168749 (595690), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Більшість торф'яних покладів (близько 80 %) розташована в верхніх широтах; близько 60 % усіх заболочених територій у світі мають запаси торфу. Найбільші торф'яні суцілі зосереджені в обширних пониженнях рельєфу.
До рослин, які відіграють основну роль в утворенні торфу, належать зелені (гіпнові) та білі (сфагнові) мохи, численні види осок, очерет, лепеха, рогіз; з трав'янистих — хвощі, пухівки, шейхцерія, шабельник, бобівник. Важливе місце в утворенні торфу посідають деревні породи (береза, вільха, верба), та напівчагарникові (верес, лохина, богульник та ін.) [7].
Щорічний приріст рослинного ресурсу, з якого утворюється тоф, коливається від 10 до 25 мм на рік і залежить від видів рослин, кліматичних умов та типу боліт. Щорічний приріст торфу складає тільки 0,5 - 1 мм на рік.
Колір торфу надає гумус, який зумовлює його основні властивості й надає м'якість. Найважливішими показниками торфу є ступінь розкладення та попільність.
За способами утворення торф поділяється на "верховий", "перехідний" та "низовий". Верховий торф утворюється на верхових болотах і складається з залишків сфагнових мохів, пухівки, богульників. Верховий торф визначається низькою попільністю, високою теплотворністю, високою вологоємністю (від 600 до 1200 %), підвищеною кислотністю та низьким ступенем розкладання. Низинні й перехідні торфи утворюються, відповідно, на низинних і перехідних болотах і складаються з перепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності. Низинні й перехідні торфи відзначаются високою попільністю, малою теплотворністю, середньою та слабкою кислотністю, високим вмістом поживних речовин та багатим набором мікроелементів.
Торф має декілька важливих властивостей, які зумовлюють його цінність для рільництва. Внесення торфу в ґрунт є найбільш вдалий спосіб поліпшити властивості ґрунту: пористість, щільність, повітроємність, вологоємність, мікробіологічний та поживний склад. Торф містить гумінові кислоти, які сприяють росту і розвитку рослин, та амінокислоти, потрібні на перетворення певних рівнів харчування на форму, доступну рослинам.
3.3 Народногосподарське значення мінеральних ресурсів озер і боліт
Різнобічне вивчення боліт з метою їх освоєння проводять багато науково-дослідних інститутів, болотних станцій та інших установ. Однак, порівняно з річками в гідрологічному відношенні болота вивчені ще недостатньо.
При вивченні боліт застосовують як стаціонарні, так і польові (експедиційні) дослідження. В останніх широко використовують аерофотозйомку, що дає можливість досить детально вивчати різні види болотних мікро-ландшафтів, спостерігати напрямки стоку тощо. На спеціальних болотних станціях вивчають елементи водного балансу боліт, водні властивості торфу, термічний режим боліт, режим рівнів ґрунтових вод тощо. Матеріали цих досліджень використовують при різних водогосподарських розрахунках, насамперед при проектуванні осушувальних систем [28].
Осушення боліт полягає в штучному зниженні рівня ґрунтових вод на болотах, що спричиняється до зміни співвідношення елементів водного балансу та перерозподілу стоку. В Україні основні осушувальні роботи проводяться в Поліссі.
Осушені болота мають велику господарську цінність. На осушених низинних болотах розвивається високопродуктивне сільське господарство (вирощують кормові, зернові, овочеві культури).
Крім того, болота містять великий запас теплової енергії у вигляді торфової маси. Перші електростанції в Росії (Шатурська, Каширська та ін.) були збудовані на базі використання торфу як палива. Торф також широко застосовується в хімічній промисловості (з нього виробляють ряд хімічних продуктів, таких, як бітум, аміак тощо), сільському господарстві (як добриво), будівництві (як будівельний матеріал). Промислове скупчення торфу називають торфовим родовищем.
Добувають торф за допомогою спеціальних фрезерних та екскаваторних машин.
Торф має бактерицидні й газопоглинальні властивості, що є однаково потрібними всім видам ґрунтів. Торф оздоровлює ґрунт, знижує вміст нітратів у виробі в 1.5-2 рази, запобігає нагромадженню в рослинах важких металів та інших шкідливих речовин, послаблює дію отрутохімікатів, що потрапляють до ґрунту. Перегній, який утворюється в ґрунті при тривалому внесенні торфу, перешкоджає вимиванню легкорозчинних добрив. Низовинні й перехідні торфи, які складаються з перепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності, є родючіші, аніж горішні. Ними користуються, щоб докорінно поліпшити слабородючі ґрунти, надати зв'язності бідним на перегній пісковим ґрунтам або розпушити глинисті. В сільськогосподарському виробництві торф ділять на дві групи:
- легкий (або світлий) — торф горішньогу шару залягання зі ступенем розкладання до 15 %. Це молодий, слаборозкладений торф з питомою вагою від 150 до 250 кг/м3, який має високу газо- та водопоглинальну здатність, але менший вміст гумінових та амінокислот через незавершений розпад;
- важкий (або темний) — торф долішніх шарів зі ступенем розкладання понад 15 %. Це "зріліший" торф з питомою вагою від 350 кг/м3 та високим вмістом гумусу, але меншою, ніж у легкого, газо- й водопоглинністю.
