71625 (589225), страница 6
Текст из файла (страница 6)
З [Дод.5.] видно, що склад галузевого репертуару видань за типами літератури характеризується таким чином: найбільшу кількість назв за п'ять років має науково-дослідна література. Представлена вона переважно такими жанрами, як: монографії, узагальнюючі праці, збірники тез наукових конференцій, збірники наукових праць. Подібний видовий діапазон науково-дослідної галузевої літератури зумовлений функціональним призначенням видань різних видів.
Специфічною є роль монографії в репертуарі книги з культури та мистецтва. Вихід у світ монографії є підсумовуванням пізнання об'єкта культури чи мистецтва. Це зумовлено особливостями ущільнення і нагромадження знань про культурно-мистецький об'єкт; ступенем згортання наукового знання; особливою системою доказів його істинності, що вимагає великого фактичного матеріалу, детального зіставлення існуючих точок зору, ретельного визначення вихідних понять. Під впливом цих причин уже кілька сторіч авторська монографія з культури та мистецтва служить засобом узагальнення і детального обґрунтування індивідуального знання про мистецький об'єкт.
Натомість, основним призначенням праць узагальнюючого характеру є створення цілісної картини розвитку національних мистецтв і світового мистецтва. Найбільш мобільною частиною ГДП є авторські й тематичні збірники. Доречно відзначити особливості їх публікацій: ціннісні властивості статей залежать від місця і часу опублікування, теми, авторської приналежності, жанру статті; при визначенні значущості конкретної статті для фахівців важливо розглядати її на тлі однотипних документів, визначаючи за формальними і змістовими ознаками (рік видання, місце публікації, аспект розгляду теми, використовуваний автором фактичний матеріал і рівень його узагальнення) ціннісний статус для споживача. Для репертуару вітчизняної книги з культури і мистецтва характерне переважання авторських і колективних збірників з широкою і комплексною тематикою та досить часто малоінформативними назвами.
У межах свого типу науково-дослідна література розподілена за жанрами досить рівномірно. Найбільше видано збірників тез наукових конференцій, узагальнюючих праць, монографій, наукових статей. Однак спостерігається тенденція до стрімкого збільшення кількості наукових видань, що ілюструє загальний стан української науки і культурологічних досліджень зокрема. Зростає кількість фахівців, до професійних інтересів яких входить проблематика культури і мистецтва. Виникнення ж нового галузевого знання зумовлює появу нових галузевих публікацій відповідного змісту.
Друге місце в типовидовій структурі ГДП посідають видання навчальної літератури. У межах років спочатку (1998 - 1999 рр.) відмічається різке зростання випуску даного типу літератури, а далі (2000 - 2001 рр.) - поступове зниження. Однак у межах загального галузевого репертуару ці видання є одними з пріоритетних, зважаючи на здійснення багатьма навчальними закладами країни мистецької й культурологічної підготовки. Домінуючі позиції в репертуарі навчальної книги посідають підручники та навчальні посібники.
Третє місце по випуску займає популярна література. У межах років видання цього типу видавалися нерівномірно. Спочатку маємо тенденцію до збільшення, а потім - до зменшення кількості публікацій. Популярна література з мистецтва, яка висвітлює основоположні теоретичні засади та вузлові етапи розвитку мистецтва, ключові проблеми сучасного художнього процесу, дуже різноманітна за своїми формами і жанрами. Це зумовило виділення нами серед виявлених у галузевому репертуарі популярної літератури таких видів видань, як довідково-популярні, науково-популярні, документально-художні, альбоми, літературно-художні. У межах років видовий розподіл цього типу літератури більш-менш рівномірний. Активний випуск такої літератури необхідний і продиктований інтересами й потребами багатьох категорій споживачів: і тих, хто потребує опанування основами естетичних знань, і споживачів з відносно розвинутими художніми інтересами, і, нарешті, серйозних цінителів мистецтва.
Четверту позицію займає випуск довідкової літератури. Довідкові видання включають в себе довідники, карти-путівники, словники, енциклопедії, художні календарі, каталоги тощо. Це досить популярний тип літератури, розрахований на широке коло споживачів, які цікавляться мистецтвом або професійно з ним пов'язані. Відмічається збільшення випуску літератури цього типу, що є позитивною характеристикою динаміки галузевого репертуару вітчизняної книги за досліджуваний період, оскільки якісні зміни в довідково-інформаційному обслуговуванні й трансформовані запити споживачів культурологічної інформації спричиняють потребу в усе нових і нових документах.
