73375 (589280), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Другий рівень, за І. Качуровський, "загальнополітичний, у світовому масштабі" "сатира з політичним забарвленням" [36:30] Перед очима Люцифера проходять прибічники різних тенденцій: "четверо, що несуть важкий тризуб", "гурт людей у багряних одягах ", " четверо генералів в уніформі. "Тут уже поруч із глумами маємо трагічний елемент [36:30]: хор в’язнів, хор спалених єврейських дітей. "Релігійно філософське трактування проблем добра і зла". І. Качуровський вважає найвищим рівнем ідейно-тематичного ряду [56:30]. Проблема Добра і Зла трактується в поемі по-фаустівськи. Сучасний світ перетворюється на велику арену боротьби Бога і Диявола, Світла і Темряви, Добра і Зла. Ця боротьба точиться не тільки в реальній дійсності, на землі, що перетворилась у "скорботи тужне житло", а й переноситься на Всесвіт, Універсум, досягаючи своєї кульмінації у "Вальпургієвій ночі". Тут зображено грандіозний двобій – суперечку між Богом і Люципером і його свитою за душу людини" [44:91].

Мефістофель у Гете – однобічний раціоналіст, який послуговується нерідко дотепною, проте завжди егоїстичною софістикою – тим, що Кант назве "здоровим глуздом" і ретельно відрізняє його від "розуму". В особі Фауста він хоче дискредитувати людину як духовну істоту. Ставши супутником Фауста, Мефістофель грає роль "Анти-Вергілія", його завдання полягає в тому, щоб у прямому значені слова ввергнути душу Фауста в Пекло. Для цього він силкується відвернути його від піднесених прагнень і пропонує замість них принади, проти яких, як він вважає, людська природа безсила. Тобто укладає з Фаустом контракт, за яким "душа його буде належати Дияволу, якщо він не відмовиться від принад". Фауст зрозумів сенс життя:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них.

Нехай же вік і молоде й старе

Життєві блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою

З народом вільним в вільним краю,

Я міг би в захваті гукнути:

Спинись, хвилино, гарна ти! [25:487]

У поемі Ю. Клена ця ідея є провідною:

Слава ж тобі, о людино, яка по потай

Плинеш човнами по ще не відомих морях!

Предків не маєш? – тож будь тепер сам собі предок

Люди забули легенди? – Нову їм створи

Втратили віру? – Кресли на скрижалях їм кредо.

Щезли герої? – Меча тоді в руки бери. [с. 356]

Легендарний мотив продажу душі дияволу, спільний для багатьох європейських народів, проявляється у третій частині у зв’язку з подіями Другої світової війни у Польщі і презентована постаттю пана Твардовського. [57:235]. Моментом загальної подібності між "Фаустом" і "Попелом імперій" є "лейтмотив злих духів, чий хор... вклинюється у виклад подій" [36:25]. Так, у дії, що має назву "Кабінет Фауста", коли Фауст входить у супроводі пуделя-Мефістофеля, хор духів втручається, щоб звільнити "одного з своїх" від собачої оболонки:

Одного уже зловили –

Обережно, браття миле! –

Як в капкан хитрий лис,

Втрапив в пастку хижий біс.

Тільки глядіть!

Підлість та заграйте,

Все змішайте,

І звільніть його, звільніть!

Якщо ми зможем –

Йому поможем:

Він нашій породі

Теж стане в пригоді [25:51]

У Клена вся третя частина пронизана цим лейтмотивом:

Хвала, хвала тобі, о Люцифере!

Вславляють духи вітрів і болот,

І ті, які посіяли ці печери,

Тебе і мудру Астарто. [с. 327]

В Кленовій епопеї відбувається суперечка між Господом і Люцифером, який створив на землі нову людину "з коріння мандрагори" за своєю подобою:

Не звірячий, а демонічний розум

У них клекоче в теплих черепах.

Я ще додав легкої волі дозу.

На все живе наводить страх

Ота істота хижа і злочинна.

Її боїться кожний птах і звір,

І зветься іменем страшним "людина"

Цей Люциферів новотвір. [с. 327]

У новій людині, яку створив Люцифер, впізнається ідеологія ленінізму:

Вважаючи за божество найвище

Себе саму, в нещадній боротьбі

Вона усіх собі подібних знищить

І викличе творця на бій.

