115567 (598452), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Прагнення до гармонії тіла і духу також відбилося на вигляді архітектурних споруд.

Урочистість і ствердження могутності влади простежуються в римських тріумфальних арках. Містичний порив душі, що спрямовується до Бога, – в готичних соборах. Творці храмів епохи Відродження намагалися відповідно до уявлень свого часу передати мовою архітектури упорядкування Всесвіту.

(З книги «Світ мистецтва»)

Десятинна церква

З Подолу і берегів Дніпра було видно Десятинний храм. Він неначебто виростав з гущавини дерев, мовби вінчав місто Кия. Перед мандрівником, що наближався до Києва суходолом чи водою, він постав, як дивне видіння. «Дивен храм, у світі такого немає,» – говорили про нього.

Розкішний собор не поступався перед кращими європейськими зразками, і залишки будівельного матеріалу та орнаменту засвідчують, що Десятинний храм був оздоблений не гірше від Ярославової Софії. На диво, тут виявили грецький мармур, і кримську яшму, і карпатський шифер. Творці храму звели його з легкої цегли, стіни розмалювали червоною фарбою, навкруг вікон і дверей виліпили з білої глини пальмове гілля і виноградні грона, дах покрили хвилястою білосніжною черепицею. У голубизні неба світились позолочені хрести шоломоподібних бань.

Всередині над престолом був викладений зі смальти образ Богородиці. Вона стояла в синьому царському одязі й темно-червоних черевиках на зеленому постаменті, високо піднявши руки. Бліде обличчя Богоматері, смутні очі були дуже простими, звичайними, людськими.

Цікаве походження назви храму. За переказами, князь Володимир, оглянувши споруджену церкву, був зачарований її красою. Він сказав: «Я вражений тим, що побачив». Відтоді велів давати на храм десятину свого доходу. Так і став храм Богородиці називатися Десятинним.

(За М. Міщенком)

Чим відомий собор Святої Софії у Києві?

У кінці тридцятих на початку п’ятдесятих років XI століття за вказівкою великого князя Київського був зведений найвеличніший і найзнаменніший з усіх українських храмів – собор Святої Софії, що значить Премудрості Божої. Це – найграндіозніший з усіх відомих у наш час соборів візантійської традиції.

Для архітектури собору Святої Софії характерні тріумфальність і святковість, пов’язані із затвердженням авторитету князя і могутності молодої держави.

Собор мав незвичайний купол у центрі, перед вівтарем, де на мерехтливому золотому фоні сяють давні мозаїки. У одинадцятому столітті Софійський собор був тринадцятикупольним, але пізніше зазнав серйозної перебудови і кількість куполів, на жаль, зменшилася.

Кількість верхів церковної будівлі в давньоруській архітектурі мала глибоке символічне значення. Тринадцять куполів символізували Ісуса Христа і дванадцять апостолів. Чотири верхи, найближчі до центрального, нагадували про чотирьох євангелістів: Матвія, Марка, Луку та Іоанна. Христос Вседержитель розташований в куполі Неба. У вівтарі, на центральній стіні, зосереджена і сувора фігура Богоматері.

Якщо давні фрески ледь-ледь проступають на стінах собору, то мозаїки, виконані з кольорового непрозорого скла-смальти такі ж яскраві, як і багато століть тому.

(3 книги «Світ мистецтва»)

Словниковий диктант

Бароко, мистецтво, узвишшя, церква Успіння Пресвятої Богородиці, кам’яний храм, Софійські Золоті ворота, суміш, тринадцятикупольна, дванадцять, дерев’яна, Києво-Печерська лавра, багатство, західноєвропейський стиль, середньовіччя, інтер’єр, різьблення, нетесаний камінь, скріплюючий розчин, вікна-бійниці, укріплення-вежі, готський, магдебурзьке право (самоврядування), символіко-алегорична, міжповерхові, обрамлення, кафедральний собор, вежа-дзвіниця, контрастні масштаби, у середині каплиці, рельєфи, тераси, пізнього рококо (бароко), наддніпрянська, павільйони, майстрами не збудовані, кольорова гама, півколони, численних, антидемократичний, міста-заповідники, спроектував, інвентаря, ззовні, в’їзні ворота, піддашок, півкругляки, авгієві стайні, якнайбільший, час від часу, трипільська культура, П – подібний, по-іншому, в цілості.

