114448 (591632), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

між рівнем підготовки і поставленою метою, яку треба досягти не тому, що вона має безпосереднє значення і самоцінність для учня, а у зв’язку з іншими мотивами (престижність, вплив авторитету, почуття відповідальності тощо);

між тим, що знає та вміє учень, і метою, яка виникає перед ним сама або поставлена ззовні.

Основною суперечністю, що характеризує процес навчання загалом, є суперечність між вимогами суспільства щодо підготовки молодого покоління і фактичним її рівнем.

У навчальному процесі вчитель може створювати штучні суперечності (розв’язки їх уже відомі науці, вчителеві, але не дітям). Їх можна назвати проблемними ситуаціями. Вони становлять основу проблемного навчання.

Друга складова методології дидактики - педагогічна спадщина, зарубіжна і вітчизняна (В. Ратке, Я.А. Коменський, І.Г. Песталоцці, А. Дістервег, Ж. -Ж. Руссо, К. Ушинський, А. Макаренко, С. Русова, А. Волошин, Г. Ващенко, С. Алчевська та багато ін).

Третьою складовою методологічної основи теорії навчання є сучасні дослідження з проблем дидактики, зокрема і непедагогічних наук (психології, фізіології, соціології тощо).

3. АЛЬТЕРНАТИВНІ ДИДАКТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ.

Основні дидактичні концепції, альтернативні традиційній дидактиці, ґрунтуються на ідеях, що в сукупності утворюють іншу методологію. За своїм характером вона ідеалістична. Найбільш розповсюдженими альтернативними педагогічними теоріями є прагматизм, неотомізм та екзистенціалізм.

Прагматизм (від грецького - дія, практика) значного розвитку набув у 20 - 30 рр. XX ст., хоч історичні корені цієї теорії сягають XVI ст. (Дж. Беллерс). Найвідоміші представники:

Дж. Дьюі, А. Кобс, К. Роджер, Е. Келлі, Б. Собел, М. Моррис, Ч. Джеймс. Основна ідея їх концепції в тому, що в центрі уваги є інтереси дитини, які мають вроджений і неконтрольований характер. Представники цієї течії ігнорують об’єктивні закономірності виникнення інтересу і вплив на його формування соціального чинника.

Дидактичні положення, на яких ґрунтується навчальний процес, зводяться до такого:

неможливо наперед спланувати зміст навчального процесу визначити норми знань, умінь і навичок учнів;

зміст навчального процесу визначають інтереси дитини;

максимальна індивідуалізація змісту, методів і форм навчального процесу;

створення умов для творчої активності і самостійності дитини;

вільний вибір учнем виду діяльності під час навчання;

комплексний характер змісту освіти, що його пропонують для засвоєння (у педоцентристів) та інтеграція навчальних предметів у кілька або, навіть, в один навчальний курс (у предметоцентристів);

практична спрямованість навчальної діяльності, забезпечення прикладного характеру знань, умінь і навичок;

учитель повинен мати енциклопедичну підготовку, щоб задовольняти всебічні інтереси учня, стимулювати його розвиток і самореалізацію.

Основними недоліками прагматизму як педагогічної концепції вважають:

відсутність системи в засвоєнні знань, умінь і навичок, їх низьку якість;

зниження науково-пізнавальної цінності навчальних дисциплін;

низький рівень володіння базовими вміннями і навичками (читання, лічба, письмо).

Екзистенціалізм (від лат. - внутрішня суть) - педагогічна течія, що виникла в Німеччині напередодні першої світової війни; найбільш розповсюджена у Франції та ФРН.

Представниками цієї течії були Ж. -П. Сартр, Дж. Неллер, Ч. Патерсон, М. Хайдегтер, А. Маслоу.

Основні ідеї екзистенціалізму - розв’язання питання про сенс життя, про місце і роль людини в суспільстві, можливість її самопізнання і самореалізації.

Дидактичні ідеї, на яких ґрунтується навчальний процес:

створення всіх умов для самопізнання, самореалізації і розвитку кожної особистості;

максимальна індивідуалізація навчання;

відсутність постійного керівництва і контролю;

диференціація учнів за здібностями і розробка адаптованих методик навчання для кожної групи;

запобігання нівелюванню особистості в навчальному процесі та її деперсоналізації;

деідеологізація навчального процесу;

навчання як можливість ввести дитину у сферу інтуїтивного та таємничого, через те треба звертатися не до її розуму, а до емоційної сфери;

надання переваг навчальним предметам, що сприяють розкриттю особистості (гуманітарні. курси, предмети естетичного циклу);

спрямованість на гуманізацію навчального процесу;

емоційне виховання як головна мета навчального процесу і розвитку особистості загалом.

