114448 (591632), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Головним завданням цього процесу має бути поетапне формування розумових дій, теорію якого розробив П.Я. Гальперін.

Вправляння організують на основі репродуктивної діяльності (вправи за зразком і репродуктивні), що дає змогу сформувати спосіб дії в усіх категорій учнів. Доцільно використовувати коментоване управління діяльністю (досвід С.М. Лисенкової). Неприпустима ставка на механічне запам’ятовування. Мета цього етапу - забезпечити усвідомлене засвоєння нового і вільне володіння способом дії, підготовку до його переносу в інші умови.

Уміння - система прийомів, що забезпечує готовність і здатність людини свідомо і самостійно, якісно та у визначений час виконати роботу в нових умовах.

Ефективному закріпленню сприяє використання алгоритмів, інструктивних карт, пам’яток; ці засоби треба застосувати, враховуючи рівень підготовленості учнів, доти, поки вони не зможуть самостійно відтворювати спосіб дії.

Застосування - цілеспрямована діяльність школярів, що передбачає вільне оперування знаннями, способом дії в стандартних та варіативних умовах. Завдяки застосуванню знання стають засобом розуміння дійсності, керівництвом до дії, тобто набувають дієвого характеру.

Розрізняють два види застосування: застосування раніше набутих знань і застосування набутих на даному уроці знань з метою оволодіння ними.

Система вправ, варіативних і творчих, які можна пропонувати на етапі застосування, має забезпечувати продуктивну діяльність.

На етапі застосування основну увагу приділяють формуванню умінь і навичок. Навичка - здатність учня в процесі цілеспрямованої діяльності виконувати її складові дії автоматично, без спеціально спрямованої на них уваги, але під контролем свідомості. Навичка - автоматизований компонент уміння, що забезпечує успішність і легкість виконання завдання.

Важливим спрямуванням цього етапу пізнавального процесу є також розширення кругозору учнів у процесі ознайомлення їх із нестандартними виявами, фактами, подіями.

Знання суті кожної ланки пізнання допомагає методично правильно організувати роботу вчителя на окремих етапах навчального процесу.

3. ЗНАННЯ, УМІННЯ І НАВИЧКИ ЯК КОМПОНЕНТИ ДИДАКТИЧНОГО ПРОЦЕСУ.

Знання - це продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і навколишнього середовища, законів природи і суспільства. Це органічна єдність чуттєвого і раціонального. Фізіологічним механізмом формування знань є система тимчасових зв’язків, в утворенні яких провідну роль відіграє аналітико-синтетична діяльність головного мозку.

Знання передаються і засвоюються в процесі цілеспрямованого навчання. Вони мають бути:

науковими, тобто узгоджуватися із знаннями, здобутими наукою, відображенням якої є навчальний предмет;

систематичними (охоплювати все нове в галузі, що вивчається, а також усе суттєве для кожного поняття і водночас становити систему, бути взаємозв’язаними, мати певну логічну структуру і засвоюватися в певній послідовності);

насиченими конкретним змістом, чітко розкривати суть і закономірності явищ, виділяти взаємозв’язки і відношення об’єктів;

глибоко проникати в суть явищ і предметів, що не виключає потреби в точному і міцному засвоєнні фактичного наукового матеріалу;

широкими, тобто повно характеризувати предмети і явища певної галузі дійсності, її особливості, закономірності;

Знання в дії - це уміння, тобто система прийомів, що забезпечує готовність і здатність людини свідомо і самостійно, якісно та за певний час виконувати роботу в нових умовах.

Уміння передбачають використання раніше набутих знань і досвіду. Знання і вміння - два функціонально взаємозв’язані елементи будь-якої цілеспрямованої дії. Якість умінь визначається характером і змістом знань про дії, що виконуються. Уміння формуються як на основі вправляння, так і без спеціальних вправ, спираючись у цьому разі на набуті раніше знання і навички, на зразок тих, які мають бути сформовані.

Уміння вдосконалюються в процесі оволодіння навичкою. Високий рівень сформованості умінь дає змогу використовувати різні навички для досягнення однієї і тієї самої мети залежно від умов дії. Про високий рівень сформованості вміння говорять тоді, коли дію виконують у різних варіаціях, кожна з яких забезпечує успішне досягнення мети.

