115617 (592216), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Народне вбрання є синтетичним видом мистецтва. Воно включає до єдиного художньо-утилітарного ансамблю мистецтво крою, ткацтво, аплікацію, вишивку, плетіння, обробку шкіри, металу, перукарство.

Великі можливості для розвитку творчих здібностей молодших школярів засобами народного вбрання містять уроки образотворчого мистецтва та художньої праці, адже в процесі виховання та творчого розвитку особистості саме ці уроки допомагають дитині увійти у світ творчості і краси, прилучитися до скарбів художньої культури, плідно сприяють розвитку її емоційно-чуттєвої сфери, поглиблюють знання, інтенсифікують візуальний і сенсорний досвід, формують загальну та естетичну культуру.

Власне аналіз творів образотворчого мистецтва

Українська мистецька спадщина володіє досить великим потенціалом, який можна використовувати на уроках у початковій школі. Спробуємо зробити аналіз, систематизацію та класифікацію художніх творів образотворчого мистецтва, які можна використати як наочність на уроках творчого циклу в 1–4 класах в історичному контексті.

Уроки образотворчого мистецтва в контексті обсягу використання наочності розглядаються як найперші. Наочність на таких уроках може забезпечуватись різними шляхами:

• наочні засоби, зроблені самим вчителем;

• методична наочність друкованого (видавничого характеру);

• мистецькі твори українських авторів;

• мистецькі твори світових класиків.

Якщо розглянути діаграму використання видів наочності, то можна побачити, що використання її певною мірою залежить від всіх, виділених чинників, проте найбільшим серед них є використання групи мистецьких творів українських авторів.

Саме цю групу наочних засобів ми і розглянемо в цьому розділі роботи. Варто відразу сказати, що наочні посібники, як мистецькі твори українських авторів настільки різноманітні, що їх використання залежить від творчого підходу самого вчителя, потреб того чи іншого уроку тощо. Розглянемо основні групи мистецьких творів в історичному аспекті.

МИСТЕЦТВО XIX СТОЛІТТЯ (репродукції картин див. Додаток 2)

Культура – це образ народу. Вона виявляє і символізує національний світогляд, етичні, естетичні, мистецькі, релігійні чи соціальні аспекти життя народу в кожночасній добі його існування. Українська культура хоч і виростала та формувалася в різні історичні часи на підґрунті іншо-культурних наверстувань і процесів, остаточно вивершилась у наскрізь самобутню національну культуру.

В.І. Наулко розглядає феномен національної культури як цілісну систему досягнень народу в цілому, його внесок у сучасну цивілізацію. Національна культура не обмежується рамками сукупності лише традиційно-побутових особливостей, що складалися у минулому, оскільки відбувається постійна взаємодія нового і старого, тобто інновацій і традицій, а поряд із національно-специфічними особливостями існують та розвиваються загальнолюдські, які стають надбанням усіх народів. Приналежність людей до певного етносу визначається на основі того, володарями культурних надбань якого народу вони є, продовжувачами чиїх прогресивних творчих зусиль у різних галузях господарської, громадської та культурної діяльності, науки, літератури, мистецтва.

Українська національна культура пройшла складний шлях, увібравши в себе кращі надбання минулого, збагатившись культурами інших народів та збагативши світову культуру. Вона являє собою творчу спадщину представників усіх народів, що жили і живуть серед українців. Так, давні культурні пам'ятки верхнього палеоліту Мізинської стоянки на Чернігівщині, петрогліфи Кам'яної Могили в Приазов'ї різних епох, антропоморфні стели бронзового віку, пам'ятки трипільської культури, пов'язані з культом землеробства, культура скіфів, сарматів були в основі давньоруської культури східнослов'янських племен. Високого рівня розвитку досягають архітектура і монументальний живопис в епоху Київської Русі, зароджується і розвивається писемність, удосконалюється прикладне мистецтво. У ХV‑ХVІІ ст. формується українська народність, кристалізується її культура, в образотворчому мистецтві. Виникають жанри портрету, пейзажу, історичної, побутової картини, батального живопису. Книгодрукування дає поштовх розвитку гравюри. При цьому слід зазначити, що саме народна творчість і саме життя народу визначали характер українського професійного мистецтва. У ХVІ-ХVІІІ ст. в українському образотворчому мистецтві знаходять свій вияв традиції Ренесансу і бароко, а в кінці XVIII на початку XIX ст. – класицизму (А. Лосенко, І. Мартос, Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Куінджі).

