13864 (596886), страница 42

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 42)

Ці особливості виробництва продукції враховують при комплектуванні череди.

Структура череди. На племінних фермах на одного самця прийняті такі норми самок: курей - 8-12, качок - 6-7, індичок -8-12, гусок-3-4.

На промислових фермах яєчного напрямку та в інтенсивному птахівництві курей використовують лише протягом першого року яйцекладки (до зниження несучості); потім їх вибраковують на м'ясо і заміняють молодками. На племінних фермах курей тримають не більш як 2 роки, індичок - 2-3 роки, гусок - 3-7 років.

Потреба господарства в молодняку і терміни його вирощування планують заздалегідь у залежності від виду птиці. На одну курку-несучку планують: при вигульному утриманні 3-4, а при клітинному 5-6 добових курчат (з наступним вирощуванням їх у приміщеннях протягом 60 днів); на одну качку 25-30 добових каченят (з наступним вирощуванням їх протягом 30-45 днів); на одну гуску 8-10 добових гусенят (з наступним вирощуванням їх протягом 30-45 днів); на одну індичку 15-20 добових індичат (з наступним вирощуванням їх протягом 60 днів).

Оборот череди птиці складають з урахуванням термінів використання маткового поголів'я і перевезення молодняку в дорослу череду, терміну реалізації молодняку на м'ясо, ваги реалізованого молодняку і дорослого поголів'я й інших показників.

Системи утримання птиці. Основні способи утримання усіх видів птиці: вигульний на змінюваній підстилці, на глибокої незмінюваній (протягом року) підстилці, на сітчастій підлозі, клітьовий і вигульно-пасовищний. Ці системи дозволяють механізувати ряд трудомістких процесів на фермах, упроваджувати нову технологію, налагодити рівномірний випуск продукції протягом року, ліквідувати сезонність праці і підвищувати її продуктивність. Економічна ефективність тієї чи іншої системи утримання птиці визначається головним чином тим, якою мірою вона сприяє підвищенню продуктивності і зниженню витрат праці і засобів на одиницю продукції (яєць, м'яса).

Перспективним є вигульний спосіб утримання курей на глибокої незмінюваній (протягом року) підстилці. Цей інтенсивний спосіб особливо ефективний за умови застосування його в широкогабаритних пташниках (на 6-12 тис. голів), де вдало вирішуються питання механізації роздачі усіх видів кормів, поїння птиці та збору яєць.

Застосовується кілька типів широкогабаритних пташників. Перший має два зали (площа залу 84 м х 13,5 м), з'єднані тамбуром. Робочий прохід шириною 1,5 м розділяє зал у поздовжньому напрямку на дві рівні частини, кожна з яких знімними перегородками розбита на п'ять секцій по 600 курей. Секції відділені від робочого проходу стендами, на них у чотири яруси розміщені годівниці для вологих і сухих кормів, автопоїльниці, гнізда й інше устаткування. Уздовж стендів по робочому проході рухаються кормороздавач і візок для збору яєць, керований птахівницею; вона обслуговує усі поголів'я курей (6000 голів) у пташнику. У більших пташниках (на 12000 несучок) працюють 2 птахівниці.

Клітьове утримання курок-несучок застосовують на великих птахофермах. Цей інтенсивний спосіб утримання курей дозволяє концентрувати поголів'я курок-несучок і одночасно підвищувати їхню несучість, а також у 3-3,5 рази збільшувати використання площі пташників (у порівнянні з вигульним утриманням продуктивність курей при клітьовому утриманні не залежить від температурних коливань, виключається можливість поширення інфекційних захворювань, джерелом яких є послід хворої птиці). При цьому способі утримання забезпечується цілорічне комплектування промислових черід, поліпшується догляд за птицею і полегшується вибракування малопродуктивних і хворих курей, майже цілком ліквідується сезонність яйцекладки і зменшується витрата кормів на виробництво яєць, а також скорочуються інші витрати.

При вигульно-пасовищній системі утримання птиці біля пташника влаштовують вигул з посівом трав на зелений корм.

Слід підкреслити, що на рівень продуктивності праці в різних господарствах впливає не тільки спосіб утримання птиці, а й рівень механізації, а також деякі інші фактори.

У боротьбі з захворюваннями курчат особливе значення в господарствах мають антибіотики, які додають курчатам, починаючи з 3-4-го дня життя.