Для формування вміння потрібний більшою чи меншою мірою розгорнутий самоконтроль.

Уміння поділяються на практичні й інтелектуальні (зокрема, доводити свою правоту в розв’язанні завдання; співвідносити дані в умові задачі, її розв’язок із запитанням, перевіряти повноту доказів тощо);

специфічні для даного виду діяльності і загальні;

навчальні, серед яких виділяють загально-навчальні і спеціальні (або предметні).

Оскільки в дидактиці більше уваги приділяють загальнонавчальним умінням і навичкам, виділимо такі їх різновиди: організаційні, загально-мовленнєві, загально-пізнавальні і контрольно-оцінні.

В.О. Онищук виділяє такі види умінь: практичні (або трудові), пов’язані із застосуванням знарядь праці; навчальні, які в свою чергу поділяють на певні групи; мислительні прийоми і операції; перцептивні дії (пошук, виділення властивостей й ознак предметів і явищ).

Уміння включає в себе знання основ дій (понять, законів, теорій);

призначення певного обладнання (апаратури, приладів, інструментів); володіння способом виконання дії, її змістом, послідовністю правил, прийомів; навичками роботи з обладнанням;

практичний досвід виконання аналогічних дій; елементи творчого підходу.

Навичка - дія, з високим рівнем засвоєння; перетворюючись у навичку, вона стає автоматичною - свідомий контроль настільки згорнутий, що виникає ілюзія його повної відсутності; водночас дію виконують як єдине ціле настільки легко й швидко, що здається, ніби вона відбувається сама собою.

Автоматизації підлягають дії, що відповідають відносно постійним умовам діяльності. Дії у варіативних умовах діяльності завжди мають бути під постійним свідомим контролем.

Навички бувають рухові, сенсорні (дії з метою сприймання), інтелектуальні. Основою формування навичок є вправляння.

Психологічні закономірності процесу оволодіння знаннями, уміннями і навичками зводяться до такого:

оволодіти знаннями учень може тільки в процесі активної самостійної діяльності, яку спрямовує й організовує вчитель;

опанування знаннями, діями і формування мислення - єдиний процес, основою якого є дія. Структурним компонентом діяльності вважають дію, що забезпечує оволодіння знаннями. Для того, щоб учні оволодівали знаннями, треба обрати найраціональнішу систему дій і цілеспрямовано й активно формувати їх. Отже, завданням навчального процесу є формування способів дії, що відповідають змісту певного матеріалу;

оволодіння науковими знаннями і способами їх набування - є підвалина для формування творчого самостійного мислення учнів, розвитку їх пізнавальних сил та здібностей;

засвоєння знань і розумовий розвиток учнів нерозривно пов’язані із формуванням їх особистості загалом;

водночас з набуванням знань формуються вміння та навички. Наслідком цього процесу є розумовий розвиток учнів та становлення таких якостей їх розуму, як гнучкість, самостійність і критичність, що в кінцевому підсумку визначають особистість;

оволодіння знаннями - індивідуальний процес, зумовлений психологічними особливостями кожного учня, рівнем його розвитку і здібностями.

У процесі оволодіння знаннями, уміннями, навичками і способами учбової діяльності в учня поступово формується досвід творчої діяльності, що включає:

самостійну екстраполяцію знань, умінь і навичок у нову ситуацію;

бачення нової проблеми у відомій ситуації;

бачення нової функції об’єкта;

самостійне комбінування відомих способів дії в новий спосіб;

бачення структури об’єкта;

альтернативне мислення;

побудову принципово нового способу розв’язання на відміну від інших, відомих способів або їх комбінацій.

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. - К.: Радянська школа, 1976.

2. Охитина Л.Т. Психологические основы урока. - М.: Просвещение, 1977.

3. Зльконин Д.Б. Психология обучения младшего школьника. - М.: Знание, 1974.

ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.

1. Яке педагогічне поняття характеризує свідоме виконання дій на основі знань або життєвого досвіду: а) знання; б) навчання;

в) навички; г) уміння; д) учіння?

2. Чи забезпечують свідоме формування навичок репродуктивні вправи? Чому?

3. На яких ланках процесу пізнання в учнів формуються вміння і навички? Що є методичною основою їх формування?

