94162 (590137), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Систематична характеристика збудників найважливіших трематодозів людини
Найбільше медичне значення мають наступні таксономічні групи трематод:
Відділ Fasciolida включає трематод різноманітних розмірів з різною формою тіла. Ротовій присосків знаходиться в передній частині тіла, черевний часто розташований поблизу неї. а жовточники розміщені в бічних частинах тіла трематоди у вигляді гроноподібних утворень. Статеві отвори відкриваються попереду черевного присоска. Життєвий цикл у деяких видів проходить за участю всього одного проміжного господаря.
У людини паразитують наступні передставники відділу Fasciolida:
Родина Dioctophymidae, вид Dioctophyme renale (Goeze, 1782), Stiles, 1901. Fasciolidae (крупні види; церкарії інцистуються на водних рослинах), види:
Fasciola hepatica Linnaeus, 1758; F. gigantica, Cobbold, 1855; Fasciolopsis buski, Lankester, 1857, Stiles, 1901.
Родина Dicrocoeliidae (сім’яники розташовані попереду яєчника; цер-карії інцистуються у комахах), вид Dicrocoelium lanceotum, Stiles et Has-sall, 1906.
Родина Nanophyetidae (черевний присосок на середині тіла, великі сім’яники розташовані в кінці тіла), вид Nanophyetus salmincola, Chapin, 1927 (ці.: N. schikhobalowi, Skrjabin et Podjapolskaja, 1931).
Родина Paragonimidae (сім’яники розташовані поряд один з одним позаду яєчника; церкарії інцистуються у ракоподібних), вид Paragonimus westermanii, Kerbert, 1878, Bream, 1899.
Відділ Heterophyida — дрібні і середньої величини трематоди. Статеві залози переважно в задній половині тіла. Розвиваються за участю двох проміжних господарів (частіше молюсків і риби). У людини паразитують:
Родина Heierophyidae (дрібні види, церкарії інцистуються у рибах), види:
Heterophyes heterophyes, Siebold, 1852, Stiles et Hassall, 1900; Metagofiimus yokogawai, Katsurada, 1912.
Родина Opisthorchidae (сім’яники розташовуються один за одним позаду яєчника, церкарії інцистуються у рибах), види:
Opisthorchis felineus, Rivolta, 1884, Blanchard, 1895; Opisthorchis vivemni, Poi-ter, 1886, Stiles et Hassail, 1895; Clonorchis sinensis, Cobbold, 1875, Loos 1907.
Відділ Schistosomatida — роздільностатеві трематоди з вузьким і довгим тілом. Присоски розвинені слабо. Яйця зазвичай забезпечені шипиками. Паразитують в кровоносній системі теплокровних. Розвиваються за участю одного проміжного господаря — молюска. Інвазивні личинки — церкарії (фуркоцеркарії — тобто що мають роздвоєний вилкоподібний хвіст) активно проникають через зовнішні шкірні покриви в організм господаря дефінітива. У людини паразитують:
Родина Schistosomatidae: основні види: Schistosoma haemawbium, Bil-harz, 1852, Weinland, 1858; S. japonkum, Katsurada, 1904, S. mansoni. Sambon, 1907; локально поширені види: S. intercalatum, S. malayensis, S. mat-theei, S. mekongi.
Систематична характеристика збудників найважливіших цестодозів людини
Клас цестод (Cestoidea) включає шість відділів, з яких медичне значення мають, в основному, два: відділ стьожаки (Pseudophyllidea) і відділ ціп'яки (Cyclophyllidea).
До відділу Pseudophyllidea відноситься примітивні цестоди, сколекс яких має дорсальну і вентральну борозенки — ботрії; генітальна пора розташована на вентральній поверхні тіла; личинка має червоподібну форму. Розвиток в більшості випадків відбувається за участю двох проміжних господарів. Личинкові стадії представлені корацидієм, процеркоідом і плероцеркоідом. Стьожаки є паразитами широкого кола хребетних тварин (від риб до людини включно).
Паразитами людини є передставники родини Diphylbbothriidae.
До них відносяться цестоди крупного розміру (від 1 до 10 метрів і більш). Статеві отвори відкриваються на черевній стороні членика; зовнішній отвір піхви лежить позаду отвору зовнішнього копулятивного органу в статевій клоаці. Позаду неї розташований отвір матки. Матка розетковидна. Види: Diphyllobothrium latum, Linnaeus, 1858, Luke 1910; D. minus, Cho-bdkovski, 1916; D. strictum, Talysln, 1932; D. skrjahini (Plotnikoff, 1933), D. giliaci-cum (Ruikewich, 1937), D. luxi (Rutkewich, 1937), D. nenzi (Petrow, 1938), D. tungussicum (Podjapobkaja et Gnedina, 1930). Останні п'ять видів зустрічаються дуже рідко. На личинковій стадії у людини паразитують Spirometra erinacei — europaei (Rudolphi, 1819).
