133240 (593896), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

В 1919 році Мелані Кляйн почала використовувати ігрову техніку як засіб аналізу з дітьми, яким менше 6 років. Вона вважала, що дитяча гра і заснована на ній ігрова терапія дозволяють безпосередньо знайти шлях до дитячого безсвідомого. Термін ігротерапія був запропонований саме М. Кляйн.

Вона очолила перший напрямок, важливою особливістю якого вона вважала застосування метод інтерпретації, за допомогою ігрової техніки. М. Кляйн вперше виділила необхідний ігровий матеріал, до складу якого входили прості іграшки: маленькі дерев’яні чоловіки та жінки, машини, возики на колесах, гойдалки, поїзди, літаки, тварини, дерева, кубики, папір, ножиці, олівці, клей, м’ячі, пластилін, мотузки. Невеликий розмір таких іграшок, їх значна кількість і різноманіття дозволяла дитині з вадами виразити широкий спектр її фантазії і досвіду, відтворити різноманітні ситуації. М. Клейн підкреслювала, що простоті іграшок повинна відповідати простора ігрова кімната в ній повинно знаходитись тільки те, що необхідно для роботи з дитиною, крім того вона прийшла до висновку, що працювати краще поза домівкою маляти.

Представником другої школи стала А. Фрейд, вона підкреслювала, що головне встановити емоційний контакт між дитиною та дослідником.

А. Фрейд у роботі з дітьми, що пережили бомбардування Лондона під час другої світової війни, теж застосувала ігротерапію. Вона вважала, що якщо дитина має можливість виразити у грі свої переживання, то вона звільнялася від страху, і стрес не переросте у психічну травму.

У книзі «Діти і війна» А. Фрейд (1944) яскраво описує різницю у способі вираження реакції на бомбардування Лондона під час другої світової війни дорослих і дітей: після атаки ВВС дорослі знову і знову розповідали про те, який жах вони пережили. Діти, що перенесли теж саме, майже ніколи не розповідали про це. Їх реакція на пережити виражалася у грі. Діти будували домівки із кубиків і скидали на них «бомби». Дома горіли, завивали сирени. Навколо були вбиті та ранені і «швидка допомога» їх увозила до лікарні. Такого плану ігри повторювалися декілька тижнів.

А. Фрейд виявила, що гра є важливим фактором становлення емоційного контакту з дитину і слугує тим засобом, який робить самовираження дитини вільним.[ 87]

Обидві вчені стверджували, що дуже важливо розкрити минуле дитини і посилити її «Єго». На думку М. Кляйн і А. Фрейд гра є тим засобом, який робить самовираження дитини вільним. Таким чином, ігрова терапія дозволила їм безпосередньо проникнути в дитяче безсвідоме. Робота в ігровій ситуації, де дитині пропонується декілька спеціально зібраних іграшок і психолог бере участь у програванні дитиною певних епізодів, була названа активною ігровою терапією. В активній ігровій терапії підкреслювалось значення спостереження за емоційними взаємовідносинами між дитиною і терапевтом, які вважалися діагностично значущими для розуміння відносин дитини з іншими людьми. Паралельно розвивався пасивний тип ігрової терапії коли дослідник не обмежував дитячу гру, а був присутній на ній, знаходячись в одній кімнаті з дитиною. В пасивній ігровій терапії прийнято вважати, що важливе значення в подоланні емоційних порушень має прийняття способів самовираження дитини. Вона отримувала можливість пережити свою тривогу, ворожість або відчуття не захищеності в ігровій формі і в своєму особистому темпі.

Герміна Гуг-Гельмут стала одним із перших терапевтів, яка стверджувала, що гра є найбільш відповідальним моментом в психоаналізі дитини і запропонувала дітям, з якими проводила ігротерапію, іграшки для того, щоб вони могли виразити себе. Не дивлячись на те, що її роботи передують роботам А. Фрейд та М. Кляйн, вона використовувала ігротерапію з дітьми, які мали вік понад 6-ти років, і не сформувала певного підходу до ігротерапії. Але вона після З. Фрейда показала, як за допомогою гри можна лікувати дитину.

Отже основними цілями колекційного впливу в психоаналітичній ігротерапії названі вчені вважали :

1. Встановлення аналітичного зв’язку, емоційно позитивного контакту між дорослим і дитиною, що дозволяє ігротерапевту здійснювати функцію інтерпретації і транслюванні дитині символічних зміст дитячої гри; приймати участь у грі дитини, організовувати у грі актуалізацію та програвання значимих для дитини конфліктів.

2. Катарсис – форма емоційного реагування, що призводить до перемоги над негативними емоційними станами та звільнення від них.