Менша частка ГДП припадає на випуск мемуарно-епістолярної літератури, яка охоплює збірники спогадів, мемуари, щоденники, листи, що є цінними джерелами для вивчення життєвого і творчого шляху окремих діячів мистецтва, їхніх стосунків із сучасниками, художньої атмосфери певної епохи. Багато мемуарно-епістолярних видань завдяки майстерному літературному викладу фактів є цікавими як для фахівців, так і для широкого загалу читачів. У межах років спостерігається нерівномірність у виданні документів цього типу[22,с.94].
Щодо мовної структури ГДП з проблем культури та мистецтва, то відстежується наступна картина [Дод.6.]. Якщо випуск видань українською і російською мовами у 1997 р. кількісно відрізнявся несуттєво, то в 2001 р. видання галузевої книги українською мовою перевищило російськомовну книгу майже в 4 рази. Частка літератури, виданої українською мовою, поступово й впевнено зростає, що є наслідком належної мовної політики видавництв і державної політики в галузі книговидання.
Бібліометричний і змістовий аналіз формування репертуару вітчизняних книг з проблем культури та мистецтва засвідчує, що випуск галузевої книги має хвилеподібний характер. На початку 2000-х років спостерігається значне зростання кількості видань порівняно з 1990-ми роками. За проаналізований період загальна кількість видань збільшилася майже втричі. Помітний стрибок до зростання кількості видань у 1998 р. пов'язаний, мабуть, з тим, що з 1996 - 1997 рр. пожвавився випуск літератури завдяки виходу українського книговидання з кризового стану. У 2000 - 2001 рр. триває поступове зростання кількості видань з питань культури і мистецтва: на 8,3% проти 1997 р. На мій погляд, це викликано динамікою розвитку нашого суспільства й суспільних потреб населення[22].
Висновки
У процесі дослідження досягнуто поставлену мету дипломної роботи, вирішено всі завдання, що дозволило дійти основних наукових висновків.
Поняття "документальний потік" (ДП) було введене у бібліографічну практику в 60-ті роки, а в 70-80-ті — сформульоване його сучасне визначення як тематично зв'язаної множини документів, що функціонує у суспільстві.
Тематична структура ДП - це відносна поширеність документів певної тематики у загальному потоці та смислові зв'язки між ними.
Розвиток ДП закономірно зумовлений процесами соціального пізнання світу, тому даний потік можна визначити як вибіркове відображення в документальній формі результатів суспільної діяльності. ДП відображає в кожний конкретний момент свого існування накопичені людством знання з різних галузей. Таким чином, аналіз ДП дозволяє виявити стан розвитку певної галузі (сфери життя суспільства). Зокрема, у даному дослідженні моніторинг документального потоку з культури і мистецтва дає можливість виявити тенденції розвитку літератури з цієї галузі.
Видова структура ДП - це поширеність документів певних типів, видів і жанрів у потоці. Вивчення видової структури ДП передбачає визначення частки, а також інтерпретацію ролі кожного компонента в потоці. ДП з культури і мистецтва складають документи двох типів: неперіодичні та періодичні і продовжувані.
Вивчення ДП є важливим для наукового дослідження будь-якої проблеми.
Галузеві документальні інформаційні потоки (ДІП) — це система, що складається з взаємопов'язаних елементів, якими є не тільки власне документи, а й їх окремі бібліографічні ознаки: обсяг, шифр, оперативність, старіння, цитування, термінологія та ін. Для їх дослідження, а також потоків, утворених ними, використовують бібліометричні та наукометричні методи. Останнім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, що складають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко, дане дослідження висвітлено в другому розділі даної дипломної роботи.
Щоб зробити аналіз бібліометричних показників інформаційного потоку вироблено ряд методик, таких як: кластерний аналіз, контент-аналіз, метод ключових слів, пропускного аналізу та бібліографічного поєднання, анкетний метод, які вивчають різні властивості документального потоку. Для повної характеристики потоку документів, його структури, внутрішніх і зовнішніх зв'язків, динаміки розвитку, виявлення закономірностей, доцільно досліджувати комплекс показників.
