163240 (595457), страница 7
Текст из файла (страница 7)
В реальній ситуації, яка склалася з місцевими радами в Україні, доречно було б звернутися до вивчення і практичного застосування досвіду фінансового регулювання відносин “центру” і “переферії”. таких федеративних держав в розвинутою ринковою економікою, як США, Німеччина, Швейцарія та Австрія. Корисно також вивчити досвід унітарних держав у 80-ті роки, які впроваджували в життя теорію “фіскального федералізму” і постійно знижували ступінь перерозподілу національного доходу через центральний бюджет. Яскравим прикладом такої унітарної держави можна вважати Італію. Бюджетна система цієї країни, так само як і наша бюджетна система, відзначається жорсткою централізацією: частка центрального бюджету в ній складає 66.4 %, а власні доходи місцевих бюджетів (перш за все комун) не перевищує 20,7 %, з яких 10,7 % припадає на місцеві податки.
Із середини 80-х років в Італії здійснюється рішучі заходи по відновленню податкової автономії місцевих органів влади, пригніченої податковими реформами 70-х років. У ході проведення однієї із самих грабіжницьких податкових реформ уряд скасував 97 % місцевих податків і встановив загальнодержавний “місцевий” прибутковий податок – ІЛОР, кошти від якого почали надходити до бюджету центральної адміністрації. Згодом виявилась вся неефективність так званого перерозподільного бюджетного механізму: місцеві органи влади були втягнуті в тяжку фінансову кризу, за яку треба було розплачуватись уряду, котрий сплачував зростаючі борги комун, які підійшли до межі фінансового краху.
У 80-ті роки з метою виходу із кризи і підвищення економічної самостійності місцевих бюджетів в Італії була прийнята низка законів в дусі політики “фіскального федералізму”. Так, наприклад, згідно закону №55 трансферти місцевим бюджетам були заморожені, а місцевим органам влади було запропоновано ввести місцеві податки або удосконалити старі. В економічний план розвитку країни на 1989-1991р. було внесено положення про “подальший розподіл функцій між центральними, обласними і місцевими органами влади з метою забезпечення населення якісними послугами”. Запроваджуються місцеві податки (податок на місцеві комунальні послуги, екологічний та інші). Передбачається переглянути ставки місцевого податку на нерухому власність, удосконалити земельний кадастр країни, підвищити рентні платежі. В червні 1991 року в країні почалася реалізація першого етапу значної податкової реформи, в центрі якої був перегляд ставки на нерухомість. Італійські економісти вважають, що розширення податкової автономії місцевих бюджетів - єдиний можливий шлях до скорочення не тільки їхнього дефіциту, але й дефіциту державного бюджету в цілому. Більше того, це шлях до реальної самостійності у вирішенні місцевих соціальних проблем.
Зарубіжний досвід побудови бюджетних систем і способів фінансування місцевих органів влади дозволяє використати на практиці перевірені методи щодо реформування бюджетної системи в Україні, що в свою чергу полегшить її перехід до ринкової економіки.
Розділ 2 Аналіз видатків місцевих бюджетів
2.1 Склад та структура видатків місцевих бюджетів України
Головним інститутом у системі фінансів місцевих органів влади є місцевий бюджет. В Бюджетному кодексі України (стаття 5) сказано, що “Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районі у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міста та їх об'єднань ”.
З цього визначення можна сказати, що структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним поділом України. Кожна самостійна адміністративно-територіальна одиниця створює власний бюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих органів влади.
Видаткова частина місцевих бюджетів найяскравіше відображає наслідки економічних і соціальних процесів в країні. Головні сторони діяльності місцевих органів влади – розробка і здійснення планів економічного і соціального розвитку на підвідомчій їм території.
Необхідними умовами стабільності бюджетної системи є відповідність видаткових зобов’язань повноваженням і функціям державної та місцевої влади й оптимальний розподіл бюджетних ресурсів для фінансування таких функцій. Це є можливим, коли встановлені законодавчими та іншими нормативно – правовими актами видаткові зобов’язання забезпечені фінансовими можливостями держави.
Нині практично по кожному з показників, які тією чи іншою мірою відображають стан соціально-економічного розвитку регіонів України, спостерігаються істотні міжрегіональні відмінності. Різний рівень забезпеченості, наприклад, послугами транспортної інфраструктури або засобами зв'язку зумовлює неефективне міжрегіональне переміщення капіталів, праці та інших виробничих факторів. При значних відмінностях у можливостях та потенціалі регіонів бідніші з них не можуть конкурувати з іншими за право розміщення підприємств на своїй території. Дуже важливим є також те, що за таких умов навряд чи може бути сформована належна (тобто потужна та розгалужена) інфраструктура системи освіти, що, як відомо, є основою для забезпечення рівних вихідних шансів для молодого покоління.