3. Гра дає дві можливості катарсису: вільне вираження відчуттів і емоцій дитини та вербалізація почуттів.

4. Інсайт являє собою одночасно і результат і механізм ігротерапії. В якості результатів інсайту можливо виявити як здобутки дитини більш глибокого розуміння себе і своїх відносин з значимими авторитетом. Інсайт не потребує інтерпретації, роз’яснення з боку ігротерапевта, а досягається дитиною несподівано. В дитячому віці інсайт часто носить невербальний характер.

5. Дослідження реальності. Процес дослідження та апробації дитиною різноманітних форм і способів взаємодії зі світом людей, міжособистісних стосунків.

6. Особлива атмосфера індивідуальної безпеки і довіри, що панує на заняттях, знімає страх та тривожність дітей перед можливими невдачами та санкціями. І стимулює їх до дослідження нових способів поведінки і спілкування з дорослими та однолітками.

7. Сублімація як перевід і відхилення енергії примітивних сексуальних потягів від прямої цілі розглядається в психоаналізі як вища форма вирішення ускладнень дитячого віку. [ 56]

Таким чином, гра в психоаналітичній практиці розглядається, як символічна діяльність, в якій дитина, будучи вільна від тиску та заборон з боку соціального оточення, за допомогою іграшок, ігрових дій з ними та ігровим ролям, виражає в символічній формі власні потяги.

Наступний напрямок в ігровій терапії виник в 1930 р. з появою праць Д. Леві в яких він розвиває ідею терапії відреагування – структурованої ігрової терапії для роботи з дітьми, які пережили травмуючи події. Він базував свій підхід у першу чергу на переконанні в тому, що гра надає дітям можливість відреагувати на якісь події. Дитині дозволялося грати вільно, щоб вона познайомилася з кімнатою і терапевтом. Потім дорослий використовував певний ігровий матеріал, щоб у певний момент внести у гру дитини стресогенну ситуацію. Відтворення травмуючої події дозволяла дитині звільнитися від страху і напруги, які були викликані стресовою ситуацією.

В. Леві описав три техніки звільняючої ігрової терапії:

А). Прості способи звільнення:

- звільнення агресивної поведінки;

- звільнення від інфантильних.

Б). Звільнення відчуттів у стандартизованій ситуації;

В). Звільнення відчуттів шляхом відтворення у грі специфічного стресового досвіду із життя дитини.

Різні техніки, які використовуються у психотерапевтичній роботі з дітьми, підпорядковуються рішенню конкретних задач: концентрації уваги, забезпечення підтримки і схвалення, встановлення меж, стимуляція діяльності, збору інформації або інтерпретації.

Структурована ігрова ситуація використовується як стимул з метою створення умов для вільної творчої гри дитини в процесі терапії. Вчений підкреслював, що дитина повинна бути знайома з приміщенням, де знаходиться необхідний ігровий матеріал. Джерелом інформації для дослідника є наперед вивчена історія життя дитини, а також її спонтанна гра, ті зміни, які дитина вносить у початковий варіант структурованої гри, спостереження за стосунками дитини з іншими людьми, а також звіт матері про поведінку дитини після проведеної терапії.

Перевага структурованої ігрової терапії заклечається в економії часу психолога або педагога, який відтворює в ігровій формі події ситуації або конфлікти, що передують захворюванням дитини.

З появою на початку 30 років досліджень Д. Тафти і Ф. Аллена виник ще один значущій напрям ігрової терапії ігрова терапія на відносинах. Філософською базою для нього стала праця О. Ранка який переніс акцент з дослідження історії життя дитини і її підсвідомого на дослідження розвитку системи «терапевт - клієнт», поставивши у центр уваги те що відбувається тут і тепер у кабінеті дослідника. Техніка роботи з дітьми в даному напрямку передбачала надання дитині повної свободи займатися будь-якою діяльністю в присутності дослідника, якого дитина могла запрошувати брати участь у грі, але ця участь дорослого повинна бути мінімальною. [56 ]

Мені цікаво побудувати природні стосунки, в яких у клієнта розвивається адекватне самоприйняття – ясне уявлення про те, що він може зробити і що він відчуває по відношенню до оточуючого світу, в якому він продовжує життя. Я не боюся дати пацієнту відчути, що він цікавить мене як особистість, яка володіє внутрішньою силою і можливістю конструктивно змінювати свою поведінку». [ 72]

У рамках цього підходу дитині доводиться прийняти на себе відповідальність за процес росту, а ігротерапевт концентрує увагу на ускладненнях дитини, а не на свої.

