2530 (599714), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Запропонована методика аналізу кредитних операцій передбачає комплексний підхід до вивчення цього напряму діяльності банку, дає змогу оцінити їх ефективність, намітити основні шляхи удосконалення управління активами банку та підвищити результативність банківського менеджменту.
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ
Сучасний етап розвитку економіки України ставить перед банками нові складні задачі, особливо в сфері інвестиційного забезпечення економічного зростання.
Вирішення цих задач потребує нових підходів до розробки та реалізації грошово-кредитної політики, організації та функціонування самих банків, та насамперед їх кредитної діяльності.
Підвищення банком якості кредитних операцій неможливо без проведення активної маркетингової політики, вивчення в повному обсязі потенціалу клієнтів, регіональних ринків.
Проведення маркетингових досліджень є обов’язковою умовою прийняття рішення за основними питаннями банківської діяльності: наданням кредитів, в тому числі на інноваційні цілі, залученню клієнтів, розширенню спектру банківських послуг.
Проведення маркетингових досліджень економічного розвитку та інноваційної діяльності полягає в виявленні нових груп споживачів банківських послуг з динамічним потенціалом розвитку. Ці дослідження є основою для підвищення якості кредитних операцій, привабливості банку, підвищення обсягів інвестиційного кредитування.
Основними задачами маркетингових досліджень є:
1) Розробка методології та інструментів маркетингової діяльності в банку;
2) Проведення постійних комплексних досліджень ринку, підприємств, населення, конкурентів, інвестиційного клімату та інших складових ринку;
3) Розробка маркетингових стратегій діяльності банку в залежності від умов ринку;
4) Максимальне задоволення попиту клієнтів на банківські продукти, підвищення їх асортименту, обсягів та підвищення якості;
5) Залучення нових клієнтів в банк.
У відповідності з цими задачами банківський маркетинг спрямований на досягнення високих якісних та кількісних показників діяльності: кількості клієнтів та рахунків, обсягів залучених депозитів та кредитних вкладень, обсягів проведених банком операцій та наданих послуг, нарощення обсягів та підвищення ефективності діяльності.
Задачами маркетингових досліджень на рівні регіонів, міст та районів є:
а) вивчення потенційного попиту на банківські продукти;
б) визначення власної частки ринку та частки конкурентів, дослідження стратегії та тактики їх діяльності;
в) визначення категорій споживачів банківських продуктів, на які повинен буди орієнтований банк в коротко- та середньостроковій перспективі;
г) визначення тактики вкладень банку на місцевий ринок з метою відкриття нових відділів;
д) пошук найбільш ефективних форм співпраці з підприємствами та населенням.
Кінцевими результатами маркетингових досліджень повинні бути:
1) розробка комплексів заходів маркетингу та менеджменту, а також процедур їх реалізації, орієнтованих на підвищення якості кредитних операцій;
2) підготовка пропозицій підвищення ефективності діяльності;
3) визначення методів стимулювання збуту, каналів реклами та інформування споживачів відносно послуг, що надає банк.
З метою удосконалення процесу кредитування та підвищення якості кредитних операцій та враховуючі зміни в Цивільному та Господарському кодексах, а також інших законодавчих актах слід приділити особливу увагу Керуванню Кредитним ризиком та організації кредитного процесу в банку.
Якість та склад кредитного портфелю, якість кредитних операцій, вчасне повернення наданих кредитів істотно залежать від ефективності організації кредитного процесу в банку, достатності розроблених процедур з управління кредитним ризиком на всіх його рівнях.
До методів керування кредитним ризиком відносять:
1) На рівні кредитного портфелю – диверсифікація, лімітування, створення резервів;
2) На рівні окремого кредиту – аналіз кредитоспроможності позичальника, аналіз та оцінка кредитного проекту, визначення оптимальних умов кредитування, документування кредитних операцій, контроль за наданим кредитом та джерелами погашення боргу.
Диверсифікація кредитних вкладень – процес розподілу кредитних вкладень банку між різними групами позичальників, які безпосередньо не пов’язані між собою.
Для мінімізації можливих втрат банку внаслідок спрямування значних сум кредитних коштів в рискові проекти, філії банку здійснюють кредитні операції з врахуванням вимог до обмеження концентрації кредитних вкладень банку.
