133240 (593896), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

- перебування дитини-інваліда в реабілітаційному центрі в денний час,
що є соціальною підтримкою сім'ї;

- перебування дитини-інваліда в дитячому колективі, без ізоляції від суспільства (як це відбувається у закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища;

- поступову інтеграцію дітей-інвалідів до дитячих дошкільних закладів та загальноосвітніх шкіл, ранню соціальну інтеграцію в суспільство.

Згідно з концепцією виділяються основні принципи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів:

1) пріоритетність розвитку системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

1. економічно обґрунтований розвиток центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, дотримання загальнодержавних інтересів з урахуванням сучасного стану дитячої інвалідності;

2. послідовний підхід під час організації і проведення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та взаємодія учасників процесу реабілітації, зокрема, органів соціального захисту населення, охорони здоров'я, освіти тощо;

1. системний (не ізольований від інших форм реабілітації) підхід до ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, який забезпечить їм реалізацію можливостей, гарантованих кожному громадянину Конституцією України;

2. використання вітчизняного та міжнародного досвіду роботи, сучасних прогресивних методик ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

6) доступність, гуманність та економічність системи.

У концепції дається визначення «ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів» як системи реабілітаційних та корекційно-відновлювальних заходів, які застосовуються для дітей-інвалідів раннього віку з метою зменшення або подолання фізичних та інтелектуальних вад, набуття знань, умінь та навичок, які б дали змогу дитині-інваліду інтегруватись у дитячі колективи і не перебувати в інтернатних установах або навчатися вдома. Зазначена система

зорієнтована на дитину і поєднує соціальну, загальноосвітню, фізичну і технічну допомогу дітям-інвалідам та їх сім'ям. Системне виконання індивідуальних реабілітаційних програм із першого року життя дитини істотно змінює на краще її майбутнє.

Головною метою соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку є надання можливості: дітям-інвалідам подолати труднощі розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково інтегруватись у соціальне життя суспільства. Батькам усвідомити суть проблем своїх дітей, оволодіти методикою виконання індивідуальних реабілітаційних програм, перетворитися на активного учасника реабілітаційного процесу і на цій основі досягти прогресу у подоланні вад дитиною, у її інтеграції в дитячий колектив та суспільство.

Ефективність функціонування системи ранньої соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку забезпечується:

• формуванням та проведенням єдиної політики, яка охоплює весь спектр проблем у сфері соціальної реабілітації;

• раціональним фінансовим, матеріальним, науковим, інформаційним та кадровим забезпеченням;

• співпрацею і скоординованими зусиллями Мінпраці, МОЗ, МОН, Фонду соціального захисту інвалідів;

• подальшим удосконаленням законодавства щодо організації проведення реабілітації інвалідів, системним та послідовним підходом до здійснення реабілітаційних заходів.

Як бачимо, реалізація Концепції дає змогу: 1) створити державну систему ранньої соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку, яка зменшить прошарок соціально дезадаптованих дітей, навчити їх самообслуговуванню та максимально залучити до суспільно корисної праці; 2) забезпечити право кожної дитини-інваліда на отримання кваліфікованої ранньої соціальної реабілітації; 3) своєчасно надати з боку держави соціальну

підтримку батькам, які мають дітей із вадами психофізичного розвитку; 4) забезпечити інтеграцію зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, установ та організацій, спрямованих на ранній соціальний захист таких дітей.

Реалізація концепції можлива в умовах діяльності Центрів ранньої соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку.

Згідно з типовим Положенням про центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центр є спеціальним навчально-виховним закладом системи праці та соціального захисту населення, що здійснює роботу з реабілітації, соціальної адаптації та реабілітації у поєднанні з навчанням та вихованням дітей-інвалідів із фізичними або розумовими вадами без відриву їх від сім'ї із залученням до участі в реабілітаційному процесі батьків, інших членів сім'ї дитини [2].

