112147 (591043), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Та найгучніший голос | у соловейка...||| Серед свіжого листя кущів | затаївся цей невтомний співець || і чути його чистий голос далеко – далеко... |||
Перше речення недовге, проте в ньому два головних слова, які виражають основний зміст думки : перше підкреслюється малою паузою, друге - зупинкою на крапці. Наступне речення складне : у першому простому група лексем, що стоїть на початку, має одне головне слово,,а наступна - два, бо вони обоє дуже важливі для вираження думки. У дальшому простому реченні перше головне слово одне, а друге спароване. Отже, головних слів у реченні може бути два – три при цьому деякі з них спароване. Усі ці знання поповнюються, закріплюються в наступних класах, і навички зміцняться [11-16].
Певна річ, для того, щоб дати учням ґрунтовні знання, виробити правильні уміння і навички по визначенню логічно наголошених слів та правильному їх інтонуванні, вчителю потрібні значно глибші знання про значення, особливості логічних наголосів, емоційну функцію наголошених слів.
Мелодика є одним з основних засобів відтворення логіко-емоційного змісту тексту під час читання. Якщо паузи вказують на зупинки, зумовлені змістом, а логічні наголоси - безпосередньо на зміст і почуття, то мелодика їх відтворює.
Учителі молодших класів, яким доводиться багато читати та розповідати, мають добре володіти цим засобом виразності, вміти його правильно використовувати практично, щоб навчити своїх учнів. х Мелодика – це певні зміни голосу у тривалості, силі і висоті його звучання відповідно до зовнішнього і внутрішнього змісту текстуальної чи спонтанної мови.
У мовних тактах найвиразніше мелодичні зміни позначаються на логічних наголосах. Кожен з них у фразі має свій логічний наголос -головне щодо змісту слова. Мелодика ж наділяє це слово найрізноманітнішими відтінками наших почуттів : звеличенням чи приниженням, схваленням чи засудженням, любов'ю чи ненавистю, повагою чи зневагою тощо. Таким чином, кожен мовний такт - це окремий мелодично оформлений малюнок. І чим більше у фразі таких малюнків, тим багатша і складніша мелодика. А звідси й правило: щоб не помилитися у визначенні загальної мелодики фрази, яка складається з кількох мовних тактів, слід встановити її в кожному мовному такті зокрема, але єдності з загальним тоном, зовнішнім і внутрішнім змістом фрази.
Усі мелодичні зміни основного тону, що сприймається на слух, передаємо відносними поняттями: підвищено (позначається стрілочкою спрямованою вверх над логічно виділеним словом ( ) ) ;
пониження ( позначається стрілочкою, спрямованою вниз над логічно виділеним словом ( ) ) і монотон, (однотон ) (позначається стрілочкою в горизонтальному положенні над логічно виділеним словом ( )). Наприклад:
Н
а дитячому майданчику гралися двоє хлопчиків і дівчинка.
(В. Нестайко)
к правило, злам основного тону на певний інтервал підвищення чи пониження припадає, на наголошені склади логічно виділених слів. Такі мелодичні зміни називаються головними. Мелодичні зміни, що припадають на наголошені склади інших, ненаголошених слів у мовному такті, називаються другорядними. Без головного мелодичного зламу ці зміни змісту певної смислове – мовної одиниці не відтворюють. Усякий мовець по - своєму використовує мелодичні зміни. Все залежить від його стану, настрою, волі, почуттів. Звичайна людина не надає таким змінам свого тону ніякого значення в процесі мовлення. Вони виникають самі по собі залежно від мети виголошення. А тому часто доводиться чути бідні, непереконливі висловлювання. Інша річ, коли це стосується читця. Мелодичні зміни він завжди використовує як засіб виразності, переконливості, емоційності [ 55 ].
Потрібно вчити дітей мелодиці мовлення. Особливо важливо звернути увагу на мелодику під час читання віршів. Розвиток думки потребує підвищення голосу, закінчення її – пониження. Крапка вказує на завершеність думки, вимагає паузи.
