181898 (596556), страница 3
Текст из файла (страница 3)
– коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту (Кш.л.) – обчислюється відношенням суми грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості (А1 + А2) до поточної кредиторської заборгованості (П1 + П2), тобто до ІV розділу пасиву балансу:
(1.6)
Коефіцієнт допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов’язань у разі його критичного стану [2, с. 54]. Теоретичне найнижче значення цього показника – 1, найвище – 2.
– коефіцієнт покриття (Кп) (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності) – узагальнюючий показник ліквідності. Розраховується відношенням поточних активів (А1 + А2 + А3) до поточних зобов’язань (П1 + П2):
(1.7)
Показник вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань.
Важливим елементом управління прибутком підприємства являється правове поле реалізації, під яким слід розуміти сукупність кодексів та законів України, указів президента України, постанов кабінету міністрів, нормативних актів органів державного регулювання, що у межах своїх повноважень провадять державне регулювання підприємницької діяльності, а також сукупність внутрішньогосподарських документів. Звичайно, таке законодавче поле не існує відокремлено і являється органічною складовою фінансового права [18, с. 124].
Загалом, правове поле антикризового фінансового менеджменту проявляється двояко. По-перше, це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють фінансово-економічні та організаційно-правові аспекти реалізації управління прибутком суб'єкта господарювання. Серед таких нормативно-правових актів, які безпосередньо чи опосередковано регулюють фінансові відносини на підприємстві, що пов'язані із планування, контролем, формування, розподілом, перерозподілом та споживанням прибутку суб'єкта господарювання, можна виділити наступні групи: законодавчі акти; підзаконні нормативні акти; внутрішньогосподарські документи, по-друге, це сукупність державних органів, які здійснюють реалізацію певних функцій по державному регулюванню фінансів суб'єктів господарювання взагалі та управління прибутком підприємством зокрема, а також об'єктивно сформовані та відтворювані форми та методи участі держави у системі економічних відносин щодо підприємницької діяльності в ринковому середовищі України підприємств шляхом вироблення відповідних фінансових та економіко-правових норм та правил.
Законодавче регулювання управління прибутком суб'єктів господарювання в Україні формується як ієрархічна структура, в основі якої стоїть Конституція України. Цивільний кодекс України, Арбітражний кодекс, Арбітражно-процесуальний кодекс, кодекс про адміністративні правопорушення та кримінальний кодекс регулюють управління фінансами підприємства через встановлення певних вимог або ж обмежень щодо фінансових відносин, які виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу на споживання прибутку підприємств, – встановлення правовідносин між суб'єктами управління, форм та методів цивільно-правового забезпечення управління прибутком, визначення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення відповідного законодавства України.
Загалом, законодавчу базу управління прибутком підприємств можна умовно розподілити на дві частини – група специфічних та група загальних законодавчих актів. При цьому головним елементом законодавчого поля, своєрідною конституцією управління прибутком суб'єктів господарювання в Україні незалежно від їх фінансово-правової організації являється Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України, що діє з 1 липня 1997 року, з наступними змінами та доповненнями).
Під групою загальних законодавчих актів як складової законодавчої бази управління прибутком підприємств слід розуміти сукупність кодексів та законів України, які регулюють фінансове – господарську діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, визначаючи особливості організації фінансів підприємства відповідно до потреб управління прибутком, у тому числі: грошові розрахунки у готівковій та безготівковій формі; регулювання виникнення, формування та визнання затрат суб'єктів господарювання; регулювання виникнення, формування та визнання доходів суб'єктів господарювання; валютне регулювання; порядок виникнення та виконання договірних зобов'язань та інші [21, с. 54].
З іншого боку, підзаконні нормативні акти органів виконавчої влади, по суті, забезпечують виконання сукупності завдань нормативного регулювання підприємницької діяльності суб'єктів господарювання у ринковому середовищі України з метою отримання підприємницького прибутку, зокрема: тлумачення та конкретизація положень законодавчих актів; нормативне регулювання окремих питань, віднесених до компетенції відповідних державних органів; контроль за дотриманням суб'єктами господарювання чинного законодавства України та правозастосування тощо, таким чином, підзаконні нормативні акти у системі нормативно-правового регулювання фінансового менеджменту на підприємстві щодо управління його прибутком являються продуктом державних органів виконавчої влади, які у межах своєї компетенції реалізують функції державного регулювання підприємницької діяльності, у даному випадку – фінансових відносин з приводу реалізації управління прибутком суб'єкта господарювання.
Для ефективної реалізації управління прибутком суб'єкта господарювання підприємство має право приймати внутрішньогосподарські нормативні документи, спрямовані на вирішення наступних питань: конкретизація положень законодавчих та підзаконних актів, а також визначення порядку їх виконання на підприємстві; врегулювання питань, які віднесено до компетенції підприємства; визначення питань, які не врегульовані законодавчими та підзаконними актами тощо.
