115956 (592325)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра фізичного виховання

ДИПЛОМНА РОБОТА

«Забезпечення національної спрямованості фізичного виховання молодших школярів засобами українських народних рухливих ігор»

Виконала

студентка 31 групи

факультету підготовки

вчителів початкових класів

Піддубна Любов Ярославівна

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук, доцент

Огнистий Андрій Володимирович

Тернопіль-2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження

1.1 Фізичне виховання як компонент народної педагогіки

1.2 Гра як метод фізичного виховання у народній педагогіці

Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота

2.1 Формування фізичної діяльності учнів засобами українських народних рухливих ігор

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

2.3 Результати експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена складними процесами українського державотворення, динамічними змінами в суспільно-політичному та соціально-економічному житті країни, які потребують утвердження національної свідомості українців, усіх громадян України. Саме становлення національної держави виявило постійне зацікавлення науковців і громадськості до нової проблеми – формування національної свідомості дітей та молоді, яка є фактором оновлення суспільства.

Відродження України неможливе без формування національної свідомості народу, насамперед, у дітей і молоді. Особливе „занепокоєння викликає відсутність у значної частини населення України усвідомлення себе як частини народу, співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації” [9, 147]. Покоління, сформоване на духовних надбаннях предків, може утверджувати нову духовність, творити культуру, гідну сьогодення, продовжувати і розвивати культурно-історичні традиції.

Формування національної свідомості молодших школярів набуває першочергового значення в умовах розбудови незалежної України. Державна національна програма „Освіта” (Україна в ХХІ столітті) визначає головною метою національного виховання ставить успадкування школярами надбань історії свого народу, мови, культури, звичаєвості, духовної моральності. Саме школа і покликана формувати національну свідомість, починаючи від початкових класів і завершуючи середньою школою. Звідси завдання класоводів – „виховати своїх учнів свідомими громадянами, які б любили Україну, були готові захистити її, дбали про розквіт нашої культури, літератури, історії, шанобливо ставились до історичних набутків, цінували традиції і звичаї українського народу, своїх батьків” [81, 26]. Від успішного розв'язання цих завдань залежить наше майбутнє, а отже і зміцнення державної незалежності.

Процес формування національної свідомості починається в родині змалку і продовжуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих навчальних закладах. Національне виховання є одним із головних пріоритетів сучасної освіти, його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.

Національне виховання в нашій школі спрямовується на „залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури” [88, 269]. При цьому „національне виховання здійснюється на всіх етапах навчання в школі, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України” [49, 55].

Побудова і збереження Української демократичної держави вимагає формування в її громадян національної свідомості і самосвідомості. Освіта є джерелом, з якого дитина найбільш черпає допомогу для національного самовизначення. Якщо предметом уваги дитини стає національне, рідне, а вчитель спонукає дитину поставитись до нього прихильно, то це є шлях до формування національної свідомості.

В різні епохи свого духовного розвитку людина мріяла про можливість поєднати в собі міцність духу, розум мудреця і силу атлета. Цьому бажанню в значній мірі сприяли національні рухливі ігри, які протягом багатовікової історії розвитку людства зазнали змін, набуваючи різного призначення. Хоч як багато втрат зазнав наш народ за роки духовного нігілізму, але настав час, щоб національні рухливі ігри увійшли у всі сфери навчання учнівської молоді. При цьому на необхідність використання ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені і педагоги – Д. Дідро, Я.А. Коменський, В.А. Лай, М. Монтень, К.Д. Ушинський.

Наукові дослідження в галузі педагогіки і психології виявили найсильніше бажання у дитини – це бажання ігрової діяльності [59]. Дитина рухається під час гри, вона вкладає в неї свою енергію, виявляє творчість та наполегливість. Національні рухливі ігри створюють найкращі умови для формування та удосконалення рухових умінь і навичок, сприяють розвитку тілесних і духовних сил, виховують позитивні риси характеру.

Однак аналіз публікацій свідчить про те, що не з’ясовано вплив національних рухливих ігор на морфофункціональний розвиток дітей молодшого шкільного віку. Таким чином, велике соціальне та педагогічне значення проблеми використання українських національних рухливих ігор у фізичному вихованні школярів зумовило вибір дослідження.

