Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Ми не раз наголошували на тому, що Катерина Білокур – художник, який організовує свій мистецький світ за авторськими законами, наближеними до законів народного мистецтва, не дивлячись на те, наскільки близькі „герої” її полотен за манерою виконання до живопису професійного. Тільки пам’ятаючи про це, ми маємо шанс наблизитись до розуміння тих чи інших полотен майстра.

Одне з найцікавіших у цьому плані полотен, - „Цар-колос” (іл.7). Двома хвилями розведені рослини краями композиції. Ніби розчахнувся квітучий покрів землі, і ми долучаємося до таїни. Наче скарби, розсипані плоди, золотим пругом над ними зблискує колосся. Потаємне не акцентується переднім планом, воно залишається прихованим. Ми почуваємося „допущеними”, ми проникаємо у споконвічне життя природи, відчуваючи себе лише однією з її форм.

Коли згадати композиції фламандців 17-18 ст. – Яна Брейгеля Молодшого, Вербрюггена, Якоба Йорданса, Даніеля Сегерса, де квітами оточені портрети, натюрморти, зображення Мадонни чи навіть пейзажі, як на полотні Мареуса Ван Скріка „Квіти, метелики, змії” з колекції Ермітажу, то дійсно бачимо розкішні рами з різноманітних суцвіть, - своєрідні картини в картина. Тут чітко витримано анатомію кожної квітки. Квіти мають символічне значення – наприклад, різноманітних добро чинностей. Але вони позбавлені відчуття взвихрених вільно стихій. В італійських, німецьких маньєристів та художників бароко можна знайти дещо подібні сплески енергії, як на картинах Катерини Білокур.

Світ художниці побудований з квітів, але в шерехи рослин ніби вплетено голоси людей, птахів, тварин. Тому що усе тут єдине; в одному передбачається інше. Її таємниця – цілісне бачення природи. А це – високий рівень мистецтва. Дослідники, які порівнюють картини художниці з явищами космічного порядку, десь мають рацію. В Катерини Білокур та ж „космогонія”, що була, наприклад, у М. Врубеля у його „Бузку” (1900), де стихія квітів, що перетворюються на стихію матерії, з глибин якої спливають образи, наприклад, - жінка, яка стоїть біля куща.

Свої квіти Катерина Білокур не „переплавляє” подібно до Врубеля на своєрідну субстанцію. Але, перекладаючи їх на музику, відтворює природу як стихію – єдину та вічну. Її картини дійсно „тривають” як музика, а не перебувають в заціпенінні рам та площин.

Вклад художниці у світове мистецтво визначається насамперед її „фантастичними” полотнами, які належать до ґатунку „правдивої фантастики”, що про неї згадував Михайло Врубель у цитованому фрагменті.

Повертаючись до них ще і ще раз, дивуєшся, наскільки майстер „відчуває” свої полотна. Катерина Білокур розгортає перед нами грандіозні видовища, а ми навіть не помічаємо тих зусиль, які доклала художниця до „побудови” своїх полотен. Ми детально зупинилися на композиційному аналізі натюрмортів. В „пейзажах-фантазіях” у загальних рисах зберігаються основні типи їх побудови, одначе в значно ускладненому вигляді. Ми мали змогу простежити, як композиції „В Шрамківському районі на черкаській землі”, „Пшениця, квіти, виноград” набувають просторовості в „Цар-колосі”.

„Цар-колос” в свою чергу зазнає метаморфози і „перетворюється” на пейзаж в „Польових квітах”, яким співзвучна побудова „Колгоспного поля”, „Декоративних квітів”.

Інший шлях вибрала художниця у „Букеті квітів”, „В Богданівці на Загреблі”, „Квітах за тином”, „Квітах і калині”, „Квітах в тумані”, „Квітах увечері”. Тут вже нема центру, який би „тримав” композицію. Зображення розливається полотном, перебуваючи у складній гармонії. Особливо це стосується двох останніх з перелічених робіт. В „Квітах в тумані”, „Квітах ввечері” ми вже неспроможні визначити основні „струмки” композиції. В цьому пульсуючому „океані”, утвореному квітами, усе тримається на суголоссі.

