здатні до вегетативного розмноження за допомогою виводкових бруньок, виводкових тілець, виводкових пагонів тощо.

Брієві мохи — один з найбільших підкласів серед мохоподібних; він налічує понад 13 500 видів, об'єднаних у 657 родів, 80 родин. Поширені ці мохи в усіх частинах світу — від тропіків до холодних полярних регіонів. Особливо велика різноманітність мохів спостерігається в гірських тропічних регіонах з вологим кліматом. У пустелі мохів або зовсім немає, або вони зустрічаються дуже рідко. За сприятливих умов брієві мохи ростуть дернинами, купинами або подушками на грунті, скелях, стовбурах дерев, а деякі навіть у прісних водоймах. У лісах, на луках брієві мохи нерідко утворюють суцільні покриви, іноді на великих площах. У лісових рівнинних районах України, Гірському Криму, Карпатах і Степу налічується понад 500 видів брієвих мохів. У Сибіру брієві мохи досить широко представлені багатьма порядками, родинами і видами, кількість яких ще остаточно не встановлена. Цей найбільший із листкостеблових мохів підклас поділяють останнім часом не менше як на 13 порядків, з яких розглянемо лише п'ять.

Розділ 3. Роль мохоподібних в житті людини та природи та охорона

Мохоподібні - могутні сорбенти. Вони здатні поглинати не лише значну кількість води, а й інші хімічні сполуки. Так, при дослідженні вмісту накопичених елементів у водних мохів, зібраних у різних частинах басейну річки, можна виявити місце залягання покладів корисних копалин.

Сорбентні властивості мохоподібних використовуються у промисловості для очищення стічних вод на гірничодобувних підприємствах, у цьому разі в ролі фільтра. Очищену воду можна використовувати повторно і значно зменшуються втрати цінної сировини.

Мохоподібні як рослини-біоіндикатори використовуються в зв'язку з їх адсорбційними властивостями та надзвичайною чутливістю до забруднення. В дуже забруднених районах мохи відсутні, в менш забруднених - з'являються лише стійкі толерантні види. Бріофіти здатні концентрувати у своєму тілі сполуки різних елементів, причому накопичують їх значно більше, ніж інші групи рослин. За допомогою спектрального аналізу можна швидко встановити ступінь забруднення атмосфери, а проводячи такі дослідження протягом 10 років, можна простежити за змінами в атмосфері не лише певного міста, а й регіону в цілому.

Сорбентні властивості моху дають змогу використовувати їх як теплоізоляційний, пакувальний матеріал.

Використовуються мохи і в медицині. Види родів листяних мохів (брій, мній, філонотіс, політрих) - застосовувалися у вигляді свіжих паст при опіках та вивихах. Особливо широко (майже 40 видів) мохи використовувалися в китайській медицині. Одним з найцінніших "медичних мохів" у деяких країнах вважається зозулин льон звичайний, який є жарознижувальним, дезінфікуючим, сечогінним; здатний розчиняти камені в нирках і жовчному міхурі. Такими видами як фунарія вологомірна, брій сріблястий, клімацій деревоподібний, лікують очі.

Застосовують бріофіти із естетичною метою: для декорування приміщень, створення мініатюрних садів, альпійських гірок.

Все це - приклади позитивного використання бріофітів. Але мохи також негативно впливають на довкілля. Вони сприяють заболочуванню лісів, луків, що знижує господарську цінність останніх. Поселяючись на дахах, вони призводять до руйнування покрівлі. Деякі види мохів спричиняють у людини алергічні реакції [14].

Виявляється, що окремі види мохів, які донедавна нікого, крім фахівців-ботаників не цікавили, тепер потрібні геологам, хімікам та іншим

Використання цієї групи рослин почалось ще у 17ст. На території Англії була виявлена корзина, яка була сплетена із Polytrichum commune. Вік знахідки приблизно 1900років. Вважається, що це самий перший доказ використання мохоподібних в господарстві.[11]Найбільш широко використовують різноманітні види сфагніт. Характеризуй використання сфагнових, неможливо не згадати торф [1].

Утворюється він на болотах і уявляє собою спресування, не повністю розклавшихся в умовах ускладненої аерації залишків болотних рослин. Усі рослини, які зростають на болотах є торфоутворюючими. Значення їх в утворенні торфа приблизно теж саме, що і в складенні рослинності болота. Тому визначають три види боліт - низинне, перехідне і верхове. Низинний торф утворюють залишки листополіпних мохів із підкласа брієвих (звичайно їх називають зеленими мохами). Перехідний утворюється із залишків сфагнових мхів. Верховий — це перш за все залишки сфагнових, а серед них на першому місці стоїть Sphagnum fuscum [13,14].

Використання торфу в народному господарстві дуже різноманітне. Перш за все, це томливо. Але торф - це не лише паливо. Це також добриво, особливо важливо для підзолистого ґрунту. Для добрива торф використовують у чистому вигляді, а також в компостах [14,16].

