116321 (592438), страница 9
Текст из файла (страница 9)
Pupil 3: On the whole I agree with what Oleg said. There are different types of people. I (for one) know а pupil who is in our class and he can neither study nor rest. He just idles away his time. What would you say about that?
Pupil 4: May I say а few words? Well, as far as I can understand the English proverb which we are discussing, it says nothing about those who cannot work. It deals with those who know how to work. Anyhow I agree with Oleg and Volodya who believe the proverb is not always true. Many people know how to work well but they don't know how to rest well. To arrange а good rest is not so simple, it requires wish or some skill, for instance, playing chess or playing the guitar. People should be taught how to rest, I think. Young people are taught some profession, and they are taught very well, but sometimes nobody shows them how to rest.
Pupil 5: Still, I believe it's easier to learn to rest well than to work well.
Teacher: Thank you for your participation in the discussion. I'd like only to add that many of you don't see the other meaning of the English proverb that corresponds to the Russian saying: Кінчив справу — гуляй сміливо.
Вчитель резюмував хід дискусії, висловлював свою думку по окремих положеннях, коментував ті ідеї, які були недостатньо досліджені у виступах учнів.
У теж час слід уникати того, аби підведення підсумків бесіди перетворювалось в читання нотацій учням, що висловили неточні або навіть спірні думки. У цих випадках вчитель повинен тактовно поправити їх, бажано дружньо, з гумором, ні в якому разі не притушуючи в учнях бажання дискутувати.
Узагальнюючи все вище сказане можна зробити наступні виводи.
1. Розроблений комплекс дискутивних вправ, до складу якого входять учбові дискусія і коментування. Всі вправи показані в додатках.
2. Основні умови для організації учбових дискусій:
- розумові завдання повинні відповідати об'єму вільного володіння мовної форми;
- вміст дискусії не повинен виходити за межі понять і вистав, іншомовні відповідності яких відомі учневі;
- інвентар мовного матеріалу, повинен знаходитися на навиковом рівні;
- в учнів має бути відповідний досвід ведення дискусійних бесід на рідній мові.
3. При формуванні плану уроку вчитель повинен керуватися наступними видами експозиції:
- експозиція, що є викладом, як матеріалу, так і проблематики обговорення;
- експозиція з невираженою проблематикою;
- експозиція із заданою проблематикою, але невираженим матеріалом обговорення.
4. Організаційна форма дискусії може бути:
- тематичною;
- заздалегідь підготовленою і спонтанною;
- чисто усною; з опорою на друкарський текст, або із застосуванням візуальних засобів;
- спеціально організовуваною.
Розділ 3. Висновки і педагогічні рекомендації
В ході справжньої роботи були досліджені основи навчання мовної ввічливості, а також розроблена концепція комплексу дискутивних вправ. Була зроблена спроба розкрити сучасні методи викладання англійської мови в середній загальноосвітній школі учням старших класів, з метою практичного вживання нового інтенсивного методу навчання іноземній мові, з тим, аби забезпечити оволодіння, в умовах жорсткого ліміту часу, англійською мовою як засобом спілкування і засобом пізнання, виробивши вміння і навики розуміння усної мови англійською мовою в нормальному (природному) або близькому до нормального темпу при практично необмеженій побутовій, суспільно-політичній і загальнонауковій тематиці.
В рамках теоретичної частини роботи розглянуті:
1) соціально-психологічні основи мовного ввічливості, як виду мовної діяльності: в результаті було з'ясовано, що мовний ввічливість спирається на вербальний мовний апарат в умовах освоєння що вчаться соціальних особливостей навколишнього їх світу минулого заломлення через психічне сприйняття інформаційного потоку їх життєвого досвіду;
2) існуючі методи навчання мовної ввічливості, у тому числі їх достоїнства і недоліки, труднощі при навчанню мовної ввічливості.
В рамках практичної частини роботи розроблені:
- мета і вміст уроків навчання мовної ввічливості;
- вимоги до структури і вмісту комплексу вправ для навчання мовної ввічливості;
- елементи комплексу дискутивних вправ, які відпрацьовані експериментально.
Теоретичне дослідження по темі справжньої дипломної роботи дозволило зробити наступні виводи:
1. До достоїнств існуючих методів навчання можна віднести наступне:
- розробка чотирьох чинників комунікативної ситуації:
- розробка типової комунікативної ситуації, наприклад: розмова покупця з продавцем, глядача з касиром театру, бесіда матері з сином з приводу його навчання в школі, вчителі з учнем, бесіда колишніх однокашників, бесіда колекціонерів, зустріч близьких людей і так далі
- виділення трьох видів спілкування: індивідуальне, групове і прилюдне.
