116321 (592438), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Питання "What time is it?" відповідає фамільярному стилю мови і доречний на фамільярному рівні ввічливості - в сім'ї, в родинному крузі, між друзями і приятелями.
Ввічливий на фамільярному рівні ввічливості, це питання - "What time is it?", недостатньо ввічливий, а інколи і грубий на нейтральному рівні ввічливості, коли англієць поводитиметься з цим питанням не до приятеля, а до незнайомого перехожого.[22]
До незнайомого перехожого слід поводитися з ввічливим проханням:
- Excuse me, could you tell me the time, please? - Даруйте, ви не могли б сказати котра година, будьте люб'язні!
Ввічливе прохання: "Excuse me, could you tell me the time, please?" – відповідає нейтральному рівню ввічливості і нейтральному стилю мови, але на фамільярному рівні ввічливості, в родинному або приятельському крузі, прохання "Excuse me, could you tell me the time, please?" здасться неприродною по тону або искусственно- пихатою.
У офіційній обстановці, на офіційному рівні ввічливості, питання про час може бути абсолютно недоречне, якщо, наприклад, підлеглий увійде до кабінету до начальника лише за тим, аби уточнити у нього час. Проте і на офіційному рівні ввічливості питання про час можливе, якщо, наприклад, начальник запропонує підпорядкованим звірити годинник для того, щоб злагоджено діяти за планом, який розписаний по хвилинах.
Ще приклад. Взимку, в ожеледицю, жінка посковзнулася і впала. Залежно від того, хто допоміг їй піднятися - поліцейський, муж або випадковий перехожий - відповідними і будуть звернені до неї мови:
- Are you all right, madam? - ввічливо довідається поліцейський.
- Are you all right, darling? - потурбується дбайливий муж.
- Are you all right? - з участю запитає незнайомий перехожий.
У приведеній ситуації, всі три особи - поліцейський, муж і перехожий – запитали б жінку про одне і те ж, але звернулися б до неї по-різному:
Madam - це офіційна форма звернення, споживана на офіційному рівні ввічливості і відповідна офіційному стилю мови.
Darling - це фамільярна форма звернення, відповідна фамільярному рівню ввічливості і фамільярному стилю мови. Співчутливе питання "Are you all right?", доречно звернений до незнайомої людини, служить також і формою звернення до нього. Питання "Are you all right?" відповідає нейтральному стилю мови і є ввічливим, якщо доречно заданий, на нейтральному рівні ввічливості.[17]
По наведених прикладах видно, що дуже поважно навчитися говорити різними стилями мови, а для цього необхідно знати і помічати відмінності між ними.
Активізація пізнавальної діяльності що вчаться на уроці відбувається за рахунок постановки комунікативно-пізнавальних завдань і їх рішення що вчаться. Виходячи з чотирьох основних функцій спілкування (комунікативно-пізнавальна, комунікативно-регулятивна, афектний - комунікативна або ціннісно-орієнтаційна, конвенціональна), І.Л. Бім виділяє чотири основних, узагальнених типа комунікативних завдань і по декілька конкретизованих типів КЗ усередині кожного з них.[4]
| Основні цілі (функції) іншомовного спілкування | Основні узагальнені типи КЗ | Конкретизовані твані КЗ |
| Пізнавальна | Інформування | • Запитати інформацію • Повідомити інформацію • Підтвердити • Заперечити • Описати явище, процес |
| Регулятивна | Спонука | • Виразити прохання • Радити не... • Забороняти • Пояснювати |
| Ціннісний - орієнтаційна | Висловлювання думки (оцінки) | • Виражати відчуття: радість, бажання, засмучення • Розповісти • Схвалювати • Хвалити • Критикувати • Переконувати |
| Конвенціональна (мовний ввічливість) | Встановлення контакту | • Робити звернення. • Вітати • Поздоровляти |
1.2 Засоби, методи і прийоми навчання ввічливості на уроках англійської мови
У основі сучасних методів навчання мовної ввічливості лежать такі категорії спілкування як: ситуація, роль, позиція, спільність, вигляд і сфера комунікації, які розглядаються в сучасній науці, як моделі мовної комунікації.
