163240 (595457), страница 6
Текст из файла (страница 6)
В Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії “податкову автономію” місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54 % поточних доходів місцевих бюджетів, В Іспанії – 43 %
Для поповнення місцевих бюджетів одним із важливих податків є промисловий. Об’єкт оподаткування – юридичні і фізичні особи. Податок повинен компенсувати частину затрат, які виникають у общини у зв’язку з діяльністю підприємства. Промисловим податком оподатковуються чисті прибутки акціонерних товариств, страхових компаній та промислових підприємств. Ставка оподаткування складає від 1 до 5 % По цьому податку встановлений неоподатковуваний мінімум.
У Франції основні податкові надходження до державного бюджету забезпечують непрямі податки, перш за все, податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти. Із прямих податків у формуванні доходної частини держбюджету найважливішу роль відіграють прибутковий і корпораційний податки. В загальній структурі місцевих податкових надходжень на прямі податки припадає біля 58 % Серед них основними являються: промисловий податок, податок на житло, земельний податок.
До місцевих бюджетів надходить також частина загальнодержавного податку на додану вартість, котрий збирається централізовано. Крім того, деякі місцеві податки є факультативними, тобто встановлюються виключно в тих випадках, коли місцеві органи влади не можуть забезпечити бездефіцитність бюджету. Це податки на розваги, на утримання місцевих доріг, вулиць, на домашню прислугу, реєстраційні збори і т.п.
Докладніше структура поточних доходів місцевих бюджетів в деяких економічно розвинутих країнах представлена в таблиці 1.4.
З наведених даних видно, що в цих країнах на власні доходи місцевих бюджетів в середньому припадає 59,5 %, а на трансферти із бюджету центральної адміністрації – 40,5 %
В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це – Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62% поточних доходів. Трансфертне фінансування місцевих бюджетів з боку центральної адміністрації свідчить про інтенсивний перерозподіл національного доходу через бюджетні канали з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів. В цих країнах всі основні податки надходять до бюджету центральної адміністрації, місцеве ж оподаткування ледве перевищує 10% поточних доходів. Головним питанням регіональної економічної політики, що стоїть на порядку денному у країнах з трансфертним фінансуванням територій, є питання підвищення ефективності бюджетного перерозподілу, а також зниження фінансової залежності місцевих органів влади від “центру” і посилення їх податкової автономії.
Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів – у країнах унітарного типу (особливо Нідерланди, Італія, Греція), тоді як у федеративних (США, Німеччина) – вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.
Таблиця 1.4.
Структура поточних доходів бюджетів місцевих органів влади в країнах з ринковою економікою (у відсотках до поточних доходів),2007р.
| Країни | Власні доходи | Регулюючі доходи трансферти від центральної адміністрації | ||||||
| Доходи від державної власності і підприємництва | Податки | Інші доходи | Власні доходи, всього | |||||
| Прямі | Непрямі | Всього | ||||||
| Країни з “податковою автономією”, вищою за середню (вище 50,2 %) | ||||||||
| Ісландія | 8,6 | 50,7 | 39,8 | 90,5 | 0,1 | 99,2 | 0,8 | |
| США | 3,4 | 79,8 | 8,8 | 88,6 | 0,3 | 92,3 | 7,7 | |
| Люксембург | 1,9 | 30,4 | 53,9 | 84,3 | 6,9 | 93,1 | 6,9 | |
| Іспанія | 1,9 | 32,8 | 43,2 | 76,0 | 5,3 | 83,2 | 16,8 | |
| Австрія | 2,2 | 30,1 | 42,5 | 72,6 | 11,2 | 86,0 | 14,0 | |
| Швейцарія | 4,6 | 65,6 | 3,5 | 69,1 | 7,9 | 81,6 | 18,4 | |