Торф є також доброю підстилкою для усіх сільськогосподарських тварин (також птахів). По цілому ряду характеристик торф'яна підстилка є набагато краще ніж усі інші. Вона характеризується дуже високою вологостійкістю. Наприклад, маса води, яку може поглянути і утримати солома, перевищує її власну масу десь в 2,4 рази. А торф'яна підстилка може поглинути і утримати води стільки, що її маса перевищує масу торфу від 4 до 10 разів. В окремих випадках від 20 і навіть 30 разів.

Торф'яна підстилка має також властивість поглинати гази у великих кількостях, сильними теплоізоляційними властивостями. Вона має також антисептичні та інсектицидні властивості. Це захищає тварин від хвороб, не дає змоги розвиватися паразитам.

Торф є важливим джерелом, сировиною для отримання ряду цінних речовин. З нього отримують етиловий та метиловий спирти, оцтову кислоту, нітрати, нафталін; торф входить до складу активованого вугілля, продукти його переробки - в склад різних маслин. Переробки торфу кислотами дозволяє отримати з нього речовини, які використовують в якості кормових для сільськогосподарських тварин.

Крім того торф використовують в медицині. З нього після спеціальної обробки готують лікувальні грязі. Використовують торфотерапію при різних захворюваннях [4].

Сфагнові мохи здатні поглинати вологу в 30-35 разів більше ніж їх власна маса. Ця фактична гігроскопічність сфагнових робить їх гарним перев'язочним матеріалом, який в багатьох значеннях краще за вату. Так, сфагнові поглинають вологу приблизно в 3-4 рази більше, ніж вата тієї ж маси, і в 3 рази швидше. Крім того, вони краще утримують вологу і поглинають більш рівномірно. Це зменшує кількість перев'язок однієї і тієї ж рани. Сфагнові пов'язки м'яке та більш прохолодні ніж ватні і тому менш подразнюють хворе місце. Сфагнові мають сильну бактерицидну дію.

Ця дія полягає в зменшенні мікрофлори відкритих ран, особливо гнійних та інфікованих. Тому сфагнові - не лише перев’язочний матеріал, але і лікарський препарат.

Дуже широко використовуються і інші бліофіти в лікарських цілях. Наприклад, Marchantia polymorpha I Conocephalum conicum для лікування захворювань печінки. Раніше була відомою „доктрина знаків". В зовнішній схожості якоїсь рослини бачиться знак, що саме ця рослина повинна бути використана при захворюванні того органа, на який вона схожа. Слань печіночника Conocephalum conicum по формі нагадує печінку людини. Саме ця схожість і є причиною такої назви для рослини - печіночникові.

Маршанція як лікарська рослина у XVIII ст. Вважалась єдиним засобом проти усіх захворювань печінки.

Зозулин льон (Polytrichum commune) використовувався в якості засобу, який покращував ріст волосся і надавав їм кращого кольору.

Можна сказати, що антисептичну активність виявлено майже у всіх видів мохоподібних. Виявлено, що деякі мохоподібні здатні пригнічувати рістдеяких видів мікроорганізмів (іноді більше десяти). Наприклад, Marchantia paleacea, він здатен пригнічувати ріст дев'яти різних мікроорганізмів. Серед мікроорганізмів, ріст яких пригнічується екстрактами із мохоподібних, є золотистий стафілокок, кишечна паличка, сальмонела, кандіда, сарцина жовта, холерний вібріон, стрептокок [8].

Хімічна природа речовини, забезпечуючи антибіотичну активність мохоподібних, не зовсім виявлена. Вважають, що можуть діяти дві групи речовин: органічні кислоти або полі феноли або фенолоподібні речовини. Було виявлено, що маршанція використовувалась не лише в якості засобу проти захворювання печінки, але і як протитуберкульозний засіб. Для лікування захворювань печінки використовувався і печіночник lonocephalum conicum, в якості клітинної речовини - листопагінний мох Pseudoscleropodium purum. Відвир із зозулиного льону використовувався в якості речовини, яка допомагає розчиняти каміння в нирках і в жовчному міхурі, при сильних кровотечах (як кровозупиняючий засіб). В Китаї цей вид взагалі вважався одним із найкращих „медичних" мохів. Він широко використовувався там в якості ліків від температури, а також дезінфікуючого засобу. Індіанці Аляски використовували бокоплідні мохи для лікування опіків, ран.

Використовують мохи для очистки стічних вод гірничих заводів. При проходженні стічних вод через мох він може поглинати іони елементів, які добуваються. У води стануть чистими, таким чином втрата цінної речовини зменшиться [15,16]. Велике значення має використання мохоподібних для індикації умов середи, виявлення ступеня її забруднення. Накопичення в собі різних елементів, мохоподібні не лише показують ступень забруднення атмосфери. Вони також є чудовими індикаторами наявності або відсутності їх в субстраті. Це відкриває широкі можливості використання їх в біогеохімічних дослідах.

