73820 (589321), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Цікаво, що Мушкетик не показує втечі Залізняка з-під варти, а лише натякає на це в останньому розділу роману. В епілозі твору із розмови Миколи з дідом Мусієм дізнаємося, що Максим воює десь на Дону, бо, за словами діда, "немає таких кайданів, які б не розбив Максим" [10, 80].
Новаторство Ю. Мушкетика – в акцентації на людинознавчих, психологічних первенях у засобах конструювання образу видатної історичної особистості, у наданні йому політичного загостреного звучання, нового ідейного забарвлення, в поєднанні історичного із загальнолюдським. Не позбавлений роман Ю.Мушкетика і рис неоромантизму, у ньому історичні факти, офіційні свідчення тісно переплітаються з елементами пригодницькими, які, однак, не виходять за межі вірогідного.
Майже паралельно з сюжетною лінією Залізняка романіст розгортає сюжетну канву, пов’язану з образом Івана Гонти. Змальовуючи цю історично загадкову постать, автор веде з читачем діалог про волю і рабство, джерела добра і зла, про життя, ідеологічно детерміноване, й життя, не заангажоване, про проблеми особистості і народу. Саме на цьому образі, на мою думку, найбільше позначилася діалектико-синтезуюча манера художнього стилю Мушкетика. Можливо, саме з Гонти починається розробка романістом надзвичайно складної проблеми морального сумління, яка з часом посяде одне з чільних місць у його творчості [54, 22].
Однією з визначних ознак роману "Гайдамаки" є те, що гострота фабули у ньому підпорядковується ідеї розкриття характеру, в дії, із заглибленням в індивідуальну психологію героя. Чи не найліпше ця ознака твору реалізується саме в образі Гонти. Проведена письменником лінія особистих взаємин "злидарських отаманів" Залізняка і Гонти переконує у тому, що це люди – одержимі духом, великі своїми помислами. Саме через ці образи письменник виносить на суд читача багатий історично-інформаційний матеріал, сентенції загально етичного смислу, порушує проблему побратимства, яке у часи тоталітарного пригнічення особистості й нації набувало підкреслено злободенного звучання.
Залізняк та Гонта дали змогу авторові розвинути міркування узагальнено-філософського звучання: про державу і владу, тимчасове й невмируще, творення й руйнацію. Та найважливішим, на наш погляд, є те, що романіст показав, як очолене Залізняком і Гонтою повстання справді переросло у національно – визвольну революцію. Ідейним підґрунтям якої стала національна ідея з її провідним компонентом – засадою української державності [55, 111].
Моральні уроки історичних романів Ю.Мушкетика зводяться до утвердження простих, зрештою, істин. Не претендує на абсолютну новизну, скажімо, думка про те, що будь-яке добре діло, навіть і наймасштабніше, починається з доброї людини, або висновок про необхідність активного гарту душі на громадські якості. Але письменник, мовби повертаючи свого читача до джерел багатовікового морального досвіду, заново відкриває, який складний шлях проходить людина, людство до осягнення набутих колись-то "нематеріальних" цінностей. Цю вартість кожне покоління має усвідомити самостійно. З цієї сьогоднішньої необхідності й бере початок потреби уважніше глянути в минуле, самовизначитись у потоці часу. Адже пізнати щось у минулому – це краще збагнути й себе самого, що одвіку вважалося найскладнішим.
Не виключено, що робота над історичними творами загострила в письменника відчуття морально – духовної спадкоємності, й він цілком звертався до досвіду свого покоління, до подій, що нині вже стають новітньою історією [48, 125].
Ґрунтовні знання історії власного народу, а так само всезагальної, він являє у багатьох своїх творах, а пристрасть до поглибленого вивчення так званих "білих плям" увінчуються все новими творами, кожен із яких збагачує наші уявлення про історичні події та історичні постаті. Юрій Мушкетик володіє щасливою властивістю поєднувати методику пошуку новизни життєвого матеріалу із відтворенням самого процесу дослідження явища. Він вводить читача у свята святих письменника – у свою творчу лабораторію. З неймовірною відвертістю і щирістю ділиться він із читачем надзвичайно складним, болісним, драматичним, що часто набуває трагічних виявів, процесом пошуку першоджерел, які мали б висвітити істину правду про події, що в історію увійшли під означенням Гайдамаччина, Коліївщина. Писали про ті події до Юрія Мушкетика, писали й після виходу в світ його "Гайдамаків", та нікому не вдавалося так глибоко осмислити історичні події [56, 77].