З наступної групи пейзажів Катерини Білокур постає інший образ природи. До неї входять ранні роботи, написані ще на фанері: „Дорога в долину”, „Пейзаж з вітряком”, і пізні акварелі” За селом (1945), „Гай”(1955), „Вересень в селі Богданівці на Загреблі” (1956),”Осінь” (1960), „Напровесні” (1958), картина олією „Все йде, все минає”(1950-ті рр.), малюнки олівцем. Тут не знайдемо тієї розкутості в спілкуванні з натурою, яка властива була художниці в її попередніх композиціях. Зникає „пластичний” простір фантазійних робіт Катерини Білокур. Художниця опановує закони лінійної перспективи, яка занадто жорстоко накладається на завжди непередбачуваний світ. Зникають „барочні” розкоші природи. Акварелі – ліричні, але нам не почути тут могутньої симфонії життя, яка звучала в пейзажах фантастичних.

Друга група пейзажів найбільш близька до традицій народної станкової картини, яка мала широке розповсюдження в Україні, зокрема на Полтавщині з давніх часів і по сьогодення.

Творчість Білокур становить своєрідний феномен художнього „синтезу”, що немає аналогів у світовому мистецтві: органічне злиття „професійності” і „народності”. Саме вона бачила себе народною майстринею, а професіональним художником – врівень із вітчизняними і світовими маестро живопису.

3.3 Портретний жанр

Людське обличчя, як „вершина космічного процесу”, не могло не зацікавити майстриню. Ранні портрети Катерини Білокур, як і пейзажі другої групи, тісно пов’язані з полтавською народною картиною. Спорідненість існує між „Портретом колгоспниці Тетяни Бахмач” (1932-33), „Портретом Олі Білокур” (1928) і, наприклад, „Портретом миргородської міщанки (А.Д. Бовкун)” Г.Ксьондза (1935). Але вже в „Портреті племінниць” (1937-39), „Портреті Надії Білокур” (1941) художниця опановує певні „професійні” таємниці втілення моделі.

Особливо помітний на фоні перелічених робіт „Портрет Надії Білокур”, де на одному полотні поєднані розквіт людського життя та розвій природи. Людина, занурена у фантастичний пейзаж – це проби художниці розширити тематику своїх робіт, чому квіти ніби чинять опір. „Іконні” немовлята („Казка”, „Щастя”), дівчата племінниці мають дещо нереальний вигляд посеред химерних квітів Катерини Білокур. „Іконописне” обличчя жінки на портреті 1940 р. з Яготинської збірки. Час ніби висвітлив його риси. Залишилися мудрість та всепрощення. У портреті „Олі Білокур” двоюрідної сестри художниці стоїть біля самих джерел творчого шляху художниці, портрет виконано на негрунтованій фанері, у колориті переважають холодні, блакитно-сірі тони. І лише у правому кутку зображено квіти – волошки, ромашки, мак: це єдиний яскравий акцент на портреті. Оля померла за два тижні після написання портрету. І художницею вона зображена саме так, що відчувається відбиток небуття у тонкому, жовтувато-білому обличчі, у зосередженому погляді..

Виняткове місце серед робіт Катерини Білокур посідає серія її автопортретів: 1950,1955 та 1957 років. Коли розташувати їх за хронологією, вони будуть сприйматись як своєрідний поетапний пошук певного рішення образу. Вже в першому з них автор у загальних рисах знайдено композицію: напівфігурне зображення; смислові акценти правиця, - рука, що творить мистецтво, та звернене до глядача обличчя. Ватянка та накинута на волосся хустка створюють монолітний силует, приховуючи побудову фігури. Художниця не задовольняється подібним рішенням, вона намагається якомога щільніше „замкнути” композицію.

В автопортреті 1959 р. руку піднесено до обличчя. Таким чином головні „герої” твору – рука – художниця та звернені до глядача очі, - опиняються у фокусі композиції. Інший вираз обличчя. Коли в попередньому автопортреті наявний елемент позування, то зараз пере нами справжній психологічний портрет. За своїм рішенням він наближається до „Жіночого портрету” (1940-х рр.) з Яготина.

