114448 (591632), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Кожний з них має своє джерело, оскільки він сформувався під впливом одного із чинників: досягнень передового педагогічного досвіду, результатів наукових досліджень або, безпосередньо, вимог суспільства до школи.

Суттєві зміни в організації навчального процесу в сучасній школі спричиняють цілеспрямовані наукові дидактичні дослідження, висока ефективність яких дає змогу по-новому підійти до концепції навчального процесу, змінити її на засадах нової (назвемо її експериментальною) системи принципів. Зокрема в процесі експериментального дослідження з проблеми розвивального навчання, проведеного Л.В. Занковим, утвердилися такі принципи навчання:

навчання на високому рівні труднощів; іти вперед швидкими темпами; провідної ролі теоретичних знань; усвідомлення школярами самого процесу навчання; цілеспрямованої роботи вчителя над загальним розвитком усіх учнів, зокрема слабких і сильних.

Перегляд суті і змісту традиційних або класичних принципів навчання є ще одним напрямом вдосконалення цієї дидактичної категорії.

Свій підхід до проблеми принципів експериментальної системи розвивального навчання пропонує В.В. Давидов, який здійснив порівняльний аналіз класичних принципів навчання і розробив нові, експериментальні.

За В.В. Давидовим:

принцип доступності - принцип розвивального навчання;

принцип свідомості - принцип діяльності (знання набувають у процесі діяльності і у формі теоретичних понять, відображають внутрішні властивості предметів та забезпечують орієнтування на них під час розв’язання практичних завдань);

принцип наочності - принцип предметності, згідно з яким визначають специфічні дії, які треба виконати з предметами, щоб, з одного боку, з’ясувати зміст поняття, з іншого, передати зміст у формі зразкової моделі (матеріальної, графічної, літерно-словесної).

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Баранов С.П. Сущность процесса обучения. - М.: Просвещение, 1981. - С.62-129,138-142.

2. Давидов В.В. Принципы обучения в школе будущего // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. / Под ред. И. И. Ильясова и В.А. Ляудис. - М.: изд. МГУ, 1981. - С.296-299.

3. Стрезикозин В.П. Актуальные проблемы начального обучения. - М.: Просвещение, 1976. - С.143-178.

ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.

1. У чому полягає взаємозалежність між принципом виховуючого навчання і забезпеченням зв’язку теорії з практикою в навчальному процесі: а) це ідентичні ідеї, вони мають однакове значення; б) принцип виховуючого навчання є одним з аспектів ідеї зв’язку теорії з практикою в навчанні; в) ідея зв’язку теорії з практикою - одна з умов реалізації принципу виховуючого навчання; г) принцип виховуючого навчання не можна здійснити без комплексного підходу, яким передбачено, зокрема забезпечення зв’язку з життям через активну життєву позицію учня; д) правильної відповіді немає?

2. Назвіть правило навчання, яке одночасно деталізувало б принципи наочності, доступності, систематичності, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

3. Проілюструйте поняття "системний підхід" до реалізації принципів навчання конкретним прикладом.

4. Що зумовлює виникнення нових принципів?

• Висловіть своє ставлення до твердження: "Оскільки навчальний процес поступово докорінно змінюється, то система "класичних" принципів навчання застаріє і буде замінена новою, що відповідатиме новим вимогам суспільства."

Тема V. Діяльнісний підхід у дидактиці

1. Пізнавальна діяльність як основа розвитку особистості учня.

2. Мотивація учбової діяльності школярів.

3. Проблема пізнавального інтересу й активізація учіння.

Ключові поняття: діяльністний підхід, пізнавальна діяльність, пізнавальна потреба, мотив, мотивація учіння, навчально-пізнавальна діяльність, активізація пізнавальної діяльності.

1. ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ.

Діяльністний підхід у навчанні зумовлює потребу включення учня в різні види розвивальної діяльності, врахування співвідношення мети і мотивів, внутрішньої позиції особистості, механізму перетворення учня з об’єкта в суб’єкт діяльності.