Процес керування ризиками та концентрації кредитних вкладень в банку складається з наступних етапів:
а) визначення обсягів концентрації кредитних вкладень за групами позичальників шляхом здійснення моніторингу кредитного портфелю та підготовки відповідної інформації Керуванню банку;
б) мінімізація або обмеження ризику шляхом диверсифікації кредитного портфелю за визначеними напрямками концентрації кредитних вкладень;
в) здійснення контролю за виконанням допустимих ризиків концентрації кредитних вкладень.
Класифікація та керування концентрацією кредитних вкладень в банку здійснюється за наступними напрямками:
1) галузева концентрація;
2) географічна концентрація;
3) концентрація кредитних вкладень на одного позичальника;
4) концентрація кредитних вкладень за східним позичальникам;
5) концентрація кредитних вкладень за інсайдерами;
6) концентрація кредитних вкладень під гарантію однієї особи та кредитів, наданих по врахованим векселям.
Обмеження концентрації кредитних вкладень здійснюється у відповідності з вимогами НБУ (Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою НБУ від 28.08.01 №368, зі змінами та доповненнями), а також шляхом встановлення лімітів концентрації кредитних вкладень на одного позичальника.
Для врахування впливу галузевого фактору при кредитуванні окремих позичальників необхідно здійснювати рейтингову оцінку галузей, визначати їх рівень ризику – «низький», «середній», «високий».
Розрахунок рейтингової оцінки здійснюється на основі показників фінансової звітності підприємств, позичальників банку й кредитного портфелю банку. До числа галузей, по яким здійснюється рейтингова оцінка, в обов’язковому порядку необхідно включати галузі промисловості, в яких сконцентровано більш ніж 50% кредитного портфелю банку.
Для оцінки ризику кредитування галузі використовуються якісні та кількісні показники:
1) Темп приросту виручки від реалізації продукції;
2) Рівень рентабельності;
3) Платоспроможність (коефіцієнт ліквідності);
4) Оборотність кредитних вкладень в банку (співвідношення обсягу погашених кредитів та середнього розміру заборгованості за звітний період);
5) Доля строкової заборгованості в загальній заборгованості за кредитами банку;
6) Динаміка простроченої заборгованості по кредитам банку;
7) Співвідношення заборгованості за кредитами та розрахунковій сумі резерву в банку;
8) Коефіцієнт категорії заборгованості.
Керування ризиком географічної концентрації кредитних вкладень в банку полягає в обмеженні кредитування нерезидентів та недопущенні спрямування кредитних вкладень в значних обсягах за межі України.
З метою забезпечення якісного моніторингу позичальника переваги при кредитуванні повинні надаватися позичальникам, що знаходяться в тому ж регіоні, де розташовується філія банку, що надає кредит.
При аналізі фінансового стану клієнту, оцінка кредитного проекту повинна здійснюватися не лише з врахуванням існуючого фінансового стану позичальника, а й з прогнозуванням майбутніх змін, керуючись принципом «середніх» очікувань, тобто розраховується «оптимістичний» прогноз, коли обставини складаються в найкращому варіанті, потім «песимістичний» прогноз та приймається середнє значення.
При наданні кредиту під поруку чи гарантію необхідно здійснювати також аналіз фінансового стану поручителя або гаранта.
Мета банку в роботі з підприємствами, яким надається кредитна підтримка – забезпечити успішне виконання проекту, що кредитується, в тому числі за рахунок концентрації коштів на рахунках його партнерів в банку. Це дозволить виключити ризик нестабільності інших банків, що були задіяні в розрахунках.
Умовою надання кредиту повинна бути наявність в позичальника поточних рахунків у банку, що надає кредит. Зазначені рахунки повинні бути задіяні для проходження через них основних грошових потоків клієнту та перерахунок позикових коштів переважно контрагентам, що обслуговуються в закладах даного банку.
При розгляданні та супроводі кредитного проекту необхідно відсліджувати грошові потоки між позичальниками та дочірніми й посередницькими структурами.
З метою недопущення відволікання коштів позичальника через дочірні та посередницькі структури, робітник банку, обслуговуючи позичальника повинен постійно контролювати грошові відносини між ним та банком.
Кредитний працівник разом з кредитною службою й службою безпеки банку повинні бути впевненими в можливості реалізації забезпечення як основного, так і додаткового шляху погашення кредиту та процентів.