У творах, основа сюжету яких базується на ґрунті реального буття, Юрій Мушкетик розкривається як вдумливий аналітик, що уміє проникати в суть фактів і явищ робити широкі узагальнення. Якщо уважно вчитатися у твори Юрія Мушкетика, то у них знайдемо реальні прикмети новаторства, елементи модерну, пошуки свіжих прийомів, оригінальних фабул, у яких не завжди можна провести чітку лінію між традиційними засобами і новітніми, сучасними. І це не створює враження стильової еклектики, бо письменник володіє художницьким смаком, чуттям міри і доцільності. Перевага Ю.Мушкетика полягає в тому що він мислить глобально, осягає проблеми загальнолюдські, звісно ж під кутом зору художника слова.
Доробок Юрія Мушкетика багатий і розмаїтий. Об’єктивно вся творчість його присвячена історії – і в тих романах і повістях, сюжет яких зітканий з давніх і прадавніх подій, а в центрі оповіді стоять реальні історичні постаті, і тоді, коли твори присвячені сьогоденню, адже по справедливості вони сприймаються як художній літопис нової доби. До того ж літопис правдивий, позбавлений як рожевого забарвлення, так і дьогтю. Творча манера відзначається тією особливістю, що базуючись на багатому досвіді класичної реалістичної школи, активно, але тактовно, зі смаком збагачується сучасною лексикою, не претендуючи на претенціозну вишуканість і уникаючи архаїчності [4, 155]. Майстерність його виявляється не у зовнішніх ефектах, а в багатстві лексики, щирості інтонації, в народній образності, чутті міри, психологічно вмотивованому відтворенні людських почувань, імпульсів, роздумів, реакцій. Все, чим багата натура, душа письменника, знаходить вияв у його творчості.
Розділ II. Образна-система роману Ю. Мушкетика «Гайдамаки»
Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору одного важливого образу – образу України. Він присутній в обох частинах роману.
Україна... І перед нами постає безліч різноманітніших образів. Хто згадує безкраї пшеничні лани і блакитне чисте небо; перед ким предстане прекрасна Либідь, або безстрашний Святослав, комусь будуть вчуватися пісні Марусі Чурай. А хто побачить перед собою козацькі полки що виступають у похід... Велич, краса і могутність землі, яку живлять води Дніпра, є одночасно і причиною спустошливих воєн, що терзали тіло України.
Україна постає в образі покріпаченої землі. Чий народ змушували забувати своє коріння, історію, мову, віру. На жаль Україна на протязі багатьох столітть була розділена, це зумовлено її розташуванням і історичними чинниками. Намагаючись звільнити Україну від загарбників, Залізняк замислюється й про об'єднання України, мріє про незалежну державу з єдиною нацією. І кожний, хто приходив до Залізняка і після нього, прагнули об’єднати українські землі.
Гайдамаки – учасники козацького і селянського повстання, яке отримало назву Коліївщина на Правобережній Україні, в ХVІІІ столітті [31, 55]. На жаль образ гайдамаків спотворили польські й російські історики, тому що казали, що це повстання черні, говорили й про те, що гайдамаки були вбивцями, розбійниками, які грабували і вбивали мирний народ. Такий образ існував на протязі багатьох століть.
У своєму творі Юрій Мушкетик намагався об'єктивно відобразити і проаналізувати ті події. Образ гайдамаків відображено в романі, як образ захисників українського народу, які звільняють покріпачений народ. Образи створювались на фольклорних уявленнях про гайдамаків. Гайдамаки змальовані, як сміливі, сильні, шляхетні люди, які захищають простий народ. Разом з тим вони мали освіту, нехай не таку бездоганну, як у Гонти, але ж з дитинства вчились військовій справі на Січі.
В романі «Гайдамаки» образ народу передає основні риси українського національного характеру: працьовитість, старанність, життєрадісність, терплячість, добросовісність, наполегливість у справах і розважливість у вчинках, легка адаптація до чужо етнічного оточення, висока моральність сільського населення, любов до природи. Найважливіша ознака українського національного характеру – це чуття товариства, товариська солідарність, і її найвища форма – побратимство [57, 58].
В образі Максима Залізняка творець великого епічного твору втілює власні соціальні, національні, моральні ідеали, вирішуючи сьогочасні історичні й етичні проблеми. Перебуваючи в центрі образного світу багатьох творів, постать легендарного ватажка сприяє яскравішому втіленню ідейних задумів автора, допомагає здійснювати широкомасштабне художнє дослідження гайдамаччини-героїчної і водночас трагічної сторінки національного минулого, яка впродовж тривалого часу замовчувалася або трактувалася викривлено.
