113325 (591279), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Вивчення форми в процесі образотворчої діяльності на заняттях з образотворчого мистецтва мало два етапи: 1) зображення умовно-плоских предметів у фронтальному положенні з передачею лише двох вимірів; 2) малювання умовно-плоских і об'ємних предметів у перспективі, тривимірному зображенні предметів на двовимірній площині.
Натурою для вивчення і малювання у фронтальному положенні були предмети, що близькі до плоских геометричних форм (квадрата, прямокутника, трикутника, кола, овалу та їхніх комбінацій). Наприклад: прапорці, вимпели, журнал, конверт, шахова дошка, портфель, декоративна тарілка, тенісна ракетка, слюсарні, музичні та інші інструменти (молоток, лучкова пилка, лобзик, лопата, ножиці, балалайка), а також предмети рослинного і тваринного світу (листя і гілки дерев, квіти, комахи).
У навколишньому житті є багато умовно-плоских предметів. З них учні вчилися вибирати такі, які відповідали б завданням навчання. Моделі за формою і кольором добиралися такі, які б підсилювали інтерес до малювання.
Практичні заняття з малювання умовно-плоских предметів, розміщених перед тими, хто малює, у фронтальному положенні, яке не вимагає передачі перспективи, допомагали їм більш правильно зрозуміти складний процес малювання з натури, засвоїти основи графічної грамоти (поняття про форму, пропорції, конструктивну будову, просторове положення предмета, колір та ін.); здобути знання, уміння й навички в зображенні плоских предметів.
У процесі навчання реалістичного зображення малюнка основними завданнями були розвиток сприймання натури та зображення її форми на площині графічними засобами за законами зорового сприйняття. Тому під час практичних занять з малювання особливу увагу ми звертали на правильне сприймання натури тими, хто малює, на розвиток їхньої спостережливості, виховання вміння аналізувати натуру.
У процесі сприймання натури головну роль відіграють органи зору тих, хто малює, тому завданням педагога було виховання в них уміння цілеспрямовано спостерігати: порівнювати між собою предмети, їхні частини, встановлювати між ними схожість і розбіжність, визначати форму, пропорції, конструктивну будову, просторові ознаки, виділяючи в них естетичний зміст.
У конструктивному малюванні з натури ми дотримувалися загальновизнаних умов для сприймання й аналізу зображуваного. Вміння «бачити» натуру на початковій стадії малювання вирішує успіх роботи, сприяє правильному мисленню про предмети (про їхню форму, пропорції, конструктивну будову, колір), уточнює та збагачує уявлення про навколишню дійсність. Малюнок з натури був основним видом зображення в оволодінні грамотою реалістичного зображення.
Малюнок безпосередньо з натури – це процес, при якому ми не тільки наочно бачимо предмет, спостерігаємо за ним, визначаємо його форму, пропорції, конструктивну будову, а й реалістично його зображуємо. Під час зображення предмета ті, хто малює, набувають умінь і навичок у розміщенні малюнка на певній площині, послідовності побудови малюнка, передаючи характерну форму, пропорції та просторове положення натури, оволодівають технічними прийомами роботи.
Отже, головним завданням малювання з натури було вміння бачити і зображувати об'єкти. При цьому уточнюється і збагачується активне сприймання явищ і предметів навколишньої дійсності, що сприяє розвитку мислення та пізнавальних здібностей тих, хто малює. Розглянемо, як відбувається процес побудови реалістичного малюнка. Малювання з натури починається з вивчення предмета, який потрібно малювати. Визначають призначення предмета, його форму, пропорції, положення в просторі, добирають способи його зображення на площині.
Вивчення комбінованої форми предмета зумовлене складною роботою органів сприймання, внаслідок якої в свідомості формується образ об'єкта, який ми сприймаємо. Тому таке велике значення має вміння «бачити» натуру. Безпосередньо після цілеспрямованого спостереження і вивчення натури розпочинають її зображення. Продумують композицію малюнка, намічають загальну форму натури. Після виконання начерку предмета уточнюють правильність зображення, порівнюючи його із натурою. Малюнок закінчують промальовуванням деталей та передачею кольору чи тону.
Малюнок є не тільки самостійним видом образотворчого мистецтва, але основою для живопису, гравюри, плаката, скульптури, декоративно-прикладного й інших мистецтв. За допомогою малюнка закріплюється перша думка майбутнього твору.
