133240 (593896), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

У вітчизняній психологічній і педагогічній практиці до використання ігротерапії зверталися такі дослідники – практики, як Л. Абрамян (1986), А. Варга (1989), І. Виготська (1984), А. Захарова (1986 - 1988), А. Співаковская (1988) , та інші.

Л.А. Абрамян досліджуючи засоби подолання негативних емоційних станів дітей засобами гри детально розкриває процес перетворення дитини під час гри. В грі-драматизації дитина відчуває подвійне переживання: з одного боку вона створює образ, перетворюючи саму себе і спостерігає себе зі сторони, радіє цим змінам , а з другого боку, вона виявляє певне відношення до створеного ним персонажу.[ 56]

Значний вклад у розробку методів групової ігротерапії при неврозах у дітей та підлітків вніс А.І. Захаров. Він розробив показники та клініко-психологічних критерії формування дитячої психотерапевтичної групи, дослідив можливість об’єднання сімейної та групової ігротерапії, а також сформулював комплекс заходів, що необхідні для допомоги дитині невротику.

А.І. Захаров вважає, що цілям корекції послуговується переніс негативних емоцій і якостей дитини на ігровий образ. Діти наповнюють персонаж особистими негативними емоціями, рисами характеру, переносячи на ляльку свої недоліки, які були їм неприємні. Гра розглядається ним як самостійний метод і як складова частина психокорекційної і сугестивної психотерапії. Він пропонує певну послідовність корекційних методик:1) бесіда, 2) спонтанна гра, 3) спрямована гра, 4) навіювання. Тривалість ігрового заняття повинно тривати не більше 30 хвилин. В організації ігротерапевтичного процесу А. І.Захаров виділяє діагностичну, терапевтичну і навчаючу функції гри. Всі три функції пов’язані між собою і реалізуються як на початковому етап і в спонтанній грі, так і в спрямованій грі, яка є імпровізацією, якогось сюжету. Захаров виділяє ряд правил, дотримання яких є обов’язковим в ігротерапії:

- гра застосовується, як засіб діагностики, корекції і навчання;

- вибір ігрових тем відображає їх значущість для дослідника і інтерес для дитини;

- керівництво грою сприяє розвитку самостійної ініціативи дітей;

- спонтанні і спрямовані ігри – дві взаємодоповнюючі фази єдиного ігрового процесу, в якому головне можливість імпровізації;

- співвідношення спонтанного і спрямованого компонентів – залежить не стільки від віку дитини, а скільки від їх клінічних особливостей;

- гра не коментується дорослим;

- спрямований вплив дитини здійснюється за допомогою характеру відтворюваних нею і психологом персонажів.

Процес ігрової терапії на думку А. І. Захарова складається з чотирьох етапів: об’єднання дітей в групу, розповідей, ігор, обговорень.[ 62]

Основним принципом ігрової колекційної терапії на думку А.С. Співаковської, є вплив на дитину з урахуванням специфічності обстановки і контакту. Суть цього принципу полягає в наступному: в включити в дію механізм перебудови поведінки дітей і вивести їх із того середовища в якому у них проявлялися небажані форми поведінки. [ 56]

Особливе місце в розвитку теорії ігрової терапії займає психотерапевт Гаррі Лендрєд, який пропрацював у ігровій терапії понад 25 років і є автором книги «Ігрова терапія: мистецтво відносин» [48 ]. Ця книга стала практичним керівництвом для занять з ігрової терапії. Він сформулював основні закони і правила поведінки дорослого при ігротерапії, до яких увійшли такі принципи:

• Я не всезнайко. Тому я не буду намагатися бути ним.

• Я хочу щоб мене любили. Тому я буду відкритий дітям, що мене люблять.

• Я хочу більше приймати у собі дитину. Тому я із зацікавленням та прихильністю дозволю дітям освітлювати мій світ.

• Я так мало знаю про складні лабіринти дитинства. Тому я дозволю дітям вчити мене.

• Я краще за все засвоюю знання, що їх отримав в результаті власних зусиль. Тому я об’єднаю власні зусилля із зусиллями дитини.

• Іноді мені потрібна схованка. Тому я дам схованку дітям.