Важливо що в образі отамана коліїв послідовно віддзеркалюються картини психологічного стану, внутрішнього устрою особистості у її відносинах з макросвітом – найбільш значущими суспільно – соціальними, громадянсько-політичними процесами доби, переконливо і послідовно обстоюється українська ідея, державність, українська мова, як першорядна духовна вартість, за якою стоїть ментальність нації [25, 58].
Отже у образі Максима Залізняка – організатора і чільного керівника Коліївщини відтворенні найшляхетніши риси гайдамаків. Герой запам’ятовується не лише своєю сміливістю й самовідданістю, а й цільністю натури, адже перебування в центрі національно-визвольної боротьби сприяло виявленню якостей розсудливого і вмілого керівника повсталої маси. Таким постає народний ватажок в літературному освітленні.
Образ головного персонажа Максима Залізняка змальований дуже детально. Максим постає 28-літнім чоловіком, сміливим, сильним, але автор робить його значно старшим від свого віку. «Обличчя, глибоко зрізане зморшками». [35, 8]. Залізняк ще не скоро очолить повстання, але з перших сторінок твору Ю.Мушкетик робить його здатним співчувати, вболівати за долю інших, вести їх за собою. Виразний портрет допомагає краще зрозуміти характер героя: "На високий лоб набігали зморшки. Максим був чоловік років двадцяти восьми; однак зморшки, що глибоко залягли під очима та двома довгими борознами підрізали навкіс від прямого носа худорляві щоки, робили його набагато старішими. З-під смушевої довговерхової шапки вибивалося пасмо русявого чуба, такі ж русяві вуса підковою спадали від рота, сягаючи нижче різко окресленого підборіддя. Від всієї Максимової постаті віяло силою, було видно – чоловік це сміливий, вдачі твердої, трохи похмурої" [35, 7,8]. Характер героя вміло розкривається в ряді сцен. Сміливий, розумний, твердий, непримиримий для всіх проявів гніту і соціальної несправедливості, вірний друг. Відважний у сутичці з ворогом – таким постає Максимв сцені рятування потопаючого ігумена Мелхіседека, і в бою з загоном шляхти, і у відвертій неприязні до жадібного і бундючного запорозького осавула, і в сцені рятування несправедливо обвинувачуваного Романа. Найвищий авторський намір - зобразити свого героя як втілення сутності етносу, що стоїть біля витоків власного самоусвідомлення. Цей план реалізовується у другій частині твору. Адже Мелхіседеку для цієї справи була потрібна не просто відважна людина, як, наприклад, Гаврило, але та, котра змогла б навіть “переступити той останній поріг, за яким або смерть, або безсмертя” [7, 57]. Таку людину і розгледів ігумен в Залізнякові. Одне ім'я Залізняка наганяло великий жах на панів, а народ з любов’ю вимовляв і оспівував його як символ волі і розплати з носіями кривди. У бою Залізняк завжди там, де найважче. Серед своїх друзів він добрий, чуйний, веселий. Понад все у житті Залізняк любить волю й правду. Він відданий своїм переконанням, навіть не припускає, що може зазнати поразки. Коли його заарештували, він втік, переконаний, що краще померти вільним у степу, ніж жити у неволі.
Портрет слугує авторові не лише для фіксації зовнішнього вигляду персонажа, а й виступає важливим засобом його психологічного аналізу. Цього разу портрет разом з інтер’єром сприяє розкриттю внутрішнього світу героя, виступає засобом творення авторської концепції особистості [5, 78]. Створюючи портрет персонажа, автор повинен узгодити рух, жести, міміку з настроєм і характерними властивостями героя, або навпаки показати, випадковість зовнішнього зображення героя. Характер формується і пізнається у русі, запалі, подоланні перешкод [41,30]. Характер персонажів у творі виявляється не тільки за допомогою переліку їх рис, а й показом цих персонажів у конкретних діях і вчинках, зіткненнях і боротьбі за певних обставинах. Образ Максима в трагічній атмосфері показаний похапцем, про його переживання говориться ніби збоку, вони не досить розкриваються з середини.
Зауважимо: образ Залізняка, виписаний Мушкетиком, є узагальненням народних уявлень про селянина – гайдамаку. Залізняк – непримиримий месник за народні кривди. Томутвір мав велике виховне значення для поколінь борців за визволення народу. Автор постійно наголошує на глибоко повчальних уроках Коліївщини. Ми не маємо права забувати своїх героїв. І для нас вони завжди будуть прикладом мужності і вірного служіння рідній землі.