Навчати мелодики мовлення найкраще на невеликих віршах, які учні легко вивчають на пам'ять. Читати їх можна хором, групами, індивідуально:
В еселий дощ, ||
Д ощ полив, і день такий полив'яний. || Струшується сад, | як парасолька |
В се блищить, | і люди, як нові. ||Мокрі ниви || і порожній шлях... |||
Лиш дідок старесенький, | кропив'яний| Ген корів розсипана квасолька|
Блискавки визбирує в траві. ||Доганяє хмари у полях ||
(Л. Костенко)
Потрібно звернути увагу, що мелодичне пониження свідчить про
довершеність, закінченість думки.
– Ти не просто хороший хлопчик. || Ти справжній молодець. ||
Усяке мелодичне підвищення свідчить про розвиток думки:
– Ну, ви тут готові? | А то я вже лечу. ||
Рівна, монотонна мелодика характеризує незакінчену або перервану думку, що потребує або розвитку, або завершення в наступних мовних тактах:
У одній хатині, | що край стояла, к полю, | жила удова. ||
У нашому мовленні є ще й постійні, відносно сталі фразові мелодики. В них і вкладається все багатство мелодичних змін. Ці мелодики нормативних інтонацій та інтонаційних форм (розповідної, питальної, спонукально-окличної, протиставлення, заперечення тощо).
Розповідними інтонаціями першокласники володіють цілком достатньо; ознайомлення з іншими видами перша читанка пропонує починати з читальної інтонації. ?
Відомо, що будь-яке поняття легше усвідомлюється учнями у зіставленні його з іншими. Тому доцільне читання тих самих речень спочатку розповідною, а потім питальною інтонацією. Оклична інтонація залежно від змісту й настрою може мати різноманітні відтінки. Підручник пропонує починати з найлегшого для першокласників - з інтонації переляку. Коли діти навчаться досить правильно інтонувати ці речення, слід проводити спеціальні вправи. Наприклад:
Починати речення з розповідною, питальною та окличною інтонаціями; пояснити яка інтонація кожному з речень буде найбільш відповідною:
а) Сонце дивиться на нас.
б) Сніг затримали щитами... їди, Михайлику, із нами!
в)Е-е, то він, голубчик, не сам був?
Школярі мають уміти відтворювати інтонації перелічення, протиставлення. Потрібно пояснити як слід читати речення, у яких є перелічення чи протиставлення. Якщо у реченні є перелічення, то кожний з однорідних членів слід вимовляти з притиском і трьох підвищеним голосом, як головні слова; після кожного робити паузу середньої тривалості: Хотілось йому прикласти свій хист ||, свій розум | до чогось великого, || потрібного та корисного людям. |||
Якщо ж у фразі є протиставлення, то частини речення, що протиставляються, відтіняти голосом різного забарвлення (схвалення-осуд, радість-сум і под.); в обох частинах виділяємо головні слова, що виражають основний смисл протиставлення; між частинами робимо глибоку паузу: Люди мучились, || як в пеклі, ||| пан втішався, || як у раї.
Подібну роботу слід проводити і надалі, поглиблюючи знання учнів про мелодику мовлення.
Одним з дійових засобів, що допомагають дітям перебороти такі вади, як мляве або занадто швидке читання, є постійна увага до темпу, якого слід дотримуватись, щоб правильно відтворити зображене письменником. Темп мовлення є інтонаційним засобом виразності. Вибір темпу визначається в основному змістом, призначенням, задумом висловлювання, а також жанром твору.
У 2 класі слід розширити знання дітей про темп як про одну із важливих комунікативних якостей мовлення, сформувати вміння слухати зміни в темпі, пояснювати їх. Ураховуючи пізнавальні можливості й підготовку школярів, вчитель має сам намітити, на якому творі дати перше пояснення, на яких провадити вправи на вироблення в учнів умінь читати різними темпами.