Зовсім іншого звучання набуває третій, „найсильніший” автопортрет – „Автопортрет в зимовий день” (1957). Силует абсолютно „герметичний”, рішуче замкнений рукою, яка охопила хустку біля підборіддя. Низько насунута хустка і цупка „кора” ватянки ніби скували фігуру, залишаючи вільними лише обличчя та руку. Ми одразу зустрічаємось з допитливим, сумним поглядом художниці. На своїх полотнах Катерина Білокур завжди воліла оточувати людей квітами. Себе не пожаліла. На другому плані – покручене голе віття над головою. Ніби думки свої матеріалізувала цим химерним сплетінням.

Життя Катерини Білокур було постійним подоланням долі. Художниці повсякчас доводилося розсувати межі, що ставило їй життя. Вона спромоглася пробитися до свого вимріяного світу. Для цього їй вистачило сил і таланту.

2. Висновки

В результаті проведення дослідження доцільно зробити наступні висновки:

• Українська культура та мистецтво у 1920-1960 рр. пройшла етап високого злету й глибокого занепаду, проявивши при цьому риси міцної тривалості, життєздатності національних традицій. Зміна моделі світосприйняття детермінувала зміну способів його мистецького втілення. В умовах радянської дійсності художня творчість розвивалася під впливом ідеологічного тиску, який регламентував свободу самовираження митця. Проте народне мистецтво України, яке завжди вирізнялося стійкістю традиції та протистоянням будь-яким зовнішнім впливам, стало важливим джерелом творчих шукань і звершень.

• У першій половині ХХ століття в України активно розвивається декоративно-ужиткове мистецтво. Народні майстри створюють художні килими, вишивки, тканини, вироби гончарства та різьблення з дерева. Широкого розвитку набирає малярство. Світової слави досягають твори Марії Приймаченко, Тетяни Пати, Леонтія Гринюка, Анастасії Рак, Івана Сколодза, Катерини Білокур. Їх композиції є оригінальним поєднанням традиції з оригінальним новаторським.

• Працюючи в роки тоталітарного режиму, коли держава пильно стежила за розвитком культури і мистецтва, Катерина Василівна знайшла свою творчу дорогу. Вона самотужки проникнула в складний малярський процес, опанувавши олійний живопис, графіку, акварель, працюючи в народному типі творчості. Рідкісне обдарування народної майстрині проявилося у переосмисленні народних традицій вишивки, ткацтва, витинанки, які склали основу її самобутньої творчої манери. Катерина Білокур – художник, який організовує свій мистецький світ за авторськими законами, наближеними до законів народного мистецтва, не дивлячись на те, наскільки близькі „герої” її полотен за манерою виконання до живопису професійного.

• Складовою творчості Катерини Білокур була навколишня природа, власна інтуїція та суто народна творчість. Художниця працювала у руслі міфотворчості радянської доби, проте вона творила свою дивну казку, прекрасну й схожу на сон, у чомусь глибинному стаючи виразницею сюрреалістичних пошуків. У живописно-образному світі Катерини Білокур простежуються естетичні уподобання й жанрова визначеність.

• Винятково оригінальною була робота Катерини Білокур над композицією. Подумки вона вибудовувала всю композицію, а малювала способом приєднання однієї деталі до іншої. Працюючи від подробиці до цілого, досягала властивої їй максимальної натуралістичності відтворення форм живої природи. Її картини вражають розкішним царством флори з найтоншими переливами дивовижних кольорів. Слід додати, що для кожної фарби Катерина Білокур робила окремий пензель.

• У своєму дивовижному мистецтві Катерина Білокур проявила себе у жанрі натюрморту, побудова якого дає нам відчуття фантастичної реальності чи реальної фантастики, яка існує на хиткій межі дійсності та марення. Саме в натюрморті проявляються риси живописного світу художниці. Народна майстриня також опанувала професійні таємниці втілення моделі на портретах, вдало поєднуючи у своїх композиціях розквіт людського життя та розквіт природи.

• Живописний світ Катерини Білокур на вдивовижу цілісний. Показує природу „безневільними квітами” сприймається нестримною стихією. Катерина Білокур була далекою і за обставинами свого життя і за своїм внутрішнім світом від подібних культурологічних інтелектуальних шукань. Художниця і на сьогодні являється феноменальним явищем, особою утаємниченою, культовою, знаковою і, - безперечно – геніальною.

