133240 (593896), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Незрілість дитячої уваги часто проявляється типовою картиною, коли діти не реагують на батьківський оклик, особливо якщо зайняті чимось цікавим. Щоб привернути увагу дитини, дорослий часто використовує лише один із сенсорно-модальних каналів перцепції, створюючи перевантаження у сприйманні їх дитиною. Здебільшого це аудіальний, слуховий канал сприйняття.

Ми використовуємо поняття сенсорно-модальної інтеграції у взаємодії дорослого з дитиною та звертаємо увагу на важливість використання інших каналів сприйняття, окрім "говоріння-слухання", особливо візуального та тактильного. На роль тактильного контакту, як і контакту очей, указує американський дитячий психіатр Р. Кемпбелл: "При щоденному спілкуванні з дітьми люблячий погляд та лагідний дотик цілковито необхідні.

Вони мають бути звичайними, діяти на дитину заспокійливо та не бути демонстративними і нав'язливими.

Дитина, яка зростає у домі, де батьки щиро надають їй ці безцінні дари, відчуватиме себе впевнено та спокійно й сама з собою, і з людьми. їй буде легко спілкуватися з іншими, вона користуватиметься загальною симпатією і матиме гарну самооцінку." Комбінуючи та інтегруючи такі сенсорно-модальні канали взаємодії, як "говоріння—слухання", "показ — зорове сприймання" та "дотик—тактильне сприймання" можна суттєвим чином полегшити дитині можливість краще зосередитися на інформації, яка надходить від батьків.

Показаннями до застосування методики ескалації тактильного контакту є такі: ранній дитячий аутизм та елементи аутичної поведінки, депресія, деприваційний синдром, деструктивна агресивність, маніпулятивна поведінка, пристрасть дитини до володарювання ("дитячий тиранізм"), виражена хронічна гіперактивність, підвищена здатність відвертати увагу та синдром підвищеного дефіциту уваги, затримка мовленнєвого розвитку, гіпертрофована впертість, некерованість дитини батьками — протистояння та опір до елементарних прохань, інші ускладнені взаємини: недостача довіри та любові, відчуття захищеності та ін.

Основні протипоказання: психози (у клінічній формі); наявність у батьків або дитини захворювань, які можуть викликати біль під час утримання;

недостатня батьківська мотивація до проведення терапії (мотиваційна амбівалентність); схильність до використання методики як засобу покарання; підвищена конфліктність між батьками в період проведення ескалації тактильного контакту (ЕТК), що призводить до нових вогнищ конфліктності; схильність до сексуальних зловживань із боку когось із батьків; застосування батьками фізичного покарання, як домінуючого засобу виховання дитини. Ми маємо позитивні результати застосування методики ЕТК у дитини з частими (щоденними неодноразовими) судомами.

Отже, з'ясувавши основні сучасні напрямки соціальної реабілітації дітей з вадами психофізичного ми визначаємо, що найбільш поширеними є такі: арттерапія, дельфінотерапія, іпотерапія, нейрон-розвивальна терапія, Монтессорі-терапія, Вінта-терапія, метод Петьо,

Важливо звернути увагу на те, що кожна з цих методик повинна носити системний, ціленаправлений характер і використовуватися фахівцями відповідно до особливості психофізичних вад дитини.

1.4 Методи ігротерапії: пісочна ігротерапія, пальчикова ігротерапія, ґудзикова ігротерапія

У практиці ігрової терапії існує багато методів. Вони використовуються різними науками і знаходяться в міждисциплінарних зв’язках з психологією, педагогікою, спеціальною педагогікою, логопедією та дифектогогією. В магістерській роботі ми розглянемо такі 3 методи: пісочну ігротерапію, пальчикову ігротерапію, пальчикову ігротерапію і ґудзикову ігротерапію, вважаючи, що вони найбільш ефективні у роботі з дітьми, які мають психофізичні вади.

Пісочна терапія – один із методів, який дозволяє розкрити індивідуальність кожної дитини, вирішити її психологічні проблеми, та розвинути можливість усвідомлення своїх бажань і можливостей їх реалізувати (О.Є. Паппе)

Пісочна терапія – це лікувальний метод, що активізує психічну енергію і відкривають перед людиною можливість до змін.

У перше пісочну ігротерапію запровадила у 1929 році дитячий психотерапевт М. Ловенфельд у Лондонському Інституті Дитячої психології. Розроблена нею техніка «побудови світу» отримала популярність. У 1935 році вона опублікувала книгу, що мала назву «Гра в дитинстві». [ 45]

Ця робота була помічена К.Г. Юнгом, і він запропонував своїй учениці Дорі Калфф приділити особливу увагу дитячий грі на піску. Вона навчалася у М. Ловенфельд, результатом цього навчання стала книга, що була опублікована у 1966 році на німецькій мові «Пісочна ігротерапія», в які був теоретично та практично обґрунтований аналітичний підхід до пісочної терапії. Також у книзі розглядається ідея створення «вільного, захищеного простору», де, граючись дитина почувала б себе вільно. Саме Дора Калфф ввела термін «Пісочна терапія». Вона стверджувала, що під час пісочної терапії розвивається самоусвідомлення дитини. [56]