• Я люблю, коли мене приймають таким, яким я є насправді. Тому я буду прагнути співчувати дитині та цінувати її.

• Я роблю помилки. Вони свідчать про те, який Я – людяний та схильний помилятися. Тому я буду терплячий до людської сутності дитини.

• Я реагую емоційно та виразно на світ власної реальності. Тому я намагатимуся послабити свою хватку та увійти у світ дитини.

• Приємно відчувати себе володарем та знати відповіді на всі запитання. Тому мені слід багато працювати над тим, щоб захистити від себе дітей.

• Я - це я і тим повніше, чим у більшій безпеці я себе відчуваю. Тому я буду послідовним у взаємодії з дітьми.

• Я – єдиний, хто здатний прожити моє життя. Тому я не прагнутиму до керування життям дитини.

• Я навчився майже усьому, що я знаю, на власному досвіді. Тому я дозволятиму дітям набувати власного досвіду.

• Я черпаю надію та волю до життя в середні себе. Тому я буду визнавати та підтверджувати почуття самості у дитині.

• Я не можу зробити так, щоб страх, біль, розчарування та стреси дитини щезли. Тому я намагатимусь пом’якшити удар.

• Я відчуваю страх, коли я беззахисний. Тому я торкатимуся внутрішнього світу беззахисної дитини із добром, ласкою та ніжністю.[48]

Г. Лендрєт окреслив сім основних завдань та технологій проведення ігрової терапії головним завданням якої він вважає розуміння дитини та її стану.

На сьогоднішньому етапі розвитку нашого суспільства питаннями ігротерапії займаються лікарі, психологи, педагоги, соціальні педагоги. Вчений педагог Федій О. А. в навчальному посібнику «Єстетотерапія» розглядає проблеми теорії , дефектологи, логопеди та основні напрямки ігрової терапії, описує види ігор, технологію педагогічних дій, гудзикотерапію, пісочну терапію, пальчикову терапію, казкову ігротерапію та методику їх проведення. В практичній діяльності ігротерапію сьогодні використовують психологи: .В. Ковальчук, Ж. Гаврильчик, Є. Кирилова; логопеди: Н. Підлужна, В. Коваль, В. Шкльода, та інші.

Отже дослідивши історичні аспекти становлення ігротерапії ми можемо зробити висновок. Ігротерапія як метод зародився в 1920-х роках і вперше була використана Зігмундом Фрейдом в лоні психоаналітичної теорії. З часом цей метод вдосконалювався і знайшов чимало прихильників серед психологів та педагогів. Психоаналітики А. Фрейд і М. Кляйн перші розробили методи діагностики і психокорекції дітей за допомогою гри. Значний вклад у розвиток теорії ігротерапії зробили такі вчені, як: Д. Леві, Д. Тафти, О. Ранк, К. Роджерс, Ф. Аллен, В. Єкслайн, Л. Абрамян, А. Варга, О. Захаров, Г. Лендрєт та інші. З появою цього методу гра почала виконувати і теоретичну функцію. Різні школи по різному розуміли сутність і по різному розкривали її терапевтичний потенціал. Вчені виділяють такі види ігротерапії:

• ігротерапія в психоаналізі;

• ігротерапія в клієнт центрованому підході;

• ігротерапія відреагування;

• примітивна ігротерапія;

• вітчизняна ігротерапія.

1.3 Сучасні напрямки ігротерапевтичної роботи

На сьогоднішній день в Україні застосовують різноманітні методики соціальної реабілітації. Серед сучасних напрямків соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку найбільш поширеними є такі: арттерапія, дельфінотерапія, іпотерапія, нейрон-розвивальна терапія, Монтессорі-терапія, Війта-тералія, метод Петьо.

Арттерапія - це один із методів соціальної роботи, який базується на можливостях мистецтва в досягненні позитивних зрушень в емоційному, інтелектуальному та особистісному зростанні. Кожен має змогу виразити себе за допомогою ліній, кольорів, звуків чи рухів, здобути новий досвід невербального спілкування, що допоможе в майбутньому полегшити взаємини з іншими людьми [80].

