73203 (589269), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Новели П. Меріме, написані в 30-40 роки, в своїй художній структурі не мають якихось принципових відмінностей від новел "Мозаїки". Їхня художня система не зазнає різких змін, але специфіка новелістичних засобів П. Меріме проступає значно чіткіше. Трагічно жахливе - вбивства, катування, самогубства, психологічні парадокси, - як і раніше, втягується в хід нейтральної оповіді, проте тепер сама оповідь набуває значно різноманітніших і вагоміших форм. Як правило, оповідач П. Меріме - це особа чітко охарактеризована. Він багато говорить про себе - наприклад, про свої археологічні чи етнографічні пошуки ("Венера Ілльська", "Кармен"), - і, як і колись, залишається байдужим щодо своїх героїв. Меріме охоче вдається до засобу вставної розповіді ("Подвійна помилка", "Кармен"), а часом надягає несподівану маску ("Душі чистилища"), але обов'язково оповідає, змальовує події, ідо тривають у часі, подає епізоди в їхній послідовності особливо багатозначні закінчення новел П. Меріме. Він не завершує розповідь сюжетною розв'язкою, а неодмінно знижує читацьке враження повідомленням про якусь, здавалося б, малозначну деталь ("Душі чистилища") або несподіваним екскурсом у галузь своїх наукових розвідок ("Кармен"). Закінчення його новел, писала М. Є. Єлізарова, - "це своєрідний засіб замовчування про те найважливіше і найбільше, що змальовано в оповіданні. За цим замовчуванням приховується справжня схвильованість автора, почуття жаху, його оцінка того, що сталось" [45: 70]. Меріме ніби дає читачеві змогу заспокоїтись після пережитого, щоб тим самим глибше відчути значення події.

Динамізм, стислість, сувора архітектоніка зрілих новел П. Меріме міцно пов'язана з традиціями чудових майстрів XVII-XVIII ст., неперевершених в розповідному жанрі, - Скаррона, Лафонтена, Дідро, - і, більш того, з чіткими формами античності. Варто відзначити, що тяжіння до античності у П. Меріме в період Липневої монархії помітно посилюється. Це відзначав і Тургенєв. Меріме, підкреслював він, "тяжіє... до античної закінченості форм" [26: 235]. Ремінісценції з творів античних авторів постійно зустрічаються в його новелах цих років; але справа, звісно, не в окремих ремінісценціях, а в усьому ладі його новелістики, що наближається до об'єктивного тону античної оповіді, до її мудрої простоти і виразності форм.

Меріме-оповідач часто звертається до читача, інколи - до уявного співбесідника ("Арсена Гійо"), але його мова - на противагу мові романтиків і насамперед Гюго - підкреслено безособова, беземоційна, документально-об'єктивна. Це яскравий зразок мови реалістичної прози, і тут в чомусь можна бачити спорідненість Меріме з прозою Пушкіна, так високо ним оціненою.

На жаль, в літературі немає достатніх відомостей про роботу П. Меріме над рукописами своїх творів. Інколи він говорив, що його літературна робота - це своєрідна гра, яка не вимагає від нього особливих затрат часу й зусиль (так було, пам'ятаємо, з "Гузлою"). Проте це зовсім не так, авторські повідомлення про легкість його письменницької праці слід сприймати як чергову з тих містифікацій, до яких його, як відомо, вабило все життя. Той факт, що "Венера Ілльська", наприклад, створювалась протягом двох років, а "Коломбу" автор переписував шістнадцять разів, свідчить сам за себе. Новели Меріме були, без сумніву, плодом його впертої, ретельної праці.

Отже, реальність конкретизація характерів дійових осіб новело П. Меріме вирішується в цілому комплексі засобів, зокрема через портрет, мову персонажів, через їх ставлення до інших героїв, через їх життєві ідеали і безпосередні вчинки.