- розробка моделей мовної комунікації.
- виділення восьми сфер усного спілкування.
2. До недоліків сучасної методології навчання можна віднести:
- неопрацьованість формування фонетичних навиків мовного ввічливості.
- неопрацьованість лексичних навиків мовного ввічливості.
- неопрацьованість принципів формування індивідуальних семантичних полів учнів і способів семантизації.
- неопрацьованість методології навчання монологічному мовної ввічливості.
3. До основних труднощів навчання мовного ввічливості слід віднести мотиваційні проблеми, такі як:
- учні соромляться говорити на іноземних мовах, бояться зробити помилки, піддатися критиці;
- учні не розуміють мовне завдання;
- в учнів не вистачає мовних і мовних засобів для вирішення поставленого завдання;
- учні не залучаються до колективного обговорення предмету уроку по тих або інших причинах;
- учні не витримують у необхідній кількості тривалість спілкування на іноземній мові.
В ході практичного опрацювання теоретичного матеріалу були отримані наступні результати:
1. Визначена мета комунікативних вправ навчання мовної ввічливості.
2. Визначений вміст уроків навчання мовної ввічливості, яке включає не лише способи і прийоми мовної практики.
3. Визначені основні вимоги до монологу і діалогу у використовуваних комунікативних вправах.
4. Визначена структура комплексу вправ для навчання мовної ввічливості, яка включає:
- передмовні вправи по оволодінню лексичними і граматичним елементами мови;
- передмовне орієнтування учнів;
- мовну інтенцію;
- ролеву соціалізацію;
- мовні вправи по опануванню мовної поведінки і мовної взаємодії.
5. Виявлено, що:
- сприймаючи питання (що задаються все відразу), що вчаться запам'ятовують лише їх вміст, думку, а не вираження, не мовну оболонку;
- для підвищення ефективності навчання мовної ввічливості вчитель при підведенні підсумків бесіди повинен уникати читання нотацій учням, що висловили неточні або навіть спірні думки. У цих випадках вчитель повинен тактовно поправити їх, бажано дружньо, з гумором, ні в якому разі не пригашуючи в учнях бажання дискутувати;
- при підготовці учбової дискусії вчитель повинен продумати, разом з експозицією, також питання, за допомогою яких він має намір "розвернути" проблематику дискусії і дати їй потрібний напрям, тим самим підтримуючи мовну стимул-реакцію учнів;
- експозиція, сформульована по темі дискусії, може і не викликати належного відгуку в учнів, проте низка вдало поставлених запитань вчителя, що деталізують її, може виявитися плідною і викликати живе обговорення.
В ході аналізу виявлених результатів були сформульовані наступні пропозиції.
1. Розроблений вміст передмовного орієнтування, яке включає: формулювання завдання вправ; опис обстановки (умов і учасників спілкування).
2. Визначений вміст ролевої соціалізації, яка полягає в мовній активації в умовах ролевої тотожності.
3. Розроблені елементи комплексу конкретних дискутивних вправ, до складу якого входять учбові дискусія і коментування.
4. Визначені основні умови для організації учбових дискусій:
- розумові завдання повинні відповідати об'єму вільного володіння мовної форми;
- вміст дискусії не повинен виходити за межі понять і вистав, іншомовні відповідності яких відомі учневі;
- інвентар мовного матеріалу, повинен знаходитися на рівні навичок;
- в учнів має бути відповідний досвід ведення дискусійних бесід на рідній мові.
5. Розроблені рекомендації по формуванню плану уроку, де вчителеві рекомендується керуватися наступними видами експозиції:
- експозиція, що є викладом як матеріалу, так і проблематики обговорення;
- експозиція з невираженою проблематикою;
- експозиція із заданою проблематикою, але невираженим матеріалом обговорення.
6. Розроблена рекомендація по вибору організаційних форм дискусії, таких як:
- тематичною;
- заздалегідь підготовленою і спонтанною;
- чисто усною; з опорою на друкарський текст, або із застосуванням візуальних засобів;
- спеціально організовуваною.