4. Продовжіть речення:

Розуміння навчального матеріалу забезпечується...;

Знання - це...;

Дієвий характер засвоєних знань забезпечують шляхом... .

• Які вимоги до роботи вчителя з учнями на етапі первинного сприймання можна сформулювати на основі висловлювання І.П. Павлова про те, що в нашій свідомості нічого не оновлюється, не змінюється, а лише накопичується, доповнюється.

Розділ III. Проектування дидактичного процесу

Тема IV. Принципи навчання в сучасній школі

1. Принцип навчання як дидактична категорія.

2. Характеристика системи принципів навчання;

а) принцип виховуючого навчання;

б) принцип наочності;

в) принцип науковості;

г) принцип систематичності;

д) принцип доступності;

е) принцип міцності знань, умінь і навичок;

ї) принцип свідомості та активності учнів у навчанні;

ж) принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.3. Актуальні проблеми розвитку принципів навчання в сучасній школі.

Ключові поняття: принцип навчання, правило навчання, системний підхід до реалізації принципів навчання.

1. ПРИНЦИП НАВЧАННЯ ЯК ДИДАКТИЧНА КАТЕГОРІЯ.

Принципи і правила навчання належать до тієї групи дидактичних категорій, які регулюють процес навчання. Це певні норми дидактичної діяльності.

Чинниками, що впливають на розвиток принципів навчання як дидактичної категорії, є: рівень розвитку педагогічної практики;

соціально-економічні умови в суспільстві; рівень розвитку педагогіки і суміжних з нею наук (психології, філософії, анатомії і фізіології та ін).

У дидактиці розглядають так звані "принципи другого рівня", а саме, норми, що безпосередньо визначають характер діяльності суб’єктів навчального процесу (їх поведінку, спрямованість дій, методи навчання).

Принципи (дидактичні) - це категорії дидактики, що визначають способи використання законів навчання відповідно до мети виховання й освіти (за М.А. Даниловим і В.Ї. Загвязинським). Принципи навчання слід відрізняти від законів та закономірностей. Якщо останні мають об’єктивний характер, тобто не залежать від особистості вчителя, то принципи навчання суб’єктивно-об’єктивні, тобто існують об’єктивно, але реалізуються більшою чи меншою мірою залежно від майстерності і рівня професійної підготовки вчителя.

Найбільш розповсюджене в підручниках таке визначення принципів навчання: "Це основні ідеї, положення, що лежать в основі раціональної організації навчального процесу". Принципи навчання визначають найважливіші його елементи, а саме, зміст, методи, організаційні форми.

Принципи організації навчального процесу зазнають впливу багатьох чинників, змінюються історично, зокрема:

збільшується або зменшується їх кількість;

залежно від потреб суспільства, досягнень передового педагогічного досвіду і науки з’являються нові принципи навчання, що відбивають їх;

із зміною соціальних умов у суспільстві і досягненнями науки неактуальні принципи навчання втрачають дієздатність;

у зв’язку з досягненнями експериментальної дидактики розробляють нові експериментальні системи принципів навчання, що є основою для створення альтернативних концепцій навчальної діяльності загалом;

переглядається зміст традиційних класичних принципів навчання з урахуванням здобутків експериментальних дидактичних досліджень Л.В. Занкова, В.В. Давидова тощо.

Класовий характер принципів навчання зумовлює вплив мети виховання на домінуючий серед них принцип виховуючого характеру навчального процесу. Оскільки мета виховання в класовому суспільстві має класовий, дуалістичний характер, то й принципи навчання відбивають його.

Системний підхід у реалізації принципів навчання зумовлює потребу в їх комплексності, тісному взаємозв’язку, наявності на кожному уроці. Системність забезпечують правила навчання, тобто вужчі за змістом і характером дидактичні категорії, що деталізують і конкретизують принцип навчання. Правила навчання дають змогу з’ясувати, які дії вчителя сприяють реалізації принципу. Одне і те саме правило може конкретизувати кілька різних принципів, що свідчить про органічний зв’язок між ними.

Формулюють їх як узагальнення у категоричній формі, оскільки вчитель має виконувати безпосередні та конкретні дії. Розрізняють правила для вчителя і правила для учнів.

Характеристики

Список файлов ВКР