71625 (589225), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Вимога керованості системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва викликає необхідність створення центрального галузевого інформаційного центру та здійснення правової регламентації його діяльності. Правове регулювання передбачає розробку регіональних нормативно-правових актів і положень про комплектацію, порядок функціонування та ареал дії регіонального галузевого центру, а також укладання необхідних угод щодо співпраці зацікавлених інформаційних установ із забезпечення ІП фахівців культури та мистецтва[21,с.268].
Організаційну структуру регіонального галузевого інформаційного центру, на думку викладача РДГУ М. Костенко, доцільно розглядати в двох аспектах. По-перше, він є одним із сегментів національної системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва. По-друге, сама структура інформаційного центру має бути досить розгалуженою та достатньо мобільною, щоб вчасно реагувати на змінювані галузеві ІП[21,с.268].
У структурі галузевого інформаційно-бібліотечного центру мають виділятися традиційні для інформаційних установ та новостворені структурні підрозділи. Зокрема, мають функціонувати: відділ забезпечення проходження вхідних та вихідних інформаційних документних потоків, а також диспетчерський контроль за ними (замовлення на літературу; нові надходження; читацькі вимоги тощо); відділ обслуговування користувачів (читальний зал, абонемент, медіатека). Якщо читальний зал та абонемент
являють собою сталі структурні підрозділи, то медіатека - якісно новий, який, окрім читального залу та абонемента, включає необхідні технічні засоби для роботи з аудіальними, аудіовізуальними та електронними документами[21,с.268].
Доцільним є створення відділу (сектору) акумуляції і створення інформаційних ресурсів. Як свідчить досвід функціонування відділу «Регіональний інформаційний центр» Рівненської державної обласної бібліотеки, наявність подібного сектору в структурі інформаційної установи значно розширює можливості інформаційного обслуговування користувачів.
Забезпечення ІП користувачів відповідно до сучасних вимог потребує постійного вдосконалення ДПА, ефективної організації інформаційних ресурсів, вивчення інформаційного середовища, дослідження ресурсів глобальних комп'ютерних мереж. Це зумовлює доцільність виділення в організаційній структурі інформаційно-бібліотечного центру відповідного сектору із здійснення інформаційного моніторингу. Інформаційний моніторинг переважно розглядають як альтернативу існуючому досвіду інформаційно-аналітичної діяльності бібліотек. Сутність моніторингового дослідження полягає в постійному спостереженні за об'єктом, накопиченні фактів щодо його параметрів, аналізі його поточного стану і прогнозуванні майбутнього на основі виявлених закономірностей [42,с.12]. Здійснення інформаційного моніторингу-клопіткий, технологічно непростий і досить дорогий процес, тому застосовувати його доцільно стосовно суспільно значущих об'єктів та на основі використання єдиного формату даних про документи (що відповідають традиційному бібліографічному опису документа). Саме етап накопичення даних є найбільш трудомістким і має найвищу вартість. Сучасне програмне забезпечення дає змогу структурувати різноманітні дані, приводити їх до єдиного формату з метою подальшого сполучення і порівняння їхніх характеристик, отримувати статистичну та графічну інформацію без втручання інформаційного працівника, застосовувати методику ранжирування тощо. Тому лише належне техніко-технологічне оснащення інформаційної установи дозволить реально здійснювати найперспективніші та найскладніші різновиди інформаційного моніторингу-такі, як концептуальний (об'єктами його є не окремі документи, а параметри їх змісту, тому основу моніторингу становлять не бібліографічні, а повнотекстові, гіпертекстові, мультимедійні БД) [42,с.12].
Враховуючи некомерційний характер гуманітарно-культурологічної сфери, на початкових етапах функціонування регіонального інформаційно-бібліотечного центру доцільно здійснювати інформаційний моніторинг галузевого документального потоку, результати якого забезпечать раціональне вирішення проблеми комплектування, формування системи віртуальних інформаційних ресурсів тощо.
Здійснення інформаційного обслуговування в сучасних умовах пов'язане з наданням інформаційних послуг на основі широкого застосування нових інформаційних технологій, тому безумовного значення набуває потреба виділення в організаційній структурі регіонального інформаційно-бібліотечного центру відповідного відділу (сектору) технологічного забезпечення.
Таким чином, описова модель інформаційно-бібліотечного центру являє собою сполучення таких вихідних елементів, як організаційна структура центру (система структурних підрозділів інформаційної установи, обслуговуючого персоналу тощо); сукупність функцій щодо інформаційного забезпечення фахових ІП; система внутрішніх і зовнішніх інформаційних ресурсів (традиційних та електронних); ДПА як модель документного фонду. Важливого значення для вирішення завдання розроблення оптимальної моделі інформаційного забезпечення галузі набуває дослідження контингенту користувачів інформаційних установ-фахівців культури і мистецтва та їхніх ІП, що трансформуються в умовах змінюваного соціокультурного середовища регіону, країни, світу[21,с.270].