Висновок
Так що ж таке мовний ввічливість у всьому різноманітті його стилістичних варіантів? У вузькому сенсі це формули, які забезпечують прийняті в даному середовищі, серед даних людей і в даному випадку включення в мовний контакт, підтримку спілкування у вибраній тональності. А в широкому сенсі це все правила мовної поведінки, всі мовні дозволи і заборони, пов'язані з соціальними ознаками тих, що говорять і обстановки, з одного боку, і стилістичними ресурсами мови з іншою. Мовний ввічливість задає ті рамки мовних правил, в межах яких повинно проходити змістовне спілкування. Проте навіть вживання загальноприйнятих формул вимагає щирої, доброзичливої уваги до співбесідника. Мовний ввічливість важливий елемент всякої національної культури. У мові, мовній поведінці, стійких формулах спілкування склався багатий народний досвід, неповторність звичаїв, способу життя, умов побуту кожного народу. Мовний ввічливість є сукупністю словесних форм чемності, без яких просто не можна обійтися. Як на складному музичному інструменті граємо ми, звертаючись до своїх знайомих, друзів, родичів, товаришів по службі, перехожих. Ми включаємо той або інший регістр спілкування, вибираємо ту або іншу тональність в багатообразних умовах складних мовних взаємодій. Використовуємо невичерпні багатства російської мови. Національна специфіка мовного ввічливості в кожній країні надзвичайно яскрава, тому що на неповторні особливості мови тут накладаються особливості обрядів, звичок, всього прийнятого і не прийнятого в поведінці, дозволеного і забороненого в соціальному ввічливості.
Володіння мовним ввічливістю сприяє придбанню авторитету, породжує довіру і пошану. Знання правил мовного ввічливості, їх дотримання дозволяє людині відчувати себе упевнено і невимушено, не випробовувати незручності і скрути в спілкуванні.
Неухильне дотримання мовного ввічливості в діловому спілкуванні залишає у клієнтів і партнерів сприятливе враження про організацію, підтримує її позитивну репутацію.
Мовний ввічливість має національну специфіку. Кожен народ створив свою систему правил мовної поведінки.
Ввічливість тісно пов'язаний з етикою. Етика наказує правила етичної поведінки (включаючи спілкування), ввічливість передбачає певні манери поведінки і вимагає використання зовнішніх, виражених в конкретних мовних діях формул ввічливості.
Дотримання вимог ввічливості при порушенні етичних норм є лицемірством і обманом тих, що оточують. З іншого боку, сповна етична поведінка, що не супроводиться дотриманням норм ввічливості, неминуче справить неприємне враження і викличе у людей сумніву в етичних якостях особи.
У усному спілкуванні необхідно дотримувати ряд етичних і ввічливосних норм, тісно зв'язаних один з одним.
По-перше, треба шанобливо і доброзичливо відноситися до співбесідника. Забороняється наносити співбесідникові своєю мовою образу, образу, виражати зневагу. Слід уникати прямих негативних оцінок особи партнера по спілкуванню, оцінювати можна лише конкретні дії, дотримуючи при цьому необхідний такт. Грубі слова, розв'язна форма мови, зарозумілий тон недопустимі в інтелігентному спілкуванні. Та і з практичного боку подібні риси мовної поведінки недоречні, оскільки ніколи не сприяють досягненню бажаного результату в спілкуванні.
Ввічливість в спілкуванні передбачає розуміння ситуації, облік віку, підлоги, службового і суспільного положення партнера по спілкуванню. Ці чинники визначають міру офіційності спілкування, вибір формул ввічливості, круг відповідних для обговорення тим.
По-друге, що говорить наказує бути скромним в самооцінках, не нав'язувати власних думок, уникати зайвої категоричності в мові.
Більш того, необхідно поставити в центр уваги партнера по спілкуванню, виявляти цікавість до його особи, думки, враховувати його зацікавленість в тій або іншій темі.
Слухаючи, треба шанобливо і терпляче відноситися до того, що говорить, прагнути вислухати все уважно і до кінця. В разі сильної зайнятості допустимо попросити почекати або перенести розмову на інший час. У офіційному спілкуванні абсолютно недопустимо перебивати співбесідника, вставляти різні зауваження, тим більше такі, які різко характеризують пропозиції і прохання співбесідника. Як і що говорить, слухає ставить в центр уваги свого співбесідника, підкреслює свою зацікавленість в спілкуванні з ним. Слід також уміти вчасно висловити згоду або незгоду, відповісти на питання, поставити своє питання.
Список використаної літератури
1. Адам Д.Х. Словарь делового английского язика. Изд-во "Лонгман", 2003г., с. 25-32.
2. Алхазишвили А.А. Основи овладения устной иностранной речью. М., Просвещение, 2004г., с. 334.
3. Артемов В.А. Психология обучения иностранним язикам. М., Висшая школа, 2002г., с. 256.
4. Беляева E. И. Принцип вежливости в речевом общении (способи оформления Декларативних висказиваний в английской разговорной речи) // Иностранние язики в школе.- 2005г., № 2. с. 12-16.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
