163240 (595457), страница 11

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 11)

Ще одним актом, у якому визначено делеговані повноваження органів місцевого самоврядування, став Указ Президента України "Про делегування повноважень виконавчої влади головам і очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад" від 30 грудня 1995 р. Указ пе­редбачив 42 види делегованих повноважень. Головам і виконкомам сільських, селищних та міських рад міст районного підпорядкування делего­вано 13 видів повноважень. Інші стосуються лише виконкомів та голів міст обласного підпорядкування.

Згідно з указом, обсяг фінансових витрат місцевої влади на здійснення делегованих повноважень різко зріс. Разом з тим у ньому не було зазначено, за рахунок яких фінансових джерел має здійснюватися фінансування цих повноважень.

Проблему делегування повноважень органів державної влади виріше­но в новій Конституції України. Згідно із статтею 143 Конституції України, встановлено: органам місцевого самоврядування можуть надаватися зако­ном окремі повноваження органів виконавчої влади. Таким чином, визначе­но порядок, що делеговані повноваження надаються лише законом. Також встановлено: держава фінансує здійснення цих повноважень у повному об­сязі за рахунок коштів державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в регламентованому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Отже, Конституція України визначила два способи фінансування делегованих повноважень органів місцевого самоврядування:

а) за рахунок коштів державного бюджету України

б) за рахунок передачі місцевому самоврядуванню доходів від загальнодержавних податків та об'єктів загальнодержавної власності.

Конституційні положення про фінансування делегованих повноважень поки що законодавчо не розв'язані.

Певний механізм фінансового забезпечення делегованих повноважень передбачено в новому Законі України "Про місцеве самоврядування" 1997 р. Але цього замало. Проблему фінансового забезпечення делегованих повноважень органів місцевого самоврядування може бути розв'язано лише в кон­тексті правового врегулювання міжбюджетних взаємовідносин та фінансового вирівнювання в Україні. У щорічних законах про Державний бюджет України має передбачатися спеціальний розділ про фінансування делегова­них повноважень виконавчої влади органам місцевого самоврядування. Об­сяг витрат на ці потреби необхідно обчислити. Витрати органів місцевого самоврядування на фінансування делегованих повноважень доцільно компенсувати за рахунок коштів державного бюджету України у формі цільових субсидій. Субсидії слід надавати безпосередньо територіальним громадам. Може бути обрано й інший механізм фінансування делегованих повнова­жень. За бюджетами територіальних громад у цьому разі доцільно закріпити фіксовані частки одного із загальнодержавних податків.

Розділ 3 Шляхи вдосконалення фінансування видатків місцевих бюджетів

3.1 Нові підходи до планування видатків місцевих Бюджетів з прийняттям Бюджетного кодексу

Однією з проблем розвитку місцевого самоврядування в Україні є обмежений фінансовий ресурс, який не повною мірою забезпечує виконання повноважень, делегованих державою місцевим органам влади. Окрім необхідності перегляду податкової бази для збільшення власних доходів місцевих бюджетів, існує потреба у підвищенні ефективності та результативності використання тих бюджетних ресурсів, які існують на сьогодні. Зокрема, це стосується фінансування бюджетних установ. Метод планування бюджету на один рік, який використовують нині, стримує ефективне управління бюджетом та прийняття стратегічних рішень щодо розвитку міста.

Бюджетна реформа, яка почалася в Україні з прийняттям Бюджетного кодексу в 2001 році, передбачає удосконалення практики складання та виконання бюджету на основі застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом.

Складовою цього процесу є впровадження середньострокового планування бюджету з використанням одного із сучасних інструментів бюджетування – програмно-цільового методу. За цим методом з 2002 року було сформовано державний бюджет, а з 2003 року програмно-цільового методу почав застосовуватися на рівні місцевих бюджетів України.

Програмно-цільовий метод передбачає здійснення бюджетних видатків на цілі, що відповідають середньо - або довгостроковій стратегії розвитку територіальної громади і являє собою інструмент планування бюджету на середньострокову перспективу. Завдяки заздалегідь визначеним показникам виконання бюджетних програм влада разом з громадою може здійснювати контроль не лише за цільовим використанням бюджетних коштів, але й за фактичними результатами від надання громадянам бюджетних послуг.

Фінансове планування є важливим інструментом управління, який забезпечує місцевим органам влади можливість впливу на економічний розвиток території на певний період наперед.

Планування доходів та видатків місцевих бюджетів можна поділити на дві великі категорії. До першої категорії належить стратегічне планування, яке пов'язано з прогнозуванням і оцінкою джерел надходжень та видатків у довготривалій перспективі. За такого виду планування може розглядатись відрізок і в десять років і більше, особливо це актуально у випадку, коли формується стратегічний план розвитку території в частині його фінансового забезпечення.

Друга категорія планування є короткотривалим поточним плануванням, яке відображає сьогочасну ситуацію в регіоні та визначає щорічний поточний бюджет. Це планування охоплює значно менший період часу - зазвичай не більше року. Базується при тому на намаганні оцінити поточні доходи регіону та відповідно до них планувати видатки, враховуючи необхідність забезпечення найбільш ефективного використання місцевих ресурсів. Таке планування передбачає дисципліну управління, адже вимагає регулярної оцінки методів виконання завдань довготермінового планування, а також за його допомогою встановлюють критерії оцінки діяльності керівників місцевих органів влади.

