Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Державне регулювання інноваційного ринку (в рамках максимальної гармонізації законодавства України до міжнародних стандартів, прийнятих в розвинутих країнах світу) передбачає: пільгове оподаткування і кредитування інноваційної діяльності, що і зобов’язаний зробити законодавець.

Якщо проаналізувати перелік позитивних тенденцій, то вони з'явилися не завдяки виваженій державній політиці по підтримці і розвитку інноваційних процесів, а завдяки саморегулюючим ринковим механізмам. Держава у даному процесі не займає провідних позицій. Саме відсутність тісної ефективної кооперації державних органів з наукою, бізнес-освітою та ринковими структурами не лише не дозволяє розв'язувати існуючі проблеми, а й сприяє породженню нових проблем, що ще більше ускладнює ситуацію з забезпеченням розвитку інноваційних процесів в Україні.

Проблеми, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні [29]:

• відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;

• відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;

• державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, інтегралу її реалізації, послідовної на виваженої зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

• відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери:

• пріоритети інноваційного розвитку проголошені cуто формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані;

• неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки;

• державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим принципом;

• нескоординованість дій суб'єктів інноваційної діяльності;

• недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок:

• незважаючи на деякі успіхи в стабілізації макроекономічних показників, не вдається домогтися відчутних результатів в створенні сприятливих умов для інноваційної діяльності вітчизняних виробників, що зокрема відбивається на показниках експорту інноваційної продукції;

• інноваційна сфера нашої країни і досі не стала по-справжньому привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів. Значною мірою такий результат пов'язаний з обмеженими можливостями держави в спрямуванні фінансових потоків в інноваційний розвиток економіки і недостатнім державним стимулюванням інноваційної діяльності;

• в Україні не завершились процеси перерозподілу власності;

• недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;

• незважаючи на те, що базове законодавство, необхідне для формування в Україні розвиненого ринку інноваційної продукції, вже значною мірою створено, його практичне використання стримується вкрай недостатньою інфраструктурою, нерозвиненістю системи захисту інтелектуальної власності;

• повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції;

• спроби здійснення галузевих «технологічних стрибків» за умов збереження загальної несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки, що обертаються втратами інших секторів економіки. Продукція високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через великий технологічний відрив і відсутність мотивації до її використання, що суттєво знижує синергетичний ефект інновацій, відтак, ефективність таких «точок зростання» нівелюється в суспільному масштабі.

З огляду на існування поряд з проблемами, які можна розглядами по-різному, – і як позитив і як негатив, позитивних тенденцій розвитку інноваційних процесів, спробуємо віднайти шляхи для розв'язання та вирішення даних проблем [26].

Реалізація інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України неможлива без зміцнення банківської системи. Інвестування завжди пов’язано з ризиками, інноваційна діяльність найбільш ризикована. Це одна з основних причин того, що банки неохоче кредитують інноваційні проекти.

З огляду на те, що головними завданнями стратегії інноваційної політики України є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного, виробничого та підприємницького потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, поширення інновацій в усіх сферах національної економіки, національна стратегія, орієнтована на формування інноваційної моделі розвитку, повинна поєднувати:

• безпосередні заходи національного та регіонального рівнів, здійснювані за прямого бюджетного фінансування, які сприятимуть поліпшенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу, інтенсифікації опановування науковими знаннями та новими технологіями, всебічному розвиткові людського капіталу;

• здійснення суб'єктами національної економіки інноваційної діяльності та інвестицій інноваційного спрямування в конкурентному середовищі, збільшення пропозиції інноваційних продуктів, технологій та знань.