Вартість залогу повинна перевищувати суму кредиту не менш ніж в 2 рази. Залогова ціна визначається банком з врахуванням ринкових факторів й витрат, пов’язаних з реалізацією й повинна враховувати можливі зміни вартості предмету залогу на протязі терміну кредитування. Якщо суми залогу недостатньо для покриття ризиків банку, використовуються додаткові види забезпечення.
З метою мінімізації кредитного ризику внаслідок погіршення фінансового стану позичальника та зниження ліквідності предмету залогу, у випадку прийняття в залог готової продукції або товарів в обороті рекомендується, щоб залогова ціна не перевищувала 80% балансової вартості, при оформленні в залог іншого майна ─ вище балансової вартості. Залогову ціну доцільно визначати за експертною оцінкою методом аналогів продажів з врахуванням терміну кредитування.
З метою мінімізації ризиків, пов’язаних з втратою, пошкодженням майна ─ предмету залогу доцільно здійснювати його страхування.
Страхування повинно здійснюватись в страховій компанії, з якою банк заключив Генеральний договір про надання страхових послуг, від ризиків, що найбільш ймовірно можуть призвести до зниження чи втрати ліквідності предмету залогу.
Для виявлення джерел кредитного ризику й оперативного впровадження заходів, спрямованих на недопущення можливих втрат банку, на протязі всього терміну кредитування до повного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором. Працівники банку повинні контролювати виконання позичальником вимог та умов кредитного договору.
Щоб запобігти можливих труднощів при погашенні кредиту, відсотків та інших зобов’язань позичальника за кредитним договором, працівник кредитного відділу повинен відсліджувати та фіксувати зміни фінансового стану позичальника шляхом:
1) Проведення щоквартального аналізу бухгалтерської та фінансової звітності;
2) Відстежування грошових потоків по рахункам позичальника (аналіз притоку та відтоку грошових коштів, вивчення динаміки надходжень та перерахувань по банківським рахункам). Зі сторони банку повинен бути постійний контроль за грошовими потоками позичальника, оскільки кредитним договором передбачається право банку контролювати ці потоки у відповідності з запланованими самим позичальником напрямами й узятими зобов’язаннями з підвищення концентрації власних та кредитних коштів в системі банку. У випадку виявлення тих чи інших відхилень необхідно вимагати від позичальника відповідних коректировок в запланованих показниках;
3) Контролю за нарахуванням відсотків та їх сплатою позичальником, виконанням інших зобов’язань за кредитним договором.
Кредитний працівник повинен відсліджувати виникнення негативних сигналів можливості погашення кредитів, а саме:
а) порушення графіка погашення кредиту;
б) несвоєчасної оплати відсотків;
в) погіршення фінансових розрахункових коефіцієнтів, стан розрахунків з контрагентами, зменшення питомої ваги власних оборотних коштів;
г) рівня концентрації власних та кредитних коштів позичальника або його структурних підрозділів на власних рахунках й рахунках його партнерів в банку;
д) зростання питомої ваги бартерних розрахунків (порівнюються обсяги реалізації з обсягами грошових коштів, що надходять на поточні рахунки, а також з врахуванням інформації, отриманої від позичальника);
е) надання невірної інформації або несвоєчасного надання інформації про фінансовий стан;
ж) отримання негативної інформації від служби банківської безпеки (від третьої особи) відносно стану справ у клієнта.
Якщо були виявлені вищезазначені ознаки, кредитний працівник повинен проінформувати керівництво банку й визначити можливі дії для своєчасного погашення кредиту й відсотків.
У випадку необхідності на основі отриманої інформації кредитний комітет банку затверджує заходи, спрямовані на підвищення ефективності кредитування, мінімізації ризиків, шляхів втискання боргів за зобов’язаннями позичальника перед банком й встановлює контроль за їх виконанням.
Вдосконалення процесу кредитування в багатьох випадках визначає успішну діяльність банку в цілому.
Оскільки кредитні ресурси в основному формуються з залучених коштів, важливе значення має керування кредитним ризиком й організація кредитного процесу в банку.
При безуспішно проведеній кредитній політиці банк не лише ризикує не повернути надані позичальникам кошти та відсотки, не отримавши при цьому дохід, але й несе велику відповідальність перед вкладниками, що не може не відобразитись на рейтингу банку.















