13864 (596886), страница 43

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 43)

де: С_п - середнє поголів'я;

А - поголів'я на початок періоду;

А_ь А₂... А_п - поголів'я на початок менших відрізків часу (місяць, квартал);

В - поголів'я на кінець періоду;

ч - число відрізків у загальному періоді.

На підприємствах підраховують також потребу в сіні, соломі тощо для худоби, що знаходиться в індивідуальному секторі, і визначають розмір їхньої видачі на зароблені гроші. При цьому враховують, що деякі сільськогосподарські продукти, використовувані тваринами, в індивідуальному секторі одержують на присадибних ділянках.

До грубих і соковитих кормів, розрахованих за нормами, додають страховий фуражний фонд у розмірі 20-30% їхньої потреби і 10-15% річної потреби в концентратах. Виходячи з необхідного обсягу виробництва концентрованих, грубих, соковитих і зелених кормів, у кожному господарстві складають кормовий план. У ньому вказують вихід продукції (по видах) по періодах року з природних угідь (кількість зеленої маси, що поїдається худобою на пасовищах, і сіна, заготовленого з природних випасів), а також обсяг побічної продукції і відходів із врожаю продовольчих і технічних культур та їхню кількість, яку необхідно заготовити за рахунок спеціальних посівів. Для цього встановлюють площі і продуктивність косовиць і пасовищ, посівні площі і врожайність кормових культур (включаючи вихід з гектара побічної продукції і відходів, придатних для худоби і птиці). У кормовому плані визначають також терміни надходження продукції, одержуваної за рахунок обробітку кормових культур у польових і інших сівозмінах і на спеціальних ділянках. Одночасно визначають агротехнічні заходи, що забезпечують виконання плану врожайності, підраховують витрати праці і засобів на центнер кормових одиниць у врожаї різних культур і зупиняються на тих, котрі дають більше продукції при менших витратах. Правильно складений план дозволяє знижувати собівартість продукції, тому його розробленню приділяють велику увагу.

Після встановлення загальної потреби в кормах і складання плану необхідно перевірити, чи забезпечується потреба худоби і птиці в кормах. Для цього складають баланс, у якому зіставляють потреба в кормах з їх кількістю, наміченою до виробництва в господарстві.

Щоб показати кількісну і якісну сторону балансу, його складають по видах кормів у натуральних показниках і в центнерах кормових одиниць із вказівкою кількості перетравного протеїну. Баланс складається з прибуткової і видаткової частин.

У прибутковій частині вказують: запас кормів на початок планованого періоду; їхня кількість, яка буде отримана і зроблена протягом планованого періоду, а також їхню загальну кількість (залишок плюс прихід).У видатковій частині вказують: кількість фуражу, що буде продано на ринку; потреба худоби і птиці в кормах на планований період; розмір страхового фуражного фонду; кількість кормів, виділену для худоби, що знаходиться в особистій власності працівників господарства.

Методом балансової перевірки виявляють надлишок чи нестачу кожного виду кормів. Потім по групах культур зрівнюють підсумки окремих прибуткових і видаткових статей. У разі потреби вносять корективи в показники поголів'я і продуктивності тварин чи змінюють структуру, посівні площі і план врожайності фуражних культур. Збільшення кількості кормів може бути також досягнуте шляхом упровадження більш високої агротехніки. Іноді вдаються до зміни показників у рослинництві і тваринництві одночасно. Невеликий надлишок кормів залишають як додатковий резервний фонд у господарстві.

Слід зазначити, що на літній період у кожному господарстві складають план потреби і надходження зелених кормів для окремих видів худоби і птиці (з урахуванням статевих, вікових і продуктивних особливостей тварин) у розрізі п'ятиденок чи декад. Такий план одержав назву зеленого конвеєра. При його складанні використовують дані розрахунків потреби в кормах і кормовому плані; баланс зелених кормів складають на основі викладених вище принципів.