Особливої уваги, на думку М. Костенко, потребує такий аспект діяльності регіонального інформаційно-бібліотечного центру, як представлення власних інформаційних ресурсів у глобальних інформаційних мережах. Цікавим з точки зору інформаційного забезпечення галузі є досвід представлення в Інтернеті інформації щодо установ культури та мистецтва, накопичений російськими фахівцями [1,с.17]. Пропоноване ними моделювання структури відповідних сайтів передбачає першочергове розроблення теоретико-методологічних основ формування типових моделей закладів культури та мистецтва регіону для представлення в мережі. Зокрема, окреслено коло завдань, що підлягають обов'язковому вирішенню:
- розроблення загальнодержавного «Паспорта культурного життя» як нормативного документа зі структурування інформації у сфері культури та мистецтва;
- виявлення переліку об'єктів культури та мистецтва регіону;
- порівняльний аналіз характеристик і реквізитів, представлених у «Паспорті культурного життя» та схемах опису установ культури та мистецтва;
- розробка типових моделей контенту сайтів регіональних електронних ресурсів у сфері культури та мистецтва[1,с.17].
«Паспорт культурного життя» визначає основні напрямки, що характеризують стан культурного життя регіону, а саме: загальну характеристику території; загальноекономічні характеристики регіону; характеристику мережі культурно-мистецьких установ; показники фінансово-економічної діяльності, матеріально-технічної бази та організації діяльності закладів культури й мистецтва; стан кадрів; рівень міжнародних контактів; наявність правової бази[1,с.17].
Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що оптимізація інформаційного забезпечення культури та мистецтва України пов'язана з розвитком двох стратегічних напрямків: по-перше, з посиленням співпраці провідних інформаційних установ держави переважно в напрямку формування електронного інформаційного середовища, а, по-друге, з ефективним виконанням інформаційними установами функцій щодо задоволення ІП фахівців культури та мистецтва в умовах взаємодії.
2.3 Моніторинг документального потоку з культури і мистецтва
Моніторинг - безперервне спостерігання за станом оточуючого середовища і управління ним шляхом своєчасного інформування про можливості настання несприятливих, критичних або неприпустимих ситуацій [43,с.26].
Моніторинг - це дослідження ключових елементів реалізації програми на регулярній основі [38,с.4]. Моніторинг – це системне збирання, оброблення та аналіз даних з метою прийняття обґрунтованих рішень [11,с.35] Моніторингові дослідження передбачають одержання статистичних або змістовних показників, які характеризують об'єкт спостереження і які можна виміряти. Система спостережень будується на фіксації дискретних кількісних характеристик об'єкта спостереження, накопичуванні цих відомостей і на можливості шляхом інтелектуальної інтерпретації одержаних відомостей зробити висновки про якісний стан об'єкта. Моніторинг ґрунтується на спостереженні типових рис у поведінці об'єктів спостереження і на своєчасній фіксації на їх фоні різних відхилень від норми.
Останнім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, що складають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко.
Методика бібліометричного дослідження ГДП передбачає:
визначення закономірностей формування і розвитку ГДП;
структурування ГДП за тематичним, типовидовим, мовним, видавничим та іншими аспектами;
виявлення кількісного наповнення зазначених структур;
визначення основних тенденцій розвитку ГДП;
розроблення на цій підставі можливих гіпотез удосконалення репертуару галузевої книги[22,с.89].
Формування і розвиток ГДП зумовлені певними закономірностями: ГДП є системним об'єктом з відповідними якостями та ознаками; зміст і структура ГДП визначаються змістом, структурою й іншими особливостями галузі культури та мистецтва, компонентом якої він є; ГДП формують документи різних типів і видів, що відповідають різноманітним галузевим документно-інформаційним потребам[18,с.24].
Обравши методом оперування інформацією технологію, що базується на бібліометрії, потрібно визначити параметри, які характеризують джерело інформації і водночас фіксуються в традиційному бібліографічному описі документа. Традиційний набір бібліографічних даних неповною мірою відображає специфіку культурологічно-художньої сфери та особливостей відношення користувачів до культурно-мистецьких цінностей. Саме тому в реальній практиці бібліометричних досліджень параметри аналізу для потоків документів з культури та мистецтва ще не вироблені й науково не обґрунтовані.
Для вивчення особливостей формування репертуару вітчизняної книги з культури та мистецтва потрібно використовувати параметри бібліографічного опису документів, що найповніше відображають змістові характеристики ГДП. Накопичуваний масив з наборів різноманітних параметрів досліджуваних об'єктів робить можливим багаторазове звернення до отриманих даних. Це дозволяє аналізувати й контролювати первинно-документний сегмент репертуару галузевих документів і здійснювати при потребі прогноз критичних станів об'єкта дослідження[22,с.89].