Мета терапії відносин направити корекцію не в те русло, щоб змінити дитину, а в те, щоб допомогти їй утвердити своє «Я», почуття власної унікальності. Дитина, як і всяка особистість, унікальна, самоцінна і володіє внутрішніми джерелами саморозвитку.

Основним механізмом досягнення корекційної цілі є встановлення відносин, зв’язків між ігротерапевтом і клієнтом, за допомогою яких ігротерапевт демонструє незмінне і повне прийняття малюка, його установок і цінностей і виражає постійну та не подільну віру в дитину та її можливості.

Обмеження цілей терапії задачами самовизначення, самоактуалізації та свободи реального самовираження визначає круг специфічних проблем, що підлягають корекції в рамках даного підходу: порушення росту «Я»; самонеадикватність; сумніви та невпевненість у можливостях особистого зростання та тривога і ворожість до оточуючого світу, що зумовлено думками дитини.

Ігротерапія являє собою унікальний досвід для соціального розвитку дитини, відкриває йому можливість вступити в значимий особистісний зв'язок з дорослим. Гра являє собою діяльність , в якій дитина може вільно виражати себе, звільнитися від напруги і фрустрації буденного життя.

На початку 40-х років розвиток ідей ігротерапії продовжили дослідники Карел Роджерс і В. Єкслайн. Вони розробили теорію ігрової терапії центрованої на клієнті. Мета такої терапії – не змінювати і не переробляти дитину, не вчити його яким-небудь спеціальним поведінковим навичкам, а дати йому можливість бути самим собою. Ігротерапевт не намагається виростити дитину, а кожному створює оптимальні умови росту і розвитку. Він повністю задіян у грі з дитиною, йому цікаво бути з нею, щоб вона не робила. Він концентрує увагу та професійну майстерність, слухає, відчуває і розуміє будь-який емоційний стан дитини також відображає його, тобто допомагає дитині зрозуміти її емоційний стан.[88]

В основі ігрової терапії, центрованої на дитині, лежить уявлення про спонтанність психічного розвитку дитини, що володіє внутрішнім джерелом саморозвитку і потенційними можливостями вирішення проблем особистісного зростання. Разом з тим процес особистісної реалізації, саморозвитку може бути порушений або обмежений в наслідок шкідливого впливу навколишнього середовища, або порушенням взаємодії із авторитетним дорослим, і в першу чергу з батьками и близькими дорослими. Відношення, зв'язок з іншою людиною є необхідною умовою особистісного розвитку.

Основне завдання корекції є в створенні або відновлені важливих відношень між дитиною і дорослим з метою оптимізації особистісного розвитку і росту. Гра як діяльність, вільна від примусу, підкорення, страху і залежності дитини від світу дорослих, являє собою, на думку прихильників не директивної ігротерапії, єдине місце, де дитина може без перешкод самовиражатися, досліджувати та вивчати свій особистий страх та почуття. Гра дозволяє дитині звільнитися від емоційної фрустрації та напруги, що визначний антагонізмом реальних життєвих відносин між дитиною та дорослим.

Основними показниками для проведення цієї терапії є :

• Порушення росту «Я», що відображається в порушенні поведінці і дисгорманічності «Я- концепції».

• Низький ступень само прийняття, сумніви і невпевненість у можливостях особистого розвитку.

• Висока соціальна тривожність і ворожість по відношенню до оточуючого світу.

• Емоційна лабільність і не стійкість.

Мета ігрової терапії, центрованої на людині:

• розширення репертуару форм самовираження дитини;

• оптимізація комунікації в системі «дитина - дорослий»;

• підвищення рівня соціальної компетентності дитини в його взаємодії з однолітками;

• розвиток можливості саморегуляції і досягнення емоційної стійкості за рахунок усвідомлення дитиною (з допомогою дорослого) своїх емоцій відчуттів;

• оптимізація розвитку «Я-концепції»;

• підвищення ступеня само прийняття і формування почуття «Я».

В 60 – х роках у США програми психологічної допомоги дітям в початковій школі відкрило шлях до розвитку ще одного напрямку застосування напрямку ігрової терапії у роботі шкільного психолога з метою задовольнити потреби, що виникають у житті кожної дитини, а не тільки з дефектом психологічного розвитку. Цей напрямок отримав назву примітивна ігротерапія. ЇЇ представники були вчені Діммек та Хафф. Основна мета цієї ігротерапії допомогти дітям в їх інтелектуальному, емоційному, фізичному і соціальному розвитку. «Цей метод є своєрідним доповненням до навчального середовища, до тих пір поки дитина не навчиться легко та вміло здійснювати вербальне спілкування, зуміє повно та ефективно повідомляти про свої почуття іншим, для встановлення контакту між дитиною та психологом». [Ф.119].

Характеристики

Список файлов ВКР