Облік кормів ведуть за їх видами і джерелами надходження: зернофуражних - при комбайновому збиранні чи молотьбі, грубих і соковитих - відразу ж після їхнього збирання і підготовки до зберігання (сіно і солому - у стогах і скиртах, коренеплоди - у спеціальних сховищах чи буртах, силос - у буртах чи траншеях). Корми приймають за актами із указівкою їхньої ваги, якості і прибуткують.

Кількість кормів визначають зважуванням чи шляхом обмірювання скирт, стогів і т.ін. Для цього вимірюють ширину, довжину скирти і висоту "перекиданням" через вершину, "Перекидання" довгих скирт, у яких висота в різних місцях може бути неоднакова, вимірюють у трьох точках і беруть середню величину цих вимірів. Ширину скирти вимірюють з обох її сторін і визначають середню величину. Бувають скирти звужені донизу; у цьому випадку з кожної торцевої сторони роблять два виміри: один по землі, інший — в найбільш широкій частині скирти і беруть середню величину від двох вимірів. Довжину скирти вимірюють також з обох її сторін, отримані цифри складають і визначають середню довжину; на основі, цих даних розраховують обсяг скирти за формулою.

За обсягом скирти чи стогу установлюють вагу укладеного сіна чи соломи. Вона змінюється в залежності від термінів укладання, виду сіна чи соломи. Відповідні дані маються в довідниках.

Вагу корму в силосній вежі визначають, виходячи з її обсягу і ваги 1 куб. м засилосованого корму.

У кожному господарстві складають на весь зимовий період помісячний план витрати кормів відповідно до прийнятих раціонів. Комірники (чи фуражири) відпускають їх на ферми за спеціальними розпорядженнями, що їх складають відповідно до помісячного плану.

Завідувач ферми (бригадир) несе відповідальність за схоронність і правильне використання відпущених кормів. Облік їхньої витрати на фермі ведуть у "Відомості витрати кормів". Завідувач ферми (бригадир) у встановлений термін передає в бухгалтерію документацію по приходу і витраті кормів на фермі.

Контрольні питання

1. Поняття системи тваринництва та її види.

2. Особливості формування виробничої програми в скотарстві.

3. Особливості формування виробничої програми в свинарстві.

4. Особливості формування виробничої програми у вівчарстві.

5. Особливості формування виробничої програми в птахівництві.

6. Порядок розрахунків потреби у кормах за видами тварин.

7. Як оцінити ефективність кормовиробництва.

РОЗДІЛ 10

Організація інтеграційних процесів формування ринкового середовища в АПК

10.1 Інтеграційні процеси формування сільськогосподарського ринку

Інтеграцію не можна вважати притаманною виключно ринковій економіці. Вона існувала і в умовах адміністративно-командної системи. Проте в ринкових умовах вона виконує значно ширші функції і відіграє набагато важливішу роль.

Терміном "інтеграція" охоплюється широка низка різноманітних економічних явищ та процесів зближення, пристосування, узгодження діяльності і навіть об'єднання підприємств та підприємців з метою стабілізації ринкового середовища та підвищення на цій основі результатів господарювання. В інтеграції виділяють види, напрями та організаційно - економічні форми.

Види інтеграції розрізняють за ознакою складу її учасників або метою інтегрування. Вертикальною є інтеграція підприємств різних сфер АПК або об'єднання зусиль підприємств однієї сфери з метою здійснення діяльності, яка ведеться іншими сферами АПК. Зокрема вертикальною є інтеграція сільськогосподарських підприємств з метою створення переробних виробництв або торгівельних закладів. Доверти-кального інтегрування відноситься і поєднання в одному сільськогосподарському підприємстві виробництва сільськогосподарської сировини з її переробкою та реалізацією. До цього ж типу інтеграції слід віднести і виробництво сировини переробними підприємствами. До процесів горизонтальної інтеграції залучаються підприємства однієї сфери АПК, і цей вид інтеграції не приводить до створення підприємств інших сфер АПК і не розширює функцій сільськогосподарських підприємств за їх традиційні межі.

