161805 (595263), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції управління, в управлінні може утворюватися колегія у складі начальника управління (голова колегії) та заступників начальника управління за посадою, а також інших працівників управління. Склад колегії затверджується головою обласної державної адміністрації за поданням начальника управління. Рішення колегії втілюються в життя наказами начальника управління.

Управління Пенсійного фонду України сільських районів входять до структури райдержадміністрацій, а районів у містах і містах обласного підпорядкування – до складу виконкомів Рад.

Управління Пенсійного фонду України районної (міської) ланки, будучи низовими органами системи соціального захисту населення, ближче ніж усі, можна сказати, безпосередньо пов’язані з громадянами, які потребують соціального захисту і пенсійного забезпечення. Районні (міські) управління функціонують за принципом подвійного підпорядкування – по вертикалі вони підпорядковані обласному управлінню Пенсійного фонду України, а по горизонталі – районній держадміністрації чи відповідному виконкому ради.

Районне (міське) управління Пенсійного фонду України очолює начальник, якого призначає і звільняє голова районної державної адміністрації, а в міських районах і містах обласного підпорядкування – виконкоми рад за узгодженням із начальником управління соціального захисту населення обласної державної адміністрації.

До компетенції районних (міських) управлінь Пенсійного фонду України входить:

• розгляд питань про призначення державних пенсій і допомог, їх перерахунку, видачі пенсійних посвідчень, особистих книжок матерям, які отримують щомісячну допомогу;

• надання правової допомоги підприємствам, установам і організаціям у підготовленні документів для призначення пенсій працівникам і членам їхніх сімей;

• сприяння громадянам в отриманні документів, необхідних для призначення пенсій і допомог;

• підготовлення пропозицій місцевим радам про встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Управління Пенсійного фонду України разом із відповідними державними органами:

• організує матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни і праці, веде облік інвалідів і пенсіонерів та видає тим із них, хто цього потребує, путівки на санаторно-курортне лікування, забезпечує інвалідів транспортними засобами в установленому порядку;

• аналізує стан представлення встановлених законодавством пільг соціальне незахищеним громадянам, виявляє малозабезпечених громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціальної допомоги різних видів;

• створює у своєму складі підрозділи соціальних компенсацій і гарантій малозабезпеченим громадянам з метою організації мережі й роботи територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів;

• веде облік осіб, які потребують утримання в будинках-інтернатах (пансіонатах), надає допомогу в організації роботи будинків-інтернатів, розташованих на території району;

• забезпечує видачу адресної цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, веде інвентаризацію пенсійних (особових) справ і особистих рахунків пенсіонерів, які отримують допомогу в установленому законодавством порядку;

• розглядає в установлені строки звернення громадян і здійснює інші види діяльності, віднесені до компетенції управління.

Отож, питання, що їх розглядає районне (міське) управління Пенсійного фонду України, є дуже важливими. Саме в цій ланці управління йде найінтенсивніша оперативна робота з призначення пенсій. На них покладається основний тягар здійснення пенсійного забезпечення громадян, і компетентність цієї ланки має бути досить високою. Саме районні (міські) управління здійснюють по суті функції основного органу, який керує пенсійним забезпеченням, і реально здійснюють захист прав і законних інтересів пенсіонерів.

Районне (міське) управління Пенсійного фонду України виносить імперативні, владні рішення про призначення пенсій і допомог, з якими не можуть не рахуватися інші державні органи, підприємства, організації та громадяни.

Отже, управління пенсійним забезпеченням являє собою дуже важливу частину загальної системи управління соціального захисту населення. Через те йому властиві ті самі риси і принципи, які характерні для управління взагалі, хоча й тут є свої специфічні особливості. Воно повинне базуватись передовсім на принципі законності, що набуває на теперішній час особливого значення, оскільки триває процес формування правової держави, стверджується принцип верховенства права.

Принцип законності є конституційним принципом, що випливає із ст. 8 Конституції України. Суть даного принципу полягає в тому, що всі органи соціального захисту населення, всі посадові особи повинні здійснювати свої функції відповідно до законів, неухильно обстоюючи конституційні права громадян.