Терапія мистецтвом є відносно новим методом соціальної роботи. Уперше цей термін був використаний А. Хіллом у 1938 р. при описі його роботи з хворими на туберкульоз і незабаром набув поширення. У даний час він охоплює всі види занять мистецтвом, які проводяться в лікарнях і центрах здоров'я. Малювання, живопис або ліплення є безпечними способами аби хоч трохи зняти напругу, і таким чином усувається агресія невербальним способом, а також прискорюється прогрес у медико-терапевтичних заходах. Підсвідомі конфлікти і внутрішні переживання легше виражаються за допомогою зорових образів, ніж у розмові під час вербальної взаємодії.

Арттерапія - це лікування за допомогою залучення дитини до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватися з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові виражаючи засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

Основна увага при проведенні соціальної арттерапії надається ставленню дитини до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо. Головне завдання педагога спрямоване на розвиток мотивації дитини до діяльності, відбір прийомів арттерапії для кращого формування мотиваційної сфери в дітей із різними формами органічного ураження нервової системи.

Арттерапію як інноваційний метод соціальної роботи доцільно використовувати в комплексній функціонально-системній медико-соціальній реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Застосування арттерапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, арттерапія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем.

Педагогічна корекція за допомогою арттерапії у дітей із обмеженими можливостями (клініко-синдромологічними формами органічного ураження нервової системи) має свої особливості і визначає доцільність урахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме: віку дитини, ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості, [73].

Загальні напрями та умови проведення арттерапії схожі на інші методики соціальної реабілітації, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Педагог зобов'язаний:

• усвідомити і пам'ятати про труднощі дитини в реалізації можливостей своїх функціональних систем;

• установити напрями і завдання соціально-реабілітаційної роботи з арттерапії;

• підібрати ті види арттерапії, які конкретна дитина спроможна виконати і отримати результат;

• дати можливість дитині самостійно вибрати завдання;

• установити з пацієнтом доброзичливий двобічний контакт;

• регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.

Такі правила проведення соціальної реабілітації арттерапією стимулюють пізнавальну активність дитини, організовують її поведінку, підвищують самооцінку.

Дельфінотерапія - новий напрямок соціальної реабілітації, що працює в Україні не більше 5 років. За кордоном цей напрямок розвивається з 70-х років минулого століття. Дельфінотерапія є альтернативним, нетрадиційним методом соціальної роботи, де в центрі терапевтичного процесу перебуває спілкування людини й дельфіна. Це спеціально організований процес, що відбувається під наглядом групи фахівців: лікаря, ветеринара, тренера, психолога (психотерапевта, дефектолога, педагога). У психотерапії беруть участь спеціально навчені тварини, які мають «хороший характер» [82].

Дослідники вважають, що спілкування з дельфінами приносить не лише естетичну насолоду, а й терапевтичну користь: емоції, які при цьому відчуває дитина, загоюють душевні рани й нормалізують психічний стан. За деякими припущеннями, сприятливим чином діють ультразвукові хвилі, які виходять від дельфінів.

Дельфінотерапія включає два напрямки реалізації:

1. Вільна взаємодія з твариною з мінімальною участю фахівців. У даному напрямку клієнт (пацієнт) сам вибудовує свої відносини з дельфіном, вибирає способи взаємодії в рамках припустимих можливостей. Роль фахівців обмежується забезпеченням безпеки клієнтів і дельфінів.

2. Спеціально організоване спілкування. Спілкування з твариною здійснюється через фахівця, де спілкування з фахівцем для клієнта несе психотерапевтичне значення, а спілкування з дельфіном виступає як фон, середовище. У цьому напрямку дельфінотерапія може вирішувати різні завдання: психотерапевтичні, психокорекційні, психопрофілактичні, фізіотерапевтичні, соціально-реабілітаційні - це залежить від запиту клієнта й фахівця, що замикатиме терапевтичний ланцюг.

Використання дельфіна обумовлене його природними особливостями, такими, як поєднання унікальних фізичних даних і високого інтелекту, потреба в спілкуванні, здатність до міжвидового спілкування, використання невербальних засобів спілкування, ігрова поведінка, а також особливе ставлення людини до дельфіна. Це породжує сильну позитивну установку. На стику установки й реального сприйняття з'являється так званий «Ефект дельфіна», що виступає потужним лікувальним фактором. Сприйняття дельфіна вже несе в собі психотерапевтичний ефект. Спілкування з дельфіном містить у собі такі лікувальні фактори: позитивні емоції, седативний, відволікаючий, активізуючий та катарсичний ефекти. Дельфін яскраво демонструє інтерес до партнера по спілкуванню, активно взаємодіє, привертає до себе увагу, демонструє дружелюбність, щирість намірів [82].