Вирощування молодняку в клітках. Для ефективнішого використання приміщень клітки встановлюють батареями по 5 рядів у висоту. Через 45-60 днів курочок, відібраних на плем'я, переводять для подальшого вирощування в табірні умови. Зайвих півників до 3-місячного віку залишають у клітках для відгодівлі і наступної здачі на м'ясо. Клітьове утримання організують у світлих, сухих і теплих приміщеннях. Батареї встановлюють так, щоб ширина проходів між ними була не менш як 1,1-1,2 м, а між батареями і стінами - 1,5 м. У проходах через кожні 4 м підвішують електричні лампи по 100 ват. Корисна площа кліток складає 0,5 кв. м, висота залежить від віку курчат. У залежності від віку в клітці утримують різну кількість курчат.

• Годують курчат зазвичай 5 разів на день. У першу дачу курчата одержують подрібнену зернову суміш, у наступні три - вологі мішанки, а в п'яту (увечері) - суху суміш і подрібнене зерно.

Особливості організації різних птахівницьких ферм. Розміри земельних ділянок для птахівницької ферми визначають у залежності від напрямку ферми і виду птиці.

При вигульно-пасовищному утриманні (з обмеженими вигулами) у розрахунку на 1000 голів виділяють таку площу вигулу: для курей 1 га, для індичок 2,5-3 га, для гусаків і качок 0,6 га. При вирощуванні молодняку до 1-1,5-місячного віку в виділяють у розрахунку на 1000 курчат і каченят 0,1 га, індюшат і гусенят -.0,2 га вигулу. Для курчат у віці старше 1,5 міс. ділянки під табори виділяють з розрахунку 8-12 кв. метрів на голову. Пташники для курей і індичок розміщають на сухих ділянках, бажано з невеликим південним схилом. Ділянки для гусаків і качок виділяють поблизу водойм. На гектар водяного вигулу розраховують 125-150 дорослих гусаків чи 200-250 качок, 250-300 гусенят чи 400-500 каченят. Для гусаків і індичок виділяють також пасовища. Для гусаків використовують спеціальні лугопасовищні угіддя, чи поля після збирання врожаю і т.ін. Для індичок відводять суходільні луги, а також поля після збирання соняшника, прибережні ділянки. На гусівницьких та індиківницьких фермах з великим поголів'ям птиці виділяють спеціальні земельні ділянки, на яких створюють зелений конвеєр.

У розпорядку дня на фермах передбачають годівлю курей 4 рази за світловий день, качок індичок - 3 рази, гусаків у літній період - 2 рази, у зимовий - 3 рази. Якщо пташники не обладнані автопоїльницями, то для усіх видів птиці передбачають зміну води 2 рази в день і 1 раз доливання води. Прибирання приміщень та інвентарю, випуск птиці на водопій чи пасовище (у залежності від умов) роблять 1-2 рази в добу. На фермах, що вирощують молодняк, у розпорядок дня включають додаткове триразове опалення приміщення і збільшення кількості годівель.

9.5 Організація виробництва і використання кормів

Правильна організація стійкої кормової бази -- необхідна умова успішного розвитку тваринництва сільськогосподарських підприємств. Під кормовою базою розуміють обсяг і якість кормів, систему їхнього виробництва (включаючи структуру посівних площ кормових культур) і використання в суспільному тваринництві.

Організація кормової бази пов'язана з інтересами розвитку рослинницьких і тваринницьких галузей, правильного їхнього поєднання, що дає можливість продуктивно використовувати побічну продукцію й відходи рослинництва продуктивними тваринами і відходи тваринництва в землеробстві.

З викладеного випливають основні вимоги, пропоновані до організації кормової бази.

1. Раціональне використання всіх сільськогосподарських угідь, а також побічної продукції і відходів землеробства у тваринництві.

2. Повне і безперебійне забезпечення худоби і птиці повноцінними кормами в пасовищний і стійловий періоди.

3. Виробництво високоякісних кормів з найменшими витратами праці і засобів.

Обов'язковою умовою правильної організації кормової бази є виробництво у своєму господарстві всіх кормів, необхідних для тваринництва. Виключення складають тільки мінеральні корми і відходи промислових підприємств; в окремих спеціалізованих приміських свинарських господарствах і на птахофабриках планується завезення концентрованих кормів.

Усі корми підрозділяються на такі основні групи: концентровані, грубі, соковиті, зелені, мінеральні й т. ін.

Концентровані корми - зерно, висівки, макуха, комбікорми - одержують у результаті посіву зернових і фуражних культур, використання побічної продукції продовольчих культур і відходів їхньої переробки (макуха, висівки, мірошницькі й інші відходи), а також виробництва їх комбікормовою промисловістю.

