42493 (588229), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Означено-особові речення як репрезентанти стильової економності.
Усі комунікативні односкладні структури з головним членом - особовою формою дієслова, що визначає особу-діяча, - мають своєрідний синтаксичний та стилістичний потенціал. їх використовують в газетній мові за відсутності «потреби в логічному виділенні особи (осіб) у таких займенникових формах, як форми 1-ї або 2-ї особи однини чи множини» [25, с. 239]. Напр.: Низько до землі кланяюсь тобі, нескорима, мудра, миролюбива, вільна громадо України! (Літературна Україна, 13.01.2005); Пам’ятаю себе у далекому серпанку дитячих років... (Культура і життя, 15.11.2006); 3 цікавістю переглядаю господарські поради, рекомендації лікарів (Голос України, 18.05.2006); Картини Віктора Гонтаріва не сплутаєш ні з чиїми іншими (Культура і життя, 01.11.2006).
Уживані в українських газетних текстах початку XXI ст. означено-особові речення реалізують свої специфічні стильові риси: стислість, економність, яскраву виокремленість на тлі звичних двоскладних реченнєвих структур. Здебільшого інформативність двоскладних й односкладних речень збігається, натомість чітко проступає стилістичне забарвлення останніх. Пор.: Просто розповідаю про поточні проблеми (Голос України, 19.05.2006) і Просто я розповідаю про поточні проблеми; Проте відзначимо і переможених (Голос України, 19.05.2006) і Проте ми відзначимо і переможених. Поява підмета в порівнюваних двоскладних реченнях змінює їхні значення, акцентуючи на особі, способі дії, а не на самій дії: у першому зіставленні - саме я розповідаю про все, а не хто-небудь; у другому - хтось інший у такій ситуації їх би не відзначив, але ми це зробимо. Односкладні ж означено-особові речення чітко переносять акцент із виконавця дії на дію, є стилістично індивідуальними, зумовленими комунікативною потребою економного вираження думки.
Означено-особові речення широко використовують у діалогічному мовленні таких жанрових різновидів, як інтерв’ю, нарис, байка, гумореска і т. ін., що є закономірним, оскільки воно, створюючи колорит розмовності, тяжіє до максимального спрощення.
Специфічне призначення неозначено-особових речень
Неозначено-особові речення в сучасній українській газетній мові трапляються дещо рідше, ніж означено-особові, проте не поступаються перед ними за стилістичною значущістю, бо акцентують на виконуваній дії та її об’єктові, а виконувач дії залишається на другому плані. Напр.: Такі бібліотеки називають медіатеками (сховищами інформації) (Сільські вісті, 06.07.2006); Таких, як правило, недолюблюють... (Голос України, 23.06.2006); Література в Україні ще не покликана... Нас не кличуть (Літературна Україна, 22.12.2005); У нас сахаються консерватизму, як чорт ладану (Україна молода, 14.07.2005); Усім міським головам одягатимуть невдовзі оновлений ланцюг бургомістра як символ усенародної поваги та відповідальності перед виборцями (Україна молода, 29.07.2005). Як зазначає П.С. Дудик, «неозначеність суб’єкта дії в таких реченнях - основна специфіка їх змісту, те, що з логічно-значеннєвого боку відрізняє їх від речень усіх інших типів; головне ж для неозначено-особових речень - сама дія, яка називається і стоїть у центрі уваги» [25, с. 71]. Ця специфіка неозначено-особових речень спричиняє їхнє використання в сучасному українському газетному тексті зі стилістичною метою неназивання виконавця дії, позбавлення його ефекту присутності в діалогічному чи монологічному викладі з певних причин: невідомості, умисності або перебування поза інтересом мовця чи автора публікації. Комунікативні ситуації їхнього вживання можуть бути найрізноманітнішими, як-от:
- виконавець дії відомий мовцеві й адресатові мовлення або відомий лише одному з них, але називати його з певних причин непотрібно, напр.: Вінницьким школярам роздаватимуть диски українських зірок (Молодіжна газета Вінниччини, 04.04.2006) - журналіст, якому відомі всі подробиці акції, певним чином інтригує читача, бо той, зрозуміло, ще не знає про ініціатора подарунків;
- виконавець дії невідомий, напр.: Саме тут збувають більшість відверто неякісних, контрабандних та фальсифікованих товарів (Голос України, 09.02.2006);
- особу виконавця дії підказує ситуація, напр.: Хліб завозять із підприємства за 60 кілометрів од нас (Сільські вісті, 06.07.2006, с 2) - читач без зусиль зрозуміє («відтворить») тих осіб, які виконують дію. Як бачимо, кожна з названих комунікативних ситуацій якнайповніше репрезентує специфіку інформаційних газетних повідомлень, які мають найбільший спектр використання, переважно через можливість широкого застосування в щоденних газетах разом із другорядною сенсаційною інформацією на шпальтах.
