112147 (591043), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

ї–ю–є–я–ю–ї–я–є (вдих); є–я–ї–ю–я–є–ю–ї (вдих);

я–ї–ю–є–ї–ю–я–є ( вдих);ю–ї–є–я–ї–є–ю (вдих).

3.За такою ж схемою вимовляйте сполучення голосних з йотованими:

і–ї, і–є, і–ю, і–йо, і–я (вдих); и–ї, и–є, и–ю, и–йо, и–я (вдих);

е–ї, е–є, е–ю, е–йо, е–я (вдих); у–ї, у–є, у–ю, у–йо, у–я (вдих);

о–ї, о–є, о–ю, о–йо, о–я, (вдих); а–ї, а–є, а–ю, а–йо, а–я (вдих).

1. Вимовляйте, чергуючи дзвінкі й глухі приголосні б – п; в – ф; г – к; г – х ; д – т; дж –ч; дз – ц; ж – ш; з–с(5-6 разів).

2. Запишіть фонетичною транскрипцією:

А) Вересень. Стежка до школи.

Дзвонить веселий дзвінок.

(М. Сингаївський)

Б) Небо вигнутим.дзеркалом,

Зорі тонко подзенькують.

«Дзінь – дінь», – дзвінко

подзенькують,

Мов на люстрі кришталь.

(Б. Олійник)

Кожен текст прочитайте кілька разів, вслухаючись у вимову слів з африкатами [дж], [дз], [дз’].

6. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Вимовляйте їх.

Дотримуйтесь нормативної артикуляції звука [ч].

Щастя, щезати, щиголь, щирий, що, щока, щось, щука, щученя, щучка.

Можна рекомендувати читати скоромовки, прислів'я, приказки, лічилки. Читати спочатку по складах, потім повністю. Темп повільний з поступовим переходом за кількістю разів вимови до швидкого. Вимова – мовчки, пошепки і, нарешті, вголос.

Ще більше значення, ніж дикція, в техніці мовлення має орфоепія [від гр. ortos -рівний, правильний і epos – слово, мова].

Тобто система загально прийнятих правил, що визначають єдино правильно літературну вимову.

Якщо дикція – це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія – правильна вимова цих звуків «в певних фонетичних умовах, у певних сполученнях з іншими звуками, а також у певних граматичних формах, в окремих словах і групах слів».

Для того, щоб своєю мовою естетично впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції. Необхідно ще й правильність вимови окремих слів. Можна якісно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає.

Сучасні норми української орфоепії – це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимови полтавське – київських говорів.

Орфоепія передбачає також знання того, як поводять себе звуки в певних позиціях: голосні – в наголошеному чи ненаголошеному складі, приголосні – в кінці слова чи складу, у сусідстві один з одним. Так, в українській літературній мові голосний [о] в ненаголошеній позиції вимовляється чітко. Неприпустима вимова ненаголошеного [о] наближено до [а] чи [у] в словах, у яких цей звук стоїть перед складом з наголошеним [у] або іншим голосним, як – от : [гулубка], [зузул’а], [курова].

Звук [в] вимовляється як двогубний (інакше – губно – губний) щілинний сонорний приголосний лише перед голосним, як – от : [ Васил' ], [волога], [ веч’ір], [ виг’ін].

В усіх інших позиціях він чергується з нескладовим [у] (фонетичною транскрипцією [у]). Таких позицій є три :

1. на початку слова перед дудь – яким приголосним – [ узут': а] – взуття;

2. всередині слова після голосних перед приголосними – [заутра] – завтра;

3. у кінці слова після голосного перед паузою – [знау] – знав.

Відмінну рису фонетичної системи української мови становить наявність твердого [р] у кінці слова і в кінці складу, як-от : [цар], [кобзар], [секретар]. Лише власна назва Горький вимовляється з м'яким [р’].

Вимова дзвінких перед глухими :

1.В українській мові не піддаються оглушенню дзвінкі перед глухими, крім слів легко, вогко, кігті, нігті, дігтяр, у яких звук [г] знеголошується : [лехко], [вохко], [ к’іхт’і ], [ н’іхт’і], [ д’іхт’ар].

2.Не втрачає дзвінкості також кінцевий дзвінкий префікс без -, через -, перед -, якщо вони стоять перед подальшими глухими, їх прийнято вимовляти : [без]хутрий, [ через]полосщя, [перед]покій.