Слід відмітити, що прийняття внутрішньогосподарських документів можливе виключно у межах компетенції відповідного органу управління підприємством, при цьому, звичайно, такі документи не повинні суперечити чинному законодавству України.
Що стосується імпортних операцій та зовнішньоекономічної діяльності від яких підприємство отримує прибуток, застосовуються норми, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Так, з прийняттям Верховною Радою (16 липня 1990 р.) Декларації про державний суверенітет Україна самостійно здійснює і регулює зовнішньоекономічну діяльність, керуючись при цьому як внутрішнім, так і міжнародним законодавством.
Основоположними принципами, на яких базується система зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є такі: суверенітет народу України; свобода зовнішньоекономічного підприємництва; рівність і недискримінація всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед законами України; верховенство закону і захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, еквівалентність обміну.
Формування ринкової системи господарювання в Україні передбачає створення ефективної системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Основними цілями даної системи регулювання є:
– захист економічних інтересів України та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
– забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку;
– створення найбільш сприятливих умов для інтеграції економіки України з системою світового поділу праці;
– стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
– заохочення конкуренції та ліквідація монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється: державою в особі її органів у межах їх компетенції; недержавними органами управління економікою; самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
До державних органів управління зовнішньоекономічною діяльністю відносяться державні органи як законодавчої, так і виконавчої влади, а також місцеві органи влади. Слід зазначити, що кожний із органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності виконує тільки йому делеговані функції в даній системі управління.
Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності повинне відповідати двом критеріям: враховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основне завдання – створення сприятливого правового клімату для реалізації економічних інтересів суб'єктів господарювання в сфері зовнішньоекономічних відносин [35, с. 87].
Правові норми, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, утворюють певний комплекс, який включає як міжнародно-правові, так і національно-правові норми. Цей комплекс характеризується як сукупність пов'язаних ієрархій і взаємопідлеглістю міжнародних і національних правових норм, взаємодіючих між собою як у цілому, так і в своїх структурних частинах, що регламентують зовнішньоекономічні зв'язки України.
Загалом нормативні акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, можна умовно розділити на три групи:
1) Акти, в яких закріплені основні принципи організації і напрямки здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Передусім це Конституція України, Декларація про державний суверенітет України та Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який було прийнято в квітні 1991 р. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» регулює всі зовнішньоекономічні відносини України: визначає принципи зовнішньоекономічної діяльності, класифікує суб'єктів, дає характеристику основних видів діяльності у сфері зовнішніх зв'язків. У ньому представлена характеристика основних напрямків регулювання зовнішньоекономічної діяльності, визначені спеціальні правові ринки, що діють в Україні і які регламентують економічні відносини України з іншими державами [11, с. 6].
2) Акти, які складаються із систематизованих норм, зокрема – Митний кодекс України, Закон України «Про єдиний митний тариф», Закон України «Про режим іноземного інвестування», Декрет Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання».
3) Акти щодо поточних операцій. Це найбільш чисельна група нормативних документів, що регламентують широке коло відносин.
Отже, говорити лише про кількісні параметри відродження економічного потенціалу нашої країни, не зачіпаючи якісних, неможливо.
2. Аналіз діяльності підприємства та формування прибутку ТОВ «Бріктон»
2.1 Організаційно-управлінська та фінансово-економічна характеристика функціонування ТОВ «Бріктон»
Господарське товариство «Бріктон» (далі – «Товариство») є юридичною особою – товариством з обмеженою відповідальністю, що засноване на підставі установчого договору.
Найменування товариства: повне – Товариство з обмеженою відповідальністю «Бріктон»; скорочене – ТОВ «Бріктон».
Товариство має печатку з власним найменуванням, штампи, товарний знак, знак обслуговування та таке інше.
Власниками Товариства є його Учасники – особи, що зазначені у Договорі.
Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном, на яке по закону може бути звернуто стягнення. Товариство не відповідає за зобов'язаннями держави і Учасників. Учасники відповідають за зобов'язаннями Товариства тільки в межах своїх вкладів до статутного фонду.
Місцезнаходження Товариства: м. Вінниця, вул. 600-річчя 17.
Товариство створене з метою вирішення економічних і соціальних проблем та одержання прибутку.
Предметом діяльності Товариства в Україні є:
1) Транспортно-експедиторські послуги та митне оформлення. Експлуатація автомобільного, залізничного, річкового, морського та повітряного транспорту. Купівля, продаж, комісійна торгівля, сервісне обслуговування, а також виконання усього комплексу робіт, з цим пов'язаних.
2) Експортно-імпортна, торговельна, консигнаційна, обмінна та посередницька діяльність.
3) Залучення та надання на договірних засадах фінансових коштів, майна і окремих майнових прав, інших об'єктів власності громадян та юридичних осіб.
4) Проведення операцій купівлі, продажу, посередницьких та інших операцій з нерухомістю – виробничими та побутовими будівлями.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