Установлено, що за допомогою неозначено-особових речень автори публікацій нерідко акцентують на аргументові, який слугує функціонально-стилістичним стрижнем різних за обсягом дописів, інформативних повідомлень, хронік, репортажів як жанрів інформаційного різновиду сучасної української періодики. Пор.: День Європи відзначають в Україні вже четвертий рік (Голос України, 17.05.2006, с 36); Період 2003-2004 року на заводі згадують як «чорні роки « в історії підприємства (Голос України, 19.05.2006, с 10); Його підозрюють у крадіжці запчастин до сільгосптехніки й самогоноварінні (Голос України, 14.05.2006, с 3). У таких конструкціях аргумент, факт, подія є вагомішими в змісті повідомлення, вони ніби «затушовують» усе інше. Наприклад, увесь зміст речення У Черкасах за вилов риби в період нересту до відповідальності притягують професійних рибалок (Голос України, 18.05.2006, с 3) охоплює запитання Що відбувається з рибалками?, бо для мовця не важливо, хто притягує рибалок до відповідальності, навіть визначення більш конкретної назви установи, яка виконує згадану дію, для журналіста є неістотним, а то й неможливим, а для читача - непотрібним. Саме такі оперативні міні-повідомлення потребують односкладних неозначено-особових речень як найбільш семантично вагомих, структурно і стилістично доречних синтаксичних конструкцій. Стилістичне призначення неозначено-особових речень якраз і полягає в тому, що автор свідомо не називає діяча, використовуючи в такий спосіб стилістично вмотивований мовно-художній прийом, вибудуваний на комунікативно своєрідних перевагах названих структур. Ці конструкції дають змогу цілком абстрагуватися від осіб-виконавців, їх використовують здебільшого в розповідях про якусь колективну діяльність, напр.: Для проведення оглядів-концертів залучатимуть не лише вчительські та учнівські громади, батьківські комітети і піклувальні ради ЗОНІ, а й органи місцевого самоврядування, мешканців сіл, містечок і міст (Голос України, 19.05.2006, с 12); На шахті імені Барокова за добу споживали 70 тонн вугілля... (Голос України, 19.05.2006, с 8); Справу передали до суду (Голос України, 19.05.2006, с 11).
Аналіз газетної мови останніх років засвідчує тенденцію до різного морфологічного вираження головного члена неозначено-особових речень у двох контекстах: у власне-контекстах домінують ті, головний член яких виражений дієсловом у формі III особи множини теперішнього часу, у заголовкових медіагекстах - ті, головний член яких експлікований формою III особи множини майбутнього часу або множинною формою минулого часу. Неозначено-особові речення з головним членом у множинній формі умовного способу газетній мові не властиві, бо такий спосіб його вираження, на нашу думку, не сприяє адекватному й оперативному відображенню дійсності, а отже, й можливості формування громадської думки [11, с. 4-5]. Пор. речення, узяті з власне-контексту: До речі, на території великих сільських рад молоко вже заготовляють у такий спосіб (Голос України, 09.02.2006); Останніми роками багато уваги приділяють бутильованій воді як мінеральній, так і звичайній питній (Україна молода, 23.10.2007) та речення, що входять до заголовкових комплексів: Улюблену модель Леоніда Брежнєва виготовлять за 40 тисяч євро (Газета по-українськи, 11.10.2007); Упорядкують вулиці (Вінниччина, 19.01.2007); Відремонтують 20 міських доріг (Газета по-українськи, 11.10.2007); На дзвінки за кордоном запровадили постійні тарифи (Газета по-українськи, 11.10.200); У виборі не помилилися (Вінниччина, 19.01.2007); Воювали за рідну землю (Сільські вісті, 28.12.2006); Поділили бюджетний «пиріг» (Вінниччина, 23.01.2007); За виступ на Черкащині Боярському заплатили 20 тисяч євро (Газета по-українськи, 11.10.2007); Школярам урізали обіди (День, 23.10.2007); Офіцера позбавили військового звання (Голос України, 08.11.2007).
Характерно, що згадане домінування неозначено-особових речень у ролі заголовків з окремими формами вираження головного члена найбільш типове для інформаційних газетних жанрів - передусім хронікальних, коротких і розширених дописів, рідше - репортажів та інтерв’ю. Заголовкові комплекси аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів зазвичай компонують різними за формами вираження головного члена неозначено-особовими реченнями. Проте в усіх газетних жанрах такі реченнєві заголовкові структури дають змогу лаконічно синтезувати основну новину, посилити офіційність повідомлення [53, с. 53-54]. До того ж, активне вживання їх на шпальтах української преси засвідчує вияв однієї з ознак сучасного газетної мови - стилістичного динамізму [58, с. 23-27], спричиненого потребою зосередити увагу реципієнта на основних моментах змісту, зокрема на дії, усуваючи з викладу суб’єкт цієї дії, що інтригує, переконує, викликає неминуче бажання дізнатися, про кого йдеться в публікації.