2. Список використаної літератури

1. Антонович Є. А., Захарчук – Чугай Р.В., Степанович М.Є. декоративно – прикладне мистецтво. – Львів: Світ,1992. – 270с.

2. Альбом репродукцій Катерини Білокур. / Вступне слово: Гончар О. Чарівний світ Катерини Білокур. – К:. Мистецтво, 1964. – 52с.

3. Альбом. Український живопис. – К:. Мистецтво, 1985.

4. Асєєв Ю., Говдя П., Головко Г., Касіян В., Нельговський Ю., Юрченко П. Нариси з історії українського мистецтва. – К:, 1966.

5. Бажан М.П. Листи про могуття творчості. Твори в 4-х томах. – К., 1985.

6. Білокур Катерина.Листи // Вітчизна. – 1982. - № 3. – С.18-47.

7. Білишко О. Катерина Білокур // Вітчизна. – 1970. -№ 5. – С. 12-13.

8. Білокур Катерина.Я буду художником !: Документальна оповідь у листах художниці, розвідках Миколи Кагарлицького. – К:. Спалах ЛТД, 1995.

9. Богдан С. Листи її наче сплески світла... (мовний етикет епістолярії К. Білокур) // Дивослово. – 1999. - № 12. – С. 18 – 21.

10. Боконь В., Польовий Л. Історія культури України. – К:, 1998.

11. Боконь В., Польовий Л. Історія культури України. – К:. Либідь, 1998. – С.34 – 48.

12. Бугаєнко І. Століття Катерини Білокур. – К:. Образотворче мистецтво, 2000.

13. Велігодська Н. Чарівна квітка Богданівки. До 75-річчя з дня народження К.Білокур // Соціалістична культура. – 1975. - № 12. – С. 30-33.

14. Велігодська Н., Юрченко П. Декоративно – ужиткове мистецтво (Історія українського мистецтва у 6-ти томах ). – Т.5. Радянське мистецтво 1917-1941 рр. – К:, 1967.

15. Волга Л. Художниця з іншої планети. – К:. Кур’єр, 2000.

16. Говдя П. Українське мистецтво другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. – К:, 1964.

17. Гонджа П. Катерина Білокур. Я буду художником ! // Культура і життя. - 1998.

18. Гончар О.Т. Чарівниця. Твори в 6-ти т. – Т.6. – К:, 1979. – С. 493-497.

19. Гура Л. Невмируща симфонія життя (про виставку укр. художн. К.В.Білокур у Києві ) // ОМ. – 1971. - № 2. – С.12-13.

20. Дашкевич Я. Навчальний посібник. Історія Української культури кінець ХІХ – початок ХХ ст. – К:, 1997.

21. Жаборюк А.А. Мистецтво живопису і графіки на Україні в першій половині ХІХ ст. - К:. Мистецтво, 1983.

22. Журавель О. Квіт якому цвісти вічно// Культура і життя. – 1977. – 1 грудня.

23. Загаєцька О. Одержима і неповторна Катерина Білокур// Культура. – 2001. - № 12. – С.6 -8.

24. Загайко А.І. Катерина Білокур і Полтавщина. К:. Вітчизна, 1985. – 25с.

25. Івакін Г.Ю. Історія української культури. – К:. Мистецтво, 1994.

26. Ісламов В. Історія України ХХ ст. К:, 1992.

27. Ірпа Г. Катерина Білокур: 1900-1961 //Соняшник. – 1993. - № 1. – С.3.

28. Історія українського мистецтва в 6-ти томах. Мистецтво другої половини ХІХ – ХХ ст. Т.4. – К:, 1970.

29. Кагарлицький М. Катерина Білокур. Я буду художником! // Правда. – 1995. – С. 24 – 26.

30. Кагарлицький М. Як дві зорі на небосхилі віку // Наука культура. Україна. – 1980. – К:, 1981. – С. 491-498.

31. Кагарлицький М.Ф. Заспокой і упокой, Боже, душу Катерини Білокур: Писемні роздуми // Літ. Україна. – 1994. – 21 лип.