О.М. Леонтьєв діяльністю називав такий процес активності людини, коли "... те, на що спрямовано даний процес загалом (його предмет) збігається з тим об’єктивним, що спонукає суб’єкт до даної діяльності, тобто мотивом". Наприклад, якщо учень читає книжку, щоб засвоїти її зміст, то це можна вважати діяльністю, бо предмет діяльності збігається з мотивом. Коли він читає книжку, щоб скласти екзамен, то предмет діяльності з мотивом не збігається, оскільки читання є дією, яка входить у діяльність підготовки до екзамену.

Феномен діяльності в навчальному процесі має свої особливості, зокрема:

1. Діяльність учня пов’язана з діяльністю інших людей через обмін досвідом, види, способи діяльності. Завдяки цьому збагачуються всі суб’єкти навчального процесу: впливає зіставлення своєї діяльності з діяльністю інших, збагачується її мотивація, спілкування між учасниками навчального процесу.

2. Вдосконалення діяльності у навчальному процесі зумовлює розвиток особистості, оскільки змінюється характер її взаємодії з оточуючим середовищем (виконавська - активно-виконавська - активно-самостійна - творчо-самостійна).

3. Зміна характеру діяльності істотно впливає на зміну позиції учня (від виконавської - до активної - до позиції суб’єкта).

4. Становлення особистості учня в навчальному процесі зумовлено змінами регулятивних механізмів (зовнішніх і внутрішніх). Рівень саморегуляції - основний показник і механізм формування особистості школяра.

5. Зміна позиції учня залежить і від міжсуб’єктних стосунків учителя й учнів (учень під впливом діяльності вчителя спочатку не виявляє турботи про саморегуляцію учіння, він виконує його вказівки; до саморегуляції учня підводять особисті утворення: активність, самостійність, пізнавальний інтерес, що сприяє власному самоусвідомленню).

6. Під впливом самоаналізу поступово змінюється й позиція учня. Він має стати активним учасником навчального процесу - в нього формується функція саморегуляції.

Основним чинником розвитку особистості є мета, досягти якої прагне учень. Мета будь-якої діяльності виникає під впливом потреби. Пізнавальна потреба в навчальному процесі є умовою цілеспрямованої діяльності учня в навчанні і підвалиною розвитку його здібностей.

Пізнавальна потреба в онтогенезі проходить ряд етапів: у дошкільників вона характеризується прагненням до нових вражень; у школяра виявляється в допитливості і задовольняється "відкриттям" нового; у дорослого - через цілеспрямовану пізнавальну діяльність.

Спільним для всіх етапів розвитку пізнавальної потреби є її суть, тобто одержання нової інформації.

Основні характеристики пізнавальної потреби: "ненаситність" її в пізнанні нового; постійний розвиток; спрямованість безпосередньо на процес пізнання; "безкорисливість"; в основі лежать особисті мотиви (за винятком випадку зсуву мотиву на мету в О.М. Леонтьєва);

зв’язок з позитивними емоціями; усвідомлене підвищення рівня складності задоволення пізнавальної потреби. Учні самі задають собі новий, вищий рівень пізнавальної діяльності (складніша задача).

Ускладнення пізнавальних потреб особистості - основа механізму самовиховання. Умовами самовиховання (в плані забезпечення розвитку) є:

висока самооцінка учня, віра в свої сили. В.О. Сухомлинський писав: "Успіх учня повинен бути не кінцем роботи, а її початком";

доброзичливе ставлення до учня з боку вчителя й однокласників;

атмосфера прагнення до знань, радісного ставлення до процесу пізнання:

створення можливості розвивати інтерес відповідно до потреб індивідуальності;

наявність мети, якої учень прагне досягти в навчальному процесі;

радість і задоволення від виконання роботи;

можливість для учня вибирати види занять і способи діяльності.

2. МОТИВАЦІЯ УЧБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ.

Мотиви - внутрішнє спонукання до дії, що відбиває об’єктивні потреби й інтереси людини. Вони визначають спрямованість особистості, її успіхи і помилки. Мотиви можна розглядати як рушійну силу процесу навчання. Характер мотивів залежить від взаємодії різних зовнішніх обставин і внутрішніх стимулів, що визначають спрямованість особистості, її досягнення і невдачі.

Ш.О. Амонашвілі вважає, що мотивація учіння залежить від таких чинників: характеру процесу навчання, стилю спілкування між педагогом і учнями, способу організації навчального матеріалу і навчально-пізнавальної діяльності, системи оцінювання наслідків учіння.