Основними недоліками екзистенціалізму як педагогічної концепції вважають:

відрив особистості від суспільства та її надмірну індивідуалізацію;

протиставлення науки, суспільства і особистості;

недооцінку ролі справді наукових, теоретичних знань у формуванні особистості;

соціальну селекцію учнів шляхом тестування і навчання в різних типах шкіл або за різними програмами.

Неотомізм (від грецької - "новий" і латинського - Томас або Фома) - педагогічна течія релігійного спрямування, названа на честь відомого релігійного діяча католицької церкви XVI ст. Фоми Аквінського. Представниками неотомізму є Ж. Марітен, У. Каннингейм, У. Макгакен, М. Казотті.

Основна ідея неотомізму - духовне, божественне є найвищою реальністю. Усе інше - вторинне. Релігія - найвища сходинка пізнання навколишнього світу. Людина - це тимчасова (фізична) оболонка і безсмертна душа. Виховання повинно будуватися на пріоритетах духовного.

Дидактичні положення, на яких ґрунтується навчальний процес:

обов’язковий релігійний характер навчання;

програми, за якими навчаються в школі, повинні бути узгоджені з релігійними догмами;

пріоритет духовного виховання;

поєднання в навчальному процесі "істин віри" та "істин розуму" як спроба усунути суперечності між релігією і наукою;

керівна роль учителя;

учитель - представник церкви або віруюча людина;

дисципліна в навчальному процесі і обов’язковість вимог для всіх учнів без диференціації;

релігійна пропаганда в навчальному процесі на противагу державній;

методи, що використовуються, переважно забезпечують репродуктивну діяльність.

Основними недоліками неотомізму як педагогічної концепції вважають:

відрив особистості від соціальних проблем;

схоластичність набутих знань;

загострення суперечностей між наукою і релігією.

4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ НАВЧАННЯ.

Основні проблеми теорії навчання на сучасному етапі розвитку школи безпосередньо пов’язані із змінами в суспільстві та із завданнями, що стоять перед школою сьогодні.

1. Демократизація навчального процесу в школі спрямована на зміну характеру педагогічного спілкування вчителя і учня на всіх його рівнях з авторитарного на демократичний; запровадження ідей педагогіки співробітництва в практику організації навчального процесу та поступовий перехід до співробітництва як методології;

здійснення індивідуалізації навчального процесу, тобто "організація його із урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їх інтелектуального, фізичного і психічного розвитку"; диференціація навчання, що "передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання"; забезпечення максимального рівня розвитку кожної особистості і розкриття її потенціалу в навчальному процесі.

2. Гуманізація і гуманітаризація навчального процесу шляхом "зміцнення органічного зв’язку навчання... з витоками національної культури, досягненнями світової і вітчизняної думки, подолання розриву між культурою, наукою та освітою". Полягає в... "послідовному поєднанні інтересів учнів і вчителів і виявляється в довірі й диференційованому підході до школярів, що ґрунтується на врахуванні і розумінні їх індивідуальних особливостей, запитів і інтересів, поваги, честі і гідності".

3. Деідеологізація навчального процесу, яка спрямована на усунення впливу будь-яких партій у школі, але не заперечує її зв’язку із життям загалом і суспільством, зокрема.

4. Забезпечення політехнічного характеру навчання, тобто "... засвоєння наукових основ сучасного промислового і сільськогосподарського виробництва, усвідомлення соціальних та екологічних наслідків науково-технічного прогресу".

5. Створення національної школи. Зокрема у навчальному процесі це передбачає "... знання рідної мови, літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культури, усної народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України, її міжнародне становище, населення, природні умови і ресурси, економіку, науку і культуру, про культуру та побут інших народів, що проживають на території України, сучасні етнічні процеси".

6. Забезпечення справді органічного зв’язку навчального і виховного процесів раціональним використанням як їх змістового, так і організаційного компонентів.