Найважливішим з перерахованих методів навчання є комунікативна (мовна) ситуація. Комунікативна ситуація, як метод навчання мовної ввічливості, складається з чотирьох чинників [25]:
1) обставин дійсності (обстановка), в яких здійснюється комунікація (включаючи наявність сторонніх осіб);
2) стосунків між комунікантами (суб'єктивно — особа співбесідника);
3) мовної спонуки;
4) реалізації самого акту спілкування, що створює нове положення, стимул-реакції до мови.
Кожен з вказаних чинників, даного методу навчання мовної ввічливості, робить на мову співбесдників певний вплив (вибір теми і напрям її розвитку, відбір мовних засобів, емоційне забарвлення мови і так далі) [20].
Сучасна система навчання іноземній мові виходить з того, що для методики навчання іноземним мовам мають значення не комунікативні ситуації як такі, які щомиті виникають в мовної колективі і практично не що піддаються обліку, а що лише повторюються, найбільш типові, або стандартні ситуації. Під терміном типова комунікативна ситуація розуміється деяка уявна побудова або модель реального контакту, в якому реалізується мовна поведінка співбесідників в їх типових соціально-комунікативних ролях [17].
Прикладами типової комунікативної ситуації можуть служити: розмова покупця з продавцем, глядача з касиром театру, бесіда матері з сином з приводу його навчання в школі, вчителі з учнем, бесіда колишніх однокашників, бесіда колекціонерів, зустріч близьких людей і так далі
Іншою важливою складовою методу навчання мовної ввічливості є вигляд спілкування. Мовні контакти людей відбуваються в умовах, беруть участь в спілкуванні індивідів, що розрізняються кількістю, характером стосунків між ними, наявністю зміни ролей оповідача і того, хто слухає в межах одного акту комунікації.
За першим принципом можна виділити 3 види спілкування: індивідуальне, групове і прилюдне, які визначають специфіку методології навчання мовної ввічливості [18].
У індивідуальному спілкуванні беруть участь дві люди. Воно характеризується довірливістю. Тут партнери по комунікації рівноправні в долі своєї участі загалом мовної "продукті". Кожен з них може підтримати запропоновану тему або замінити її іншою. Якщо будь-який з партнерів індивідуального спілкування припиняє розмову, комунікативний акт закінчується [1].
При груповому спілкуванні в єдиному акті комунікації беруть участь декілька чоловік (бесіда в компанії друзів, учбове заняття, нарада). Комунікативне положення члена групі групового спілкування істотно відрізняється від індивідуального. Він може, наприклад, "брати участь" в тривалій бесіді або нараді, не зронивши ні слова. У такому спілкуванні вставити слово, а тим більше своїм висловом зацікавити що слухають інколи важко і вимагає від того, що говорить додаткових якостей. Зрозуміло, що роль пасивного учасника групового спілкування (що слухає) простіша, ніж в індивідуальному спілкуванні, хоча "керувати" прийомом інформації в цих умовах набагато складніше.
Прилюдне спілкування протікає при порівняно великій кількості індивідів. З цієї причини комунікативні ролі учасників прилюдного спілкування зазвичай зумовлені: незначне число їх виступає як оратори, останні — у фіксованих ролях тих, що слухають (ср. збори, мітинги, диспути і т. д.)
По характеру стосунків між комунікантами методи навчання мовної ввічливості розрізняють спілкування офіційне і неофіційне [16].
Офіційне спілкування виникає між особами, стосунки між якими визначаються виконанням ними деяких соціальних функцій (учитель учень, пасажир — касир, начальник — підлеглий). Сюди можуть бути віднесені наради, інтерв'ю, інструктаж, переговори. Офіційний характер властивий прилюдному спілкуванню в будь-якій його формі.