Вчитель повинен враховувати все, що впливає на мотивацію учбової діяльності школярів. Важливу роль у навчально-виховному процесі відіграють такі зовнішні і внутрішні чинники:

а) зовнішні - зміст навчального матеріалу (наскільки новий, цікавий, незвичний), методика викладання (спрямовує на запам’ятовування і відтворення чи спонукає до пошуку, напруженої мислительної діяльності); особистість учителя (зовнішність, стиль спілкування з учнями, інтелект, рівень професійної підготовки, енциклопедичність знань, риси особистості, комунікабельність тощо);

атмосфера в класі (стосунки, що склалися в колективі загалом, в окремих мікрогрупах); унаочнення навчального процесу;

емоційність викладу матеріалу;

б) внутрішні - здібності і задатки школяра, стан здоров’я; рівень сформованості базових знань, умінь і навичок; інтелектуального розвитку, розвитку основних психічних процесів.

Мотиви навчання не пов’язані безпосередньо з біологічними потребами учнів. Природною основою їх виникнення є орієнтувальний рефлекс (рефлекс "що таке"?).

І.П. Павлов писав: "Навряд чи належно оцінюється рефлекс, який можна було б назвати дослідницьким рефлексом або, як я його називаю, рефлекс "Що таке?", також один з фундаментальних рефлексів. І ми, і тварина в процесі найменшого коливання навколишнього середовища встановлюємо відповідний рецепторний апарат у напрямі до агента цього коливання. Біологічний сенс цього рефлексу величезний. Якби в тварини не було реакції, то життя її щохвилини, можна сказати, було б під загрозою. А у нас цей рефлекс іде досить далеко, виявляється, нарешті, у вигляді тієї допитливості, яка створює науку, що дає й обіцяє нам найвищу, безмежну орієнтацію в навколишньому світі".

Вчений виділив спільний момент для ситуацій, що спричиняють орієнтувальну реакцію, діяльність - новизну. Вона "... як своєрідний подразник породжує неузгодженість з нервовою моделлю минулого досвіду, неузгодженість вимикає механізми автоматичного реагування і вмикає механізми діяльності щодо орієнтування в ситуації на основі її психічного відбиття". Орієнтувальний рефлекс перетворюється в соціальних умовах життя дитини в пізнавальні, читацькі та інші інтереси. Мотиви навчальні (пізнавальні) з’являються у процесі учбової діяльності. Між мотивами учбової діяльності та учбовою діяльністю є двобічний зв’язок: характер учбової діяльності (її продуктивність) визначає зміст мотивів і, навпаки, мотиви учбової діяльності забезпечують ефективність навчального процесу загалом.

Мотиви учіння є причиною того, що особистість ставить ту або іншу мету щодо нього.

Виділяють позитивні, нейтральні і негативні мотиви в навчанні, а також особистісні і соціальні мотиви учіння; для дошкільників - ігрові мотиви, для школярів - мотиви учіння (слід пам’ятати, що початкова школа - перехідний етап у розвитку мотивів діяльності, для неї характерні ігрові і навчальні мотиви), для старшого шкільного та юнацького віку - трудові мотиви поряд з учбовими, що поступово втрачають свою провідну роль. У шкільному віці посилюється роль соціальних учбових мотивів в умовах традиційно-пояснювального навчання, у той час як в розвивальному навчанні акцент роблять на формуванні особистісних мотивів.

Активізація пізнавальної діяльності учня - шлях формування позитивних мотивів у навчанні.

3. ПРОБЛЕМА ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ Й АКТИВІЗАЦІЯ УЧІННЯ.

Пізнавальний інтерес - вибіркова спрямованість учня на процес пізнання, його предметний зміст та оволодіння знаннями. Прогресивна роль пізнавального інтересу в тому, що він стимулює індивіда до оволодіння сутністю, а не залишає на поверхні знань.

У дидактиці пізнавальний інтерес є:

засобом навчання: учитель використовує об’єктивно привабливі властивості предметів, явищ, подій, процесів (ігрові дії, наочність, цікаві справи);

мотивом навчання: пізнавальний інтерес - один з найвагоміших мотивів навчання, у загальній структурі мотивації навчання він усвідомлюється насамперед як "цікаво-нецікаво".

Характеристики

Список файлов ВКР