Вона дитина рідна Люцифера

глибокі надра звідає землі

і залітатиму в надземні сфери

на міжпланетнім кораблі. [с. 324]

Слід цілком погодитись з думкою, яка пише В. Сарапин: "Ми не схильні наслідувати пафосний підхід Кленових сучасників, які приписували йому здатність до містичного пророцтва. І все ж треба констатувати, що у варіанті майбутнього, виголошеного Люцифером, як це інколи трапляється в літературі, і не тільки науково-фантастичній, виявляється Касандрин комплекс." [57:236].

Отже, створивши нову людину, Люцифер став "тепер над світом пан". Страшне майбутнє пропонується в поемі:

Ті люди – як ті блохи,

Обскачуть кулю всю, і вже реве

Страшний пожар майбутньої епохи,

Що буде жерти все живе. [с. 328]

До Люциферової когорти належить і новий вождь, який:

... став там на Люциферовому троні,

простягши струнко руку наперед,

немов застигши в мертвім перегоні,

перемий і гострий, як ланцет?

Таким сучасним Мефістофелем зображений Ленін. Він – новий вождь, що "приймає парад великий смерті". (с. 334)

У епопеї поета є цілий ряд нових творінь Люцифера: "Хто, підійшовши, поруч став на троні, / по пас оголений, зіперсь на кант, як римський імператор у короні / із лавра й запашних троянд"; "Жезло марильське у руці... Той грубий? / Коли б це на гетьманському посту / його поставив вождь, він булаву би / собі замовив золоту..."; "А хто це йде з пов’язкою на оці, / дітей забитих тягне на шнурку, / хапає жиденят на кожнім боці / і вішає їх на суку?" [с. 336]. Більшовицькі вожді у "мертвих дуплах душ" лише "бур’ян барвистих ідеалів", вони зображені, як апокаліптичний звір Диявол: "І хтось гряде... не люд, а звір в багрянім сяйві революцій". Ці "потвори, нелюди і звірі" перетворили життя людей на пекло. Л. Косяк зауважує: "Цікаво, що про Леніна і Гітлера Клен говорить майже ті самі слова, передає через образ тіні свою оцінку цих історичних постатей: "Лягає велетенська тінь / низької постаті у пеклі / на простір царських володінь." [с. 149]; або про Гітлера: "то падає на тлі історії твоя страшна і велетенська тінь" [с. 249]. Правління Гітлера, його "діяння" також супроводжується в поемі мотивом бісовицьким, виттям "демонів стовухих" та "вітру-завірюхи", які віщують загибель усього живого". [44:92] Цікавим у цьому контексті є образ Прокрустового ложа, на яке кладуть "кожного небогу":

Біда, як хто по мірці не прийшовсь:

Хто завеликий, тим відрубуй ноги,

Хто замалий – розтягуй вздовж. [с. 337]

Трактування міфу про ложе Прокруста сповнене нового змісту, його використовують для державних інтересів, причому досить предметно:

Це забезпечує державні послуги:

Вгадай, де тут мудрець, де ідіот,

Як, підрівнявши до одного росту,

Знівелювали весь народ! [с. 337]

Господь у поемі Юрія Клена з’являється з "котмою за плечима" в образі мандрівника. Травестія присутня й у цій частині поеми: тут не Люцифер має відібрати у Господа душу, а Господь бореться за душі, відбираючи їх у Люцифера, який став паном на землі, де "зростає людське покоління, / що дасть відставку всім богам" [с. 329]. Господь признає, що Люцифер править душами людей:

Я знаю, випестив ти нову расу,

Диявольським умом обдарував.

Породу демонів, на злочин ласу,

В тіла смертельні вчаклував. [с. 329].

Між Господом і Люцифером відбуваються протистояння, гостра боротьба, основні ідейні акценти якої звучать у діалозі:

Люцифер: Я їх навчу лукавити, вбивати,

Вкладу неспокій, прокляту жагу.

Господь: А я вкладу чуття самопосвяти,

Збуджу за подвигом тугу.

Люцифер: А я зашумлю їх пристрастю до псінки,

Поріддю прищеплю содомський гріх.

Господь: А Я – мов, що на геройські вчинки

Надхне і визволить усіх.

Люцифер: А я покажу до пекла їм дорогу.

В них смак збуджу до мук і катувань,

І будуть з них чорти, лише безрогі,

Не дана бо підлоті грань.