Неозначено-особові конструкції активно вживають і як «стандартні формули для повідомлення про розшук зниклих людей» [28, с. 208] у коротких газетних дописах: У Чернівецькій області розшукують Івана з села Остриця Герцаївського району (Голос України, 19.05.2006, с 8); Маргариту розшукують на Житомирщині. На вигляд дівчині 13-14 років, зріст приблизно 155 см, худорлява (Голос України, 09.02.2006, с 11). Активізація таких стандартних побудов у мові українських газет відбулася відносно недавно й зумовлена актуалізацією негативних реалій сучасного суспільного життя.
Варто зауважити, що в мові української преси початку XXI ст. якісно змінилося семантичне наповнення головного члена неозначено-особових речень: на зміну словосполученням рапортують про виконання, додають у роботі, примножують успіхи, запалюють особистим прикладом, показують зразки сумлінної праці тощо, які здебільшого відображали специфіку трактування культури праці в соціалістичному суспільстві [68, с. 374], прийшли дієслівні словосполучення іншого плану, як-от: експропріюють товар, ділитимуть посади, зарплату «вибивають «, податки сплачують та ін., що репрезентують сучасні суспільні та економічні явища й набувають нової семантико-стилістичної значущості в газетному контексті. Пор: колишнє ...сьогодні вже рівняють крок на правофлангових трудового суперництва і нинішнє Там експропріюють товар нахабно і безкарно (Голос України, 08.11.2007, с 21).
Отже, у використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.
Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових та каузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованих унаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови. Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьма синонімічними дієсловами. Використання спеціалізованих та неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка детерміноване жанровим різновидом газетного матеріалу: деталізація подробиць факту чи події в дописах та репортажах спричиняє активне вживання спеціалізованих форм, потреба в майстерному поєднанні літературно-образної стилізації, розмовних елементів із власне-газетним стилем викладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе, репортажах-роздумах, зумовлює функціонування неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка.
РОЗДІЛ ІІІ. СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОСТИХ УСКЛАДНЕНИХ РЕЧЕНЬ
3.1 Проблеми дослідження речень зі вставними і вставленими компонентами
У «лінгвістиці останніх десятиліть значно пожвавилося дослідження реченнєвих елементів «модифікаційно-супровідного (інфраструктурного) рівня» [29, с. 3] – вставних та вставлених одиниць як досить об’ємних, виразно індивідуальних і достатньо типових засобів мовного вираження думок, почуттів. Зацікавлення ними постало у зв’язку з новими концепціями, зорієнтованими на вивчення загальнонаукової проблеми «людина в мові» або «мова в дії», коли акцентують на діяльнісній сутності людини, яка повідомляє про факти чи події, реагує на них, по-своєму вербалізує почуття і бажання в процесі пізнавальної діяльності, словесно формує поняття, думки, висновки, спонукає співрозмовника до дії тощо [63, с. 4-5]. Таку різноманітність мовленнєвих потреб і виявів у своїй комунікативній завершеності реалізують передусім засобами синтаксису, зокрема й системою вставних конструкцій, які утворюють комунікативно-прагматичну категорію із загальним змістом суб’єктивного, оцінного ставлення мовця до висловленого ним, та вставлених компонентів з різним ступенем комунікативності, які можна кваліфікувати як додаткові, побіжні повідомлення, що переривають основний виклад за допомогою інтонації вставленості [75, с. 169].
Проблема метатекстових елементів, якими є вставні та вставлені одиниці, здавна привертала до себе увагу російських та українських мовознавців. Вони неодноразово досліджували їхні граматичні та семантичні особливості [Аникин, 1956; Кулик, 1965; Дудик, 2002; Шульжук, 2004 та ін.], аналізували вставні елементи як один із засобів вираження модальності речення [Виноградов, 1972; Кадомцева, 1972; Немец, 1983; Галена, 1990; Загнітко, 2004а; Агафонова, 2006], з’ясовували їхні інтонаційні можливості [Романова, 1971; Плющ, 1976], вивчали функціонування вставних і вставлених одиниць у складі різних типів речень і тексту [Амосова, 1971; Олійник, 2002; Грицина, 2002; Оншценко, 2005 та ін.]. Комунікативно-прагматичні властивості цих одиниць у художній та публіцистичній мові вичерпно проаналізовано в русистиці [Пантелеева, 2005]. В україністиці їх досліджено в дисертаційних працях З.П. Олійник та В.І. Грицини [Олійник, 2002; Грицина, 2002]: у першій з’ясовано функціональне значення вставних та вставлених одиниць у структурі художнього тексту (дискурсу) на матеріалі російської та української мов, у другій - граматичні та функціонально-семантичні особливості усіх компонентів інфраструктури речень публіцистичного стилю української мови, зокрема й вставних та вставлених елементів. Недослідженими залишилися найтиповіші функціонально-стилістичні вияви згаданих інфраструктурних одиниць у сучасній українській газетній мові.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