Принцип законності у здійсненні пенсійного забезпечення означає виконання всіх правових приписів. Невиконання їх, обхід закону з посиланнями на місцеві умови або неправильне тлумачення його – неприпустиме. Скажімо, районне (міське) управління соціального захисту населення не може самостійно міняти розміри пенсій або надбавки до них; надавати чи не надавати пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни і праці; розширювати переліки професій в особливо шкідливими умовами праці, що дав право на пільгову пенсію, зменшувати чи збільшувати розміри допомог сім’ям а дітьми та ін.

Крім того, принцип законності передбачає виконання встановленої процедури винесення управлінських рішень, інакше вони можуть бути визнані незаконними. Так, документи про призначення пенсії повинні розглядатися районним (міським) управлінням соціального захисту населення не пізніше як через 10 днів від дня їх надходження, а повідомлення про відмову в призначенні пенсії з зазначенням причин відмови і порядку його оскарження – надсилатися заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Рівночасно було б неправильно зводити вимоги дотримання законності лише до винесення управлінських рішень. Установлення режиму законності залежить не тільки від своєчасного винесення управлінських рішень, а й передовсім від того, як самі працівники органів соціального захисту практично реалізують ці рішення.

Реалізація норм права і рішень, що схвалюються на їх основі, залежить від ряду організаційних чинників. До них належать:

• обізнаність працівників із приписами закону;

• визначення кола безпосередніх виконавців;

• розроблення порядку реалізації правових приписів;

• навчання виконавців способам і методам роботи;

• забезпечення взаємодії між органами соціального захисту населення та іншими органами державної виконавчої влади;

• виготовлення форм обліку і звітності та іншої бланкової документації;

• налагодження систематичного контролю над виконанням нормативних актів;

• встановлення відповідальності за порушення законодавства [21].

• Рівень пенсійного забезпечення, по суті, – показник економічного та соціального стану населення тієї чи іншої країни. В основному воно здійснюється в більшості країн із таких головних джерел:

• державні пенсійні системи (у рамках соціального страхування);

• пенсійні фонди;

• страхові компанії та інші фінансові організації.

Тобто загалом система пенсійного забезпечення має два рівні пенсіонування: державне і недержавне.

Державне (обов’язкове) пенсійне забезпечення включає трудові пенсії та соціальні пенсії.

Недержавне (добровільне, додаткове) пенсійне забезпечення включає:

• недержавні пенсійні фонди;

• страхування пенсій у страхових компаніях;

• пенсійні фонди (каси) підприємств;

• особисті пенсійні рахунки в банках;

• інші форми недержавного пенсійного забезпечення [22].

Так трудова пенсія призначається та виплачується громадянам із урахуванням тривалості трудового стажу, величини заробітної плати чи страхового внеску. Ці пенсії звичайно фінансуються з державного централізованого позабюджетного Пенсійного фонду, який акумулює встановлені законодавством обов’язкові пенсійні внески роботодавців і працівників та асигнування з державного бюджету.

Соціальна пенсія має надаватися, незважаючи на вклад, усім громадянам, які не здобули права на трудову пенсію. Розмір таких пенсій встановлюється з урахуванням величини прожиткового мінімуму, а джерелом їхніх виплат є бюджет.

Таким чином, виділяють дві основні групи систем пенсійного забезпечення (за джерелами фінансування): 1) бюджетні (без створення фондів) 2) страхові (зі створенням фондів).

Бюджетні системи здійснюють акумуляцію коштів і розподіляють їх для поточних виплат пенсій, а страхові системи займаються систематичним довгостроковим накопиченням коштів для забезпечення пенсійних виплат. Інакше кажучи, баланс внесків і виплат пенсій визначається страховими принципами.

Слід зазначити, що переважна частина пенсійних систем належить саме до другої групи. Так, наприклад, у США останнім часом приріст обсягу індивідуального страхування сягає 20–25%, що дало змогу збільшити суми внесків із 4,6 млрд. дол. у 1980 р. до 33,6 млрд. дол. у 1990 р. А про масштаби діяльності пенсійних фондів США можна зробити висновки з розмірів накопичених ними активів: 1975 р. - 225,0; 1980 р. - 469,6; 1985 р. - 848,1; 1988 р. - 1139,9 млрд. дол. (при тому, що ВНП США становив у 1988 р. 4,5 трлн. дол.). Іншими словами, активи фондів дорівнювали 1/4 ВНП. Тому зрозуміло, наскільки важливі інвестиції фондів в економіку. Але рівень розвитку недержавних пенсійних фондів й страхування пенсій у тій чи іншій країні залежить від того, наскільки державна система пенсійного забезпечення відповідає потребам населення. Так, якщо в США недержавні фонди отримали значне поширення, то в країнах із надзвичайно досконалою державною пенсійною системою, наприклад Скандинавії, Австрії та інших, – недержавні фонди малорозвинуті [26].