Саме в цьому комплексі і виявляється повнота художнього синтезу П. Меріме, його естетичний критерій, що визначає рівень його художньої інтуїції, безпомилкове відчуття художньої правди, доцільності, гармонійності і художньої вмотивованості зображуваного.

Висновки

Специфіка творення художнього образу в новелі полягає в тому, що письменник в центрі подій ставить рішучу, тверду за характером, горду особистість, яка, опинившись у складному становищі, робить вибір, іноді навіть всупереч своєму серцю чи розуму. Завдяки лаконізму та яскравості образів новеліст має змогу сконцентрувати увагу читача на змалюванні не зовнішнього, а внутрішнього світу героїв, на їх переживаннях та настроях. Світ сильних почуттів героїв, їх незвичайність автор передає через глибокий психологізм.

Світогляд П. Меріме, його літературні та естетичні погляди почали формуватись в період французької Реставрації. Письменник не належав до жодної партії, але його симпатії та антипатії виявились цілком певно. Йому завжди був осоружним цивілізований світ, що знеособлював людину, письменник був закоханий у сильну натуру "нецивілізованої" людини.

Розпочавши свою літературну діяльність як драматург і романіст, П. Меріме звернувся до жанру новели. Протягом 1829 - 1830 рр. він публікувався в різних журналах, і лише в 1832 році новели були об’єднані у збірку "Мозаїка".

Тяжіння до екзотичних мотивів було характерним для перших новел, які увійшли до збірки "Мозаїка". Увівши своїх героїв в екзотичний світ, письменник мотивує їхню винятковість. Саме звернення новеліста до екзотичної теми, його підвищений інтерес до "нецивілізованої" особистості мав характер своєрідного протесту проти утиску людської ініціативи.

Новела "Взяття редуту" зафіксувала чергову стадію роздумів автора над проблемами людської поведінки. Цього разу П. Меріме зацікавила людська особистість у воєнних умовах. Героєм новели виступає сильна особистість, але не романтизована, а показана реально (герой має почуття страху, він переживає). Невелика за обсягом, ця новела свідчить про різноплановість шукань письменника.

Розчарувавшись в наслідках Великої французької революції, П. Меріме дійшов думки про антигуманність тогочасного французького суспільства. Ця думка втілилась у таких новелах збірки "Мозаїка", як "Етруська ваза" і "Партія в триктрак", де П. Меріме виступає проти світської моралі. Письменник створив гуманістичні образи-ідеали індивідуальної свободи думки і совісті в образах Сен-Клера і Роже. Це особистості, які покладаються на свою власну свободу, але, знову ж таки, вони обмежені суспільними умовами, які виявляються сильнішими за героїв. Ми бачимо реалістичний підхід до сильно особистості. В цих образах П. Меріме показав обмеженість гуманістичного ідеалу особистої свободи.

Незабаром після виходу збірки "Мозаїка", у серпні 1833 року з’являється новела "Душі чистилища". У творі постає особистість негативного типу, яка переродилась в результаті психологічних переживань, і це переживання зображається в реалістичному ключі. Дон Жуан, на відміну від попередніх романтичних поем різних авторів, виступає сильною особистістю реалістичної літератури. Сильна особистість, змальована з реалістичних позицій, стає не менш вражаючою, але більш достовірною.

У новелі "Кармен" сильною особистістю виступає жінка. Кармен не тільки волелюбна, рішуча й тверда, вона ще й горда, її гордість така, що викликає повагу до свого носія, прикрашає людину. Гордість Кармен явище, так би мовити, "внутрішнього" походження, морально-психологічна категорія, дуже добре доповнює її зовнішні риси, дивовижним чином підсилює її вродливість. Жінку показано в сукупності позитивних і негативних рис, але її любов до свободи акцентована автором настільки, що образ увійшов до списку вічних образів світової літератури.

До останніх творів П. Меріме відноситься найменша група новел 60-х рр.: "Блакитна кімната" і "Локіс". В новелах сильної особистості не зображається. Для них є характерними містичні та фольклорні мотиви, іноді - слов’янського світу ("Локіс").