Неофіційне спілкування характеризується невимушеністю, розкутістю, незрідка фамільярністю як в поведінці індивідів, так і в тоні їх мови, свободою у вибиранні мовних засобів. При неофіційному спілкуванні вміст висловів індивідів, як правило, заздалегідь не продумується, властивий йому непідготовлений характер. На відміну від офіційного спілкування, в умовах якого використовується офіційно-діловий стиль усної мови, при неофіційному спілкуванні широке вживання знаходить розмовну мову в різних його варіантах, включаючи професійний жаргон [16].
Сучасна методологія навчання мовної ввічливості розрізняє два роди неофіційного спілкування — ділову розмову і вільну бесіду [3].
Ділова розмова може розрізнятись як необхідна ланка у немовній діяльності, як засіб вирішення витікаючих з невербальних дій проблем (наприклад, обговорення між членами сім'ї способу проведення літнього відпочинку, вибір професії для закінчуючого школу сина, мовний супровід роботи в саду і т. д.).
Вільна бесіда, являє собою самостійну діяльність спілкування, або таку діяльність, мета якої — встановлення контакту, взаєморозуміння, дію на знання, уміння, систему соціальних цінностей (переконань), емоційний стан іншої людини. У такій сфері усної комунікації, як соціально-культурна, вільна бесіда виступає як основний, найбільш поширеного вигляду спілкування. Тематика вільної бесіди відрізняється винятковою широтою діапазону і в принципі не залежить від якої-небудь немовної діяльності або місця дії: учасники бесіди можуть почати спілкування з обговорення нового спектаклю, а кінчити обміном думок про ремонт велосипеда.
Вільна бесіда характеризується великим різноманттям мовних стимул-реакцій, спонукаючих до спілкування її учасників. Це може бути бажання поділитися новиною, отримати ті або інші відомості, або просто заповнити час, що виник в результаті чекання. Вільна бесіда широко використовується для установления контакту між членами тимчасової групи, наприклад, під час прийому гостей [3].
Таким чином, узагальнюючи вищесказане, можна констатувати, що сучасна методологія навчання іноземній мові розрізняє наступні види моделі мовної комунікації:
1) офіційний індивідуальний контакт;
2) ділова розмова;
3) вільна бесіда;
4) групова офіційна бесіда;
5) монолог в груповій бесіді;
6) прилюдне спілкування.
Спостереження над комунікацією в різних умовах, а також обстеження драматичних творів дозволили виявити вельми широкий перелік комунікативних ситуацій. Подальше зіставлення виділених ситуацій виявило не лише їх різноманітність, але і можливість об'єднання їх в групи за принципом явної схожості. Для цього було введено поняття сфери усного спілкування як сукупності комунікативних ситуацій, що характеризуються однотипністю мовної спонуки людини, стосунків між співбесідниками і обстановки [16].
Виходячи з цього визначення, можна виділити 8 сфер усного спілкування, які властиві будь-якому сучасному мовної колективу [16]:
1) сервісна сфера (соціально-комунікативні ролі покупця, пасажира, пацієнта, абонента, відвідувача їдальні і так далі);
2) родинна сфера (соціально-комунікативні ролі батька, матері, сина, дочки, сестри і так далі);
3) професіонально-трудова сфера (ролі керівника, підлеглого, учня, колеги, співробітника і так далі);
4) соціально-культурна сфера (ролі знайомого, друга, товариша по навчанню і так далі);
5) сфера суспільної діяльності (ролі члена суспільної організації або обираного органу, публіциста і так далі);
6) адміністративно-правова сфера (ролі відвідувача держустанови, заявника і так далі);
7) сфера ігор і захоплень (ролі колекціонера, садівника, умільця, рибалки, любителя тварин і так далі);
8) масова для видовища сфера (глядач в театрі, цирку, кіно, телеглядач і так далі).
Всі сучасні системи навчання іноземним мовам використовують в даний час ці вісім сфер усного спілкування.
Сучасна методологія викладання іноземних мов базується на наступних принципах навчання усній мові [3]:
- принцип комунікативної спрямованості;