Напрям інтеграції визначається внутрішнім змістом інтеграційних процесів, їх предметною стороною. Вертикальна за напрямом інтеграції може бути виробничою, маркетинговою та комплексною. Виробнича інтеграція передбачає взаємодію сільськогосподарських та переробних підприємств чи виробництв при вирощуванні продукції рослинництва та виробництві продукції тваринництва, які в подальшому надходять на промислову переробку. Предметом маркетингової є збут виробленої продукції та постачання необхідних засобів виробництва. Комплексна поєднує обидва ці напрями. Горизонтальна інтеграція за змістом може мати виробничу, фінансово-кредитну, освітньо-консультативну на соціальну спрямованість.

Організаційно-економічні форми визначаються економіко-правовим статусом інтегрованої структури. Розрізняють такі форми інтеграції: повна, контрактна, акціонерна, кооперативна, партнерська, громадська. Повна здійснюється на базі засобів виробництва, що належать одному власнику. Контрактна - це інтеграція юридичних осіб, основним інструментом якої виступає контракт. При акціонерній формування, яке здійснює інтеграційні функції, створюється на акціонерній основі. Кооперативна базується на створенні кооперативів відповідного профілю: переробних, маркетингових і т. ін. Партнерська має основою усну домовленість або документальне оформлення. У громадській переважають риси неформального громадського об'єднання.

В умовах адміністративно-командної системи застосовувалась головним чином виробнича інтеграція, основними завданнями якої була оптимізація розмірів сировинних зон переробних підприємств, транспортних потоків сировини та технологічних відходів переробки, поліпшення використання побічної продукції, сприяння процесам спеціалізації та концентрації, вирішенню соціальних проблем. В умовах ринкової економіки традиційні завдання інтеграції зберігаються, але виникають дуже серйозні завдання щодо стабілізації ринкового середовища шляхом його організації. І саме завдяки цьому інтеграція виступає одним із важливих напрямів реформування аграрного сектору України.

Обвальний спад рівня виробництва та споживання сільськогосподарської продукції в Україні засвідчив нереальність та нежиттєздатність "шокової" лібералізації обмінних процесів як основного методу здійснення аграрної реформи. Потрібна системна, всебічна перебудова економічних відносин з урахуванням як світового досвіду, так і національних особливостей. Одним із головних напрямів створення передумов забезпечення успіху аграрних перетворень є організація сільськогосподарського (аграрного, продовольчого) ринку. Він виступає ареною взаємодії продавців та покупців сільськогосподарської продукції та продовольства і постійно зазнає кількісних та якісних змін. Сучасною домінуючою світовою тенденцією розвитку сільськогосподарського ринку є перехід від стихійних неорганізованих обмінних процесів до їх свідомої організації. Стихійний вільний ринок та вільна конкуренція при сучасних масштабах високо інтенсивного агропромислового виробництва можуть дестабілізувати не лише аграрний сектор, а й всю національну економіку. На противагу дестабілізуючому впливу стихійного ринку ще в рамках капіталістичного способу виробництва і виникла організація ринкових відносин.

Для успіху аграрної реформи в Україні рекомендується доповнити приватизаційні процеси дієвими заходами цілеспрямованої організації сільськогосподарського ринку. її складовими виступають:

• структуризація ринку;

• формування фізичної ринкової інфраструктури;

• раціональна побудова продуктових, ринків;

• державне регулювання обмінних процесів. Структуризація сільськогосподарського ринку означає

виділення в його складі продуктових секторів, виходячи з маркетингових властивостей окремих товарних груп та характеру обмінних процесів. Відповідно до цього виділяють ринки сировини та кінцевої продукції (продовольства), продуктові ринки (зерна, м'яса, молока і т. ін.), ринки наявного товару та ф'ючерсних контрактів.