Згадані завдання викладені в основних законодавчих документах про школу і передбачають реалізацію системи конкретних заходів щодо вдосконалення кожного компоненту навчального процесу:

принципів, змісту, методів та форм організації навчання, форм і прийомів контролю.

Основними дидактичними ідеями як напрямками пошуку в сучасній дидактиці є:

проблемність у навчанні (В. Оконь, І. ЯЛернер, М.І. Махмутов);

активізація пізнавальної діяльності (Т.І. Шамова, Л.П. Прессман, О.Я. Савченко, Є. Є. Соловйова, Н.М. Шахмаєва, Г.І. Щукіна, Н.Г. Морозова, Л.П. Аристова);

укрупнення дидактичних одиниць (Л.М. Ерднієв, Б.П. Ерднієв);

оптимізація навчального процесу, комплексний підхід до організації навчання (Ю.К. Бабанський);

розвивальне навчання (Л.В. Занков, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, А.З. Зак);

оптимальне сполучення індивідуальних і колективних форм учбової діяльності (Х.Й. Лійметс, Ї.М. Чередов, А.А. Кірсанов, В.П. Дяченко);

використання схем - опор (В.Ф. Шаталов, С.М. Лисенкова);

педагогіка співробітництва (Л.В. Занков, В.К. Дяченко, М.Д. Касьяненко, Б.І. Первін, А.В. Мудрик);

індивідуалізація та диференціація в навчанні (І.Е. Унт, Є.С. Рабунський, А.А. Бударний, А.А. Кірсанов, М. Анцибор);

випереджальне навчання (Ш.О. Амонашвілі, С.М. Лисенкова);

самостійна діяльність учнів у навчальному процесі (О.А. Нільсон, П. Ї. Підкасистий, А.П. Аристова, Б.П. Єсипов);

продуктивний характер дидактичного спілкування між учнями (А.В. Мудрик, Н.Ф. Дежнікова, Х.Й. Лійметс, Б.І. Первін);

програмоване навчання (Т.А. Ільїна, С.Г. Шаповаленко, Н.І. Ти-хонова, В.П. Беспалько);

мотивація учбової діяльності школярів (Т.І. Шамова, А.К. Маркова, А.К. Дусавицький, З. Ї. Васильєва);

вдосконалення методів навчання (А.М. Алексюк, Б.І. Коротяєв, І.Я. Лернер, М.М. Левіна, М. Ї. Махмутов, І.Т. Огородніков);

міжпредметні зв’язки та інтеграція навчальних предметів (І.Е. Унт, В.Н. Максимова, І.Д. Зверєв).

5. ЗВ’ЯЗОК ДИДАКТИКИ 3 ІНШИМИ НАУКАМИ І КОНКРЕТНИМИ МЕТОДИКАМИ.

Дидактика не існує автономно від інших наук. Вона тісно пов’язана з ними, збагачується завдяки їм і збагачує їх сама. Специфічним є зв’язок дидактики з філософією. Він має органічний характер і лежить в основі методології дидактики. Теорія навчання пов’язана також з психологією, анатомією і фізіологією, соціологією, математикою та іншими науками. Щодо дидактики умовно назвемо їх "суміжними".

На основі узагальнення змістового характеру зв’язку дидактики з іншими науками умовно можна виділити такі його форми:

дидактика використовує дані, добуті іншими науками (зокрема про характер провідної діяльності та механізм її формування на різних вікових етапах розвитку дитини);

бере на озброєння набутки інших наук (висновок відомого ортопеда А. Кона про те, що сколіоз у дитини має спадковий характер та багато ін.);

використовує методи інших наук щодо визначення ефективності навчального процесу (специфічний у цьому плані зв’язок із філософією, оскільки діалектичний метод лежить в основі вивчення будь-якого дидактичного явища);

вдається до "соціального замовлення" іншій науці (наприклад, розробка проблеми розвивального навчання в початковій школі лабораторією психолога Л.В. Занкова в 1957-1969 рр. і на основі її досліджень перехід початкової школи з чотирирічного на трирічний термін навчання).

Специфічний характер взаємозв’язку дидактики з конкретними методиками: з одного боку, теорія навчання - це джерело для розвитку методик окремих навчальних предметів, з другого - вона збагачується надбаннями конкретних методик, які можна узагальнити і рекомендувати для використання під час викладання інших навчальних предметів.

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.

Характеристики

Список файлов ВКР