У новелах П. Меріме помітний відбиток романтичної поетики і водночас - полеміка з нею і заперечення. Письменник відмовляється від романтичного сюжету з його специфічною тематикою і ефектними повторами, зрікається розважальної раптовості. Його тяжіння до виняткового, надзвичайного набуло іншого, реалістичного вияву. Сильні, вольові характери, палкі пристрасті, на які так багата література французького романтизму, позначені рисами психологічного аналізу, не відомими раніше романтизмові.

Реальність, конкретизація характерів дійових осіб новел Проспера Меріме вирішується в цілому комплексі засобів, зокрема, через портрет, мову персонажів, через показ їх життєвих ідеалів і безпосередніх вчинків. В цьому комплексі виявляється повнота художнього синтезу письменника.

Звернувшись до жанру новели, П. Меріме зумів передати світ сильних почуттів своїх героїв, їх незвичайність, палкість і неповторність. Саме зображення незвичайних життєвих подій та несподіваних фіналів, стислість і стрункість оповіді, відсутність описовості, широке використання деталі, що характерно для новели, допомагають П. Меріме найбільш повно розкрити художні образи особистостей. Можна говорити і про створення особливого жанру новели, пов'язаного з іменем письменника.

Література

1. Акімова Л. Образ сильної особистості в новелах Проспера Меріме (10 клас) // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2007. - №6. - С. 19-21.

2. Бабич В.В. Новела в мировой литературе Проспера Мериме " Кармен" // Все для вчителя. - 2003. - №19. - (Дод) - С.27-28.

3. Бахрушина В.М. корсиканська трагедія: Два уроки по творчості П. Меріме // зарубіжна література в навчальних закладах. - 1996. - №11. - С.9-11.

4. Братко В.О. Стерничий скрипку січе смичком… Екзотична новела П. Меріме "Таманго" // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1998. - №10. - С.23-25.

5. Братко В.О. Проспер Меріме і Україна // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1997. - №11. - С.35-36.

6. Білоус М. Формування культури сприймання художнього твору // Зарубіжна література. - 2001. - №6. - С.16-18.

7. Виппер Ю.Б. Проспер Мериме - романист и новеллист /Виппер Ю.Б. творческие судьбы и история. - М.: Правда, 1990. - 300с.

8. Галич О. Теорія літератури. - К: Либідь, 2001. - 487с.

9. Грифцов Б. Психология писателя. - М.: Правда, 1998. - С.179-193.

10. Гуцуляк О. Гільгамеш як "архітектор буття": спроба пояснення сутності епічного образу. // Зарубіжна література. - 2001. - №6. - С.42-46.

11. История французской литературы /Под ред. Анисимова И.И. - М.: Академия наук, 1956. - 730 с.

12. Келар С.П. Образи циган в європейській літератур // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1996. - №9. - С.35-39.

13. Козленко Р.О. Кратери пристрастей і характерів [Експрес-інформація до вивчення творів Стендаля, Меріме, Пушкіна] // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1997. - №12. - С.18.

14. Козлик І.В. Про методологічні засади викладання зарубіжної літератури // Зарубіжна література. - 2001. - №6. - С.9-10.

15. Конопля Т.Г. Урок-дослідження характерів героїв новели "Кармен" // Зарубіжна література в школі. - 2006. - №5. - С.6-8.

16. Ладушина Л.Н. Урок зарубежной литературы в 8 классе (По новелле Проспера Мериме "Матео Фальконе") // Русский язык и литература в школах Украины. - 2004. - № 25. - С.11-13.

17. Літературознавчий словник-довілдник / За ред. Гром′яка Р.Т. - К.: Академія, 1997.

18. Луков В.А. Реалистическое творчество П. Мериме 1933-1869 гг. - Межвузовское собрание научных трудов. - М., 1982. - С.85-101.

19. Луков В.А. Раннее творчество П. Мериме в свете жанровых систем. В кн. Взаимодействие жанров в художественной системе писателя. - М.: Просвещение, 1982. - 324 с.