На початку 1980 року Жизелла де Доменико провела феноменологічне дослідження дітей дошкільного віку, під час якого з’ясовувала інтелектуальну норму, дослідження проводилося з використанням форм і розмірів підносів з піском, крім того, використовуючи пісочну терапію, вона працювала з різними групами клієнтів: дітьми, підлітками, дорослими, парами, сім’ями і групами. ЇЇ теорія і практика отримала назву – Sandtray – Worldpay. Де Доменіко підходить до розуміння душі по іншому, ніж М. Ловенфельд і Д. Калфф. Вона бачить людину багатовимірною істотою, яка створює себе в різних вимірах і використовує свідомість, а не в безсвідомому стані. На її думку, як тільки картини і форми із піску розміщають у пісочниці, вони стають реальними а не символічними. На відміну від М. Ловенфельд і Д. Калфф, де Домініко стверджує, що галузь людської свідомості функціонує в кожному індивідуумі не залежно від його діагнозу, і пісочна терапія завжди активізує її.[90]

Вейріб, юнгівський аналітик, у 1983 році запропонував схему опису стадій пісочної терапії. Схема дозволяє зрозуміти зв'язок створюваних з сеансу до сеансу композицій між собою і їх символічний зміст. Все піддається аналізу терапевта – фігури та будівлі, форми та кольори. Аналізується простір пісочниці, в якій дитина будує свій світ. Існує карта, згідно якої пісочниця розділена на ряд секторів, кожний з яких співвідноситься з свідомим і безсвідомим.

В 1983 році Клер Дейкер у своїй статті «Малюнки на піску Навахо і пісочна терапія» доводить лікувальний ефект пісочної терапії.

Серед сучасних вчених, які займаються пісочною терапією можна виділити: Рут Амман, О. Є. Паппе, О. Федій, Н.А. Саковіч, Д. Райс-Мінухін, Е.Е. Клопотова, та інші.

А.О. Федій виділяє загальні принципи взаємодії з дитиною, правила та умови проведення гри у пісочниці. Насамперед вона виділяє принцип комфортного середовища, цей принцип визначає дві складові: психологічний комфорт, та комфортне оточення. Психологічний комфорт включає в себе вдалі цікаві завдання, позитивне оцінювання з боку дорослого, а комфортне оточення – це м’яке освітлення, зручна пісочниця, цікаві іграшки тощо. Другий принци – принцип безумовного прийняття. Основна ідея цього принципу - прийняття дитини такою, якою вона є. Третій принцип – принцип доступності інформації. Усі звернення, рекомендації повинні бути сформульовані у доступній для дитини формі з використанням «дитячої термінології». Четвертий принцип – конкретизація, він передбачає знання вихователем справжніх проблем дитини, а також поступове та тактовне з’ясування цієї проблеми. П’ятий принцип - об’єктивізації. Відповідно до цього принципу вихователь повинен бачити проблему «зверху», у системі життєдіяльності дитини. Шостий принцип - орієнтації на потенціальний ресурс дитини. Сьомий принцип – інтегрування у соціальне середовище, тобто орієнтування на вирішення проблем соціалізації дитини у мікросередовищі. [101] Крім того в посібнику О. Федій «Естетотерапія» подані додаткові принципи пісочної терапії, а саме: принцип оживлення абстрактних символів, принцип реального проживання, принцип усвідомлення досвіду і ситуацій і принцип обміну, при якому дитина і дорослий легко обмінюються ідеями, думками, почуттями, будуючи партнерські відносини. Вона визначає і основні матеріали у їх символічній семантиці, які можна використовувати для пісочної терапії: пісок – засіб передачі метафоричного, відчуття нескінченності, нестійкості, змінності, байдужості; вода – метафора глибини, спокою, бурхливого руху, чистоти; метал – у багатьох культурах метал – це ембріон, що зароджується у надрах землі; камінь – символ кісток матері землі, міцність, безсмертя, вічність, скло та кришталь – символи зцілюючого впливу психотерапії, який стає можливим завдяки глибинній внутрішній роботі психіки, це символ чистоти, взаєморозуміння та духовного досвіду; мінерали – символ прихованої цінності, відкриття краси у предметі та багатий потенціал природного начала; дерево – у багатьох культурах це правляча матерія, з якої було все створено, асоціюється з колискою, труною, або постіллю, енергія життя та процесу формування особистості; раковини – символ сексуальності, родючості та народження фізичного та духовного; кістки – вічне життя та можливість воскресіння, нагадують про смерть та скінченність життя; пір’я – символ істини, воно асоціюється з небом і вітром, нагадує про польоти до інших світів; пластмаса – символ пакунків та продуктів промислового виробництва, сучасного суспільства та прагнення створювати зовнішній ефект для того, щоб якомога вигідніше продати той чи інший товар.[ 90]

Символічне значення матеріалів у пісочній терапії, описує і Н. Сакович. Вона відзначає, що:

• вода – символ безсвідомого і емоційного, метафора очищення;