Наголошуючи на збалансованій взаємодії всіх суб'єктів господарювання, варто було б наголосити ще й на консолідації для забезпечення цієї взаємодії зусиль виконавчих державних інституцій з метою становлення системи нормативно-правового, організаційного, інформаційно-аналітичного та фінансового забезпечення інноваційних процесів в Україні. А забезпечення виконання даної місії закріпити за такою структурою Кабінету Міністрів як Державне агентство України з інвестицій та інновацій, виходячи з його основних завдань згідно Положення про Держінвестицій, а саме:

1. формування державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

2. забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

3. створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики;

4. координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.

Основними консолідованими завданнями, які сприятимуть інноваційному розвитку на рівні держави є:

• формування інноваційно-орієнтованої структури національної економіки;

• покращення організаційно-фінансової інфраструктури інноваційної діяльності;

• цілеспрямована підготовка кадрів високої кваліфікації для високотехнологічних галузей, а також менеджерів інноваційної діяльності;

• створення ринку інноваційної продукції, на якому буде забезпечений належний рівень захисту інтелектуальної власності;

• широке застосування в усіх галузях економіки і сферах суспільного життя інформаційно-комунікаційних технологій;

• вдосконалення системи державної підтримки інноваційної діяльності та її регулювання;

• підвищення інноваційної культури суспільства.

Якщо одним із завдань, виконання якого повинно бути забезпечено Держінвестиціями, є координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності та враховуючи запропоновану нами для Держінвестицій місію, доцільно говорити про координацію даною структурою розробки стратегії інноваційного розвитку України та, відповідно, її впливу на формування ВВП. А можливості такого впливу існують [31].

Розробка стратегії інноваційного розвитку та можливості завдяки її реалізації вплинути на формування ВВП потребує розробки алгоритму сутнісних ендогенних (тих, що пояснюють) та екзогенних (тих, за допомогою яких пояснюють) зв'язків.

Пояснююча модель допоможе зрозуміти функціонування та розвиток інноваційних процесів, розкриваючи причинно-наслідкові або функціональні зв'язки процесів і явищ.

У цьому потрібно визначитись структурі, яка буде займатися розробкою стратегії інноваційного розвитку.

Модель прийняття економічних рішень щодо розробки стратегії інноваційного розвитку має будуватися на основі пояснюючих моделей (надавши певних значень ендогенній величині можна сформулювати рішення щодо змін екзогенних величин).

Даний аналітичний матеріал є попереднім баченням підходів щодо забезпечення розвитку інноваційних процесів в Україні. Більш глибокий аналіз даних процесів та розробка стратегії інноваційного розвитку потребує залучення до даної роботи експертів і фахівців профільних ринкових структур.

Інноваційна система України переживає не найкращі часи свого становлення та розвитку, що пов'язано, перш за все з політичними подіями та постійними процесами перерозподілу влади на рівні Кабінету Міністрів України. Постійний перерозподіл сфер впливу як міністерствами, відомствами, так і їх керівними особами не дозволяє створити дану систему як систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів на рівні держави, а тим паче – дати змогу даній системі розвиватися, поширюватися і ефективно працювати в ринку і на ринок України.

Ринок інновацій, дякуючи тому, що він «ринок», дозволяє собі формувати свої власні тенденції розвитку, не надіючись на державну підтримку, а ще й допомагаючи державним органам забезпечувати виконання ними своїх, не зрозумілих з точки зору стратегічного менеджменту, місій, виписаних у законодавчих та виконавчих документах при їх створенні.

Список використаних джерел

1. Аникин Б.А., Тяпухин А.П. Коммерческая логистика: учеб. – М.: Пороспект, ТД «Велби», 2005. – 437 с.

2. Белоусов А.Г., Стаханов Д.В., Стаханов В.Н. Коммерческая логистика. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – 224 с.

3. Валевич Р.П., Давыдов Г.А. Экономика торгового предприятия. – Мн.: Высшая школа, 2006.

4. Васильев Г.А., Ибрагимов Л.А., Нагапетьянц Н.А., Каменева Н.Г. Логистика: Учеб. пособие / ВЗФЭИ. – М.: Экономическое образование, 2003. – 98 с.