Використовують біогеохімічний метод пошуку копалин, геологи Якутії вже виявили декілька районів, які містять багато цінних речовин, в тому числі олова, вольфраму, золота. Ще один шлях використання кріофітів - використання мохів в якості пакувального матеріалу. Живі мохи дуже широко використовуються в різних країнах для транспортування саджанців, живих рослин, деяких використовують для культивування орхідей. Крім того мох використовують для транспортування крихких предметів, фаянсового посуду. Широко використовуються мохи для набиття подушок. З одного боку мохи це - чудовий матеріал, з іншого боку - вважалось, що вони викликають сон. Крім того, мох ще використовують як теплоізоляційні прокладки при будівництві дерев'яних будівель [7].

В Скандинавії мох (зозулин льон) використовувався в якості матраців та ковдр.

Але крім цього мохоподібні приносять і шкоду для людини. Наприклад, розростання мохів на лугах знижує їх хазяйське значення, робить малопридатними, може привести до заболочення. Мохи знищують дерев'яні дахи домів, вони забезпечують накопичення вологи, це призводить до більш швидкого знищення деревини.

Висновок

Мохоподібні — невеликі наземні, рідше водяні рослини, досить простої (для вищих) будови, з чітко виявленою зміною поколінь, або ядерних фаз, і на відміну від решти вищих рослин з домінуванням у циклі розвитку гаплоїдного, або статевого, покоління (гаметофіта) над диплоїдним, або нестатевим (спорофітом). Гаметофіт являє собою слань (талом) або більш-менш вертикальне стебельце — каулідій з дрібними листками-філідіями і ризоїдами, але без справжніх коренів. Провідна система мохоподібних досить простої будови: без судин і навіть без трахеїд. На гаметофіті розвиваються статеві органи — чоловічі (антеридії) і жіночі (архегонії). Запліднення відбувається у вологому середовищі за допомогою рухливих сперматозоїдів. Спорофіт (у мохоподібних він називається спорогоном) дуже редукований. Він складається із спороносної коробочки і ніжки з гаусторією, якою присмоктується до гаметоцЫТа, і веде напівпаразитичний спосіб життя. У коробочці з клітин археспорія після редукційного поділу утворюються спори, якими мохоподібні розмножуються. Із спори розвивається статеве покоління, або гаметофіт.

Усі мохоподібні поділяють на три класи: Антоцеротовидні, або Антоцеротопсиди; Печіночники, або Маршанціопсиди, і Листко-стеблові мохи, або Мохи, або Бріопсиди.

Деякі видів мохів вважаються рідкісними і потребують охорони.

Список використаних джерел

1. Алейко В.И., Дисько И.А., Вьгпаев Г.В., Козловская Н.В. По станицам Красной книги. - Мн: Бел СЭ. 1987. – 248 с.

2. Андрієнко Т.Л., Горностай ВЛ., Графін М.Ф. Зелені скарби Чернігівщини. – Чернігів, 2004. – 84 с.

3. Бачурин А.Ф., Партыка Л.Я. Печёночные мхи Украины. - K.: I979.

4. Бардунов Л.В. Древнейшие на суше. - Сибирское отделение, 1984 – 150 с.

5. Вірменко В.М., Панченко С.М. Мохоподібні // Чорноморський ботанічний журнал. - 2005.-№2. – С. 92-109

6. Возхинския В.Б., Трасе Х.Х., Шляхов Р.Н. Водоросли, лишайники и мохообразные СССр . -М: Мысль, 1978. - 365с.

7. Горностай В.І., Графін М.В., Дадашева Т.Г. Вищі спорові судинні рослини. – Чернігів, 2005. – С. 27, 28,39,68.

8. Ивченко СИ. Занимательно о ботанике. - М.: Молодая гвардия, 1991. – С.4-8.

9. Карпенко Ю.О.При ліс. – Чернігів, 2005 - с. 57.

10. Комарницкий Н.А., Кудряшов Л.В., Уралов А.А. Систематика растений. - М: Просвящение, 1962. - С. 210 -249

11. Остапова В.Г. Лесные болота. - М., 1982 – 127 с.

12. Рейв Н.П., Питер. Современная ботаніка: 1 т. / Под ред. Шверт Р. - М.: Мир, 1990. - С. 30.

13. Слюсарів А.О., Самсонов О. В. Біологія - 3-тє вид. О - К.: Вища шк.. 2001. – 622 с.

14. Тахтаждян А.Л. Мир растений. - М.: 1991. - С. 109

15. Федоров А.А. Жизнь растений. - М.: Просвящение, 1974. - С. 56-97

16. Хржановский В.Г., Исаин В. Н. Приктический курс ботаніки. - М: Высшая школа, 1963. – 299 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы