161805 (595263), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Другим видом суспільних фондів споживання є фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досягли похилого віку або втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили працездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.

З огляду на те, що в Україні зростає кількість пенсіонерів, особливо пенсіонерів за віком приходимо до усвідомлення соціальної значущості саме другого виду суспільних фондів споживання. У 1990-му чисельність пенсіонерів становила понад 13 млн. чоловік, тобто порівняно з 1980 роком зросла в 1,2 раза. На 1992 рік кількість пенсіонерів уже досягла 15 млн. чоловік, або 28,8% від усієї чисельності населення, тобто це становить майже третину населення України. Збільшилася переважно чисельність пенсіонерів за віком – в 1,32 раза за цей період. За той же час чисельність пенсіонерів за інвалідністю знизилася на 6%, а у зв’язку з втратою годувальника – на 17%. У 1993 році через дальший спад виробництва, наростання інфляційних процесів підприємства і бюджетні організації почали масово звільняти працівників пенсійного віку. Тому Пенсійний фонд в Україні, який акумулює в собі кошти для виплати пенсій і формується завдяки відрахуванням у державний бюджет від прибутків підприємств, установ, а також організацій, в даних умовах відіграє немаловажну роль.

Головна функція такого виду суспільних фондів споживання є створення загальних сприятливих матеріальних умов для нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними ознаками суспільних фондів споживання цього виду є: одержання благ, пов’язане з участю в праці у минулому і майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати; блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту власність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами.

Структура суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів, має свої особливості. Розглянемо структуру суспільних фондів споживання за економічним призначенням, способом розподілу, джерелами формування і формами надання споживачам на прикладі України.

За економічним призначенням суспільні фонди споживання спрямовуються на забезпечення безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного виховання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у навчальних закладах.

За способом розподілу серед членів суспільства розрізняються такі суспільні фонди споживання: ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги надаються малозабезпеченим сім’ям).

За джерелами формування суспільні фонди споживання поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і бюджету соціального забезпечення; кошти, що виділяються підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок (одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і санаторії тощо).

За формами надання суспільні фонди споживання можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні послуги.

Пенсійний фонд України був створений із метою державного управління фінансами пенсійного забезпечення в Україні він є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінетові Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду здійснює правління фонду, чисельність і склад якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Органи Пенсійного фонду утримуються за рахунок Державного бюджету.

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного забезпечення. Він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР. Його статус, завдання і функції первинно були призначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р., а в новій редакції – від 1 червня 1994 р.

До основних завдань Пенсійного фонду України входять:

• цільовий збір, акумулювання коштів (страхових внесків);

• фінансування витрат, відповідно до призначення фонду, зі сплати пенсій і допомог;

• організація роботи по стягненню з роботодавців і громадян, винних у заподіянні шкоди здоров’ю робітників і інших громадян, сум державних пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва, фахового захворювання або з нагоди втрати годувальника [11].

Тобто формування і цільове використання бюджету фонду.

До функцій Пенсійного фонду можна також віднести:

• капіталізація коштів пенсійного фонду України, а також залучення до нього добровільних внесків (у тому числі валютних цінностей) фізичних і юридичних осіб;

• контроль за участю податкових органів за своєчасним і повним надходженням у Пенсійний фонд страхових внесків, а також за правильною і раціональною витратою його коштів;

• міждержавне і міжнародне співробітництво України із питань, що стосуються до компетенції Пенсійного фонду України, участь у розробці і реалізації у встановленому законом порядку міждержавних і міжнародних договорів і угод із питань пенсій та допомог.

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Принципи здійснення пенсійного забезпечення громадян

У сфері пенсійного забезпечення важлива роль належить Законові України “Про пенсійне забезпечення”, прийнятому Верховною Радою України 5 листопада 1991 р. Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпечення, який гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду через надання трудових і соціальних пенсій.

Укази Президента України за своєю важливістю вважаються другим після законів видом нормативних актів. Джерелом пенсійного права є ті укази, в яких містяться правові норми, що регулюють відносини з пенсійного забезпечення. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. “Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін”, яким вперше після прийняття Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100%.

У 1991–2001 рр. було прийнято цілий ряд указів про адресну допомогу з боку держави малозабезпеченим непрацездатним громадянам, про підвищення розмірів сукупного доходу і цільову грошову допомогу малозабезпеченим громадянам, про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту та ін. За своїм характером укази Президента України поділяються на нормативні, тобто такі, що встановлюють правові норми, та індивідуальні, адресовані конкретним виконавцям. Укази першого виду є, по суті, підзаконними актами і приймаються з питань, що належать до компетенції Президента України, визначеної Конституцією.

Джерелами пенсійного права є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов’язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в царині соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.

Одним із таких договорів є угода “Про гарантії громадянам країн – учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення” від 13 березня 1992 р. Цією угодою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони мешкають. Всі витрати, пов’язані зі здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні заліки не проводяться, якщо інше не передбачається двосторонніми угодами.

Призначення пенсій громадянам СНД проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам СНД, враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набирання чинності цією угодою. Нарахування пенсій проводиться із заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується до трудового стажу.

З переселенням пенсіонера у межах держав СНД виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера в разі виконання умов, передбачених угодою.

Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються двосторонніми угодами України та Російської Федерації від 15 січня 1993 р. “Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”.

Аналогічні угоди про співробітництво в царині соціального захисту і пенсійного забезпечення громадян у 1995 р. укладено між Україною та Республікою Вірменія, Україною та Республікою Азербайджан, Україною та Молдовою і ратифіковано Верховною Радою України.

Відповідно до Конституції України міжнародні угоди є частиною національного законодавства України і застосовуються згідно з нормами, встановленими для цього виду актів.

Постанови Кабінету Міністрів України належать до підзаконних актів і приймаються на основі та на виконання законів і указів Президента України. Одначе підзаконність нормативних актів Кабінету Міністрів України не означає, що цей орган має право видавати акти лише з тих питань, котрі якоюсь мірою регулюються законом. Повноваження Кабінету Міністрів значно ширші. Кабінет Міністрів України видає різні акти. Одні з них приймаються за дорученням Верховної Ради, Президента України, інші – без таких доручень, якщо вирішення даного питання не належить до виключної компетенції Верховної Ради чи Президента України. Це повною мірою стосується і нормотворчої діяльності Кабінету Міністрів України в царині пенсійного забезпечення непрацездатних громадян.

За дорученнями, що містяться в законах і постановах Верховної Ради України, Кабінет Міністрів прийняв низку рішень про створення Пенсійного фонду України, про затвердження Положення про Міністерство соціального захисту населення України, Положення про медико-соціальну експертизу визначив порядок відрахування коштів на соціальне страхування та пенсійне забезпечення, а також механізм корегування та перерахунку державних пенсій до введення в дію Закону України “Про пенсійне забезпечення” [3].

Кабінет Міністрів України видав нормативно-правові акти з питань соціального забезпечення та обов’язкового особистого страхування військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, прокуратури і митних органів [12].

Велику групу нормативно-правових актів складають постанови Кабінету Міністрів України про пенсійне забезпечення за вислугу років, про пільгові умови виходу на пенсію окремих категорій працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими й тяжкими умовами праці, про нарахування та підтвердження трудового стажу.

Особливе значення мають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України про періодичну зміну і встановлення нових розмірів пенсій у зв’язку зі змінами рівня інфляції.

Роз’яснення Міністерства Соціального захисту населення України. За характером нормативного змісту їх можна поділити на дві групи. До першої належать роз’яснення, що видаються Міністерством відповідно до наданого йому Верховною Радою України права давати роз’яснення з питань застосування Закону України “Про пенсійне забезпечення”. За змістом такі роз’яснення мають характер офіційного тлумачення норм пенсійного забезпечення, оскільки даються уповноваженим на це органом. Вони є обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій, які застосовують норми пенсійного права, і мають велике значення, оскільки сприяють однорідному і правильному застосуванню норм цього права на всій території України.

Інші нормативно-правові акти. До них належать акти, прийняті іншими центральними органами, і такі, що є джерелами пенсійного права: окремі акти, видані Міністерством праці України, Міністерством фінансів. Національним банком і Пенсійним фондом України. Вони мають значення для вирішення соціальних питань. Наприклад, огляди громадян та встановлення їм інвалідності, визначення характеру професійних захворювань регулюються переважно нормативно-правовими актами, прийнятими Міністерством охорони здоров’я України.

Далі звернемо увагу на більш конкретні поняття, що безпосередньо стосуються до системи пенсійного забезпечення. Тут перш за все слід розглянути поняття трудового стажу.

Трудовий стаж працівників у найзагальнішій формі визначається як тривалість трудової діяльності. Для повнішого визначення поняття трудового стажу слід вказувати додатково на оплачений характер трудової діяльності, на трудову діяльність у визначеній формі.

Трудовий стаж як інститут пенсійного права має стійке визначення. В юридичній літературі трудовий стаж визначається як тривалість оплаченої суспільне корисної діяльності громадянина у громадському виробництві, а також прирівняної до неї діяльності, з якими право пов’язує певні юридичні наслідки.

Розкриваючи зміст поняття “трудовий стаж”, слід зазначити, що тривалість трудового стажу вимірюється здебільшого в місяцях, а в деяких випадках – у роках. В окремих випадках враховуються тільки повністю відпрацьовані місяці (повна кількість робочих днів), в інших – місяці, в яких працівник займався суспільне корисною діяльністю більш як половину робочих днів.

До стажу роботи зазвичай включається час оплаченої суспільно корисної діяльності; час виконання роботи (чи іншої суспільно корисної діяльності) без оплати у трудовий стаж не включається (винятки встановлено в небагатьох випадках, приміром, термін навчання у вищих навчальних закладах тощо); при цьому правові форми оплати праці не мають значення. До стажу включається час оплаченої суспільно корисної діяльності, яка є в різних правових формах (наймана праця на підприємствах, праця членів колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), кооперативів, і орендних колективів, селянських (фермерських) господарств, проходження військової служби тощо).

Характеристики

Список файлов ВКР