Законодавство України в свою чергу також, крім системи обов’язкового державного пенсійного забезпечення, передбачає добровільне страхування додаткової пенсії трудящих, для чого в системі Укрдержстраху створено Страховий фонд, що на 50% складається з особистих внесків трудящих і на 50% – з коштів державного бюджету. Підприємства, організації та колгоспи можуть повністю чи частково відшкодувати своїм працівникам внески, сплачені ними за договорами добровільного страхування додаткової пенсії, за рахунок коштів, призначених для оплати праці. Але водночас говорити про повноцінну (в тому значенні, в якому про це йшлося на початку) систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні не доводиться: недержавні пенсійні фонди не набули значного поширення (навіть Пенсійний фонд України, хоча і є за законом самостійною фінансово-банківською установою, але в 1996 фінансовому році був включений до складу державного бюджету України), так само, як і страхування пенсій страховими компаніями, які хоча й працюють з підприємствами, але коло останніх значно обмежене, тому що переважно воно визначається їхнім фінансовим станом. Не викликає довіри серед населення і робота банківських установ з особистими рахунками. Таким чином, розвиток недержавної системи пенсійного забезпечення обмежений рядом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів.

З огляду на це, а також беручи до уваги кризові явища в народному господарстві, саме держава бере на себе функцію страхування життя. На те є цілий ряд причин:

• держава сприяє пенсійному забезпеченню всього народу;

• володіє ширшими матеріальними можливостями для здійснення соціального страхування;

• державне страхування більш дешеве;

• державне страхування має вищу довіру до себе з боку населення;

• страхова профілактика краще виконується державою.

Як вже вказувалось вище, пенсійні системи передбачають такі пенсії: за старістю; за вислугу років; за непрацездатністю (інвалідністю) та ін. Умови придбання прав на пенсію конкретно у різних країнах не однакові, але в принципових положеннях можна спостерігати певну подібність. Пенсії за старістю призначаються особам віком від 50 до 70 років, а в більшості пенсійних систем – у 55–60 років. В усіх пенсійних системах передбачується мінімальний стаж роботи, але його величина має різні значення в різних системах – від 1 до 30 років. При досягненні пенсійного віку учасник пенсійної системи може негайно реалізувати своє право на пенсію, отримавши звичайну пенсію за старістю. Учасник, що не досяг пенсійного віку, але має мінімальний стаж, при звільненні з роботи отримує право на відкладену пенсію.

Взагалі під нарахуванням пенсій розуміється порядок чи спосіб визначення її розміру. Трудові пенсії нараховуються з середньомісячного заробітку, якщо з якихось причин пенсія не може бути нарахована з заробітку, то вона може встановлюватись в мінімальному розмірі.

У більшості пенсійних систем розмір пенсій за старістю пов’язаний із розміром заробітної плати, як підстава для розрахунку пенсії береться остання заробітна плата або середня заробітна плата за фіксований часовий інтервал. Наприклад, у Канаді розмір пенсій складається з 2% платні за кожен рік роботи; у Португалії – 1/36 річної платні за кожен рік роботи; в США – 7,5% середньої заробітної плати за перші 5 років роботи, 1,75% за кожний рік після 5 і до 10 років; 2% – після 10 років.

Частка заробітної плати, що підлягає виплаті у вигляді пенсії, звичайно залежить від стажу, тому в багатьох фондах вона пропорційна йому (наприклад, 1–2% за кожен рік роботи чи кожен рік роботи понад, скажімо, 5 років і т.д.). Іноді ця частка складається з двох елементів, перший з яких залежить від стажу, а другий – пропорційний йому.

Дуже часто передбачаються мінімальні, а іноді й максимальні розміри пенсій. Наприклад, у США максимальна частка пенсії становить 80% заробітної плати, в Португалії – 100%, у Канаді максимальна пенсія представлена у вигляді граничної суми, що досягається при стажі в 35 років.

Характеристики

Список файлов ВКР