Відділ CyclophyUidea — найчисленніший відділ цестод, об'єднуючий найбільш спеціалізованих представників класу, паразитуючих головним чином в наземних хребетних, — рептиліях, пташках і ссавцям. Сколекс з чотирма добре розвиненими присосками часто має і віночки крюків; генітальна пора відкривається на бічному краю членика. Личинкові форми представлені онкосферою і різними формами ларвоцист.
Відділ включає наступних паразитів людини і домашніх тварин:
Родина Taeniidae. Цестоди різного розміру — від 1 см до 10 м і більш. Довжина зрілих проглотид більше ширини; сім’яників велика кількість; личинки паразитують у хребетних тварин.
Підродина Taeminae, види:
Taenia solium Linnaeus, 1758;
Т. saginata (Goez.e,1782), Wehdand, 1858;
Multiceps multiceps (Leske, 1780; Hall, 1910) (на личинковій стадії).
Підродина Echinococcinae:
Echinococcus granulosus (Busch, 1786), Rudolphi, 1801 (на личинковій стадії);
Echinococcus multilocularis (Leuckart, 1858, Abuladse, I960) (на личинковій стадії).
Родина Hymenolepididae. Дрібні і середньої величини цестоди. На ско-лексі є хоботок з одним рядом крюків. Зріла матка у вигляді поперечної трубки. Паразити ссавців і птахів. Проміжні господарі у більшості видів — членистоногі. Види:
HymenoJepis тато (Siebold, 1852), Blanchard, 1891;
Н. diminuta (Rudolphi, 1819), Blanchard, 1891;
H. fratema (Stiles, 1906).
Родина Dilepididae
вид Dipylidium caninum (Linnaeus, 1758), Railliel, 1892.
Систематична характеристика збудників найважливіших нематодозів людини
Нематоди, що мають фазміди і численні статеві сосочки, відносяться до підкласу Secernentea (Phasmidia), а нематоди, що не мають фазмід і статевих сосочків у самців, складають підклас Adenophorea (Aphasinldia).
У підклас Secernentea входять п'ять відділів:
Відділ Rhabditida — стравохід має два розширення — бульбуса (рабдито-видний стравохід). До цього відділу відносяться дрібні тонкі нематоди, в життєвому циклі яких є вільноживучі і паразитичні покоління. Рабдитовидні личинки виходять з яєчних оболонок ще в кишечнику господаря або протягом декількох годинників після виходу яєць в зовнішнє середовище. Геогельмінти.
У людини паразитує Strongyloides stercoralis (Bavay, 1876), Stiles et Has-sall, 1902, що відноситься до родини Strogyloididae.
Відділ Strongyllda — ротова капсула добре виражена, у деяких озброєна ріжучими пластинами або зубами. Самці мають копулятивну бурсу і дві рівні спікули. Рульок відсутній. Геогельмінти. Паразитами людини є:
Родина Ancylostomatidae, вид: Ancylostoma duodenale (Dubini, 1843), Greplin, 1845; Necator americanus (Stiles, 1902), Stiles, 1903.
Родина Trichostrongylidae, вид Trichostrongylus colubrifonnis (Giles, 1892), Ransom, 1911.
Відділ Ascaridida — ротовий отвір оточений трьома губами; стравохід циліндровий; у самців дві рівні спікули, рульок відсутній. Яйця з багатошаровою щільною оболонкою. Гео- і біогельмінти.
Родина Ascarididae, вид Ascaris lumbricoides (Linnaeus, 1758).
Родина Anisakidae, вид Toxacara canis (Werner, 1782) n деякі види родів Anisakis, Contracaecum, Pseudoterranova, Hysterothylacium і ін.. паразитуючі у людини на личинкових стадіях.
Відділ Oxyurida - ротовий отвір оточений трьома або шістьма губами, на задньому кінці стравоходу розширення (бульбус) з жувальними пластинками. У самця одна або дві що різко розрізняються по величині спікули. Яйця у більшості видів асиметричні. Гео- і біогельмінти.
Родина Oxyuridae, вид Enterobius vermiculahs (Linnaeus, 1758), Leach, 1853.
Відділ Spirurida — ротовий отвір оточений, як правило, двома губами, розчленованими на лопаті. Ротова порожнина переходити в глотку (фа-ринкс). Стравохід роздільний на два відділи; м’язовий (передній) і залозистий (задній). Слікул зазвичай дві. Після латеральних сторін хвостового кінця самця у більшості розташовані кутикулярні крила, сосочки. Відкладені яйця містять зрілу личинку. Деякі Spirurida живородящі. Більшість їх — тканинні паразити. Проміжні господарі — членистоногі (двокрилі і ракоподібні).
Родина Filari/dae, види: Wuchereria bancrofti (Cobbold, 1877); Brugia ma-layi (Brug, 1927), Buckley, 1958; Onchocerca volvulus (Leuckart, 1893), Railliet et Henrry, 1910; Loa loa (Guyot, 1778); Mansonella (сип.: Dipelalonetna; Acanthochei-lonema) perstans (Manson, 1891); Mansonella ozzardi (Manson, 1897). Faust, 1929; Dirqfilaria immitis (L-eidy, 1856), 1). repens Railliet et Henry, 1911.