5. Внутрішній ринок України: стан та перспективи розвитку (Огляд матеріалів круглого столу) // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2001. – №6. – С. 3–10;

6. Гаджинский А.М. Логистика: Учебник для высших и средних специальных учебных заведений. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2003. – 228 с.

7. Гаджинский А.М. Основы логистики – М.: Инф.-внедр. Центр «Маркетинг». 2005.

8. Гарнов А.П. Логистика как перспективная предпринимательская задача – М.: РЭА им. Г.В. Плеханова, 2000

9. Голиков Е.А. Управление материальными ресурсами и организация оптовой торговли средствами производства – М.: РЭА им. Г.В. Плеханова, 2000

10. Голиков Е.А., Пурлик В.М. Основы логистики и бизнес-логистики – М.: РЭА им. Г.В. Плеханова, 2007

11. Голиков Е.А. Маркетинг и логистика – М.: Издательский дом «Дашков и К?», 2001

12. Гордон М.П., Карнаухов С.Б. Логистика товародвижения. – М, Центр экономики и маркетинга., 2000.

13. Дегтяренко В.Н. Основы логистики и маркетинга – Р.н/Д.: «Экспертное бюро» – М.: Гардарика, 2001

14. Джонсон Дж., Вуд Д. Вордлоу Д., Мерфи П. Современная логистика: Пер. с англ. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2002. – 624 с.

15. Інноваційне законодавство України: Повне зібрання нормативно-правових актів. У 3-х т. Укладачі: авт. кол. / За заг. ред. В.В. Костицького. – К., 2003. – Т. 1. – 284 с.; К., 2003. – Т. 2. – 192 с.; К., 2003. – Т. 3. – 152 с.

16. Котлер Ф. Основы маркетинга. Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. статья Пеньковой Е.М. – Спб.: Питер, 2205

17. Кравченко Л.И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле и общественном питании. – Мн.: Высшая школа, 2000.

18. Логистика / Под ред. Аникина Б.А. – М.: ИНФРА-М, 2004

19. Логистика на предприятии. – Москва: Финансы и статистика, 2004. – 396 с.

20. Логистика: Учеб. пособие / О.Г. Туровец, В.Н. Родионова; – Воронеж: Воронеж. гос. техн. ун-т, 2004. – 90 с.

21. Неруш Ю.М. Коммерческая логистика. Учебник – М.: Юнити, 2002

22. Николайчук В.Е. Логистика: Учеб. пособие. – СПб.: Питер, 2001. – 160 с.

23. Новиков О.А., Семененко А.А. Производственно-коммерческая логистика – СПб. Изд-во УЭФ, 2000

24. Покрешук О. Загальні концепції врегулювання торгових правовідносин у законодавстві України // Право України. – 2001. – №4. – С. 65–69;

25. Покрещук О. Місце торгового кодексу в правовій системі України // Підприємництво, господарство і право, 2001.– №5.-С. 3–6.

26. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України. Жаліло Я.А., Архієреєв С.І., Базилюк Я.Б. та ін. – К.:, 2006.

27. Пурлик В.М. Логистика торгово-посреднической деятельности – М.: Высшая школа, 2000

28. Родников А.Н. Логистика. Терминологический словарь – М.: Экономика, 2000.

29. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.

30. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: Экоперспектива, 2002.

31. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – с. 43–53.

32. Семененко А.И. Введение в теорию обоснования логистических решений – СПб.: СПбГУЭФ, 2001

33. Сергеев В.И. Менеджмент в бизнес-логистике – М.: «Филинъ», 2000.

34. Смехов А.А. Введение в логистику – М.: Транспорт, 2003

35. Транспортная логистика / под ред. Миротина Л.Б. – М.: изд-во МАДИ, 2001.

36. Экономика предприятия / Под ред. В.Я. Горфинкеля. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2004.

Характеристики

Список файлов ВКР