Згідно із Бюджетним кодексом розрахунок видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних здійснюється на основі фінансового нормативу бюджетної забезпеченості.

1. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується для визначення розподілу між бюджетних трансфертів.

2. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо.

3. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.
4. При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об’єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів по яких є недоцільним.
Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості

1. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:

1) кількості населення та споживачів соціальних послуг;

2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.

2. Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З прийняттям Бюджетного кодексу стає обов'язковою необхідність складання прогнозу на три наступні бюджетні періоди на відміну від попереднього планування, яке здійснювалось на один рік. Точкою відліку при розробленні прогнозу має бути оцінка запланованої стратегії діяльності з урахуванням програм та рішень місцевих органів влади та існуючої економічної ситуації в регіоні. Прогнози є інструментом фінансового управління, які здатні оцінити майбутній фінансовий вплив поточної політики регіональних економічних тенденцій.

Фінансове прогнозування - це процес складання органами місцевого самоврядування прогнозу доходів і видатків майбутніх років, що базується на економічних припущеннях і специфічних припущеннях з фінансової політики. Прогнози є інструментами фінансового управління, що можуть припустити майбутній фінансовий вплив поточної політики, економічних тенденцій і припущень. Застосовані поза річним бюджетом прогнози пов'язують річний дохід із іншою, більш довготерміновою роботою по місцевому плануванню і розвитку. Фінансові прогнози доходів і видатків пов'язують річний дохід із капітальним бюджетуванням, борговим плануванням та соціально-економічним розвитком.

Прогнозування слугує двом цілям, а саме:

• розраховує вплив виробленої бюджетної політики на конкретні показники доходів та видатків місцевого бюджету;

• визначає і аналізує можливості впливу на соціально-економічний розвиток території.

Прогнозування місцевих бюджетів складається з прогнозування доходів та видатків, що передбачає використання спеціальних методів. Прогнозування доходів місцевого бюджету починається з аналізу факторів, що впливають на доходи. До таких факторів належить:

- недоотримання коштів у попередні періоди та аналіз їх причин; виплата заборгованої заробітної плати на підприємствах та бюджетних установах та з'ясування термінів їх повернення;

- зміна бюджетних надходжень у результаті зміни кількості суб'єктів господарювання та їх форми оподаткування;

- повнота та вчасність взаємних розрахунків між бюджетами; повнота зарахування до бюджету відсотків, що сплачуються установами банків за користування тимчасово вільними залишками бюджетних коштів;

- збільшення чи зменшення податкових пільг підприємств, установ і організацій;

- перегляд кількості та величини ставок місцевих податків та зборів. Загалом, процес прогнозування доцільно розділити на 4 етапи:

• аналітичний: аналізується дохідна та видаткова частина бюджету В попередні періоди і в теперішній час, фіксуються відомі тенденції розвитку;

• пошуковий: виявляються нові можливості з огляду на прийняття нових рішень, нової політики місцевими органами влади, формуються нові цілі;

• програмний: визначаються шляхи та умови досягнення намічених цілей, робиться їх оцінка;

організаційний: здійснюється розподіл завдань між конкретними виконавцями, визначаються ресурсні можливості формування бюджету, які повинні забезпечити досягнення поставлених цілей.

При розробленні прогнозів та концепцій, а також завдань, які з них випливають, знаходять застосування низка методів. Найдоцільнішими є такі:

а) інформованого судження або експертної оцінки;

б) техніка часових рядів;

в) детерміністичний підхід;

г) економетричне моделювання.

Інколи використання одного методу для прогнозування деяких видів доходів бюджетів є недостатнім. У цьому випадку може використовуватись комбінація з декількох методів. Але і такий підхід не забезпечує абсолютної точності прогнозованих показників. Чим більше довготривалий прогноз, тим менша точність прогнозованих показників. Однак за цього довготермінове прогнозування має і свої переваги: по-перше, воно забезпечує можливість завчасно коригувати показники і попередити фінансові проблеми місцевого уряду; по-друге, прогнози Дають можливість поетапного вирішення окремих проблем території, по-третє, якщо є потреба у збільшенні доходів у майбутньому, то зміну податкових ставок або введення додаткових податків можна робити поступово. Таким чином, потенційна користь довготермінового планування є очевидною. Але необхідно ще раз наголосити, що чим довший прогноз, тим менша його точність, чим довший прогнозний період, тим більше несподіваних неочікуваних ситуацій відбудеться в певному регіоні, що необхідно враховувати при формуванні прогнозів. Прогнози, на відміну від поточного річного бюджету, можуть бути незбалансованими. Завищення плану доходів призведе до його недовиконання і виникнення кредиторської заборгованості в ході виконання, а заниження - до безпідставного скорочення планових видатків із початку року, створення соціальної напруги в бюджетній сфері і накопичення невикористаних залишків на кінець бюджетного року

Бажана точність прогнозу становить 2 - 5%, що свідчить про правильний підбір методів прогнозування. Така точність прогнозу може бути не кожного року та не по кожному джерелу доходу, але це - реалістична мета та добрий показник ефективності бюджетного прогнозування.

Характеристики

Список файлов ВКР