95521 (590174), страница 15

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 15)

Договір про створення Економічного союзу в СНД від 24 вересня 1993 р. ставив за мету послідовне й погоджене економічне зближення колишніх радянських республік через створення системи вільного пе­реміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили, а також погод­ження бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, митної та податкової політики. На основі договору було підписано велику кількість угод, які неможливо було реалізувати, оскільки вони не відповідали новим національним законодавчим актам молодих держав.

Після ухвалення договору про створення Економічного союзу було складено план інтеграційного розвитку, у межах якого передбачалося створення Платіжного та Митного союзів країн СНД. Через проблеми, що виникли у платіжно-розрахункових та митних відносинах, повноцін­ної реалізації цих ідей досягнуто не було. Нездатність і неможливість реалізувати інтеграційні плани у рамках СНД пояснювалися не лише внутрішніми труднощами кожної з держав СНД, але й недостатніми обгрунтуванням та відпрацьованістю концепцій створення нових ме­ханізмів. Саме тому взаємовідносини України з державами СНД упро­довж 1990-х років складалися раніше і дотепер на основі двосторонніх торгово-економічних угод.

Для України її майбутнє насамперед пов’язане з відтворенням дер­жавності й оформленням загальнонаціональної ідеї. Молода держава ще має виробити стійку й динамічну модель власної економіки, її полі­тична система досить переконливо обумовлена специфікою, що випли­ває з географічного положення держави у межах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.

Європейський вибір України не передбачає її однозначного тяжін­ня до Європи, а припускає створення системи взаємовідносин України у просторі Росія-Європа-Північна Америка-Чорномор’я-СНД. Саме ця система у глобальному контексті передбачає набір стратегій і перспек­тив шляхів розвитку України у XXI ст.

Найперше місце у даній системі займає Росія. Після багатьох місяців підготовчої роботи президенти двох країн 27 лютого 1998 р. підписали договір про економічне співробітництво до 2007р. Договір передбачає координацію економічного та соціального розвитку обох країн, співробітництво у сфері торгівлі, створення міцної та вільної бази для стратегічного партнерства у глобальному масштабі. Практично в обмін на визнання Росією повного суверенітету України та її територіальної цілісності Україна відкрила двері для проникнення російського капіталу на українські ринки. Цей договір став яскравим прикладом компромісу в ім’я руху вперед [40].

В основу розвитку економічних зв’язків у рамках “Північ-Південь” може бути покладене зручне географічне положення України між тех­нологічно розвиненою північчю та півднем Європи, який швидко роз­вивається, та прилеглим до нього Близьким Сходом і північноафриканськими країнами. У розвиткові й підтримці цих зв’язків зацікавлені як північні країни Європи, а також країни зони Чорноморського економіч­ного співробітництва, так і практично весь регіон Середземномор’я. Чорноморсько-Балтійський стратегічний вектор набуває ще більшої ак­туальності у рамках пріоритетів, визначених Європейським Союзом при розвиткові транспортної інфраструктури у напрямку “Північ-Південь”, який включає у себе декілька транспортних коридорів, будівництво тру­бопроводів та інші інвестиційні проекти.

Унікальність географічного положення України дає їй можливість виконувати роль однієї з найважливіших ланок на осі “Схід-Захід”, або іншими словами на шляху “Європа-Тихоокеанський регіон”. На полюсах цієї стратегічної осі розміщуються два головних світових регіональних торговельних блоки. Про важливість східного напрямку у зовнішньоекономічній діяльності України говорить і те, що у держа­вах АТР нині проживає майже половина людства, виробляється більше 55% товарної продукції світу й зосереджено приблизно 40% обсягів світової торгівлі. Це - один з найбагатших і найбільш передових регі­онів у галузі розробки новітніх технологій та їх впровадження у життя, який сьогодні генерує майже половину всіх світових інвестицій (див. рис. 2.9 додатку).

Крім економічного значення, АТР відіграє одну з ключових ролей у глобальній політиці, оскільки тут перетинаються інтереси США, Ки­таю, Японії, Росії, Індії. Швидке перетворення АТР у зону високої інтег­раційної активності, економічного та політичного динамізму передрікає йому лідерство у новому XXI сторіччі.