32. Кагарлицький М.Ф. Сяйво дружби: Листи К.Білокур. - К:, 1990.

33. Каталог виставки творів. Катерини Білокур. – К:, 2000.

34. Клейн Н. Художниця мовби з іншої планети // Катерина Білокур очима сучасників/ Спогади… - К:. Томіріс, 2000. – 48с.

35. Конєва І. Рослинні „лики буття” ( про живопис К. Білокур) //ДИ. – 1978. - № 11. – С. 18-22.

36. Коцюбинський М. Етюд на тему листів К. Білокур // Дивослово. – 2001. - С. 14-17.

37. Кравець О. В. Натюрморт-фантазія Катерини Білокур. - К:,1989. – С. 79 – 83.

38. Лобановський Б. Український живопис у лабетах перебудов: ( Від джерел соцреалізму до 1980-х рр.). Реалізм в українському живописі радянського часу. К:, 1998. – С. 13-92.

39. Майборода З. «Зірка» з Богданівки // Столиця. – 2000. - № 10. – С.60-62.

40. Макаров А., Найден О. Барви щедрої землі. – К:, 1970. – 64с.

41. Найден О. Катерина Білокур // Народне мистецтво. – 2000. - № 3-4. – С. 9-13.

42. Найден О, с. Цар – колос (Про К. Білокур та її картини ) // Слово і час. – 1990. - № 12. – С. 67-71.

43. Непорожній О. Троянда Української землі // К. Білокур очима сучасників. Спогади... – 157с.

44. Новиченко Л. Автопортрети з реальності: про листи К. Білокур // Дніпро. – 1982. - № 9. – С. 99-102.

45. Павлов В.П. Українське радянське мистецтво 1920-1930-х років.Нариси з історії українського мистецтва. – К:, 1983. – 181с.

46. Попов М. Нариси історії культури України. К:, 2001. – 62с.

47. Розсошинська Н. Зоряний вінок шани іпамяті // Дивослово. – 2001. - № 6. – С. 40-43.

48. Рубан В.В. Український живопис другої половини ХІХ-ХХст. К:,1986. – 102с.

49. Рудницька О.П. Українське мистецтво у полікультурному просторі: Навчальний посібник. – К:, «Екс Об», 2000. – 208с.

50. Співець краси й достатку. Памяті народної художниці Катерини Білокур // Мистецтво. – 1961. - № 4. – С. 38-39.

51. Степовик Д.В. Скарби України: Наук. – худож. кн. – К:. Веселка, 1990. – 192с.

52. Стрижевський О. Сторінки життя. Невідомі листи К. Білокур // Тижневик «Україна». – 1970. - № 7. – С. 12-13.

53. Таранушенко С. Українське малярство ХVІІ – ХХ ст. – К:, 1982.

54. Турченко Ф., Панченко П., Тимченко С. Новітня історія України. – К:, 2001.

55. Українське малярство ХІІІ –ХХ ст. Альбом. Авт.-упоряд. В.І, свенціцька, В.П.Откович. – К:. Мистецтво, 1991. – С. 155-160.

56. Френдейберг О. Поетика сюжету і жанру… - Л:. Госполитиздат, 1936. – С. 172-174.

57. Шкаровська Н. Народне самодіяльне мистецтво. Л:. Аврора, 1975. – 51с.

58. Шупта Д., Стеценко В. Єрусалим квітів. Вокальний цикл за однойменною поемою. – Яготин, 1995. – 30с.

59. Щербина Г. Запалена свічка кликала душу до розмови: Вечір памяті геніальної худож. (К. Білокур) // Веч. Київ. – 1997. – 16 грудня. – С. 6.

60. Юхимець Г.М. Нариси з історії українського мистецтва. Українське радянське мистецтво 1941-1960 рр. – К:, 1983.

61. Юхимець Г.М. Нариси з історії українського мистецтва. Українське радянське мистецтво 1941-1960 рр. К:, 1983. – 204с.

62. Яворівський В. Автопортрет з уяви: Роман. – К:. Рад. письменник, 1981. – 56с.

Характеристики

Список файлов ВКР