| Швеція | 2,4 | 64,3 | 0,3 | 64,6 | 5,8 | 72,8 | 27,2 | |
| Японія | 2,3 | 26,8 | 34,6 | 61,4 | 0,4 | 64,1 | 35,9 | |
| Норвегія | 1,5 | 55,2 | 1,9 | 57,1 | - | 58,6 | 41,4 | |
| Німеччина | 5,0 | 24,8 | 31,4 | 56,2 | 6,4 | 67,6 | 32,4 | |
| Франція | 2,3 | 24,9 | 31,0 | 55,9 | 4,1 | 62,3 | 37,7 | |
| Фінляндія | 3,3 | 55,3 | 0,0 | 55,3 | 1,6 | 60,2 | 39,8 | |
| Данія | 1,6 | 47,5 | 4,1 | 51,6 | 2,9 | 56,1 | 43,9 | |
| Країни з “податковою автономією”, нижчою за середній (менше 50,2 %) | ||||||||
| Бельгія | 16,3 | 35,4 | 7,4 | 42,8 | - | 59,0 | 41,0 | |
| Австралія | 14,5 | - | 39,9 | 39,9 | 4,1 | 58,5 | 41,5 | |
| Великобританія | 2,3 | - | 37,2 | 37,2 | 8,5 | 48,0 | 52,0 | |
| Канада | 2,4 | - | 37,6 | 32,6 | 0,7 | 35,7 | 64,3 | |
| Португалія | 3,0 | 23,3 | 5,9 | 29,2 | 6,2 | 38,4 | 61,4 | |
| Греція | 12,6 | 9,3 | 5,3 | 14,6 | 1,5 | 28,7 | 71,3 | |
| Італія | 1,7 | 6,3 | 4,4 | 10,7 | 8,3 | 20,7 | 79,3 | |
| Нідерланди | 8,5 | 1,9 | 4,5 | 6,4 | 5,1 | 20,0 | 80,0 | |
Наприкінці слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується “теорія соціального федералізму” чи, як її називають інакше, “теорія місцевих фінансів або багаторівневого державного господарства”. Її почали розробляти в кінці 50-х і в 60-і роки видатні американські економісти економетричного напрямку В. Баумаль, К. Белл, В. Оутс та інші. Особливо інтенсивно пошуки в цьому напрямку проводились в 70-і та 80-і роки. Цінний вклад в теорію внесли такі вчені, як Д. Фрідмен, З. Лібенстайн, Р. Хілл. І. Гоц та інші.
Прихильники теорії фіскального федералізму виходять з того, що все державне господарство в цілому (або ті підприємства, установи і адміністративні структури, котрі належать державному сектору економіки) представляють собою “багаторівневу систему державного господарства”, де існує розподіл функцій управління між рівнями та юридичне підпорядкування їх по вертикалі. В зв’язку з цим в центрі досліджень постають такі питання: оптимальна кількість рівнів управління державним сектором, оптимальний розподіл повноважень між ними, рівень найбільш ефективного фінансування соціальних видатків (обласний або муніципальний), ступінь втручання центрального уряду в управління (і фінансування) видатків місцевих органів влади (перш за все місцевих податків), форма контролю за витрачанням на всіх рівнях “державної економіки”.
“Теорія фіскального федералізму” була покладена в основу політики децентралізації економіки, яку проводив уряд США в кінці 60-х – на початку 70-х років. В той період в країні відбувся помітний перерозподіл функцій по фінансуванню соціальних видатків між федеральним бюджетом і бюджетами штатів. Останні були уповноважені здійснювати асигнування на соціальне забезпечення та соціально-культурні заходи з деякою часткою допомоги із “центру”. Бюджетна політика США в 70-і роки була спрямована на посилення самофінансування штатів. Вона увійшла в історію під назвою “нового федералізму”.
На початку 80-х років в умовах катастрофічних бюджетних дефіцитів і загального падіння ефективності економіки уряд США повернувся до політики “нового федералізму” відносно соціальних видатків. В цей період – період жорсткої економії бюджетних коштів – акцент на самофінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків був посилений. В результаті до теперішнього часу в США утворилась досить ефективна система фінансування місцевих органів влади: 92,3 % доходів місцевих бюджетів, включаючи штати, складають власні доходи, 88,6 % яких припадає на місцеві податки. Таким чином, місцеві бюджети США в своїх фінансових засобах менше ніж на 12 % залежать від федерального уряду. Аналогічна картина, як показано в таблиці 1.4, характерна і для деяких інших держав.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