Пояснювальний диктант

1. У 70-х роках створено міста-заповідники: Львів, і Луцьк, і Кам’янець-Подільський, Новгород-Сіверський, Переяслав-Хмельницький.

2. Перший кам’яний храм Русі, церква Богородиці Десятинної, зведений візантійськими майстрами на замовлення Володимира Великого, який започаткував традицію кам’яного культового будівництва і певною мірою визначив його особливості.

3. Термін «романський стиль», як відомо, введений у XIX ст. і означає художній стиль, що панував у Західній Європі та деяких країнах Східної Європи у добу середньовіччя (Х-ХП століття).

4. Ренесанс – архітектурний стиль, для якого характерні такі риси: урівноваженість композиції, міжповерхові членування, розвинений каркас. обрамлення вікон та дверей, архітектура пілястри (колони) – вертикальний виступ стіни, обрамлений у вигляді колони.

5. Найцінніше досягнення бароко – це ансамбль святого Ігоря, зведений на вершині пагорба, і складається з собору монастирських келій, палацу митрополитів та тераси з парадними сходами.

6. Оборонна забудова 18 століття – це один із ранніх зразків професійної архітектури, що встановився у І тис. до н.е.

7. Матеріал і конструкція, масштаб і форма, пропорції і ритм – всі ці виразні засоби властиві не тільки архітектурі, але і, наприклад, скульптурі.

8. Стиль архітектури, як і інших видів мистецтва, – це, з одного боку, зовнішня форма, художній образ, архітектура, з іншого – відбиття уявлень певної епохи.

9. Наприклад, гігантський фасад Версаля, протяжність якого не перевищує півкілометра, має переважно горизонтальний напрям розвитку.

10. Стиль епохи – це, передусім, стиль архітектури.

11. Мечеть «Купол скелі», що знаходиться в Єрусалимі, – найважливіше святилище ісламу.

12.В італійській архітектурі ХІ-ХП століть не було стилістичної єдності.

13. Якби Пізанська вежа не нахилялася, стояла суворо вертикально, як всі інші вежі на світі, слава її обмежилася б, мабуть, лише вузьким колом архітекторів й істориків.

14. Інтер’єр собору Святого Петра, безсумнівно, перший приклад крупномасштабного інтер’єру в стилі бароко.

3. Декоративно-прикладне мистецтво

Історія народної вишивки в Україні

Вишивка – поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узір та зображення виконується ручним або ж машинним способом на різних матеріалах: тканині, шкірі, повсті, – лляними, бавовняними, шовковими нитками, а також бісером, перлами і коштовним камінням.

Цей вид мистецтва виник давним-давно, корені його сягають вглиб віків. Мабуть, ми ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узори красу рідної природи, свої переживання та відчуття, тому що з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час цього, безперечно ж, від Бога мистецтва.

Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт навесні та взимку.

За народними традиціями, готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Заможніші дівчата готували собі 50–100 сорочок з тонкого виробленого і вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчата змагалися між собою в доборі узору, в майстерності вишивання. Одяг – характеристика майстерності дівчини, її працьовитості, і поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не оволоділа цією майстерністю змалку.

Художнє вишивання – один з найбільш поширених видів народного мистецтва, в якому втілені кращі традиції народу, приносить і буде приносити радість тисячам його шанувальників.

(За О. Гасюком, М. Степаном)

Сучасне українське художнє скло

Художнє скло України на сучасному етапі розвитку є одним з найбільш цікавих і характерних видів декоративно-прикладного мистецтва. Воно здобуло визнання не тільки в нашій країні, а й поза її межами. Елегантні іскристо-прозорі кришталеві вази, і кубки, і набори для напоїв, яскраво декоративні кольорові скляні комплекти посуду, своєрідні чарівно-фантастичні скульптурні вироби українських митців користуються успіхом на художніх виставках та ярмарках.

Усе ширше й майстерніше останніми роками застосовується художнє скло в архітектурі України – у вигляді вітражів, декоративних вставок, мозаїчних композицій.