Родина Dracunculidae, вид Dracunculus medinensis (Linnaeus, 1758), Gat-landat, 1773.
Родина Gnathostomatldae, вид Gnathostoma spinigerum (Owen, 1836) і ін.
Підклас Adenophorea {Aphasmidia).
Відділ Trichocephalida (Enoplida). Стравохід у вигляді довгої тонкої трубки; уздовж нього в один ряд розташовані стравохідні залози, унаслідок чого стравохід має вигляд чіткий. У деяких передній кінець тіла ниткоподібний. Статевий апарат самки непарний. Яйцеродні, рідше живородящі. Яйця бочкоподібної форми з пробочками на полюсах. Гео- і біогельмінти.
Родина Trichocephalidae, вид Trkhocephalus trichiurus (Linnaeus, 1771), Blanchard, 1895
РодинаTrichinelltdae, вид Trichinella spiralis (Oven, 1835), Railliet, 1895.
Родина Capillariidae, види: Capiilaria hepatlca (LJancrqft, 1893), Travassos, 1915, Capiilaria phiiippinensis (Chitwood et at., 1968); Capiilaria (син. Thom'mx) aerophilus (Creplin, 1839), Dujardln, 1645, Skrjabin і Schikhobalowa, 1954.
Родина Dioctophymidae, вид Dioctophyme renale (Goeze, 1782), Stiles, 1901.
Принципи лікування глиснтних інвазій
Проблема гельмінтозів на сьогодні не є суто медичною або педіатричною, вона поєднує медичні та соціальні фактори, якіна певному етапі потребують невідкладних заходів з їх вирішення. Практично 90 – 95% дітей до- та шкільного віку переносять паразитарне захворювання, іноді неодноразово.
За прогнозами Українського центру санітарно-епідеміологічного нагляду, що грунтується на дослідженні обласних санепідемстанцій частота цієї патології буде неухильно зростати. Цьому сприяє різке збільшення кількості домашніх тварин без відповідного ветеринарного контролю, низький рівень очистки відходів каналізації, масова міграція населення із країн з жарким кліматом та наявність стандартних малоінформативних методів діагностики в розпорядженні лікарів.
Загальні принципи лікування глистних інвазій наступні:
Призначення антигельмінтних препаратів з урахуванням виду паразита
Спрямованість терапії не тільки на знищеність гельмінтів, а й на ліквідацію наслідків їхньої життєдіяльності (алергізацію, анемію, дискінезію жовчовивідних шляхів)
Контрольоване лікування (паразитологічними методами)
Вартість розробки нових лікарських засобів за останні десятиліття значно зросла, фармацевтичні фірми не відносять роботи зі створення нових антигельмінтних засобів до числа пріоритетів. Така ситуація обумовлена тим, що паразитарні захворювання поширені в країнах із низьким рівнем соціально-економічного розвитку, і фармацевтичні фірми не мають достатніх економічних стимулів для дослідження та виробництва нових протипаразитарних препаратів.
У сучасній науковій літературі з’явилися дані, що свідчать про появу резистентності у гельмінтів, тому для підвищення ефективності терапії необхідні комбіновані препарати та нові лікарські форми.
Протигельмінтні препарати
Протигельмінтні препарати – такі лікарські засоби, які застосовуються для профілактики та лікування кишкових і позакишкових гельмінтозів, кінцевою метою якого є знищення паразитів на різних стадіях розвитку в організмі людини.
Спектр протигельмінтної дії цих лікарських засобів різний. Серед них важливе місце займають протигельмінтні препарати широкого спектру дії, до яких належать мебендазол, тіабендазол, медамін, празиквантел тощо. Класифікація протигельмінтних засобів грунтується на вибірковості негативного впливу їх на основні класи гельмінтів. Зокрема розрізняють:
Протинематодозні
Протицестодозні
Протитрематозні
Засоби, що використовують при позакишкових гельмінтозах.
Препарати, що використовуються для боротьби з нематодозами (аскаридозом, ентеробіозом, трихоцефальозом, стронгілоїдозом, анкістомідозом, некаторозом, токсокарозом, трихінельозом, трихостронгілоїдозом, капілярізом, вухереріозом, бругіозом, лоаозом і онхоцеркозом)
Для боротьби з нематодами найчастіше використовують левамізол, мебендазол, дитіазанін, пірантелу памоат, пірвіній ембонат, піперазин, альбендазол, діетилкарбамазин, івермектин, бефеній гідроксинафтоат.
Фармакодинаміка. Протинематозні засоби є ціановими фарбниками, тому вони порушують тканинне дихання глистів, зменшують утворення АТФ в тканинах і тим самим викликають необоротний параліч їх мускулатури.
При призначенні протинематозних препаратів не вимагається одночасного застосування послаблюючих засобів (якщо хворий не страждає закрепами).
Вибір препарату грунтується на даних копроовоскопічних досліджень.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