• пісок – символізує землю;

• люди – часто символізують реальних індивідуумів, що присутні в житті дитини, вони мають символічне значення авторитетних особистостей, що мають вплив на дитину. Фігурки людей також символізують аспекти індивідуальності клієнта;

• тварини – можуть символізувати інтуїтивну і інстинктивну сторону життя клієнта, а також відображають різні аспекти характеру дитини. Наприклад, лев може відображати сильну і агресивну сторону, а ягня – вразливу рису особистості. Однак важливо пам’ятати, що діти різних культурних традицій можуть відчувати різні почуття пов’язані з тваринами;

• рослини – для багатьох людей символізують цикл життя, сили життя, смерть та відродження. Сезони (пори року) нагадують нам о мінливих якостях фізичного світу;

• корисні копалини – метали та дорогоцінні камені можуть символізувати стабільність, постійність, ґрунтовність і захист. Для дітей це символізує душу;

• будівлі – для дитини часто вони мають дуже велике значення. Наприклад, дім може символізувати схованку, захист, або усамітнення. У розширеному масштабі дім може бути символом «Самості»;

транспорт – може бути метафорою психофізіологічного стану дитини. Транспортний засіб може бути символом руху і змін. Також він може означати контроль (самокерування), свободу [ 100]. Пісок не має структури і можуть перетворитися за бажанням дитини в будь-яку річ: поверхню луни, зибучі піски, пляж, засіб для чистоти і т. п.. Його можливості без кордонів.

Пальчикова терапія – це ігротерапевтичний метод, який передбачає програвання будь-яких римованих історій, казок, або зображення умовних фігур за допомогою пальців. Багато ігор потребують участі обох рук, що дає можливість дитині орієнтуватися в поняттях «право», «ліво», «вверх», «вниз». (Чернікова Е.Ф.)[45 ]

Ще Аристотель вважав: «що рука це інструмент всіх інструментів»

Жан-Жак Руссо у своїй роботі «Емиль, або про виховання» так написав о необхідності маленької дитини: «він хоче до всього доторкнутися, все взяти до рук. Не заважайте йому, це для нього надзвичайно необхідна справа. Так він вчиться розрізняти тепло і холод, твердість і м’якість тяжкість, розмір і форму предметів. О властивостях оточуючих її речей дитина пізнає, порівнюючи те що вона бачить, з відчуттями, які вона отримує від своїх рук». [88 ]

Кант вважав що: «рука – це свого роду зовнішній мозок». [56 ]

Відомому педагогу В.О. Сухомлинському належить висловлювання: «Розум дитини – знаходиться на кінчиках її пальців». Це саме неодноразово підкреслювала М. Монтессорі.

Ігри з пальчиками розвивають мозок дитини, стимулюють розвиток мови, творчі здібності, фантазію, допомагають зняти напругу, не тільки самих рук, а і розслабити м’язи всього тіла. Вони також здібні покращити вимовляння багатьох звуків. Чим краще працюють пальці, тим ліпше говорить дитина. Справа в тому, що рука має саме велике (представництво) у корі головного мозку, тому саме руці належить важлива роль у формуванні головного мозку та встановлення мови, і саме тому починає розвиватися мовлення дитини, коли рухи її пальчиків досягають достатньої точності.[103] Вчені вважають, що якщо у людини зажатий кулак, або великий палець запряганий в кулаці, то це вважається ознакою розумової відсталості, або є ознакою повної спустошеності організму. Тому не випадково у немовляти завжди зжаті кулачки, а по мірі того, як дитина дорослішає і набирається розуму, кулачок її розжимається. Не виключено, що існує і зворотній взаємозв'язок, адже психологи і неврологи стверджують, що мозкова діяльність співвідноситься з дрібною моторикою. Тому якщо долоня навчиться розкриватися, то і голова почне активніше працювати. Крім того, метою занять по розвитку дрібної моторики є розвиток взаємозв’язку між півкулями головного мозку і синхронізація їх роботи. В правій півкулі мозку виникають різні образи предметів і явищ, а в лівій півкулі вони вербалізуються, тобто знаходять словесне вираження. Цей процес відбувається завдяки місточку (мозолистого тіла), яке пов’язує ліву і праву півкулю. Чим міцніше цей місток, тим швидше і частіше по ньому йдуть нервові імпульси, активніше мислинневі процеси, точніша увага, підвищуються здібності. У самих різних народів пальчикові ігри були поширені дуже давно. В Китаї поширені вправи з камінними і металевими кулями, постійні заняття з ними поліпшує пам'ять, діяльність серцево-судинної системи, усувають емоційне напруження, розвивають координацію рухів, силу і спритність рук, підтримують життєвий тонус. А в Японії широко використовують вправи для долонів і пальців з грецькими горіхами. Чудову дію здійснює перекатування між долонями шестигранного олівця. В Український народній педагогіці також здавна існують пальчикові ігри. З немовлячого періоду дітей вчили грати в «ладусі», «сорока білобока», «козу рогату» та інше. [ 105]

Характеристики

Список файлов ВКР