Більше того, історія часто стає у романі сферою суб’єктивних роздумів автора і героїв, непересічним матеріалом для виховання національної самосвідомості.
Іван Гонта, один із найяскравіших образів серед гайдамацьких ватажків періоду Коліївщини (1768), приєднався до повстанців уже в розпалі боротьби. Постать Гонти ще й досі залишається загадковою. Із зрозумілих причин, життя і боротьба героя не мали об’єктивного трактування в історіографіях. Дворянська історіографія відстоювала позицію, що Коліївщина була лише соціальним бунтом «черні» проти суспільної верхівки панів. Іван Гонта до «черні» жодною мірою не належав. Більше своїми вчинками, поведінкою та й самим життям він спростовує це твердження цілком і повністю. Іван Гонта понад десять років командував сотнею й за службу дістав від Потоцького два села, які давали йому великий, як на той час, прибуток. Він став ніби зовсім шляхтичем, зв'язаний своїми службовими й економічними інтересами з шляхетською верстою. Виходить, що Гонта не міг приєднатися до повсталого народу ні з причин соціального гніту, ні з нахилу до грабіжництва й особистої наживи. Крім двох сіл, Потоцький обіцяв Гонті шляхетство та інші привілеї за умови його вірності Польщі. Приєднуючись до повстанців, Гонта втратив би села у разі успіху повстання, бо колії проголосили скасування старих порядків. У випадку поразки його чекала втрата не лише маєтності, а й власного життя, цього Гонта усвідомлювати не міг. Виходить, єдиним мотивом його рішення приєднатися до лав повстанців було шляхетне переконання: щира любов до України та обернутого в рабство рідного народу. Свідомо йдучи на особисті жертви і втрати, Іван Гонта прагнув допомогти співвітчизникам звестися з колін, повернути волю на власній землі, у своїй державі [22, 186].
Незалежний і гордий уманський сотник Гонта з душею щирого козака, як його характеризує Жила у романі Ю.Мушкетика, людина досить багата, авторитетна і знана. Та думкою, серцем господар двох отриманих від Потоцького за службу сіл увесь час повертається у напівголодне дитинство, згадуючи свою велику родину. З часом, не зважаючи на свої статки, Іван починає відчувати душевний дискомфорт: «Був шляхтичем – і ненавидів усе шляхетське, катувався тим, що стоїть на стороні неправди...» [35, 215]. Романіст уважно стежить за внутрішнім світом свого героя, його душевними пориваннями, осмислюючи витоки драматичного зіткнення між колаборантським «я» і уявленням народу. Гонту непокоїть те, що його народ завойовники вважають за «бидло», здатне лише до тяжкої фізичної праці: як людина розумна, він бачить, що топчеться мова, культура українців, для яких воля – найбільша цінність. Герой усе частіше згадує своїх славних волелюбних предків, що лежать тепер у «високих могилах», пригадує, як у їхній сім'ї шанували кобзарів, пісню. Пошуки відповіді на питання «як бути?», «кому служити?» приводять героя до єдиного вірного рішення: треба вертатися до власного народу. Ю.Мушкетику вдалося майстерно передати складний процес входження Гонти в «іншу віру», високо художньо вмотивувати хід його думок, логіку, вчинки, пильно придивитися до тонких порухів у змінах настрою і висунути категорію совісті як надзвичайно важливий вимір героя. Беручи до уваги дослідження авторитетних істориків, народнопоетичні джерела, Ю.Мушкетик у своєму романі наголошує на миролюбності, сказати б, цивільності гайдамацького полковника Гонти. Щиро прагнучи не допустити марного кровопролиття, він просить гайдамацьке товариство помилувати жінок і дітей, навіть відвести їх далі від місця масових страт. Опираючись на історичні факти Ю.Мушкетик розмислює, чому Гонта перейшов на сторону гайдамаків [56, 35]. Письменник вдало обирає момент для включення героя в дію. Ми знайомимось з Гонтою у вирішальний момент, коли він визначає свій шлях. Короткі, лаконічні репліки, зосереджений, звернений в середину погляд, неприховувана відчуженість Гонти серед уманської верхівки – добре передають внутрішні роздуми героя, міцніючи свідомість того, що і він повинен «стати за правду, за землю рідну, за люд поневолений.» хвилюючим пафосом пройняті фінальні картини нелюдських катувань гайдамацького полковника Івана Гонти озвірілою шляхтою. Зв'язаний закатований Гонта, не підкорився панам, до останнього подиху підбадьорював своїх полонених побратимів. Мужність і стійкість його змушені були визнати й вороги.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