Ринкова фізична інфраструктура ~ це загальна основа безпосереднього здійснення обмінних процесів, фізичне місце контактування, взаємодії ринкових контрагентів, операторів ринку, тобто покупців та продавців. її основними формами виступають біржі, оптові ринки, аукціони, торгові доми, ярмарки, міські ринки, магазини дрібнооптової та роздрібної торгівлі. Ринкові ціни як ціни попиту та пропозиції генеруються елементами інфраструктури з високою концентрацією попиту та пропозиції - біржами, аукціонами, ярмарками.

Раціональна побудова продуктових ринків означає свідоме і цілеспрямоване формування складу його операторів, покупців та продавців. Головним напрямом і принципом раціональної побудови продовольчого ринку є біполяризація. Вона означає всемірне скорочення, зведення до мінімуму будь-яких ланок (виробничих, переробних, посередницьких, збутових, сервісних та інших), які відділяють виробника сільськогосподарської продукції від її кінцевого споживача. Завдяки біполяризації всі ланки агропромислово-торгівельно-го ланцюга потрапляють в зону оцінок кінцевого споживача і саме він визначає міру успіху підприємства чи об'єднання на ринковій арені. При цьому створюються передумови і для нормалізації пропорцій розподілу кінцевих результатів агропро-мислово-торгівельного ланцюга між його ланками, тобто забезпечення еквівалентності обміну між партнерами агропромислового комплексу.

Державне регулювання ринкового середовища - це втручання держави в обмінні процеси, яке здійснюється нею в потрібний час, у потрібному місці, в необхідних розмірах і переважно ринковими засобами. В Україні рекомендується застосовувати дві головні його форми: інтервенції та експортно-імпортне. Грошові інтервенції застосовуються державою при падінні ринкових цін шляхом закупівлі продукції з метою підтримки виробника. Товарні інтервенції сприяють зниженню цін і полягають у продажу раніше закупленої продукції з метою збільшення пропозиції в інтересах споживача. В рамках експортно-імпортного регулювання застосовуються експортні субсидії для компенсації перевищення внутрішніх цін над світовими та протекційні митні тарифи для захисту внутрішнього ринку. В окремих випадках держава прямо фінансує виробників сільськогосподарської продукції - в рамках цільових програм державного регулювання аграрного сектору.

Формування фізичної ринкової інфраструктури та здійснення заходів державного регулювання потребують значних коштів. В Українні перший з названих елементів організації сільськогосподарського ринку на сучасному етапі може здійснюватись на недержавній основі, тобто в рамках економічних можливостей самих підприємств агропромислового комплексу. Саме для цього і потрібна їх тісна інтеграція. Налагодження внутрішнього механізму інтеграційних процесів слід також розглядати і в контексті стратегічної перспективи як обов'язковий елемент входження України в сучасну систему світогосподарських зв'язків.

В удосконаленні організації сільськогосподарського ринку інтеграційні процеси відіграють значну роль, але по кожній із її складових вона неоднакова. Зокрема, на становлення структури продовольчого ринку вони справляють досить відчутний вплив. Вертикальна інтеграція сприяє більш чіткому відокремленню продуктових підкомплексів як специфічних частин національного продовольчого комплексу. Продуктові ринки функціонують найбільш успішно на базі саме продуктових підкомплексів. Якщо підприємства продуктового підкомплексу інтегровані за схемою вертикальної та горизонтальної інтеграції, то цим самим створюються передумови і для прояву інших організаційних чинників, перш за все створення об'єднань (союзів) виробників за ознакою, яка в зарубіжній практиці іменується професійною, але до профспілок не має ніякого відношення. Мова йде про об'єднання виробників окремих продуктів: цукрових буряків, молока, тварин певного виду та віку на м'ясо і т. д. Ці професійні союзи не є суб'єктами конкурентних відносин. Вони представляють і відстоюють інтереси виробників як в рамках інтегрованих структур, так і в рамках системи державною регулювання окремої галузі. Саме вони могли б на повну силу вимагати захисту вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та продовольства, орієнтуючись на досвід країн Європейського Союзу.

Характеристики

Список файлов книги