Все це обумовлює необхідність розширення присутності України у цьому регіоні. Сьогодні більш активна орієнтація України на Захід, що пов’язано з можливістю отримання інвестицій, переданням технологій, досвіду управління, проте це не виключає тих широких можливостей, які відкриваються перед Україною на Сході. Саме східні країни здатні поглинути майже всю номенклатуру українського машинотехнічного експорту, а також могли б завантажити роботою її науково-технічний потенціал. Україна має великі можливості для участі в реалізації знач­них енергетичних та інших промислових проектів. Її інтеграція у систе­му економічних відносин з державами АТР вимагає вирішення бага­тьох економічних та політичних проблем, певного часу на адаптацію українського законодавства до вимог та специфіки регіону.

Магістральним шляхом розвитку економіки України у XXI ст. буде створення економіки відкритого типу, тобто такої економічної системи, яка останнім часом зібрала найбільшу кількість прибічників у світі. Це, з одного боку, дасть можливість Україні, яка відкрилася світові, бути зрозумілою для країн-партнерів і розмовляти з ними однією мовою бізне­су, а з другого боку, відкриє для ТНК шлях в Україну.

Таким чином, з метою входження у світовий економічний простір Україна має впровадити у практику принципи вільної торгівлі й спові­дувати відкритість економіки, послідовно й неухильно проводити при­ватизацію й формувати ефективну, віддану справі, скорочену до ефек­тивного мінімуму державну адміністрацію.

На ці процеси в Україні впливатимуть також і ТНК, які поділили між собою світовий простір і використовують національні уряди в своїх інтересах, диктуючи їм умови й визначаючи коло пільг, що необхідні для їхньої діяльності у країні. Практика роботи ТНК на національних ринках розкриває методику використання ними політичних кіл окре­мих держав, а також зацікавленість ТНК у використанні їхньої інфра­структури, національної системи інновацій й захисту авторських прав. У результаті складається ситуація, коли ТНК мають потребу в органі­зації допомоги з боку національної держави, якій, у свою чергу, потрібні ТНК для досягнення своїх цілей.

Не є секретом те, що сьогодні успіху досягає той, хто володіє най­досконалішими технологіями і вміє їх впроваджувати у виробництво. Однак досягнення успіху неможливе без створення національної систе­ми інновацій, яка формується на засадах використання знань як про­дуктивної сили шляхом організації досліджень й забезпечення сприян­ня впровадженню інновацій. У період розгортання глобалізації багато країн об’єднуються на основі взаємовигідного обміну знаннями й тех­нологіями з метою досягнення прогресу у світовій економіці. Якщо уряд не має своєї сформованої системи інновацій проведення політики вільної торгівлі, то це може призвести до серйозних економічних збитків і, більше того, до застою та деградації. Науково-технічний потенціал та національна система інновацій, на думку спеціалістів, дають Україні значні переваги у конкурентній боротьбі. Цей потенціал і всі пов’язані з ним переваги слід активно задіяти для реалізації стратегічних інтересів України та забезпечення довгострокової стабілізації економіки.

ВИСНОВКИ

Що ж в кінцевому підсумку являє собою глобалізація? Що вона несе країнам світу – загрозу чи нові можливості? Напевно, прибічники глобалізації та їх опоненти ще довгий час будуть сперечатися. Але вже сьогодні всі погоджуються з тим, що це є об’єктивний процес і іншої альтернативи просто не існує. Джин глобалізації вирвався на волю і не варто намагатися знову загнати його в пляшку. Спроби обмежити чи відтягнути на більш пізні строки ефект глобалізації призведуть лише до зменшення вигод від неї та збільшення витрат.

Надзвичайно важко прогнозувати майбутнє і шляхи вирішення основних проблем, що стоять перед суспільством в цілому або будь-якою конкретною державою. Сьогодні, коли світове співтовариство перебуває на етапі глобалізації та процесів регіоналізації, що її супроводжують, ще складніше передбачити хід подій у майбутньому.

По мірі розвитку глобалізації практично в усіх країнах відбувалось помітне покращення умов життя. Проте, при цьому найбільш вражаючих успіхів досягли країни з розвинутою економікою і лише невелика кількість країн, що розвиваються.

