115463 (591940), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Для правильного вибору цілей і засобів методичної роботи над конкретним твором з метою вказати на цілі і засоби у зображенні письменником дійсності потрібна літературно-педагогічна класифікація творів для дитячого читання.
Аналіз сучасного кола дитячого читання показує, що існує значне жанрове, тематичне, авторське розмаїття науково-художніх творів. Цей різновид пізнавальної дитячої літератури своє основне пізнавальне завдання реалізує за допомогою сюжету і художнього образу. При цьому в науково-художній літературі структурно зберігаються компоненти жанрової системи художньої літератури (вірші, оповідання, казки, казки-діалоги, повісті і романи). У читанках для початкових класів серед науково-художніх творів найчастіше зустрічаються оповідання.
Наше завдання полягає у розмежуванні науково-художніх творів серед інших типів оповідань.
Літературознавство поки що не має науково обґрунтованої типології оповідань. Існуючі в літературній практиці розмежування викликані різними обставинами. Часто визначну роль відіграє предмет зображуваного, звідси звичні дітям тематичні класифікації: оповідання про природу, про дітей, військові, морські оповідання тощо. Різновиди жанру виникають на стику родів (ми говоримо: ліричне оповідання, драматична розповідь) і на стику видів літератури (документальне, публіцистичне, пізнавальне оповідання). Також виділяють оповідання-притчу, оповідання-нарис, оповідання-повість чи цикл новел, казку-оповідання [51, 8].
В оповіданні як навчальному матеріалі важливо врахувати не тільки ідейно-художню характеристику твору, але й педагогічні завдання читання. В методично-педагогічній літературі були виділені такі різновиди оповідань.
Якщо визначаючим фактором в оповіданні є час, в якому відбуваються події і діють герої, - це історичне оповідання. В центрі історично-героїчного оповідання стоїть подія, подвиг героя. Дійовими особами історично-біографічного оповідання стають історичні особи, персонажі, які мають життєвий прототип.
Значну в світоглядному плані частину читання складають соціально-побутові і соціально-психологічні оповідання. Вони збагачують дітей досвідом старших поколінь у минулому і теперішньому. Це об'ємні твори з багатою проблематикою, причому проблеми тут життєві, "вічні", духовні, доленосні.
У соціально-психологічному оповіданні менше значення надається місцю події і самій події, головний аспект переноситься в сферу людських почуттів, переживань, роздумів. Такі оповідання лірично забарвлені, читач відчуває в них суб'єктивні авторські втручання в текст.
І в одному, і в іншому виді оповідань можлива розповідна форма організації мовлення. Змінюється лише роль оповідача: якщо він прагне до об'єктивного спостереження, ніби залишається осторонь від зображуваного, то швидше за все ми маємо справу з соціально-побутовим оповіданням; якщо роль оповідача підсилена, він активно бере участь у долі героїв, то швидше за все перед нами соціально-психологічне оповідання.
Найбільшу групу творів, написаних спеціально для дітей, традиційно складають оповідання, які мають на меті виховні завдання. Вони відображають різні підходи до розкриття характерів і вчинків дітей і дорослих, показують особливості поведінки в конкретній ситуації. Головне в них - вирішення моральних проблем різними художніми засобами. Залежно від того, які засоби письменник застосовує, можна виділити: виховні психологічні оповідання, драматичні оповідання, гумористичні, сатиричні оповідання.
Ці типи оповідань мають динамічний сюжет, яскраві словесні характеристики, часто вони побудовані у вигляді твору-мініатюри чи твору-діалогу. Такі оповідання будуються як фрагмент з життя героїв, повчальний для розуміння особливостей дитячої психології. Малочисельність пояснюючих мотивувань поведінки в композиції сюжету багатьох оповідань дає можливість читачам дискутувати щодо вчинків дійових осіб.
В оповіданнях, написаних з метою повідомити дітям певні знання, послаблена сюжетна лінія, помітне місце займають описи. В них або зовсім немає образів-персонажів, або вони подані досить узагальнено, оскільки важливий тип поведінки в типовій ситуації, на відміну від оповідань виховного значення, де важливий характер, індивідуальність. Це - науково-художні оповідання. Використання документального матеріалу наближає цей вид до нарису. Щодо мовного оформлення науково-художніх творів, то вони наповнені понятійною, термінологічною лексикою, в них мало прямої мови, але, як правило, збережена емоційність оповіді [23, 9].
Між різними видами оповідань немає різкої межі, тому часто трапляються і взаємопроникаючі типи оповідань. Проте класифікація і розмежування оповідань і методики роботи з ними - запорука успішного уроку читання оповідання.