Залежно від технології рільництва торф використовують:
- чистий, щоб поліпшити побудову ґрунту, збирати та тривало втримувати вологу й утворити середовище, яке сприяє збільшенню кисневого обміну;
- з торфу готують субстрат, тобто беручи торф за основу, його змішують з набором мікро- та макроелементів, потрібних рослинам. Таким чином отримують готовий якісний ґрунт, пристосований до первного виду рослин, кліматичних особливостей, умов дозрівання плодів, тощо;
- як сировину для приготування органічних добрив;
- при виготовленні торф'яних блоків, які використовуються для вирощування розсади та облашування газонів та укріплення схилів земляни насипів, каналів та водоймищ.
Торф використовують як підстилку у тваринництві. Здатність сухого торфу поглинати вологу та запахи дозволяє використовувати його як підстилку для худоби. Один кілограм легкого торфу утримує до 20 літрів води. Отриману після цього суміш можна компостувати без дооброблення. Ще однією перевагою використання торфу для підстилок є його бактерицидні властивості: торф запобігає багатьом хворобам у худоби [24].
Торф є займиста корисна копалина, тобто непогане паливо.
Перші електростанції, побудовані в Радянському Союзі на початку 1920-х років навколо Москви, працювали саме на місцевому торфі. Останніми роками в Фінляндії, наприклад, близько 5-7 % відсотків всієї енергії, яка споживаються в країні, отримується з торфу.
На виробництво енергії придатний тільки торф середнього й високого ступенів розкладання, який видобувають із серединних та донних частин боліт. Важливою перевагою торфу є його своєрідне горіння. Адже торфові волокна містять кисень, тому торф здатен горіти без додаткової подачі кисню.
Торф є цінною хімічною сировиною. Насьогодні з торфу отримують понад сто основних хімічних виробів: метиловий і етиловий спирт, фенол, віск, парафін, молочну, оцетну та щавельну кислоти, аміак, стимулятори росту рослин, гербіциди та ін.
Волокна пушиці, які входять до складу торфу, можна використовувати при виготовленні тканин. Розроблено технологію промислового виробництва таких тканин.
Протизаразні властивості торфу відомі з давніх часів. Насьогодні на оздоровницях Західної Европи широко поширені торф'яні купелі, в яких використовують бактерицидні та лікувальні властивості торфу.
4. Озера і болота чернігівщини та їх екологічне та природоохоронне значення
4.1 Болотні ресурси Чернігівщини
Болота на Чернігівщині займають значні площі і часто межують з іншими типами рослинності, зокрема лучним та прибсрежноволним. Щодо розташування у рельєфі - характерні заплавні та староруслові болота, рідше долинні Заплавні болота розвиваються в умовах алювіального режиму Дніпра, Десни, Сейму та їх приток, займають більшу частину площ з болотною рослинністю. Серед цієї групи боліт виділяють власне заплавні, прируслові, центральнозаплавні та притерасові болота. Найпоширенішим варіантом цієї групи с власне заплавні та притерасні болота. Староруслові болота формуються на старицевнх водоймах. В улоговинах другої піщаної тераси Десни, Сейму, Снову формуються невеликі за площею болота-"блюдця", які належать до улоговинних боліт. В їх рослинному покрові в умовах збідненого мінерального живлення розвиваються сфагнові мохи та види, характерні для сфагнових боліт [11].
За еколого-генетичним типом більшість боліт області належить до евтрофних, а сфагнові, що поширені в основному в північних районах області і формуються 1) улоговинах борових терас поліських річок - до мезотрофних та оліготрофних. Цеспричиняє виділення за способом живлення ірьох класів формацій болотної рослинності - евтрофного, мезотрофного та оліготрофного.
Серед евтрофних боліт виділяємо три групи формацій. З них - найбільш поширеними і досить різноманітними с трав'яні болота, в меншій мірі - лісові, фрагментарно чагарникові. Оспону трав'яного нокрину евтрофних боліт складають: лепешняк меликий (Glyceria maxima), очерет звичайний (Phragmiles australis), різні види осок (C. vesicaria, C. acuta) та інші види болотного різнотрав`я (хвощ річковий (Equisetum Jiuviatile), плакун верболистий (Lythrum sallcarlil), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris).
Лісові евтрофні болота на Чернігівщині представлені двома формаціями - вільхи клейкої (Aineta (glulinosae) paludosa) і берези болотної, з яких більш поширеною є перша. Класичне місцезростання лісових боліт з домінуванням вільхи клейкої (Alnus gluiinosa) - притерасна частини заплави, перезволожена, багата мінеральними речовинами. Характерною особливістю вільшнякових боліт є мозаїчність рельєфу - наявність п'ядесталів та міжстовбуроних знижань, У зниженнях переважають осоки (о. побережна (Carex riparia), о.пухирчаста, о. госіровидна (С. acutiformis)) та пиди гідрофільного різнотрав'я (образки болотеі, бобівник трилистий (Menyanlhes ігі/оііаш),кттк болотний (Nmmtburjlci Ihyrsfflora). На присгопбуроних ііідниіцеїінях трапляються різні види гідрофільних папоротей (теліптерис болотний (Thelypleris pahistris), щитник шартрський (Dryptarls carlhuslana), безщитник жіночий (Alhyrium filix-femina), щитник гребінчастий (Dryptcrlx cristta)), види лучно-болотного різнотрав'я [36].