Грубі корми - сіно, солому, полову - одержують із природних косовиць, посівів багаторічних і однолітніх трав і у вигляді побічної продукції рільництва (солома і полова зернових та інших культур).

Соковиті корми - це силос, корнебульбоплоди й ін. Для виробництва силосу висівають кукурудзу, соняшник, боби й інші культури, а також використовують різнотрав'я природних кормових угідь, відходи рільництва (бадилля цукрового буряка, овочів і т.ін. ). До соковитих кормів відносять також відходи промисловості, що працює на сільськогосподарській сировині (жом, барду і т.ін. ).

Зелені корми - це пасовищні корми і зелена маса бобових та злакових рослин, що висіваються для підгодівлі худоби у полях кормових і польових сівозмін, а також на спеціально виділених ділянках поблизу літніх таборів.

До мінеральних кормів відносять кухонну сіль, кісткове борошно, крейду й інші види кормів, вироблених хімічною промисловістю, їх включають до складу багатьох інших груп кормів чи дають худобі самостійно.

Велику цінність мають корми тваринного походження-мо-локо (повноцінний різнобічний корм), молочні відвійки, відходи м'ясної і рибної промисловості (рибне борошно, риб'ячий жир, різницькі та інші відходи).

Більшість господарств мають у своєму розпорядженні багаті можливості не тільки для збільшення загальної кількості кормів, а й для розширення виробництва тих з них, що у кормовому відношенні є найбільш цінними, тобто для поліпшення.структури кормової бази.

Під структурою кормової бази розуміють питому вагу окремих груп кормів у загальній їхній кількості. Загальна кількість заготовлених кормів і окремих їх груп розраховують у кормових одиницях (тобто визначають їхню поживність), а структуру кормової бази виражають у відсотках. При цьому враховують також вміст у кормах перетравного протеїну, каротину і вітамінів.

Вирішальним засобом поліпшення структури кормової бази є збільшення виробництва дешевих високопоживних кормів з великим вмістом протеїну і вітамінів. Це досягається шляхом розширення посівів таких інтенсивних культур, як кукурудза, кормові боби, цукровий буряк на корм худобі, горох та ін.

З усіх перерахованих груп кормів у структурі кормової бази й у раціонах худоби і птиці найбільшу питому вагу займають концентровані, соковиті, грубі і зелені, тобто корми, отримані в рослинницьких галузях. Тому велике значення мають заходи, спрямовані на більш ефективне використання землі, поліпшення природних угідь і впровадження у виробництво проміжних, пожнивних, післяукісних і повторних культур. Для цих цілей використовують посіви кукурудзи і бобових на чи силос зелений корм, проса і гречки на зерно, цукрового буряка і картоплі, люпину. Більш інтенсивне використання землі передбачає поліпшення обробки ґрунту і широке застосування мінеральних і органічних добрив

Високоефективним заходом є також створення довголітніх високопродуктивних пасовищ. Передові господарства одержують з довголітніх пасовищ велика кількість дешевого корму.

Планування виробництва кормів підрозділяють на три етапи. По-перше, визначають потребу в них окремих видів худоби і птиці та господарства в цілому; по-друге, розробляють кормовий план (план виробництва); по-третє, складають баланс кормів по їх обсягу і по перетравному протеїну.

Потребу в кормах розраховують на два періоди: від врожаю планованого року до врожаю наступного року, а також з 1 січня поточного року до" 1 січня наступного року. Крім того окремо розраховують потребу в зелених кормах на літній період.

При складанні плану встановлюють науково обґрунтовані добові раціони вікових і статевих груп усіх видів худоби і птиці (на основі їхньої живої ваги і продуктивності) поперіодах року. Потім підраховують потребу однієї голови кожного виду тварин на весь рік (річну норму годівлі по статевих і вікових групах тварин) у натуральних показниках по видах кормів (концентровані, соковиті, грубі, зелені) і в кормових одиницях із указівкою необхідної кількості перетравного протеїну.

Відомо, що для складання повноцінних раціонів на кожну кормову одиницю необхідно мати не менш як 100 м перетравного протеїну. Тому, щоб повніше використовувати вуглеводні корми, у раціоні збільшують кількість перетравного протеїну. Для визначення потреби в кормах необхідно знати середнє поголів'я окремих статевих і вікових груп усіх видів худоби та птиці по періодах року.

Середнє поголів'я худоби на Короткостроковий період (місяць,

а на довгостроковий період - за формулою

квартал) обчислюють за формулою:

Характеристики

Список файлов книги