Для успішного оволодіння малюнком необхідним було практичне пізнання тих закономірностей, навчальних основ, на основі яких будується вивчення натури, її форм, пластики, пропорції і будівлі. Крім того, необхідно знання особливостей нашого зорового сприйняття. Без цього не можна зрозуміти, чому навколишні нас предмети в багатьох випадках представляються нам не такими, які вони в дійсності: рівнобіжні лінії здаються що сходяться, прямі кути сприймаються то гострими, то тупими, коло іноді виглядає як еліпс і т.д.
Перспектива не тільки пояснює згадані оптичні явища, але й озброює просторового зображення предметів, що малює прийомами, у всіх поворотах, положеннях, а також у різних ступенях далекості від що малює.
Малювання – це визначена система знань, засвоєння яких вимагає тривалого часу на основі спеціальних завдань і вправ. Учні на початку експерименту, як правило, захоплювалися копіюванням. Нічого поганого в цьому немає, головне, щоб копіювання з ілюстрацій, репродукцій не велося «на око», а зі знанням образотворчої грамоти, яку форму, пропорції, обсяг має той чи інший копійований предмет, фігура, орнамент.
Коли ви малюєте з натури, перед вами стоїть завдання передати обсяг предмету в просторі. Для цього будь-який дотик олівця до паперу повинен бути обґрунтовано розумінням будови форми, законів світлотіні, перспективи, анатомії. При регулярному занятті малюванням накопичується досвід, знання, уміння дивитися на натуру, ставити перед собою задачу і, удосконалюючи, рухатися вперед. Свідоме копіювання в процесі навчання малюнку відіграє велику роль. Гарний малюнок – будь то натюрморт, портрет, пейзаж і т.д. – служить необхідним і незамінним посібником для того, хто малює.
Копіювання робіт видатних художників завжди позитивно позначається на розумінні законів живопису і приносить велику користь тому, хто навчається малювати.
Будь-який предмет має три виміри: довжину, ширину і висоту. Під об’ємом варто розуміти його тривимірну величину, обмежену поверхнями, під формою – зовнішній вигляд, зовнішні обриси предмета. Образотворче мистецтво в основному має справу з об'ємною формою, тому в малюванні необхідно почувати її, підкоряти їй усі способи і прийоми виконання малюнка. Навіть при малюванні найпростіших фігур необхідно розвивати в собі почуття форми.
Для кращого розуміння форми в цілому, перш ніж приступити до малюнку, необхідно розглянути натуру з різних сторін. Малюючи, наприклад, куб, не можна зображувати видимі його сторони без врахування сторін, схованих від огляду. Не уявляючи їх, неможливо намалювати правильно куб. Без відчуття усієї форми в цілому зображувані предмети будуть здаватися однобічними.
Під конструкцією, чи будовою предмету, варто мати на увазі взаємне розташування і зв'язок його частин. Поняття конструкції властиво всім існуючим предметам, створеним природою чи руками людини, починаючи з найпростіших предметів побуту і закінчуючи складними формами органічного світу. Художник не повинен бачити навколишню дійсність тільки у випадковому світлотіньовому стані. Йому необхідно вміти знаходити закономірність у будові предметів. Ця здатність розвивається поступово в процесі малювання з натури. Вивчення геометричних тіл і предметів, близьких до них за своєю формою, а потім і предметів, більш складних по своїй будові, зобов'язує учнів художніх шкіл більш свідомо відноситися до малювання, виявляти характер конструкції і призначення зображуваної натури.
Лінія, чи риска, проведена на листі, є одним з основних елементів малюнку. У залежності від призначення вона може мати різний характер. Вона може бути плоскою, одноманітною, власне кажучи нічого не виражаючою. У такому вигляді вона має допоміжне призначення (розмітка на листку малюнка, начерк, позначення пропорцій).
Починаючі художники, не розуміючи, що лінія в малюнку є підсумок складної роботи над формою, звичайно прибігають до плоскої, умовної й одноманітної лінії. Така лінія з однаковою байдужністю окреслює краї предметів, не передаючи ні форми, ні світла, ні простору. Початківці найчастіше звертають увагу насамперед на зовнішні обриси предмета, намагаючись механічно скопіювати його, щоб потім заповнити контур випадковими плямами світла і тіні. Але в площинної лінії в мистецтві є своє призначення. Вона застосовується в декоративно-художніх роботах, у стінних розписах, мозаїках, вітражах, станковій і книжковій графіці, плакаті – у всіх зображеннях площинного характеру, де зображення погоджується з визначеною площиною стіни, скла, стелі, папера і т.д. Тут ця лінія дає можливість узагальнено передати зображення.