Фізичне виховання дітей на сьогоднішній день в Україні є одним із пріоритетних напрямків реформування освітянської сфери. Це зумовлено тим, що саме фізичне виховання є важливим компонентом гуманітаризації та гуманізації освіти, формування у підростаючого покоління фізичного та морального здоров’я до активного життя і професійної діяльності [58, 52].

Проте на сучасному етапі розвитку української освіти постала проблема усунення гострих суперечностей між досягненням багатовікового морального народу і незадовільним застосуванням його у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку. Фактично „прогресивні народно-побутові традиції й національні звичаї духовно-морального, демократичного, господарсько-трудового, культурно-естетичного характеру можуть бути приречені на забуття” [59, 189].

Щоб подолати негативні явища, необхідно внести кардинальні зміни у виховання підростаючих поколінь. Безперечно, що національна школа, яку відроджуємо в Україні завдяки відновленню повноцінної української державності, зобов'язана мати адекватну їй систему фізичного виховання.

Такий стан проблеми вимагає пошуку більш досконалих форм і методів зміцнення здоров'я дітей. Одним з найбільш ефективних шляхів фізичного виховання дітей, до того ж відповідним вікові, є ігрова діяльність. відповідно велике соціальне й педагогічне значення проблеми застосування українських національних рухливих ігор у фізичному вихованні школярів і недостатнє її наукове обґрунтування й зумовили вибір теми нашого дослідження.

Об'єкт дослідження – українська народна рухлива гра.

Предмет дослідження – виховання національно-культурної свідомості у молодших школярів засобами українських народних рухливих ігор.

Мета дослідження – обґрунтувати ефективність впливу народних рухливих ігор на виховання національно-культурної свідомості дітей молодшого шкільного віку.

Методологічна основа дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення, викладені у працях українських діячів минулих часів (І. Боберський, В. Верховинець, М. Грінченко, П. Іванов, Г. Сковорода, Т. Франко, П. Чубинський) та сучасних дослідників (Е.С. Вільчковський, О.І. Курок, Г.В. Воробей, М. Данилевич, В.І. Левків, Є.Н. Приступа, М.П. Сигловий, В.А. Старков, А.В. Цьось), які наголошували на тому, що народні рухливі ігри є важливим компонентом і складовою частиною національної фізичної культури. Вони були і є універсальним засобом фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати сучасний стан проблеми використання українських народних рухливих ігор в теорії і практиці початкової школи.

2. Показати педагогічні можливості національних рухливих ігор.

3. Організувати і провести експериментальне дослідження.

4. Визначити особливості впливу рухливих ігор на розвиток фізичних якостей молодших школярів.

5. Визначити ефективність експериментальної методики використання українських народних рухливих ігор у формуванні національно-культурної свідомості учнів початкових класів.

У процесі дослідження використовувався такі науково-педагогічні методи дослідження:

а) теоретичного рівня (аналіз літератури, синтез, узагальнення, систематизація педагогічних фактів);

б) емпіричного рівня (спостереження, бесіда, інтерв'ювання, педагогічний експеримент).

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження

1.1 Фізичне виховання як компонент народної педагогіки

Педагогіка у загальному розумінні слова — це наука про виховання, освіту й навчання підростаючого покоління. Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це система прийнятих у даній місцевості методів і засобів виховання, що передаються від покоління до покоління і засвоюються передовсім як певні знання, вміння і навички. Народна педагогіка належить до тих могутніх феноменів, що забезпечують збереження національного характеру, звичок і психології людини.

Виховний ідеал, цілі, завдання, зміст, принципи і засоби народної педагогіки знайшли своє відображення і втілення у рідній мові, фольклорі, національних звичаях, традиціях, святах, обрядах, символах і різних видах народного мистецтва, у дитячих народних іграх та дашках, у живій практиці трудового і сімейного виховання, у ремеслах, і промислах, у родинно-побутовій культурі нашого народу [28, 42].

Етнопедагогічна спадщина українського народу багата й різноманітна. Виховний арсенал її невичерпний. У ньому втілені погляди наших предків на родинне щастя, ставлення до батьків і дітей. Тому вона цілком заслуговує на всебічне вивчення і використання в сучасному родинному вихованні з неухильним збереженням усіх його етнорегіональних виявів.