Основними завданнями центру ранньої соціальної реабілітації є такі:

• виявлення дітей-інвалідів із фізичними або розумовими вадами через медичні заклади та їх залучення до Центру;

• соціально-педагогічний патронат сімей, у яких є дитина-інвалід;

• формування соціально адаптованої особистості;

• надання кваліфікованої допомоги дітям-інвалідам у здійсненні корекції психофізичного розвитку за індивідуальною програмою та залучення до участі у цій програмі батьків чи інших членів сім'ї;

• забезпечення комплексної реабілітації, соціальної адаптації і реабілітації дітей-інвалідів;

• створення умов для всебічного розвитку, засвоєння вихованцями знань, умінь і навичок із метою підготовки їх до здобуття базової загальної середньої освіти.

Відповідно до основних завдань, поданих у Типовому положенні, Центр забезпечує:

1. Дотримання спеціального розпорядку дня та впровадження методик ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів,

2. Створення відповідних умов для забезпечення належної ефективності колекційної спрямованості навчально-виховної, реабілітаційно-відновлювальної роботи, розвитку мовлення вихованців.

3. Здійснення індивідуального і диференційованого підходу з урахуванням діагнозу.

4. Умови для набуття дитиною соціального досвіду з метою її інтеграції у суспільство.

1. Соціально-педагогічний патронат сім'ї., у якій є дитина-інвалід, та залучення батьків до участі у виконанні реабілітаційних програм.

2. Отримання дітьми-інвалідами дошкільної освіти відповідно до їх можливостей, особливостей психофізичного розвитку та підготовку до здобуття загальної середньої освіти [3].

Положенням визначається структура Центру, яка затверджується директором. У Типовому Положенні також чітко визначені умови зарахування та відрахування дітей-інвалідів. Зарахування та відрахування дітей-інвалідів у Центрі здійснюється за наказом директора. До Центру протягом року зараховуються діти від народження до 7 років, які отримали статус інваліда, діти з фізичними та (або) розумовими вадами розвитку, діти раннього віку групи ризику за направленням лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання дитини. Відрахування дітей-інвалідів з Центру здійснюється за таким порядком:

• після завершення виконання індивідуального сімейного плану;

• за бажанням батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників); якщо дитина не відвідує Центр без поважних причин більше місяця;

• якщо дитині виповнилося 7 років.

У виняткових випадках можливе продовження терміну перебування дитини після досягнення нею вікового цензу (7 років) на один рік із метою завершення виконання ІСП. Батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) повідомляють про відрахування дитини за 7 календарних днів. За дитиною зберігається місце в Центрі у разі її хвороби, карантину, хвороби або відпустки батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також у літній період (але не більше 75 днів) [3].

Отже, проаналізувавши законодавчу базу реабілітаційного центру для дітей із вадами психофізичного розвитку, можна виділити, що вона дає чітке визначення поняття соціальна реабілітація, завдання, структура центрів ранньої соціальної реабілітації, умови зарахування і відрахування дітей та інших сфер діяльності закладу.

2.3 Відбір дітей для групової ігрової терапії

Ефективність ігрової терапії залежить від гармонічно підібраної групи. Безладний підбір групи просто небезпечний. Він може завдані шкоди кожній дитині окремо, а також привести до дезінтеграції всієї групи. Присутність навіть однієї невідповідної дитини в групі може викликати розбіжності, достатні для блокування ігротерапії. Багато дитячих ігротерапевтів одержали свій перший і водночас останній досвід організації групової ігротерапії за допомогою погано підібраної групи. Критерії розподілу дітей по групах в ігровій терапії не сформульовані чітко й ще менше перевірені експериментально. Різні працівники дотримуються власних принципів. Наприклад, Дорфман пише: "Таким чином, не існує чіткого критерію для того щоб вирішити, яку терапію, групову або індивідуальну, варто запропонувати в кожному окремому випадку" [103, с. 262]. У своїй класичній роботі Єксдайн присвячує тільки один параграф проблемі відбору дітей для групової терапії: У тих випадках, коли проблеми дитини сконцентровані навколо соціального пристосування, групова ігротерапія може допомогти більше, ніж індивідуальна. У тих же випадках, коли проблема сконцентрована навколо глибинних емоційних переживань, індивідуальна терапія, на наш погляд, більш корисна для дитини" [72].

Групова ігротерапія — це оптимальний метод для того, щоб дати зрозуміти інтравертній дитині, що інші діти також дружелюбні й безпечні. Група повинна бути маленькою й містити в собі неагресивних і не деструктивних дітей [30].