Спілкування з дельфіном дозволяє досягти таких позитивних змін:

• прийти до принципового переконструювання ставлення до себе, до інших людей, до природи, до світу взагалі;

• витягти дитину з полону самоізоляції, стимулювати розвиток інтересу до зовнішнього світу, що стає передумовою до встановлення, відновлення, коректування, оптимізації соціальних відносин;

• активізувати роботу мозкових структур і всього організму в цілому, виступаючи як сенсорний стимулятор;

• стимулювати вербальну експресію, сприяючи мовному й сенсомоторному розвитку аутичних дітей і дітей зі зниженим інтелектом;

• стимулювати процес розвитку особистості;

• заповнювати дефіцит позитивних емоцій і забезпечувати підтримку дітям і дорослим, які переживають самітність або стан дезадаптації, задовольняти афелятивну потребу;

• через тактильну стимуляцію створити умови для емоційного реагування.

Показаннями для дельфінотерапії є ДЦП, аутизм, олігофренія І-ІІ ступеня. Також дельфіни благотворним чином впливають на малюків, які зазнали сильного стресу.

Іпотерапія - метод лікування, заснований на взаємодії дитини з конем, адаптованим до можливостей дитини у навчанні верховій їзді. При їзді на коні м'язи спини тварини, здійснюючи тривимірні рухи, масажують м'язи ніг дитини [19].

Цінність кінної терапії полягає у відпрацюванні навичок володіння своїм тілом, спілкування з іншими, із тваринами, підвищення самооцінки і перенесення нового досвіду у повсякденне життя. Що ж стосується верхової їзди, то її можна охарактеризувати таким чином. Під впливом лікувально-профілактичної дії іпотерапії в організмі дитини відбувається активна перебудова функцій. Спостерігається покращення фізичного и психічного стану, а також загальної ситуації в родинах дітей-інвалідів. Залучення батьків дітей-інвалідів до процесу реабілітації теж має певну мету, оскільки їх активна участь здатна підвищити самооцінку дитини, розвинути її можливості, фізичну активність, сформувати нові або відновити втрачені навички, знизити и протидіяти негативному впливу гіпокінезії, зумовленої як захворюванням, так і тим, що таких дітей занадто опікують дорослі, звільняючи їх від «зайвих» рухів. Також підвищується адаптація дитини до фізичних навантажень. [14].

Температура тіла коня вища за людську на 1,5 градуси. Рухи м'язів спини коня, що йде, розігрівають і масажують спастичні м'язи ніг вершника, підсилюючи кровообіг у кінцівках. Покращення кровообігу в цілому поліпшує кровопостачання мозку, покращується орієнтація в просторі, долаються порушення функцій рівноваги та вестибулярні розлади, виховуються різноманітні маніпулятивні навички, відбувається стимуляція такої важливої ланки емоційно-вольової сфери, як мотивація до дії. Крім того, спілкування з твариною пожвавлює емоційний стан дитини, розширює діапазон її знань та уявлень про навколишній світ. У процесі занять покращуються комунікативні навички, зникають страхи. Крім того, для хворого, який самостійно не рухається, дуже важлива імітація рухів людини, яка йде нормальним кроком, оскільки тіло має компенсаторні механізми запам'ятовування отриманого досвіду.

Кінна терапія, зрозуміло, - не панацея від усіх бід і не може вирішити всіх проблем, пов'язаних з інвалідністю. Але вона належить до тих рідкісних видів реабілітаційної терапії, які поєднують дуже великий комплекс впливу. Вона відкриває радість життя і спілкування дітям із фізичними недоліками, допомагає їм перебороти замкнутість, фіксованість на собі і власній хворобі, розширити коло друзів, розвиває максимальну незалежність, можливу при цьому захворюванні.

Характеристики

Список файлов ВКР