113985 (591543), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

• володіння прийомами рефлексивного і активного слухання;

• уміння сприймати інформацію: ефективно слухати і спостерігати, адекватно розуміти вербальні і невербальні сигнали, розрізняти змішані і замасковані повідомлення, бачити невідповідність між вербальною і невербальною інформацією, без спотворень запам'ятовувати сказане;

• здатність критично оцінювати інформацію, враховуючи якість відповідей респондента, їх узгодженість, відповідність вербального і невербального контекстів;

• уміння правильно сформулювати і вчасно поставити питання, своєчасно знаходити і коректувати незрозумілі респонденту питання, бути гнучким в їх формулюваннях;

• уміння побачити і врахувати фактори, що викликають захисну реакцію респондента і перешкоджаючи його включеності в процес взаємодії;

• стресостійкість, здатність витримувати отримані великі об'єми інформації;

• уважність до ступеня стомлення і тривожності респондента [23].

У дидактичній практиці залежно від конкретних умов роботи можуть бути використані різні види бесід. Вони розкривають психолого-педагогічну природу спілкування між вчителем і вихованцем, тому знання характеру впливу бесіди на останнього важливе для розуміння і дидактичного потенціалу цього методу.

У навчальному процесі, з точки зору психології, використовується керована і некерована бесіда. В залежності від цілей і змісту бесіди міра керованості нею з боку вчителя може варіюватися. У повністю керованій бесіді він цілком контролює її зміст, керуючи відповідями дітей і утримуючи бесіду в рамках необхідної структури. У некерованій бесіді, навпаки, ініціатива повністю переходить до іншої сторони. Вчитель може спостерігати за дитиною у виборі теми обговорення, підтримуючи хід бесіди за допомогою прийомів активного слухання [23].

Вибір форми бесіди, її методичне оснащення визначається загальною дидактичною метою уроку чи навчальної ситуації, так і її конкретними задачами. Як ілюстрація наведемо два варіанти використання бесіди для вирішення різних за змістом проблем, що виникають в роботі вчителя.

1. Експериментальна бесіда для виявлення існуючих у дітей складних ситуацій і способів їх подолання.

Знання про виникаючі у школярів складні ситуації, а також того, як діти справляються з ними, допомагає педагогу встановити характер існуючих у дитини проблем, своєчасно надати допомогу в їх розв’язанні, організувати необхідну роботу. Тим часом, як відомо, трудність будь-якої ситуації визначається не стільки складністю її об'єктивних умов, скільки відношенням до цих умов самого суб'єкта. Тому виявлення у школярів складних ситуацій вимагає звернення в першу чергу до аналізу їх власних уявлень про виникаючі труднощі, що викликає необхідність проведення з дітьми спеціальної бесіди.

Основна частина бесіди, наступна за встановленням контакту з дитиною, може містити декілька етапів. Спочатку школяр дізнається від педагога про те, що в житті людей бувають різні ситуації, випадки, що викликають хвилювання, переживання і вимагають уміння вчасно зібратися, не розгубитися тощо. Проте приклади будь-яких складних ситуацій по можливості не наводяться, щоб уникнути впливу на подальші відповіді. Після цього дитині задаються питання про те, чи бувають в його житті складні ситуації і де відбуваються, в школі чи за її межами. На це, як правило, належить ствердна відповідь і розповідь про 1-3 ситуації, які дитина вважає для себе складними. Потім проводиться їх розбір, після чого бесіда прямує на з'ясування особливостей поведінки дітей в названих ними випадках. Педагог уточнює, чи намагалися вони подолати ці ситуації і що для цього робили. Характер одержуваних відповідей дозволяє судити про те, наскільки конструктивна поведінка дитини, чи є у неї навички саморегуляції поведінки і негативних емоційних полягань, чи використовує він які-небудь засоби саморегуляції (самонавіювання, самонаказ і інше).

Проте не всі школярі цього віку володіють достатньо високим рівнем рефлексії для докладного опису своїх переживань і поведінки у важких ситуаціях. Тому третій етап бесіди направлений на те, щоб полегшити дітям можливість розказати про себе. Школярам пропонується ряд ситуацій, які вимагають уміння керувати своєю поведінкою і здатні викликати труднощі (відповідь біля дошки перед класом, контрольна робота, спортивні змагання і ін.). При цьому треба встановити ступінь їх трудності для дитини і виявити особливості поведінки.

Крім питань, безпосередньо направлених на виявлення способів поведінки у складних ситуаціях, школяру пропонується дати пораду своєму другу, який зазнає труднощів. При цьому вибирається будь-яка ситуація заздалегідь названа самою дитиною, або будь-яка інша, по його бажанню Даючи відповідь, школяр може називати різні варіанти поведінки, демонструючи тим самим рівень інформованості про можливі способи дії в цій ситуації.

На завершальному етапі бесіди педагог виявляє джерела з яких діти беруть відомості про способи подолання складних ситуацій. Такими можуть виявитися однолітки, батьки або інші дорослі, книги, телепередачі. Деякі, досить ефективні, способи оволодіння складними життєвими ситуаціями діти здатні виробляти для себе самі.