Основний критерій для групової ігротерапії - це соціальний голод, Більшість дітей, які відвідують клініки, не страждають від грубих розладів особистості, у них є тільки симптоматичні реакції на травмуючи ситуації та емоційні конфлікти. Звичайно це бажані діти, яких виховують або занадто амбіційні та авторитарні, або занадто слабкі й ліберальні батьки, схильні до потурань. Незважаючи на те що в дітей може проявлятися низка проблем, що вимагають втручання, здебільшого їхні первинні потреби задоволені: у дитячому віці вони отримували достатньо материнської турботи, що сприяє розвитку "соціального голоду" [103]. Саме наявність "соціального голоду" робить цих дітей сприйнятливими для групової ігротерапії. "Соціальний голод" можна визначити як прагнення особистості завоювати визнання в однолітків, діяти, говорити й одягатись, як вони, досягати й підтримувати свій статус у групі. Визнання однолітків мотивує дитину на зміну своєї поведінки. Прагнення до визнання виростає з первинних взаємин із матір'ю або ж іншої особи, яка не тільки задовольняє потреби дитини, але й створює в ній потребу у визнанні й схваленні іншими. Такі діти можуть покращити свій стан коригуючими відносинами і цілющим впливом мікросоціуму, яке надає групова ігротерапія.

У ранньому і дошкільному віці діти, які не мають тісного контакту з материнською фігурою, не можуть одержати користь від групової терапії. Первинні взаємини з матір'ю в них не склалися, тому вони підозріло ставляться до будь-яких відносин. Інформацію, що стосується "соціального голоду" дитини, необхідно одержати до направлення її на групову ігротерапію. Цю інформацію не можна одержати тільки із психологічних тестів.

Дітям із психоневрозом, станом тривоги, розладами особистості не показана групова ігротерапія, оскільки вони дуже рідко дозволяють діагностувати наявні порушення. Тому при виборі учасників особливе значення набуває загальна картина поведінки.

Таку інформацію краще за все одержати, вивчаючи кожний випадок окремо. Вивчення кожного конкретного випадку повинне складатися з докладного опису скарг і симптомів, з якими звернулася дитина, її фізичних параметрів, рівня зрілості, типових для неї реакцій на фрустрацію, способів пристосування до школи й однолітків, звички проводити вільний час.

Перед фахівцем і членами ігротерапевтичної групи дитина буде демонструвати ту ж поведінку, що й удома з батьками й рідними. Дані по кожному окремому випадку дозволяють фахівцю передбачати поведінку кожної дитини в групі й планувати специфічні для корекції реакції.

Ефективність ігрової терапії залежить від гармонічно підібраної групи. Наведемо характеристики дітей, які, найбільше підходять для реабілітації в групах ігрової терапії.

Замкнуті діти. Групова ігротерапія ефективна для замкнутих дітей із різними психодинамічними характеристиками. Під цю категорію підпадають діти, яких, виходячи з особливостей поведінки, можна описати як надмірно подавлених, покірних, боязких, сором'язливих, ізольованих, некомунікабельних, мовчазних, скованих і лагідних. Більшість із цих дітей не здатні виразити звичайні почуття прихильності чи невдоволення, у них немає друзів і товаришів по іграх, вони уникають соціальних контактів. Найбільша проблема цих дітей - їхня соціальна ізоляція, тому вони потребують вільної й безпечної міжособистісної комунікації. Замкнутим дітям важко встановлювати взаємини з реабілітологом підчас індивідуальних сеансів. Вони продовжують використовувати звичні для них моделі замкнутої поведінки в ігровій ситуації й можуть багато годин просто тихо сидіти осторонь в ігровій кімнаті, дивлячись у нікуди. Якщо ж вони все-таки грають, то вибирають тихі й безпечні види діяльності, уникаючи спонтанності й ризику.

Замкнуті діти краще піддаються впливу в рамках групової, а не індивідуальної ігротерапії. Дружелюбні дорослі, захоплюючі іграшки й товариство однолітків не дозволяють їм замкнутись остаточно. Такий м'який тиск із боку ігротерапевтичної групи зменшує їхню "ізоляцію" і спонукає до участі в діяльності однолітків. Оптимальна група для замкнутих дітей — активна, але м'яка. [72].

Характеристики

Список файлов ВКР