Сьогодні неможливо уявити наш побут, інтер’єр житла чи громадського приміщення без наявності художньо опрацьованого скла.

Українське художнє скло своїм корінням сягає часів Київської Русі. З давніх-давен майстри скла виготовляли різні прикраси, а також посуд, пляшки, і келихи, склянки тощо. Та процес розвитку давньоруської художньої культури, в тому числі й склоробства, надовго загальмувала татаро-монгольська навала. Лише в наступні десятиліття стало відроджуватись втрачене і розвиватись нове.

Освоєння митцями різних технічних і технологічних прийомів опрацювання скла привело до збагачення й розширення арсеналу художньо-виражальних засобів. А це, в свою чергу, звичайно ж, зумовило й забезпечило розширення асортименту виробів, збагачення ідейно-художнього змісту та декоративної виразності скляних творів.

Сучасне художнє українське скло – яскраве, своєрідне явище художньої культури України (За В. Щербаком).

Музей історичних коштовностей

Музей історичних коштовностей у Києві відкрито 1969 року. В ньому експонуються витвори майстрів-ювелірів різних епох і місцевостей (VI ст. до н. е. – початок XX ст. н.е.). Ці вироби виготовлені із золота, срібла, платини й оздоблені коштовним камінням, як-от: діамантами, і рубінами, і смарагдами, й аметистами тощо. Основа експозиції – колекції з фонду Державного історичного музею України. Сюди також передані речі з музеїв Чернігова, Кіровограда, Дніпропетровська, Бахчисарая, Сімферополя, Керчі тощо.

Значний внесок у поповнення фондів та експозиції музею Інституту археології Академії наук України, який багато років підряд організовує експедиції для розкопувань скіфських курганів, слов’янських та давньоруських городищ.

Тільки за останній час музею передано декілька тисяч художніх витворів із золота й срібла V–VI ст. до н.е. Серед них шедеври світового значення: срібна ваза з Гайманової могили (Запорізька область), пектораль із Товстої могили (Дніпропетровська область) та багато інших речей, розкопаних в різних областях України.

Експозиція Київського музею історичних коштовностей має три розділи. У першому репрезентовані мистецькі витвори із золота й срібла періоду VI ст. до н. е. – ХШ ст. н. е., у другому – здебільшого вироби українських та російських ювелірів XIV–XV ст., третій присвячений нумізматиці VI ст. до н. е. – початку ХХ ст. н. е.

Фонди музею нараховують кілька десятків тисяч пам’яток історії, культури й мистецтва. Частина з них – унікальні твори декоративно-прикладного мистецтва, відомі як у нашій країні, так і за її межами.

(За О. Ганіною)

Словниковий диктант

Декоративно-прикладне мистецтво, виробничо-реміснича, розписний, естетично-художнє, художнє різьблення, сюжетно-тематичні інновації, пізній палеоліт, розфарбування, червоно-жовтий, трипільські розписи, часи середньовіччя, кольоровий полумисок, персні, сувенірно-подарункові вироби, бароко, прикраси, Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труша, майстерня-кузня, дерев’яні, електрописак, скіфські поховання, лляне волокно, пано, майстрині-надомниці, фотофільмодрук, регіони Західної України, художники-професіонали, державні музеї килимів, поліська техніка, у післявоєнний час, власноруч, Музей народної архітектури та побуту України, ковальські цвяхи, столи-скрині, карпатські, експонати мукачівського історико-краєзнавчого музею, віконниці, в’язання, візерунки, напівсферичні кошики.

Пояснювальний диктант

1. Традиційним візерунковим ткацтвом в українців, як і в інших східнослов’янських народів, було ткацтво на чотирьох підніжках.

2. Певна річ, потрібно все ж таки відзначити таку рису українських ремісників, як естетичні почуття, прагнення обов’язково прикрасити речі, що ними виготовлялися.

З. Керамічні вироби з давніх-давен поділялись на чотири основні групи: побутовий посуд, оздоблювані плитки-кахлі, будівельні матеріали – черепиця, цегла, якою викладали під варистою піччю.

4. Бронзоливарне виробництво в Україні, як довели археологи, відоме ще з трипільських часів.

Характеристики

Список файлов книги