Результати, одержані у ході подібної бесіди, показові у багатьох відношеннях. Перш за все вони дають можливість дізнатися від самої дитини про те, які труднощі існують в її житті. Звичайно, навряд чи можна вважати, що вони обмежуються тільки перерахованими школярем випадками, оскільки багато сторін життя ним ще не до кінця усвідомлюються. Однак, якщо у дитини дійсно є серйозна проблема, вона так чи інакше прозвучить в його розповіді про складні ситуації, а можливо стане центральним моментом всієї бесіди. Крім цього, у ряді випадків бесіда може мати певний психотерапевтичний ефект, особливо для тих дітей, які випробовують серйозні труднощі у саморегуляції поведінки в повсякденних ситуаціях. Результат бесіди дозволяє виявити таких дітей і організувати з ними спеціальну роботу.

2. «Дискусійний діалог» як один з прийомів роботи профорієнтації з учнями.

Виходячи з результатів масових опитувань школярів з метою визначення їх професійних намірів, учнів можна розділити в цьому плані на чотири категорії.

1. Школярі, які вже визначили майбутнє покликання і мають потребу в основному у тому, щоб вказати їм шляхи подальшого отримання освіти, навчальний заклад, у якому можна здобути дану спеціальність, перспективи роботи. Іноді необхідно підказати способи самовиховання, самоосвіти, підготовки себе до оволодіння в майбутньому даною професією.

2. Школярі, які не знають куди піти вчитися чи працювати, не мають конкретних життєвих професійних планів. Дана категорія учнів потребує в основному просвітницької роботи. Знайомство з різними професіями і спеціальностями допомагають їм визначити майбутнє. З даним контингентом учнів ефективним є застосування анкет на виявлення інтересів, результати яких можуть служити як „початковий поштовх” для наступного самовизначення, допомагаючи учням звузити коло вибору і зорієнтувати в багатогранності професій.

3. Школярі, що вибрали свою майбутню професію, але через які-небудь причини оволодіння даною професією або обмежено для них, або абсолютно неможливе. У даному випадку необхідна робота по переорієнтації.

4. Школярі, що вибрали відразу декілька професій часто протилежного характеру. Вони при визначенні свого професійного вибору орієнтуються лише на поради і думки оточуючих людей, не замислюючись ні про свої можливості, ні про достоїнства тієї або іншої професії. Через суперечність цих думок і порад професійне самовизначення таких школярів ускладнюється, тому саме вони найбільшою мірою потребують допомоги з боку педагога чи шкільного психолога. Основною метою роботи з ними стає не тільки вирішення протиріч, але і вироблення стійкого і цілеспрямованого професійного вибору. Найефективнішим засобом для цього служить індивідуальна бесіда з учнем, яку ми називаємо «дискусійним діалогом».

Цілі даної бесіди — актуалізація знань і уявлень школяра про перевагу кожної з професій, встановлення відповідності своїх здібностей і можливостей вимогам, які пред'являє професія до людини. На основі порівняння учень може визначити свій вибір.

Питання є основним елементом бесіди і головним засобом отримання потрібної інформації від учня. В психологічній бесіді, особливо у відносно вільних її варіантах, формулювання кожного питання є для вчителя своєрідною міні-задачею, успішне розв’язання якої можливе лише за умови врахування безлічі факторів і їх якнайтонших відтінків, складаючих цілісну ситуацію бесіди. Вони можуть стосуватися мотивів, знань, світоглядних уявлень, умінь, навичок учнів. Враховуючи всі ці особливості, вміння вчителя ставити питання при проведенні бесіди справедливо було би назвати особливим мистецтвом.

Запитання проникають в усі галузі людських відносин і діяльності. Особливо великою є роль запитань у процесі пізнавальної діяльності дитини. З першими запитаннями в її свідомості приходить і початок усвідомленого сприймання навколишньої дійсності. Одні запитання породжує саме життя, інші — ставлять люди. Мета таких запитань — організувати пізнавальну і трудову діяльність дитини, спрямувати цю діяльність у потрібне русло, підвести дитину до набуття певних знань. Таким є основне призначення системи запитань учителя.

Усе нове, невідоме, складне з чим стикається людина в своїй діяльності, постає в її свідомості спочатку в формі запитань типу «Що це?», «Хто це?», «Чому?», «Навіщо?» та інше. Вони стоять на початку розумової діяльності людини і є її складовою частиною.

Запитання є логічною формою вираження суперечності між пізнанням і засобами пізнавання. Все непізнане, невідоме виступає у формі питань або проблем. З розв'язанням одних питань і проблем збагачуються засоби пізнавання і одночасно розширюється сфера пізнавальної діяльності і, як наслідок, виникають нові питання і проблеми. Проте особливість запитань учителя полягає в тому, що вони виникають переважно на матеріалі готових знань, тобто вчитель дуже часто питає, про те що добре відоме і йому, і учневі.

