181898 (596556), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Прибуток є якісним показником, в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величин витрат обертання.

Прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

В процесі управління прибутком торговельного підприємства використовують різні класифікації:

1. Залежно від виду діяльності, завдяки якій отримано прибуток, виділяють:

– прибуток від реалізації товарів та платних торговельних послуг (прибуток від торговельної діяльності);

– прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності (виробничої, транспортної, посередницької та інше);

– прибуток від реалізації майна, що є власністю підприємства (основних фондів, нематеріальних активів);

– прибуток від позареалізаційних операцій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності; прибуток від орендних операцій; прибуток від інших позареалізаційних операцій;

2. Залежно від порядку визначення розрізняють:

– балансовий прибуток, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відбивається на рахунку.

– оподаткований прибуток, обсяг якого визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства – платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Розміри валових витрат та доходів з метою їх оподаткування визначаються шляхом організації спеціального податкового обліку на основі первинних облікових документів. Визначений таким чином обсяг прибутку, що оподатковується фіксується в Декларації про прибуток підприємства, яка подається в податкові органи та є підставою для визначення суми податкових зобов’язань підприємства;

– чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов’язкових платежів та зборів, що сплачуються за рахунок прибутку.

3. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток.

Номінальний прибуток характеризує фактично одержану величину прибутку.

Реальний прибуток – це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.

4. Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток відповідає обсягу балансового прибутку.

Економічний прибуток являє собою різницю між виручкою від реалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей. Витратами втрачених можливостей (або альтернативними) в мікроекономіці прйнято називати втрати на споживання якогось ресурсу, які вимірені з точки вигоди, що «втрачена» через невикористання цього ресурсу найкращим альтернативним шляхом [40, с. 48].

Невірний вибір ресурсів, а також і нераціональне використання власних ресурсів, призводить до збільшення витрат обертання підприємства і зменшує потенційно можливий розмір отримання прибутку при даному обсязі діяльності.

5. Залежно від розмірів прибуток підприємства характеризується як мінімальний, цільовий або максимальний прибуток.

Такі види прибутку пов’язані з визначенням обсягів діяльності, досягнення яких обумовлює знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або прибутковості. Підприємство може мати об’єми діяльності, при яких доходи від реалізації менше за витрати. Але сума збитків може бути по розміру менша, ніж постійні витрати. В такому разі підприємству вигідніше функціонувати, ніж нести збитки в розмірі постійних затрат.

Беззбитковості підприємство досягає при таких обсягах діяльності, коли при інших рівних умовах доходи від реалізації дорівнюють загальній сумі витрат обігу [56, с. 71].

1.2 Методологія та правове забезпечення процесу управління прибутком

Розміри прибутку – найважливіший показник, що визначає фінансовий стан підприємства: від нього залежить рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух коштів, інвестиційна привабливість підприємства. Розмір прибуткового напряму залежить від обсягу отриманої виручки і тому, при розгляді питань щодо управління прибутком підприємством ці показники необхідно розглядати комплексно.

Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп факторів: перша група – натуральний обсяг продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції; друга група – загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів. Відповідно виручку можна розглядати або як добуток натурального об’єму продажів на ціни по усій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів.

Для розгляду окремих аспектів управління виручкою і прибутком конкретну значимість здобуває одна з двох названих груп факторів, що формують виручку від продажів. [22, с. 89]

Якщо перед підприємством постає завдання досягнення визначеної суми виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група факторів. Зрозуміло, фінансовий результат не повинний мати негативного знака. У випадку, коли необхідно забезпечити визначений прибуток від продажів, практичне значення має друга група факторів.

Однак у дійсності, як правило, одночасно зважуються задачі одержання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи факторів, тим більше що вони взаємозалежні.

Для вирішення будь-яких питань, пов’язаних з управлінням виручкою і прибутком, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Мова йде про поділ усіх витрат на постійні і перемінні, а також на прямі і непрямі.

Перемінні витрати – це ті види витрат, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва і продажів у натуральних вимірниках. До них, як правило, відносяться витрати на сировину і матеріали, на оплату праці робітників-відрядників, на паливо, газ і електроенергію для виробничих цілей, тару й упакування тощо.

Постійні витрати – це види витрат, сума яких не залежить від натурального обсягу виробництва і продажів, – наприклад, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, орендна плата, витрати по утриманню приміщень тощо.

Однак не випадково перемінні і постійні витрати носять більш точні назви умовно-перемінних і умовно-постійних. Умовність полягає в тому, що деякі види витрат, що традиційно прийнято вважати постійними, у визначених ситуаціях можуть поводитися як перемінні, і навпаки.

Таким чином, абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їхньої діяльності переліку перемінних і постійних витрат не існує. Але в кожнім конкретном випадку фахівці підприємства можуть оцінити, збільшення яких витрат піде за збільшенням натурального обсягу виробництва і продажів, і в якій пропорції. Тому точний поділ витрат на перемінні і постійні можливий. Крім того, він необхідний, – інакше не можна оцінювати вплив тих чи інших змін у попиті на продукцію, на показник виручки і прибутку від продажів.

Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється по ознаці можливості віднесення того чи іншого виду витрат до визначеного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші – непрямими [45, с. 67].