Усі видатні педагоги минулого і сучасного досягли високого наукового злету завдяки тому, що свою педагогічну творчість будували на ґрунті народної педагогіки. Педагогічна наука знаходить своє відображення у працях учених і практичній діяльності учителів та вихователів, а етнопедагогіка — у народній творчості, виховній практиці батьків і матерів, дідусів і бабусь, родини загалом [10, 18].

Основна мета виховання, за українською народною педагогікою, вбачається в тому, щоб навчити кожного бути людиною. Тому й виховання починається там, де вихователь ставиться до вихованця з повагою, не принижуючи його, вбачаючи в ньому особистість, а завершується тоді, коли дитина стає справжньою людиною. „Дитина — гість у нашому домі”, сказано в одному з правил народної педагогіки. З'явившись на світ, вона приходить у сім'ю років на двадцять, а потім починає жити своїм життям. Тому й виховання зводиться до того, щоб підготувати її до самостійного життя [83].

Проблема підготовки до життя і праці — головна в народній педагогіці. Розв'язання її зводиться до бажання мати добрих дітей. Мету і зміст виховання диктують життя, конкретні умови життєдіяльності трудової людини. Щоб жити, треба виробляти й відтворювати матеріальні й духовні цінності, для цього потрібно, щоб прийдешні покоління могли перейняти естафету життєдіяльності від старих. Адже „людина в дитячому віці не має досвіду, знань, умінь і навичок поведінки, які потрібні їй для трудової і суспільної діяльності. Усе це приходить тільки через виховання, єдність, наступність і спадкоємність поколінь” [18, 9]. Засвоюючи і використовуючи попередній досвід, нове покоління збагачує й удосконалює його, вносить свій вклад у розвиток матеріальної і духовної культури. Такою є закономірність суспільного прогресу. Тому без виховання не може обійтися жодне суспільство. Виховання — загальна й вічна категорія, властива всім суспільно-економічним формаціям [12, 213].

Народна педагогіка прагне розкрити життя, висуваючи потребу в належній і всебічній підготовці до нього („Життя прожити — не поле перейти”, „Вік ізвікувати — не пальцем перекивати”, „На довгім віку всього доведеться”, „Вік прожити — не дощову годину перестояти”, „Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши” [83].

Якщо визначати зміст виховання, спираючись на народну педагогіку, то це — весь процес формування особистості й підготовки її до активної участі у виробничому, суспільному й духовному житті. У дещо вужчому, але конкретнішому вираженні зміст виховання в народній педагогіці охоплює формування морального обличчя, інтелектуальний і фізичний розвиток, прищеплення працьовитості й естетичних смаків. Удосконалення виробничого досвіду людей, розширення й поглиблення знань про природу, суспільство та й про саму людину, піднесення культури ставлять перед народною педагогікою нові завдання, вимагаючи розширення змісту виховання [49, 55].

У народній педагогіці зміст виховання охоплює „піклування про здоров'я і фізичний розвиток дитини, передачу знань, трудових умінь і навичок, привчання до організації домашнього побуту, забезпечення професійної обізнаності в певній галузі виробництва, підготовку до сімейного життя” [83, 72]. У народі побутує чимало правил і приписів, виражених у крилатих народних висловах, прислів'ях і приказках, які вказують на те, що потрібно чи не потрібно робити, як-от: „Нових друзів наживай, старих не забувай”, „Не пнись бути найвищим, а вчись бути корисним”, „Зобов'язався словом — закріпи ділом” [45].

У процесі багатовікової життєвої практики викристалізувалися провідні принципи української етнопедагогіки, які репрезентують сукупність основних вихідних положень та ідей, ще визначають основне спрямування, зміст і організацію виховних дій. Вони є переконаннями, нормою, правилом, якими керуються батьки з метою дійового впливу на своїх дітей.

Наукове дослідження української етнопедагогіки дало змогу виявити її провідні принципи; гуманізм, природовідповідність, зв'язок виховання з життям, виховання працею, врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців, систематичність і послідовність виховання, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва з розвитком самостійності та ініціативи виховання [59, 188].

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ВКР