Основою проведеного бібліометричного аналізу документного потоку з проблем культури та мистецтва викладачем РДГУ Костенко, слугували покажчики державної бібліографії України - "Літописи книг". Аналіз ГДП за певний часовий проміжок дозволяє визначити ступінь досягнення сформованим потоком документів його мети - інформаційного забезпечення галузі. Достатньо репрезентативним для подібних досліджень хронологічним періодом вважають термін від трьох до п'яти років. Вибір хронологічних меж аналізу (1997-2001 рр.) зумовлений тим, що на початку 1990-х рр. намітилася тенденція до зниження випуску літератури (це було спричинено кризовим станом українського книговидання в цілому). І лише з 1996 по 1997 рр. спостерігаються як кількісне збільшення видань літератури з питань культури і мистецтва, так і якісні зміни ГДП[22,с.90].
Дослідження формування репертуару вітчизняної книги з питань культури і мистецтва здійснювалося за такими аспектами: кількісний розподіл видань; розподіл видань за мовою публікацій; розподіл видань за типами та видами; розподіл видань за основними тематичними розділами. Бібліографічні записи з "Літопису книг" індексувалися нами за кількома "профілями". Виділення семантичного профілю [Дод.4.] дає можливість віднести конкретне видання до однієї із запропонованих тем. Поняття " тема" є певною мірою умовним, оскільки точніше говорити про тематичні блоки (комплекси), поєднані спорідненими критеріями. Зміни національних пріоритетів, масштаб і темпи змін, що відбуваються в суспільстві в цілому і культурі зокрема, зумовили тематичні зміни в первинно-документному галузевому потоці.
У табл. [Дод.4.] показаний розподіл загальної кількості публікацій з питань культури і мистецтва за основними тематичними розділами в межах кожного року і в цілому за п'ять (1997 - 2001) років, а також обсяг ГДП по темах у процентному відношенні. Аналізуючи тематичну структуру ГДП упродовж п'яти років, М.С. Костенко дійшла такого висновку: пріоритетною протягом усього періоду лишається проблематика музики, другу позицію посідає література з питань архітектури, менша частка припадає на інші видання. Приблизно однаковий рівень випуску видань з мистецтвознавства, декоративно-прикладного мистецтва, живопису, театрального мистецтва, кіномистецтва. Найменшу частку становить випуск літератури з питань образотворчого мистецтва, графіки, хореографії, іконопису, фотомистецтва, естетики, циркового мистецтва.
Отже, як свідчать результати дослідження, найбільшу питому вагу в документному потоці з культури і мистецтва в 1997 - 2001 рр. отримали видання з музики й архітектури, що разом становить понад 50% загальної кількості видань. Така ж тенденція прослідковується й при аналізі по окремих роках. Якщо розглядати динаміку тематики видань у межах року, помітне зростання випуску документів з архітектури, музики, мистецтвознавства, кіномистецтва, театрального мистецтва, живопису. Випуск літератури з образотворчого мистецтва, графіки, хореографії має статичний характер упродовж кількох років. У межах ГДП з культури та мистецтва найменшою є частка літератури з церковного мистецтва (1), естетики (2), іконопису (4),фотомистецтва (4). Аналізуючи причини такого стану, можна припустити, що музика - це вид мистецтва, яким займаються, який досліджують, якому навчаються. До того ж, музика й архітектура є найдавнішими видами мистецтва, тому багато осіб упродовж років працювали і працюють у цій галузі. Архітектура - це свого роду будівництво, а воно актуальне завжди. Зазначений факт має свої як переваги, так і недоліки, оскільки, крім ефективного інформаційного забезпечення даних галузей культури та мистецтва, спостерігається незабезпеченість первинно-документною інформацією не менш важливих напрямків культурно-мистецького процесу. Можна сказати, що видання літератури з цих питань скеровують потреби нашого суспільства, адже підвищений інтерес до будь-якої теми зумовлює розширення випуску літератури з неї [22,с.91].
Таким чином, упродовж досліджуваного періоду прослідковується тенденція до збільшення кількості видань з обмеженого переліку тем (музика й архітектура); більш-менш рівномірно випускалася література з образотворчого мистецтва, графіки та ін.; нерівномірно, з тенденцією до зменшення кількості виходила література з естетики, циркового мистецтва, фотомистецтва, іконопису.
Типовидова структура галузевого потоку книг засвідчує розповсюджуваність документів певних типів, видів, жанрів у ГДП. Кількісний розподіл ГДП з питань культури і мистецтва за типами видань у 1997 - 2001 рр. можна простежити за даними [Дод.5.].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