Господь: А Я скажу: "Є чистота і врода".

Ключа до неї дам, щоб стала тих

Лихих, почварних демонів порода

Ще вище янголів ясних.

Люцифер: Старий романтику! Таким, як був ти

Мільйон років тому, ти залишивсь.

Тоді також музику творчу чув ти,

У свій блакитний сон дививсь.

І сотні раз той сон вже розлітався

Мов куля скляна, впавши на граніт.

А ти, а ти... ще не розчарувався

І твориш заново свій світ.

Господь: Дослідник терпить сотні раз поразки,

Але зневірі місця не дає,

І ось п’ятисотий раз, чарівна казка

В реторті дійсністю стає.

Люцифер: Як досі ти ще не здобув патенту

На досконалий світ, то чорт із ним!

Як завжди, від твого експерименту

Лишиться тільки чад і дим.

Господь: На вашім зборищі з моїх сандалів

Стряхаю Я нечисті порохи.

Почавсь одвічний змаг, і в дальні далі

Десь наші стрінуться шляхи [с. 331]

Люцифер отримує хоча й тимчасову, але все ж перемогу, бо Господь йде геть, покидає "зборище". Залишається сподіватися, що боротьба Добра і Зла ще не завершилася.

Віщуючи смерть імперіям, Юрій Клен, як Гете і Данте, через пекло "веде до неба" героя-оповідача. З німецьким поетом автора "Попелу імперій" зближує не лише введення в її сюжет образу Фауста із зображенням окремих гетевських його характеристик, а й розмаїття ремінісценцій з "Фауста", мотив "сходження до зірок" (ad astra). У четвертій частині, як у "Фаусті", осмислюється концепція життя як єдності Добра і Зла.

У реалізації мотиву "ad astra" як узагальнюючої соціальної ідеї Юрій Клен запозичає чимало деталей. Уперше з’явиться як заголовок до експозиційного вірша другої частини, цей мотив розвивається, передрікаючи перемогу Добра над Злом:

Зринуть сили крилаті,

Буде небо кружляти.

У високі чертоги

Золотиста дорога

Мені ляже під ноги,

І тебе, перемого,

Одягну, мов кохану,

Я у шату багряну [с. 192]

Тема сходження до зірок у четвертій частині поеми "Попіл імперій" набуває значення повороту "з чужого простору на Вкраїну". Вона для небо і зірка, світло і сонце. Такою вона постає через систему символів і метафор астрального змісту: "нагорний спокій зір", "простір безсмертної блакиті і сонця повінь золота", соняшник як квітка – символ, "ясного Хорса квітне золотий". [с. 317, 321].

Парадоксальність реального у співвідношенні з уявним образом України створюють відчуття її недосяжності, як зірки, як неба, сонце для Поета. Жертви імперії зображені на тлі червоної землі, образ якої тотожний образові "мертвої землі". У "Діалозі людини з землею" доля поета, його місія – бути літописцем, борцем і творцем. " Золотий засів" поета, святість і мудрість, думки його спрямовані до неба, до зірок, до природи – втілення гармонії. Таке трактування мотиву сходження до зірок співзвучне античній культурі і неокласикам, що на неї орієнтувалися.

Тема катастрофи у літературі ХХ століття відображала жах, викликаний усвідомленням пережитих (Перша світова війна, революція в Росії) й очікуваних майбутніх катаклізмів і випробувань, передала почуття можливої загибелі європейської культури, конденсувала почуття розгубленості у світі, яким керує якась бездушна містична сила. Подібно до своїх сучасників, Юрій Клен сприймав історію як зіткнення злих і добрих первнів, а ХХ століття вважають моментом торжества Антихриста [57:232].

Отже, "стара легенда" про доктора Фауста оживає в поемі Юрія Клена, переосмислюється, наповнюється сучасним змістом: "фастівський рух" до пізнання, як основну рису європейської культури й мета психології, замінено іншим ідеалом, який приніс "отой, що звав його народ вождем", переосмислюючи мотив продажу душі дияволу, Юрій Клен переніс його на український грунт, надаючи йому іншого звучання: суперечка йде не лише про душу окремої людини, й про ціле покоління. Грандіозний двобій Добра і Зла, Світла і Темряви, Бога і Диявола переноситься на масштаб Всесвіту.

Характеристики

Список файлов ВКР