Глибоке розходження між площинною і просторовою лініями необхідно засвоїти із самого початку для того, щоб надалі не вийшло змішання цих різних елементів малюнка.
Для поняття пропорції учням пропонувалося виконати наступну вправу: візьміть будь-яку книгу, покладіть її на стіл і подивитеся на неї зверху. Книга буде виглядати як прямокутник без будь-яких перекручувань. Намалювати такий прямокутник нескладно. Варто тільки визначити, у якому напрямку підуть краї книги і наскільки довжина книги більша ширини.
Тепер сядьте на відстані приблизно 50 см. від книги. Погляд на неї спрямований по дотичній, один кут книги знаходиться ближче, сторони від нього розходяться вліво і вправо під деяким кутом.
Намалюємо краї книги. Потім відзначимо на око розмір ширини і довжини книги і намалюємо два її далеких кути. Якщо уважно придивитися, то можна помітити, що підкоряючись законам перспективи далекі сторони мало-мало менше ближніх. Віддаляючись у глиб простору рівнобіжні лінії як би зближаються. Так їх і треба малювати.
Глибину простору в малюнку потрібно увесь час відчувати за допомогою сили дотику олівця до папера. Ближній до нас кут малюємо більш енергійним штрихом, а в міру видалення всередину штрих робимо легше.
Якщо ми піднімемо книгу до рівня очей, то побачимо, що всі сторони книги злилися в одну лінію.
Якщо піднімемо книгу вище рівня око, то далекий кут буде нижче ближнього.
При малюванні потрібно стежити за співвідношенням розмірів. Що, наприклад, більша: висота чи ширина тієї чи іншої частини, - і на скільки.
Зіставлення розмірів, чи, як ще говорять, визначення пропорцій – одне з найважливіших дій того, хто малює. Завдання полягає в тому, щоб правильно визначити відносини розмірів. Питання про відносини в образотворчому мистецтві дуже важливий, тому що художник постійно з ними зустрічається – відносини розмірів, тональні, колірні і т.д.
Зображуючи натюрморт, пейзаж чи жанрову композицію, важливо показати ту колірну напругу, якою характеризується натура. Не можна, наприклад, правдиво написати пейзаж у момент палаючого заходу, користуючись блідою гамою фарб, чи передати сцену при розсіяному освітленні за допомогою щільних і насичених кольорів.
Якщо ми хочемо вірогідно зобразити кольори предметів в натюрморті при вечірньому чи штучному освітленні, їх потрібно писати насиченими і щільними кольорами. Перебільшена напруженість колірних відносин приводить до того, що фарба залишається просто фарбою, не перевтілюючи в матеріал видимого предмету, не передаючи стан. Така робота не притягує і не хвилює.
При сильному сонячному забарвленні кольори вибілюють, розходження між ними слабшає, стирається, і це повинен побачити і використовувати художник для досягнення правдивості і виразності зображення. Щирий, емоційно значимий колорит створюється в тому випадку, якщо художник передає кольоровість натури у визначених умовах освітлення і стану атмосфери і підкоряє все це образній задачі.
Чималу роль у створенні емоційно сильного і природного колірного ладу грає закономірне чергування теплих і холодних відтінків. Протиставлення теплих і холодних відтінків на світлі й у тіні є одним з важливих якостей реалістичного живопису. Теплими називаються всі колірні відтінки, що наближаються до червоним і жовтим (асоціюються з теплом, вогнем). Холодні відтінки тяжіють до зелених, синіх, фіолетових і зв'язані з відчуттям холоду.
Будь-який колір може бути і теплим і холодним, у залежності від того, до чого ближче його відтінок: до червоно-жовтогарячого чи синьо-зеленого кольору. У природі часто буває, що світло (те, що освітлено) холодне, а тіні теплі, і навпаки. У кімнаті звернені до вікна сторони предметів завжди висвітлюються холодним світлом. Тіньові сторони отримують більш теплий відтінок, відбитий від стін і стелі. Під відкритим небом предмети висвітлюються теплим сонячним світлом, а тіні відбивають холодні відтінки синього неба.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