На сьогодні запропоновано ряд методів, що дозволяють в певній мірі об’єктивувати кваліметричні характеристики змістовного наповнення документів, наприклад, метод контент-аналізу, або кількісного вивчення змісту документа; семантичний аналіз документів (експертна оцінка), який має в певній мірі суб'єктивний характер, що залежить від труднощів, які виникають при кількісних вимірах змісту документів. При інформаційному аналізі наукових проблем інколи використовується індексація документів ключовими словами. Цей метод, аналогічний за своєю суттю методу контент-аналізу і направлений на вивчення тематичної характеристики текстів документів та їх масивів. Він може бути самостійно названий "методом ключових слів".
Аналіз документів на основі ключових слів використовують як методичну основу системного аналізу предметного змісту потоку документів, а за допомогою його — наукової проблеми. При використанні цього методу стає можливим моделювання як теоретичних, так і практичних напрямів науки. Цей метод може бути основою для вироблення простих та зручних в застосуванні інших методів дослідження, які б визначали новизну, актуальність, дублювання, повторюваність інформації в документах та її цінність, як показник техніко-економічної ефективності й наукового прогресу.
У документалістиці широко застосовується метод пропускного аналізу. Це сукупність прийомів для виявлення пропусків у попередніх знаннях. Метод виходить з чіткого формулювання бажаного практичного результату на основі існуючих потреб у цьому результаті. Як метод інформатики, визначення пропуску в знаннях може бути методичною основою формування мети наукових досліджень, вироблення напрямів досліджень для отримання нових знань.
Один з методів кластер-аналізу був розроблений ще М. Кестлером в 1963 р. і має назву методу бібліографічного поєднання. В основі методу Кестлера полягає принцип взаємозв'язку між двома публікаціями, які цитують один і той же документ. Другий, досконаліший метод кластер-аналізу, — метод проспективного зв'язку, був розроблений в 1973 р. одночасно І. Маршаковою і Н. Смоллом. В основі цього методу лежить принцип виділення взаємозв'язку між двома публікаціями на основі цитування їх одними й тими ж документами
Методика дослідження дублювання зведена до визначення повторів відображення одного і того ж документа протягом визначеного періоду в одному й тому ж вторинному джерелі, або, що більш розповсюджено, в різних. Суть методу в розташуванні за алфавітом масивів вторинних документів і виявленні ідентичних документів за однією і тією ж градацією алфавітного розташування.
У літературних джерелах також описується методика аналізу оперативності джерел вторинної інформації. Під терміном "оперативність" мають на увазі інтервал між появою оригінальної публікації (статті, монографії, патенту тощо) і відображенням цієї первинної інформації в бібліографічному або реферативному виданні.
Аналізуючи описані вище методики, можна сказати, що в наш час найповнішою можна вважати характеристику галузевого ДІП, при застосуванні комплексного підходу, який би включав кластерний аналіз наукових документів та визначав перспективність наукового напряму. Це має підняти вітчизняні наукові пошуки на сучасний рівень, який відповідав би світовим стандартам.
З позиції оцінки науково-інформаційного забезпечення фахівців, побудова технологій інформаційних процесів, у тому числі пошуку наукової інформації із застосуванням сучасних телекомунікаційних засобів та інформаційних мереж, а також дослідження кваліметричних і семантичних особливостей таких ДІП є дуже важливим процесом. Дані технології скорочують терміни пошуку інформації, а також надають можливість фахівцям користуватися не тільки вітчизняною інформацією, а й більшістю зарубіжної. Національний інформаційний простір культурологічно-мистецького спрямування являє собою досить складну ієрархічну систему, сформовану об'єднаними зусиллями центральних інформаційних установ (Інформаційного центру з питань культури та мистецтва Національної парламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Книжкової палати України ім. І. Федорова) та наукових і публічних бібліотек регіонального й місцевого значення.
Об'єктами культури та мистецтва, обов'язковими для відображення стану культурного життя регіону, визнані установи, організації, творчі заходи, організація, правова база, види діяльності. Належне функціонування інформаційного забезпечення культури та мистецтва можливе лише за умови постійного моніторингу ІП користувачів інформаційних установ. Оптимальне вирішення всіх завдань інформаційного забезпечення культури та мистецтва значною мірою зумовлене також вільною орієнтацією працівників інформаційних установ в інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційних ресурсах.
Інформаційні установи матимуть змогу ефективніше забезпечувати ІП користувачів за умови досягнення корпоративності всіх процесів та технологій інформаційного обслуговування. Матеріали фахової періодики переконливо свідчать про готовність інформаційних установ України до переходу на новий - інтеграційний-етап співпраці.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