Як правило, прямі витрати в основному є перемінними, однак деякі види перемінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива й електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де виробляється кілька видів продукції, і ін.).

Тільки прямі перемінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, всі інші витрати розподіляються по видах продукції умовно. Це означає, що при виборі тієї чи іншої ознаки розподілу загальна величина витрат на даний вид продукції може змінюватися. Названа обставина дуже важлива для встановлення меж можливого маневрування цінами на окремі види продукції. У цілому по підприємству виручка від продажів (за винятком прямих перемінних витрат) являє собою маржинальний прибуток. Іншими словами, маржинальний прибуток – це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, що повинні міститися в складі виручки від продажів. У ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожен вид продукції. Фінансова доцільність продажів виду продукції визначається лише однією умовою: його вартість за продажними цінами повинна бути вище прямих перемінних витрат [24].

Якщо підприємство виробляє і продає кілька видів продукції, попит на кожний з яких міняється по-різному, підприємство в межах наявних можливостей повинне змінити обсяг продажів окремих номенклатурних груп виробів для того, щоб виручка і прибуток від продажів у цілому по підприємству були не нижче необхідних розмірів.

Представимо залежність виручки і прибутку від співвідношення перемінних і постійних витрат у базисному періоді і наступних змінах цін і натурального обсягу продажів у загальному виді. Введемо умовні позначення:

В-виручка від продажів базового періоду;

З₁ – перемінні витрати базового періоду;

З₂ - постійні витрати ббазового періоду;

Ін – індекс зміни натурального обсягу продажів (співвідношення наступного і базових періодів в одиницях);

Іц – індекс зміни цін (аналогічно Ін).

Збільшення виручки від продажів у наступному за базисним періоді можливо тільки при дотриманні нерівності:

В х Іц х Ін >В, (1.1)

Іц х Ін > 1 (1.2)

Якщо відбувається падіння попиту на продукцію підприємства, нерівності, як правило, не дотримуються, і виручка від продажів знижується. Навпаки, при росту попиту нерівності можуть бути дотримані.

Практичне значення нерівності (1.1) і (1.2) мають у випадках, коли підприємству необхідно збільшити виручку від продажів, маневруючи і цінами, і натуральним обсягом продажів таким чином, щоб зниження цін давало можливість збільшити натуральний обсяг продажів чи скорочення натурального обсягу продажів забезпечувало більш високі ціни.

Наприклад, підприємство планує збільшити натуральний обсяг продажів на 10% і може піти при цьому на зниження ціни. Яке максимально можливе зниження цін, щоб виручка від продажів при таких змінах збільшилася?

Користаючись нерівністю (1.2), одержуємо:

1,1 х Іц > 1; Іц > 1/1,1; Іц > 0,91.

Ціни можна знизити менш ніж на 9%. Зниження їх на 9% за інших рівних умов приведе до рівності виручки від продажів наступного періоду і виручки базисного періоду. Але підприємство поставило метою збільшення виручки, тобто воно може знизити ціни на 8% і менше. Якщо ж сполучення росту натурального обсягу продажів на 10% зі зниженням цін на 8% реально для конкретної ринкової ситуації, ціль досягнута. Якщо нереально, підприємство повинне бути готове до зниження виручки від продажів, або прийняти інші індекси цін і натурального обсягу продажів.

Збільшення прибутку від продажів можливо при виконанні наступного нерівності:

В х Іц х Ін – З₁ х Ін – 3₂ > В – 3₁ – 3₂, (1.3)

чи, після алгебраїчних перетворень:

В (Іц х Ін – 1) – З₁ (Ін – 1) > 0 (1.4)

Нерівність (1.4) показує, що, крім індексів цін і натурального обсягу продажів, на величину прибутку впливає співвідношення перемінних витрат і виручки в базисному періоді. Скористаємося індексами з попереднього прикладу і проведемо розрахунок в умовах різного співвідношення перемінних витрат і виручки в базисному періоді.

Для розрахунку показників наступного періоду прийняті Ін = 1,1 і Іц = 0,92. Виручка від продажів збільшиться, тому що умови нерівності (1.2) дотримані. Прибуток знизився, тому що не дотримані умови нерівності (1.4).

Як уже відзначалося, при зниженні цін і росту натурального обсягу продажів небезпека зменшення прибутку досить реальна. Однак чим нижче частка перемінних витрат у виручці, тим ця небезпека менше.

Нерівність (1.4) можна використовувати у всіх випадках, коли передбачається одночасна зміна цін і натурального обсягу продажів. Вона дозволяє: визначити динаміку виручки і прибутку від продажів при передбачуваних індексах цін і натурального обсягу продажів; розрахувати необхідний рівень одного з індексів, якщо відомий другий, щоб виключити втрати виручки і прибутку від продажів; прийняти рішення про доцільність продажів даних видів продукції при сформованих умовах попиту на них.

Аналізуючи ліквідність підприємства, використовують такі показники:

– коефіцієнт абсолютної ліквідності – визначається відношенням найбільш ліквідних активів (А₁) до поточної кредиторської заборгованості підприємства (П₁ + П₂) – (VІ розділ пасиву балансу):

( 1.5)

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності й ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом.

Характеристики

Список файлов ВКР