Відповідно до чинного бюджетного законодавства місцеві органи влади є самостійними при формуванні своїх бюджетів. Однак у структурі їхніх видатків значну питому вагу становлять видатки, які фактично визначаються рішеннями центрального уряду, зокрема рішеннями, що визначають рівень мінімальної заробітної плати або рівень підвищення заробітної плати в бюджетній сфері.
Оцінивши співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами за функціональною класифікацією у 2004 – 2008 роках. (тал.2.1.), можна відмітити такі основні напрямки видатків, що здійснюються за рахунок місцевих бюджетів:
а) житлово – комунальне господарство — в середньому 94,5% по даному напрямку в зведеному бюджеті України;
б) охорона здоров’я — в середньому 76,4% по даному напрямку в зведеному бюджеті України;
в) освіта — в середньому 63,5% по даному напрямку в зведеному бюджеті України;
г) духовний та фізичний розвиток – в середньому 64,3% по даному напрямку в зведеному бюджеті України.
Аналіз співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами свідчить про спрямування значних обсягів коштів на місцевому рівні на виконання делегованих державних повноважень. При чому, чітко прослідковується тенденція щодо підвищення питомої ваги вище згаданих видатків з року в рік, це говорить проте, що держава перекладає все більшу частину цих повноважень на місцеві бюджети.
Таблиця 2.1.
Співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами за функціональною класифікацією у 2004 – 2008 роках.5
|
| Державний бюджет | Місцевий бюджет | ||||||
| Загальнодержавні функції | ||||||||
| 2004 | 78,5 | 21,5 | ||||||
| 2005 | 77,4 | 22,6 | ||||||
| 2006 | 71,2 | 28,8 | ||||||
| 2007 | 69,7 | 30,3 | ||||||
| 2008 | 68,9 | 31,1 | ||||||
| Оборона | ||||||||
| 2004 | 100,0 | - | ||||||
| 2005 | 100,0 | - | ||||||
| 2006 | 100,0 | - | ||||||
| 2007 | 100,0 | - | ||||||
| 2008 | 100,0 | - | ||||||
| Громадський порядок, безпека та судова влада | ||||||||
| 2004 | 98,1 | 1,9 | ||||||
| 2005 | 99,2 | 0,8 | ||||||
| 2006 | 98,9 | 1,1 | ||||||
| 2007 | 99,3 | 0,7 | ||||||
| 2008 | 98,5 | 1,5 | ||||||
| Економічна діяльність | ||||||||
| 2004 | 76,2 | 23,8 | ||||||
| 2005 | 73,5 | 26,5 | ||||||
| 2006 | 74,7 | 25,3 | ||||||
| 2007 | 73,4 | 26,6 | ||||||
| 2008 | 74,8 | 25,2 | ||||||
| Охорона навколишнього природного середовища | ||||||||
| 2004 | 75,7 | 24,3 | ||||||
| 2005 | 78,3 | 21,7 | ||||||
| 2006 | 79,9 | 20,1 | ||||||
| 2007 | 80,7 | 19,3 | ||||||
| 2008 | 81,2 | 18,8 | ||||||
| Житлово- комунальне господарство | ||||||||
| 2004 | 4,0 | 96,0 | ||||||
| 2005 | 2,8 | 97,2 | ||||||
| 2006 | 2,3 | 97,7 | ||||||
| 2007 | 12,3 | 87,7 | ||||||
| 2008 | 6,2 | 93,8 | ||||||
Продовження таблиці 2.1.
|
| Державний бюджет | Місцевий бюджет |
| Духовний та фізичний розвиток | ||
| 2004 | 37,3 | 62,7 |
| 2005 | 36,9 | 63,1 |
| 2006 | 32,1 | 67,9 |
| 2007 | 34,9 | 65,1 |
| 2008 | 37,1 | 62,9 |
| Освіта | ||
| 2004 | 39,3 | 60,7 |
| 2005 | 37,1 | 62,9 |
| 2006 | 35,9 | 64,1 |
| 2007 | 34,2 | 65,8 |
| 2008 | 35,9 | 64,1 |
| Соціальний захист та соціальне забезпечення | ||
| 2004 | 63,0 | 37,0 |
| 2005 | 79,1 | 20,9 |
| 2006 | 73,1 | 26,9 |
| 2007 | 60,2 | 39,8 |
| 2008 | 65,2 | 34,8 |
| Кредитування з вирахуванням погашення | ||
| 2004 | 96,4 | 3,6 |
| 2005 | 103,2 | -3,2 |
| 2006 | 83,5 | 16,5 |
| 2007 | 96,5 | 3,5 |
| 2008 | 97,7 | 2,3 |
| Разом | ||
| 2004 | 61,78 | 38,22 |
| 2005 | 63,24 | 36,76 |
| 2006 | 58,74 | 41,26 |
| 2007 | 57,33 | 42,67 |
| 2008 | 58,98 | 41,02 |
Наслідки здійснення економічних і соціальних процесів позначаються на видатковій частині місцевих бюджетів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