Буржуазно-демократичний визвольний рух, процес демократизації всього суспільства та культурного життя в XIX ст. спонукав до зміни в поглядах на суспільну роль мистецтва, яке ставило перед собою завдання критичного дослідження сучасного життя. Тому побутовий жанр у цей час виходить на перший план, розширюється коло сюжетів, поглиблюється поняття типовості характерів, розкривається психологія й індивідуальна неповторність людини незалежно від її соціального становища. Найяскравішим прикладом цього може служити творчість Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861), який художніми засобами розкриває і втілює в літературі та образотворчому мистецтві народне життя. У його творах герої проходять глибоку духовну еволюцію, як, наприклад; у «Притчі про блудного сина» 1856 року. Це було початком нової доби українського мистецтва, коли традиційні уявлення класичного стилю, який панував тоді в Російській імперії, відтіняються проблемами соціально-психологічного плану в висвітленні різних сторін суспільного життя. Так, порушення класичних правил перспективи в роботі «У казематі», що завершує «Притчу», – винесення на передній план з глибини тюремної камери світлого вікна з гратами, крізь яке пробивається сонячне проміння, підкреслює та допомагає проникнути у психологію духовного світу в'язня, сповненого пробудженням людської свідомості, який здається самотнім, чужим у тому в'язничному оточенні.

У таких образотворчих творах як «Кара колодкою», «Кара шпіцрутенами», «Мангишлацький сад», «Казашка зі ступою», «Дніпропетровські русалки», автопортрети та багато інших Т.Г. Шевченко розкриває глибоке людське почуття, створює психологічний характер. Своєю творчістю він підняв українську філософську, літературну і художню традицію на новий рівень.

Твори Т.Г. Шевченка «Циганка-ворожка», «Катерина», офорти 1844 р. на історично-побутову тематику «Видубицький монастир», «Дари в Чигирині», «Судна рада» визначаються блискучою технікою, життєвістю й історичною правдою. Наприкінці 1860 р. за майстерність у гравірувальному мистецтві Т.Г. Шевченко був визнаний академіком імперської Академії мистецтв.

Творчий поштовх Т. Шевченка знайшов своє продовження і розвиток у діяльності Л. Жемчужникова (1828–1912), І. Соколова (1823–1918), К. Трутовського (1826–1893) та інших, які у своїх картинах зображали багатогранність народного життя, його історію, культуру, прагнення тощо.

У другій половині XIX ст. спостерігаються процеси демократизації мистецтва, відхід від класицизму і звернення художників до соціальної тематики, точного відтворення дійсності. Позитивно вплинуло на розвиток образотворчого мистецтва в Україні засноване в Петербурзі Товариство пересувних виставок. Це була взаємодія двох культур на одному історичному просторі соціального розвитку. Остання третина XIX ст. була тісно пов'язана з діяльністю товариства і здобула назву «передвижництво». Українська тема сприяла посиленню романтичних тенденцій у творчості основоположників цього Товариства, які були українського походження: І. Крамський та І. Репін з Чугуєва на Харківщині. Епічного звучання набула українська природа у полотнах А. Куїнжі, який теж народився в Україні і був учнем І. Айвазовського, який народився в Криму і поклав початок цілій школі українських мореністів. Український період творчості Миколи Ге відзначається глибоко філософськими творами («Що є істина» (1890), «Голгофа» (1892)), імпресіоністичними портретами («Портрет хлопчика-українця») та ін. Історична, соціально-побутова, пейзажна тематика, портрет знайшли своє втілення і розвиток у багатьох образотворчих творах українських художників. Прикладами можуть бути роботи М. Кузнецова (1850–1929) «На заробітки», голови Одеського Товариства південноросійських художників, створеного в 1890 р., К. Костанді (1852–1921) «В люди», «Бузок», С. Кишинівського (1862–1942) «Ранок у буцегарні», М. Пимоненка (1862–1912) «Святочне ворожіння», М. Самокиша (1860–1944) «Тройка», В. Орловського (1842–1914) «Хати в літній день», С. Світославського (1857–1931) «Воли на оранці», П. Левченка (1856–1917) «У Пашенному», С. Васильківського (1854–1917) «Бездоріжжя», Г. Головкова (1863–1909) «Дубки» та багатьох інших.

МИСТЕЦТВО КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Кінець XIX – початок XX ст. характерний для українського мистецтва розвитком нових стильових тенденцій. Монументальні роботи М. Врубеля, В. Васнецова, М. Нестерова по розпису Володимирського собору та оновленню стінопису Кирилівської церкви передають дух мистецтва давньої Русі у його невпинному русі і знаменують наступний етап, пов'язаний із зародженням нового стилю – модерну. Так, М. Врубель у Київській період творчості в модерні органічно поєднав високу традицію монументального живопису Київської Русі, поетику народного епосу та пластичну основу мистецтва Італійського Відродження. За допомогою наростаючих ритмів, контрастів пластичних форм із міцною проробкою майже кубістичних об'ємів він домагається драматичного відчуття простору.