3.У словах з префіксами з- та роз - звук [з] перед глухими переходить у відповідний глухий [ с ] : пишеться зціплення, вимовляється [с’ц'іплен’:а]. Правописом зміна префікса з - на с - передбачається лише в словах, у яких він стоїть перед к, п, т, х, ф : сказати, списати, схопити.

Для вироблення орфоепічних навичок можна використовувати такі вправи :

1.Вивчіть скоромовку Л. Біленької. Повторіть її кілька разів, чітко промовляйте кожне слово.

Поливала сливу злива – не боялась злива слива.

1. При поєднанні голосного з наступним нескладовим [у] створюються своєрідні звуки, які називають дифтонгами, тобто двоголосими, один з яких складотворчий (він утворює склад), а другий нескладовий (склад не утворює). Це дифтонги : [ау], [оу], [еу],[уу], [иу], [іу], наприклад, у словах: [дау] – дав, [доуго] – довго, [буу] – був, [леу] – лев, [лиу] – лив, [ с’іу ] – сів.

Перевірте себе, наскільки чітко вимовляєте ви ці дифтонги: кілька разів вимовляйте кожен з них окремі і в складі слів.

3.Перепишіть текст, зробіть інтонаційну партитуру. Кілька разів прочитайте текст, вслухайтесь у вимову кожного слова : чи помітили ви порушення орфоепічних норм української мови?

Співці, не вгадуйте, ви, вчені, не шукайте,

Хто був той цар і як йому наймення:

З його могили утворила доля

Народу пам'ятник – хай згине цар!

(Л. Українка)

4.Промовляючи слова, слідкуйте за вимовою кінцевих префіксів. Вправу повторіть кілька разів.

Переджнивна, передсвяткові дні, безсумнівно, безсрібник,

черезсмужжя, черезплічник.

5. У яких словах вимова і написання збігаються, а в яких такого збігу немає?

Збудувати, зцідити, зсушити, змити, зсередини, спертись, сфабрикувати, безземелля, розхитати, безпідставно.

Потрібно постійно працювати над правильністю і чистотою вимови, свідомо ставитись до своєї мови.

Мистецтво виразного читання вимагає від виконавця уміння досконало володіти мовним апаратом, знати особливості інтонації. Адже мовленню кожної людини властива « своя» мелодія голосу, відповідна тональність, звукове забарвлення. Проте, потрібно покладатися не лише на природні дані голосу, а й працювати над його вдосконаленням, над постановкою голосу.

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ ПІД ЧАС ЧИТАННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ

2.1 Основні засоби логіко-емоційної виразності, їх значення для читання в початковій школі

Розгляд логіко – емоційної виразності доцільно почати розмовою про саму суть мистецтва взагалі і мистецтва слова зокрема.

Діяльність мистецтва заснована на тому, що людина, сприймаючи слухом чи зором вираження почуття іншої людини, здатна перейматися тим самим почуттям...

Мовлення охоплює процес безпосередньої дії мови як усної, так і писемної.

Треба розуміти, що під поняттям «засоби логіко – емоційної виразності читання» сукупність органічно пов'язаних між собою компонентів виразності без осмислення і врахування яких, неможливо передати логічного та емоційного (внутрішнього, психологічного) змісту мовлення. До таких компонентів належать:

1. Паузи ( синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані, фізіологічні).

2. Змістова та емоційна функція логічно наголошених слів.

3. Мелодика та її основні ходи (зміни ).

4. Видозміни темпу читання.

5. Невербальні засоби виразності ( поза, жести, міміка ) [2;5;510;31].

Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражене і так само сприйняте слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мови (системи її звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, режиму й голосового тембру).

Потреба систематичної роботи над інтонацією в початкових класах викликана тим, що дедалі ускладнюється і розширюється сфера мовної практики школярів (складаються усні та зв'язні тексти, різні за типом і стилем мовлення).

Якщо учні не вміють чути (відчувати) і відтворювати інтонацію у зовнішньому та внутрішньому мовленні, це негативно позначається на всіх видах роботи, що виконуються на уроках мови та читання.

Важливу роль і процесі мовлення відіграє інтонація. Вона набуває, насамперед, виняткового значення у передачі змісту висловлювання, його найтонших відтінків, є своєрідним засобом трансформації смислових взаємозв'язків мовних елементів в межах розповіді, розкриває суб'єктивне ставлення мовця до предмета висловлюваної думки, до співрозмовника, до фактів навколишньої дійсності.