Запитання вчителя вимагають відтворення відомостей, що потребують перевірки, закріплення і систематизації. Вони не тільки прокладають шлях знанню, що виникає, формується і не є завершеним, а й виступають як поштовх до виявлення знання, яке вже склалося. Рух запитань учителя можна було б уявити собі у такому вигляді: спочатку за їх допомогою з готових знань зводиться фундамент, на який спираються навчальні завдання, а потім вони ведуть до розв'язання цих завдань.

Для запитань учителя характерним є те, що в них міститься вимога відповіді або конкретної дії; вони звернені до учнів, які повинні або відповісти, або виконати якусь роботу; вони грунтуються на готових знаннях і особистісному досвіді учнів.

Отже, запитання вчителя — це така словесно-логічна форма, в якій міститься дидактична вимога-спонука до розв'язання певних навчальних завдань і проблем на основі даних досвіду, дослідження і раніше нагромаджених знань і до викладення вже набутих, готових знань з метою їх перевірки, закріплення і систематизації.

Окремо стоять запитання, які вчитель ставить на початку вивчення нової теми. Для учнів це ніби наукова проблема, яка вводить їх в галузь нових знань. Ці запитання не вимагають негайної відповіді, але на відміну від наукових проблем є початком не дослідження в справжньому розумінні цього слова, а вивчення того, що вже добре відоме в науці. Запитання — нова тема розкривається або в поясненні вчителя, або в процесі самостійної роботи учнів, якою керує вчитель. У цьому разі робота тільки з вигляду буде подібною до наукового дослідження, а постановка запитань тільки за формою нагадуватиме наукову проблему.

На уроці запитання вчителя виконують різну роль. На початку уроку вони є засобом мобілізації уваги учнів на розв'язання певних дидактичних завдань. Звичайно запитання типу «Що було задано на сьогодні?» є своєрідним сигналом до початку роботи й одночасно приводить в активний стан пам'ять і свідомість школярів. Запитання, звернені до пам'яті і свідомості учнів, вимагають від них роботи, задають тон і настрій цілому уроку. При переході від одного елементу уроку до іншого вони часто є тим містком, яким учитель веде учнів від старого «берега» — вивченого — до нового, тобто в саму глибінь нової теми. Так, раніш ніж перейти до викладу нового матеріалу, вчитель звичайно ставить запитання з вимогою відтворити відомі факти, відомості, вивчення яких буде продовжено або на основі; яких буде побудовано виклад нового матеріалу. Запитання тут є засобом зв'язку між набутими і новими знаннями.

Звичайно перші запитання вчителя спрямовано на перевірку й активізацію уваги учнів («Чи всі чули, що я сказав?», «Чи всі розпочали роботу?» тощо) і є спонуканням до виконання певної роботи. Дальші запитання містять у собі вимогу негайної конкретної дії: сказати, написати, довести, пояснити та інше.

Запитання, як правило, сприяють розвитку мови учнів. Характерно, наприклад, що у початкових класах діти на початку своєї відповіді дуже часто відтворюють запитання вчителя. Вимога включати це запитання зберігається у ряді випадків і у середніх класах. Це пояснюється тим, що запитання, сформульоване вчителем, виступає як зразок побудови мови і формування думки. На прикладі цих запитань учні опановують мистецтво правильно мислити і розмовляти. Глибоко продумана система постановки запитань привчає учнів швидше знаходити основні моменти у матеріалі, який вони вивчають.

Особливо великою є роль системи запитань учителя в розвитку мислення учнів. З усвідомлення запитання починається їх мислительна діяльність. Це можуть бути запитання під час опитування, викладу і закріплення нового матеріалу. Запитання містять у собі завдання на розуміння виучуваного матеріалу («Як це розуміти?», «Як правильно розв'язати цю задачу?» та ін.), підводять учнів до самостійних висновків.

Як правило, вміло поставлені вчителем запитання активізують мислення учнів, організують і стимулюють їх пізнавальну діяльність. За їх допомогою школярі краще пізнають різні явища і предмети навколишньої діяльності. Можна з певністю сказати, що запитання, яке оволоділо думкою учня, — перша сходинка до знання, бо призводить потім до засвоєння об'єктивних істин і закономірностей, прокладає шлях до нагромадження знань. У процесі набуття і закріплення знань учнями глибоко продумані і точно сформульовані запитання вчителя активізують їх увагу, викликають інтенсивну роботу думки, попереджаючи механічне запам'ятовування знань, бо вимагають свідомої їх переробки. Такі запитання допомагають формуванню в учнів особистісного ставлення до того, що вони засвоюють, і знання перетворюються у міцні переконання.

Система запитань учителя — важливий дидактичний засіб збудження активної діяльності учнів як колективу на уроці і керівництва нею. За їх допомогою вчитель стимулює той вид активності, який у школярів найбільш яскраво виражений. У той же час запитання є засобом ефективного зв'язку між різними сторонами діяльності учнів. Так, перш ніж щось розв'язати, зробити, відповісти, учень повинен чітко уявити, як йому діяти. До правильної відповіді або розв'язку його й приводять вміло поставлені вчителем запитання.

Характеристики

Список файлов ВКР