Таким чином, завдяки своїм жанровим особливостям науково-художнє оповідання дає читачам можливість пізнавати світ естетично. Проте на шляху до такого його використання стоять проблеми інших жанрових розмежувань.
Проведене опитування серед учителів початкових класів показало, що 80% вчителів віднесли науково-художнє оповідання не у розряд художніх, а в розряд пізнавальних (публіцистичних, ділових) творів. "Схожість" науково-пізнавальних творів, художніх нарисів і науково-художніх оповідань учителі пояснюють їх спільним призначенням - повідомляти учням знання про навколишній світ.
Очевидно, що ці вчителі орієнтуються не на жанрову специфіку, а на пізнавально-виховні цілі читання. Проте переважання педагогічної настанови над літературною не є таким вже й безневинним.
Змішування жанрів - це наслідок неуважного ставлення до того, яким способом знання повідомляються у творі.
Стаття - це вид літератури, який повідомляє певні відомості про навколишнє середовище і суспільство, розкриває доступні дітям поняття. В методиці його читання присутнє засвоєння елементів логічного розмірковування, інформації, термінологічного словника.
Ознака художнього нарису - констатація факту, явища, особистості і їх опис у статиці чи динаміці. Нарис - це розгляд предмету з різних сторін, виражений за допомогою майстерної словесної замальовки, тому залучення до цього жанру дозволяє вже в молодших класах навчати дітей діловому і художньому опису як різновидів дитячих творів.
У центрі науково-художнього оповідання, як і в інших видах оповідання, - образ - подія, образи - персонажі, тобто індивідуалізована і в той же час узагальнена картина людського життя, створена за допомогою вигадки і яка має естетичне значення.
Подібні родові риси цих трьох жанрів - у прагненні авторів до об'єктивного відображення життя. Проте форма відображення об'єктивної реальності різна: стаття - це роздум, інформація; нарис - опис, замальовка; науково-художнє оповідання - розповідь, сюжет.
Стаття і художній нарис є жанрами наукового способу пізнання світу, а науково-художнє оповідання - художнього. Науковий (логічний, описовий) спосіб пізнання - це усвідомлення фактів, відомостей, засвоєння інформації, понять і уявлень. У результаті наукового пізнання передаються знання і вміння. Художній (образний) спосіб пізнання світу відбувається через переживання змісту, головним чином через співпереживання людині (персонажу), через захоплення сюжетом, милування мовою. Уроки читання оповідання (в тому числі і науково-художнього) - це уроки емоційної культури, виховання почуттів, а не сухого засвоєння чергової порції "потрібної" пізнавальної і виховної інформації.
Від спілкування з науково-пізнавальним і науково-художнім твором можуть з'явитися однакові за цінністю думки і почуття, але відбувається це різними шляхами: як створювалось письменником, так і повинно відгукнутися в читачі - на понятійному чи образному рівнях. На уроці читання статей і нарисів - атмосфера серйозного вивчення тексту. На уроці читання науково-художнього оповідання - емоційне спілкування з мистецтвом слова, насолода красою.
У науково-пізнавальному і науково-художньому творах зміст часто може бути однаковим, але форма розкриття цього змісту й обсяг повідомлюваних знань завжди різні. У науково-пізнавальному тексті завжди міститься максимальна кількість повідомлюваних знань. У науково-художньому творі подається один якийсь факт, одна проблема, але розкриваються вони за допомогою цілого арсеналу художніх засобів. До цих окремих фактів, подій, процесів найбільше тягнуться молодші школярі, оскільки у них наявний стійкий інтерес до окремих фактів і водночас наполегливо виявляється бажання оволодівати закономірностями.
Пізнавальна цінність науково-художніх текстів для дітей семи-дев'яти років полягає в тому, що конкретний факт, герой, подія тут ніколи не змальовуються випадковими. Вони завжди взаємопов'язані, завжди приводять читача до певних висновків, узагальнень.
Окремі науково-художні твори українських авторів зафіксовані на початку XX століття (Б.Д. Грінченко, М.М. Загірня, М.Ф. Комаров, С.Ф. Черкасенко,). У наш час до письменників, які представляють дитячу науково-художню книгу, літературознавці відносять М. Беденка, В.С. Близнеця, О. Владимирова, А. Григорука, А. Давидова, О. Дорохова, О. Єфімова, О.Д. Іваненко, А. Коваль, Л. Полтава, Л.О. Сапожникова, Ю.С. Старостенка, П.В. Утевську, В.С. Уткіната ін.