Стилістична специфіка комунікацій передається насамперед в інтонації: відповідь учнів на уроці, наприклад, інтонаційно відмінна від спілкування з однокласниками на перерві.

Для кожного функціонального стилю характерне певне інтонаційне оформлення.

Вчені неодноразово підкреслювали думку про те, що інтонація – один з найважливіших компонентів висловлювання, без інтонації усного мовлення не буває, без неї не можна вимовити слово, будь – яке написане речення навіть ізольовану фонему.

Складові частини інтонації, які сприяють оформленню смислу висловлювання та його емоційно – вольових відтінків, – пауза, темп, мелодика, логічні наголоси. Оволодіти цими засобами інтонації складно, але необхідно. Вміти чітко, виразно висловлювати свою думку – це також і вміти чітко мислити.

Паузи – це один з найважливіших елементів інтонації. Паузи – це не нулі в усній мові, а своєрідні комунікативні одиниці, що несуть відповідне навантаження: членують мовний потік на синтаксичні відрізки, речення, словосполучення, слова.

Паузами називаємо зупинки між мовними тактами, окремими словами відповідно до змісту тексту, до почуттів, виражених у ньому, та до закладеної в нього ідеї. Прийнято поділяти паузи на синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані та фізіологічні.

До категорії логічних пауз у теоретичній літературі відносять паузи, які членують мову за допомогою інтонації (інтонаційна роль членування), а в певних випадках і ті, що членують мову за допомогою розділових знаків (синтаксична роль членування ). Для читця професіонала такий поділ логічної паузи не має практичного значення. Він читає твори напам'ять і спирається при цьому на логіку, а не на розділові знаки. А от учні читають в основному з тексту, і розділові знаки допомагають їм розкрити зміст фрази і водночас є засобом навчання виразного читання. Тому й доцільно розглядати логічну паузу в двох функціональних аспектах: суто логічному і синтаксичному. Ті паузи, які не лише спираються на зміст, а й збігаються з розділовими знаками, доцільно називати синтаксичними, а логічними - лише ті, що не збігаються з розділовими знаками. Для того, щоб учитель зміг успішно навчати учнів виразному читанню, практично користуватись паузами, йому необхідно самому зрозуміти сутність і значення пауз.

Робота над текстовим твором вимагає з особливою увагою ставитись до синтаксичної структури мови автора, добре усвідомлювати значення кожного розділового знака.

Крапка, знак питання, знак оклику завжди відповідають паузам, оскільки відділяють одне від одного висловлювання із закінченим змістом. Інші розділові знаки теж відповідають обов'язковій паузі.

На розділовий знак – кома треба найбільше зважати. Вона, як і інші розділові знаки, здебільшого збігається з паузою.

Але трапляється й так, що за правилами пунктуації кома ставиться, а паузи у цьому місті н слід. Це буває в таких випадках :

1. Перед звертанням, якщ о воно стоїть у середі або в кінці речення :

Розкажіть мені (,) бабусю, казку.

1 Коли кома взята у дужки, це означає, що вона втратила синтаксичну роль Отже, паузи робити не слід

2.Після вигуків, якщо вони тісно пов'язані з наступним звертанням: Ой (, )у лузі червона калина.

3. Перед вставними словами і після них, а також після однакових слів у тому разі, коли вони пов'язані з усім реченням і мають характер вставних:

Думає (, ) як закінчити свій танець.

4.Перед короткими порівняльними зворотами, в основному такими, що складаються з одного слова, зі сполучниками мов, як, ніби :

Хитра (,) як лисиця.

5.При жвавому темпі перед підрядними реченнями та дієприслівниковими зворотами, якщо вони за змістом тісно пов'язані з тим словом, яке стоїть перед комою : Розкажіть (, ) як за горою сонечко сідає.

6.Між двома словами, що повторюються:

Падай (,) падай, дощику...

7.Після сполучників і, та, якщо вони стоять перед дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами :

Діти прийшли до замку (, ) і, прослухавши коментарі екскурсовода, почали розглядати експонати.

Наведені приклади не вичерпують усіх випадків, коли на місці розділового знака паузу не робимо, але вже з них можна побачити, що синтаксичний аспект виразності не завжди передає смисл тексту. Логічна пауза – це зупинка, завжди зумовлена думкою, змістом.

Характеристики

Список файлов ВКР