Звичайно, весь твір, хоч би й невеликий, в одному темпі читається рідко. Тому для перших вправ потрібно брати коротенькі твори або уривки з більших, витримані в одному настрої. У залежності від змісту різні твори слід читати з відповідною швидкістю, тобто у певному темпі; він буває повільний, середній та швидкий. Найчастіше твори читаються у середньому темпі; ті місця, де автор розповідає про подію, що розвивається швидко, або про глибокі переживання дійових осіб, читаються в пришвидшеному темпі, коли хочемо щось підкреслити, зосередити на ньому увагу слухачів, або читаємо про подію, яка розвивається повільно чи неквапливу дію героя, то уповільнюється темп (40-50 слів на хвилину).
Про зміни темпу під час читання одного твору учні дізнаються наприкінці року в 2 класі. Вчитель наводить приклад твору, в якому змінюється темп читання. Він (темп) допомагає передати швидкість подій, що відбуваються, підкреслити гостроту, небезпеку моменту, а може й уповільнюватися, коли, наприклад, потрібно передати унікальність подій, одноманітність [65].
Набуті знання про темп читання постійно поповнюються в наступних класах.
Правильне використання інтонаційних особливостей мови доповнюються вдалим промовистим жестикулюванням, мімікою, позою під час читання. Це допомагає передати і настрій, і ставлення до читаного, й оцінку подій та характерів. Потрібно пояснити дітям, що виразно читати з застиглим обличчям неможливо. Говорячи, люди завжди супроводжують свої висловлювання відповідними рухами, змінами виразу обличчя. Головним показником почуття читця чи мовця є вираз обличчя. В його рисах відображаються почуття душі.
Міміка допомагає нам краще зрозуміти співрозмовника, розібратися, що він відчуває. Так, підняті брови, широко розкриті очі, опущені вниз кінчики губ, привідкритий рот є свідченням з здивованості; сум відображають зведені брови, злегка опущені кутики губ.
Для кожного важливо вміти «розшифровувати», «зрозуміти» міміку співрозмовника.
Щоб міміка була виразною, систематично слід промовляти перед дзеркалом кілька різноманітних по емоційності (сумні, веселі, смішні, трагічні) фрази. Слідкувати за тим, як змінюється міміка і чи передає вона відповідну емоцію.
Багато може сказати і жестикуляція співрозмовника.
Ми навіть і не уявляємо, скільки різноманітних жестів використовує людина про спілкуванні, як часто супроводжує ними своє мовлення. Ось що дивно. Мовленню вчать з дитинства, а жести засвоюються природним шляхом, і хоча ніхто наперед не пояснює їх значення, співрозмовники правильно розуміють і використовують їх. Напевно, пояснюється це тим, що жест використовується частіше не сам по собі, а супроводжує слово, іноді уточнює його. Жест не лише уточнює думку, оживляє її, айв поєднанні зі словами посилює її емоційне звучання, сприяє кращому сприйняттю висловленого. Та жестами слід користуватися обережно, вони повинні відповідати суті висловленої думки.
Під час читання рухи теж мають бути природними, помірними, суворо підпорядковуватись потребам виразності, щоб не відволікати уваги слухачів своєю надмірністю чи непродуманістю. Наприклад, під час читання рядків з вірша П. Амбросій «Мороз» :
Гей Морозе не лютуй
Та капусти нам не псуй! -
читець суворим виразом обличчя погрожує морозові пальцем. Вимовляючи з вірша Т. Масенка «Грудень» рядок «... застеляє світ сніжком», з виразом лагідності й замилування поведе перед собою долонями, повернутими вниз.
Поза під час читання має бути природна, красива, ненапружена, без суєтності. Правильне, невіддільне від усього складу думок і почуттів читця положення тіла тримає увагу слухачів, підсилює їх до слухання.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