Проаналізувавши підручники з читання за 2, 3 і 4 класи, ми виявили, що науково-художні тексти займають тут невеликий відсоток.
У читанці за 2 клас є такі науково-художні твори: Алла Коваль "Слова розповідають", Тамара Коломієць "Хліб", Василь Скуратівський "Калина", Василь Чухліб "Повінь", Андрій М'ястківський "Казка про яблуню", Валентин Струтинський "Жива казка", Олег Буцень "Чи є зима?".
клас: Микола Сингаївський "Осіння гра", Марк Беденко "Неслухняна кулькова ручка".
клас: Дніпрова Чайка "Шпаки", Віталій Святовець "День народження", Олесь Гончар "Асканійський степ", Степан Пушик "Новинкар".
Розглянемо особливості науково-художніх творів більш детально.
Відмінність науково-художнього тексту від публіцистичного, наукового та інших нехудожніх текстів полягає у тому, що крім комунікативної, пізнавальної функції, він забезпечує вираження естетичної функції. У силу того, що авторський задум, як правило, прихований, він може бути виявлений не з самого тексту, а з підтексту, на основі розкриття словесно-художніх образів, зіставлення різних елементів тексту і асоціативних зв'язків, тому науково-художній твір може бути сприйнятий неоднозначно.
Науково-художні твори побудовані як художні, в яких висвітлено реальні, об'єктивно-існуючі події. Тому науково-художнім творам властиві майже всі ознаки художніх текстів. Як художній текст він виявляє складну внутрішню організацію, всі елементи якої взаємодіють, передаючи естетико-пізнавальну інформацію відповідно до авторського задуму. Естетичним наміром художника пронизується весь твір, цим і відрізняється індивідуально-художній стиль від розмовного мовлення.
Структурно-семантична єдність такого тексту ґрунтується на взаємодії трьох сфер:
1) виражальних можливостей мовних засобів, з яких будується авторський текст;
2) характеру словесно-художніх образів як однієї з форм відображення дійсності і 3) закладеної в словесно-художніх образах ідеї. Таким чином художній текст може бути об'єктом не тільки літературознавчого, а й лінгвістичного чи лінгвостилістичного аналізу. В основі лінгвостилістичного аналізу художнього тексту лежить смисловий аспект, тобто розкриття не змісту художнього твору, а системи авторських прийомів, що реалізуються в ньому. У широкому колі завдань, що ставляться до аналізу науково-художнього тексту в молодших класах, головна увага повинна бути приділена розкриттю ролі слова в тексті художнього твору.
Науково-художній твір широко використовує елементи всіх стилів літературної мови і навіть ті, що перебувають поза її нормами. Основними формами організації художнього мовлення є розповідь, опис і роздум з переважаючою для писемних текстів формою їх передачі - монологічним мовленням.
Науково-художні твори - один з найважливіших засобів всебічного гармонійного розвитку особистості. Вони значно розширюють життєвий досвід дитини: допомагають відчути, довідатися і пережити те, що читач, можливо, ніколи не зможе випробувати і пережити в реальному житті.
Л.І. Біленька справедливо зауважує, що діти ще не беруть особистої участі в багатьох видах діяльності, що формують особистість, і тому література як своєрідна форма пізнання дійсності відіграє в житті дитини особливо важливу роль [2, 9].
"На кожен твір, - писав К.Д. Ушинський, - ми повинні дивитися як на вікно, через яке ми можемо показати дітям ту чи іншу сторону життя" [68, 594]. І дійсно, науково-художня література є важливим засобом пізнання дітьми навколишнього світу. Знання, які вони одержують при читанні науково-художніх творів - про навколишній світ, про своїх однолітків, про їхнє життя, ігри, пригоди, початкові відомості з історії нашої Батьківщини - допомагають нагромадженню соціально-морального досвіду дитини. "Науково-художня книга звичайно вміщує знання, але не будь-які і не заради їх самих. Вона ставить перед собою ідейні завдання і тому відбирає із скарбниці знань, з наукового світу те, що необхідно для досягнення ідейно-художньої цілі... Книга не повинна нав'язувати читачу тягар зайвих відомостей - вона повинна заставляти його думати, залучати його у роботу думки і уяви" [4,230].
Художня література сприяє цілеспрямованому літературному розвитку особистості. В.А. Левін розуміє літературний розвиток як одну з необхідних умов становлення людини сучасної культури, що самостійно будує своє життя і що відповідає за свої вчинки перед людьми і совістю.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