Початок XX ст. відзначається прагненням українських митців не тільки споглядати, а й створювати пластичну структуру внутрішнього світу людини в її складних і багатогранних зв'язках із навколишнім світом, що відповідало змісту нової епохи соціальних катаклізмів. Приходить захоплення декоративністю колірних сполучень, пружним рухом ліній, відчуттям неповторної сили процесу творення. Український портрет набуває нових рис синтетичності і концептуальності, увібравши в себе досвід народного портрета ХVП-ХVШ століть, досягнення імпресіоністів у живописі пейзажу, інтер'єра та запровадження в своїй декоративній системі барвистого світу народного мистецтва. Наприклад, роботи Ф. Кричевського (1879–1947) «Наречена», «Портрет Л.Я. Старицької на золотому тлі», О. Мурашка (1875–1919) «Портрет дівчини у червоному капелюсі», «Селянська родина» та ін.

У цей час в українському мистецтві зароджуються нові напрямки, що було відгуком на історичні і соціальні зрушення в суспільстві нові форми життя вимагали нових форм мистецтва, такі як футуризм Д. Бурлюка – «Час», кубофутуризм О. Екстер (1882–1949) – «Три жіночі постаті», експресіонізм О. Богомазова (1880–1930) – «Пейзаж», гіперреалізм В. Єрмилова (1894–1967) – «Хліб. Тарілка. Ніж», неокласицизм М. Водзицької (1878–1966) – «Концерт» та ін.

Природа надихає і зближує творчість різних майстрів українського пейзажу – майстра пастозності широкого живописного мазка С. Колеснікова (1875–1955) «Напровесні», сонячного колориста М. Бурачека (18871–1942) «Золота осінь», модерніста А. Маневича (1881–1942) «Вінниця. Єрусалима» та В. Кричевського (1872–1952) «Річка Псьол» та ін.

Реалістична традиція передвижників посідає і далі важливе місце в українському мистецтві. Наприклад: картина Ф. Красицького (1873–1944) «Гість із Запоріжжя», в якій історична тематика вирішується в побутовому плані, по-своєму трактуюється відомий образ народного живопису козака-бандуриста; побутова картина Г. Світлицького (1872–1948) «Музиканти» та ін.

Український портрет та побутовий жанр висвітлює народне життя у роботах І. Труша (1869–1941) «Гуцулка з дитиною», О. Нальчицької (1977–1967) «У свято», О. Новаківського (1872–1935) «Втрачені надії» та ін.

Історична тематика відобразилася у творчості видатних українських майстрів М. Самокиша (1860–1943) «В'їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1648 р.», Ю. Коссака «Зустріч Хмельницького з Тугай-беєм» та ін.

1.2 Твори образотворчого мистецтва, на основі яких відбувається ознайомлення з видами мистецтва

Ознайомлення з видами мистецтва – невід’ємний складник методичної системи уроків образотворчого мистецтва. Ця робота обов’язково проводиться в системі робіт з ознайомленням із творчістю художників. Для уроків такого виду характерні наступні методичні прийоми:

• аналіз видів мистецтва, який включає в себе:

  • роботу по ознайомленню з автором;

  • роботу по ознайомленню з твором мистецтва (до якої мистецької групи він належить);

  • розгляд твору;

  • первинний аналіз (сприйняття);

  • підсумковий аналіз твору;

• аналіз художніх та ін. засобів, які використав автор;

• висновки з твору.

Як передбачено програмами початкової школи, ознайомлення з видами мистецтва у 1–4 класах відбувається перш за все на основі творів українських авторів.

У попередньому розділі ми аналізували роботи українських художників, які можуть бути використані як наочні посібники на уроках образотворчого мистецтва. Аналогічно можна використовувати дані твори для подання матеріалу про різноманітність мистецьких жанрів, видів тощо.

Для прикладу пропонуємо розглянути урок образотворчого мистецтва з використанням комп’ютерної графіки у 4 класі.

Тема уроку: ШЕВЧЕНКО – ХУДОЖНИК І ПОЕТ

Мета: ознайомити дітей з творчістю Тараса Шевченка як художника; розвивати інтерес до мистецтва та навички щодо створення малюнків за допомогою графічного редактора Paint.

Обладнання: комп'ютерні слайди малярських робіт Тараса Шевченка, графічний редактор Paint, балада «Тополя», уривки поем «Катерина», «Сліпий».

Тип уроку: комбінований.

Наочні матеріали до уроку, репродукції картин див. Додаток 1.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2 Актуалізація опорних знань:

– Які твори Тараса Шевченка ви читали?

– Який твір вам сподобався більше? Чому?

3. Повідомлення теми, мети, пояснення нового матеріалу.

4. Практична робота.

5. Підведення підсумків уроку. (Про що дізналися? Що сподобалося?)

6. Оцінювання. Перегляд кращих робіт.

Діти, ви знаєте Тараса Григоровича Шевченка як поета. Сьогодні ми познайомимося з ним як із художником.

Характеристики

Список файлов ВКР