20. Маджар Н. Новела П. Меріме "Матео Фальконе" як дзеркало долі // Зарубіжна література. - 2005. - №6. - С.21-24.

21. Машкова О.І. Майстер малої форми. Система уроків по вивченню творчості Меріме-новеліста // Відродження. - 1994. - №12. - С.46-50.

22. Мериме П. Собрание сочинений в 4-х томах /Под. Ред.Н.М. Любимова. - Т.2. - М.: Правда. - 1983. - 448 с.

23. Мериме П. Собрание сочинений в 4-х томах /Под. Ред.Н.М. Любимова. - Т.3. - М.: Правда. - 1983. - 304с.

24. Меріме П. Коломба: Роман. Пер. з французької. - К: Книгоспілка, 1927. - 147 с.

25. Меріме П. Таманго. - ["Матео Фальконе", "Етруська ваза". Новели. Пер. з французької]. - Львів: Каменяр, 1966.

26. Михайлов А.Д. Новые материалы переписки Мериме ("Филологические науки"). М.: Наука, 1989. - С.234-250.

27. Наливайко Д. Проспер Меріме і Україна. // Всесвіт - №9. -1970. - С.147-148.

28. Новикова М. Міфосвіт "Кармен": бик і бог // Всесвіт. - №5-6. - С.125-138.

29. Новикова М. Мифомир "Кармен": Бык и Бог // Зарубіжна література. - 2002. - №38. - С.7-15.

30. Парицький Л. Любляче серце: Життя Проспера Меріме, 7 клас // Зарубіжна література. - 2005. - №6. - С.18-19.

31. Словник іншомовних слів: за ред. О.С. Мельничука.К., 1977. - 775с.

32. Сорокіна Е.А. Урок-вікторина за творами П. Меріме, О. Генрі // Всесвітня література в навчальних закладах України. - 1995. - №11. - С.17-19.

33. Пархоменко Т.А. Проблема честі та вірності, корисливості та зради в новелі Проспера Меріме "Матео Фальконе": конспект уроку (10 клас) // Всесвітня література та культура. - 2003. - №6. - С.29-30.

34. Порицький Л. Любляче серце: Виповнилося 200 років від дня народження Проспера Меріме // Дзеркало тижня. - 2003. - №38. - С.23.

35. Пронкевич О.В. Панорама літератури ХІХ ст. - 1997. - №1. - С.17-18.

36. Ревнивцеві Є. Галерея психологічних портретів у новелі П. Меріме "Матео Фальконе" // Зарубіжна література. - 2005. - №6. - С. 20-21.

37. Реизов Б.Г. Как работал Проспер Мериме // Литературная учеба. - 1970. - №6. - С.99.

38. Сом М. "Як поле розквіт маку": До 200 річчя від дня народження Проспера Меріме // Культура і життя. - 2005. - 15 жовтня (№32). - С.4.

39. Слизько Г. Проспер Меріме "Матео Фальконе" (матеріал до вивчення). // зарубіжна література. - 2003. - №6. - С.7-8.

40. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ сб. /За ред. .М. Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996.

41. Сурта Х.Ф. О "балто-словяской" новелле П. Мериме "Lokis" // Современное славяноведенье. - 1990. - №6. - С.45-50.

42. Сюндюков І. Проспер Меріме - українознавець // День. - 2003. - №27. - С7.

43. Ульянова И.Е. Новела Проспера Мериме "Матео Фальконе": урок 6 клас // Література в школе. - 2006. - №4. - С.34-41.

44. Ялтинець Т.Л. "Любити тебе не можу, жити з тобою не хочу": новела Проспера Меріме "Кармен" (10 клас). // Всесвітня література та культура. - 2003. - №8. - С.12-13.

45. Янковський Ю.З. Проспер Меріме: життя і творчість. - К: Дніпро, 1976. - 103с.

Характеристики

Список файлов ВКР