Збільшення розриву між доходами в країнах з високим рівнем доходу та країнах з низьким рівнем доходу не може не викликати занепокоєння. Глибоку тривогу викликає й те, що значна кількість населення земної кулі за межею бідності. Проте, було би помилково поспішно робити з цього висновок, що причиною цього розриву є глобалізація чи, що нічого не можна зробити для виправлення такого становища. Навпаки, країни з низьким рівнем доходу не змогли інтегруватися в світову економіку так швидко, як і інші країни, частково через обрану ними політику та частково через фактори, які не піддаються контролю. Жодна країна, тим більше найбідніша, не може дозволити собі залишатись в ізоляції від світової економіки. Кожна країна повинна прагнути до скорочення бідності. Міжнародне співтовариство повинно намагатися допомогти (шляхом зміцнення міжнародної фінансової системи, за допомогою торгівлі та сприяння) найбіднішим країнам в їх зусиллях інтегруватися в світову економіку, досягненню більш швидких темпів зростання та скороченню бідності. Саме таким шляхом можна буде забезпечити доступ до блага глобалізації для всіх людей в усіх країнах.

З впевненістю можна сказати, що основні процеси, пов’язані з глобалізацією і про які йшла мова в моїй дипломній роботі, будуть продовжуватися і в найближчі десятиліття. Головними суб’єктами світової економіки ще в більшій мірі, ніж сьогодні, будуть транснаціональні корпорації. Їх склад, структура, співвідношення економічної могутності будуть безперервно змінюватись. Коло країн базування таких корпорацій буде, очевидно, розширятися, перш за все, за рахунок нових індустріальних країн першого, другого, а можливо і третього ешелону. Безперервно будуть відбуватися злиття та поглинання компаній різних країн, так що кількість двонаціональних корпорацій буде збільшуватись. В той же час не можна виключати і можливість розпаду транснаціональних конгломератів, які надзвичайно розрослися, виділення з їх складу більш компактних дієздатних структур.

Конкуренція залишиться міцною рухомою силою всього економічного розвитку, яка протистоїть застою, малорухомості. Велика потужність ТНК не призведе до придушення та усунення малого та середнього бізнесу – і те і інше буде співіснувати, доповнюючи одне одного. При цьому звичайний бізнес також буде втягуватись в міжнародну економіку – і через зв’язки з ТНК і самостійно.

Зростаюча глобалізація економічного життя на рівні ТНК все більше е вимагатиме відповідної макроекономічної політики на державному та міжнародному рівні. Ця політика буде йти за двома напрямками: по-перше, шляхом подальшої регіоналізації світової економіки та, по-друге, шляхом розширення функцій та закріплення універсальних міжнародних організацій.

Найбільш життєздатні регіональні економічні угрупування будуть розширятися та поглиблюватись. Інші залишаться у вигляді розмитих та не дуже міцних утворень, а можливо й зовсім перестануть існувати.

Конкурентна боротьба між ТНК на світовій арені буде поєднуватись та переплітатися із суперництвом між регіональними об’єднаннями. Загальною тенденцією для найбільш успішних угрупувань стане поступове посилення їх наднаціонального характеру, розширення повноважень їх спільних міждержавних та наднаціональних органів.

Логіка життя в умовах глобалізації неминуче вимагатиме розширення та посилення міждержавного регулювання міжнародної економіки, узгодження правових норм, правил поведінки та, що особливо важливо, реального дотримання цих норм та правил.

Все це неминуче вимагатиме нових підходів до проблеми суверенітету кожної держави. Тут можна навести аналогію з проблемою прав людини. Якими б безумовними та невід’ємними не були ці права, але суверенітет особистості, яка живе в суспільстві, за необхідності обмежується. Глобалізація буде вести до обмеження прав суверенних держав і передачі частини їх функцій в економічній сфері деяким міжнародним або наднаціональним органам. В цьому аспекті створення Європейського центрального банку та європейської валютної системи з єдиною валютою можна розглядати як деякий прототип далекого майбутнього для все більшого кола країн.

З усього вищесказаного витікає й значення процесів глобалізації для України. Але особливо нелегко прогнозувати шляхи розвитку країни, що трансформує власну економіку, коли не зроблено ще остаточно вибір щодо найсприятливішої моделі розвитку ринкової економіки. Для України, молодої центральноєвропейської держави, перше десятиліття її незалежного розвитку виявилося вкрай складним, обтяженим економічними кризами, загостренням соціальних проблем у суспільстві. І все ж подає надію те, що почали з’являтися елементи стабільності і деякого прогресу в економіці, які поки ще є надзвичайно скромними порівняно з результатами, досягнутими сусідніми країнами, що переживають подібні труднощі перехідного періоду.

Характеристики

Список файлов ВКР