Найбільш представленою серед евтрофних боліт є груші асоціацій трав'яних боліт, їх ценози звичайно розвиваються в умовах надмірного зволоження і вкривають більшу частину площі долинних, заплавних та частково притерасних боліт. Рослинний покрив трав'яних евтрофних боліт представлений осоковими, злаковими та лепешняковими ценозами формацій осоки омської (Cariceta omskianae). осоки гострої, осоки пухірчастої (С. vesicariae), лепешняку великого (Glycericla тахітае), очерету звичайною (Phragmitela austrsalis). Найбільш поширеними є ценози першої. Вони характерні для заплавних, староруслових та долинних боліт, де представлені головним чином формаціями Cariceta aculae, С. отхкіапае, С. acutiformis, в умовах значного зволоження повеневими та делювіальними водами. Так, ценози Cariceta omskianae займають значно зволожені та багаті мінеральними речовинами ділянки. Угруповання характеризуються значним розвитком травостою (60 — 90 %), з нього 30 — 60 % припадає на домінанту. Вони характеризуються добре розвиненими купинами та обводненим міжкупинним простором, їм властива мозаїчність трав'яного покриву. В обводнених зниженнях з покриттям 5 – 7 % зустрічаються вовче тіло болотне (Сотаrит раlustris), плавушник болотний (Hottonia palustris), бобівник трилистий, поодиноко - жовтець язиколистий, осока побережна. По периферії купин зустрічаються види широкої екології, переважно лучно-болотні (плакун верболистий (Lythrum salicaria ), куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), новконіг європейський (Lycopus europaeus )). З інших купинно-осокових ценозів фрагментарно трапляються угруповання з осоки ситничковидної (Carex juncella).
Так, в Сосинському заказнику (406 га), який створений у 1980 році на межі Чернігівського та Козелецького районів, біля с. Олишівка, на одному з відрогів болотного масиву "Смолянка", охороняються типові осокові (серед яких рідкісні угруповання осоки дворядної (Carex disticha)) та очерстяно-осокові ділянки боліт Лівобережного Полісся, які збереглись на даній території [31].
В північних районах області спорадично, у східних рідше, поширені мезотрофні та оліготрофпі болота в різних за глибиною та походженням улоговинах другої піщаної тераси Десни, Сейму, Снову. На їх терасах, наявні нестічні, неглибокі улоговини незначної площі, які прийнято називати болотами-"блюдцями". Джерелом їх живлення є грунтові (здебільшого глибинні підземні) та поверхнево-стічні води. Вони формуються на торф'янистих та торфово-глейових грунтах, що пов'язано з бідністю мінерального ложа болота та живленням На Чернігівщині проходить межа поширення вододільних боліт з олігоірофною та мезотрофною рослинністю (Чернігіи-Сосниця-Новгород-Сіверський), характерних для Руської рівнини (Брадіс, 1951). За даними Є.М. Лавренка (1936, 1940), Д.К. Зсрова (1938), Г Ф. Бачурипої (1964), поза вказаним регіоном ці болота трапляються дуже рідко.
Рослинний покрий мезотрофних та оліготрофних боліт регіону досліджень представлений сосново-осоково-сфагновими, сосново-сфагново-злаковими, березово-осоково-сфагповими, березопо-сфагново-злаковими угрупованнями. На Чернігівщині мезотрофиі і оліготрофні болота охороняються на болотах "Мох", "Гальський мох" та деяких інших. Так, болото "Мох" (98 га), як гідрологіний заказник охороняється з 1974 р Воно розташоване в пониженні лівобережної борової тераси р Снов, біля с. Єліно Щорського району. Основні площі болота займають мезотрофні та мезосвірофиі уірупування пухівки піхвової та сфагнуму обманливого з розрідженою березою пухнастою та незначними куртинами багна звичайного, андромеди багатолистої, журавлини болотної. Волого "Гальський Мох" (28 га) розташоване біля с. Загребсльна Слобода Щорського району та охороняється як пам'ятка природи загальнодержавного значення Тут збереглися сфагнові мезотрофні угрупування з пухівки піхпової та видів роду .
4.2 Гідрологічні заказники та пам’ятки загальнодержавного значення Чернігівської області
Болото Гальський Мох, гідрологічна пам'ятка природи загально-: державного значення. Розташована поблизу с. Загребельна Слобода Щорського району. Створена в 1975 р. Площа 25 га. Перебуває у віданні Корюківського держлісгоспу. Знаходиться на території Новоборо-вицького лісництва (кв 78, 79) в урочищі "Гало" на другій лівобережній терасі р. Снов.
Переважають торф'янисті грунти. Торфовий поклад глибиною до 2,1 м належить до мішаного перехідного типу (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
