42493 (588229), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Мова української преси початку XXI ст. постає оновленим феноменом у контексті національної культури, відбиваючи її соціально-творчий стан, детермінований демократичними суспільними змінами: посиленням інформативності викладу, активізацією особистісної тенденції, утвердженням принципу діалогічності, актуалізацією нових змістів і нових оцінок унаслідок гри з цитатним фондом тощо. Сучасні газетні тексти послуговуються досить гнучким арсеналом різнорівневих мовних засобів, спрямованих на реалізацію двох основних функцій – функції повідомлення та функції впливу. Стилістично потужним і самобутнім постає синтаксис мови преси.

Зміни й тенденції, що актуалізувалися в синтаксисі сучасної української газетної мови під впливом соціальних, комунікативно-прагматичних і власне-мовних чинників, посприяли активізації стилістично нейтральних синтаксичних засобів, посиленню експресії синтаксичних одиниць, залученню до широкого вжитку конструкцій розмовного синтаксису.

Функціонально-стилістичний аналіз синтаксичних процесів мови української преси означеного періоду виявив їхню самобутність, закріплення синтаксичних одиниць за певними жанрами, оновлення їхньої структури та семантики, набуття стилістично виразних, конотованих рис. Діапазон стилістичних коливань, які відбуваються в синтаксичній системі газетної мови, засвідчує, що її синтаксичні норми зазнають тиску з боку розмовного мовлення, ураховують стереотипи комунікативно-прагматичної мовленнєвої поведінки автора, зумовлені жанровою диференціацією газетної продукції і соціально вираженою динамікою життєвих змін.

Функціонування простих речень у мові української преси початку XXI ст. детерміноване симбіозом традиційних і нових тенденцій, які виявляємо в межах простого неускладненого (двоскладного й односкладного) та простого ускладненого речень, а також речень, різних за модальністю та експресією.

Стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусім функціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміни у структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживання підметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесів суспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів, активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові,здебільшого прості підмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називного відмінка, пов’язані з назвами суб’єктів політики, політичних груп і напрямів. Різноплановим є і їхнє стилістичне використання - від нейтрального номінативного позначення до експресивно-оцінного - у разі субстантивації, метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеної форми підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність автора газетної публікації.

У використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.

Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових та каузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованих унаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови. Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьма синонімічними дієсловами. Використання спеціалізованих та неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка детерміноване жанровим різновидом газетного матеріалу: деталізація подробиць факту чи події в дописах та репортажах спричиняє активне вживання спеціалізованих форм, потреба в майстерному поєднанні літературно-образної стилізації, розмовних елементів із власне-газетним стилем викладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе, репортажах-роздумах, зумовлює функціонування неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка.

Специфіку функціонування іменного складеного присудка в синтаксичних конструкціях мови української преси початку XXI ст. становить насамперед активізація деяких форм його зв’язкового компонента. Це дедалі ширше вживання форми теперішнього часу є власне-зв’язки бути з основною іменною частиною у формі орудного відмінка, поєднання з нею препозитивної частки / для посилення категоричності стверджувального значення повідомлюваного, використання найбільш десемантизованої нульової форми згаданої дієслівної власне-зв’язки для вираження постійної ознаки або якісної характеристики предмета, названого підметом, уживання з нею відзайменникової частки це для створення стилістичного ефекту узагальнених характеристик, вираження різних кваліфікацій та оцінок.

У функціонуванні другорядних членів речення простежуємо видозміну семантики їхніх стрижневих компонентів: зникнення стандартних, усталено-затертих елементів радянської епохи і поширення оригінально-самобутніх українських лексем часів демократизації. Їхнє функціональне призначення зумовлене синтаксичною специфікою конкретного члена речення - актуалізувати атрибутивні, об’єктні чи адвербіальні ознаки суспільної реалії. Деякими способами вираження другорядних членів речення (фразеологізацією, дотацією, ненормативним словотворенням тощо) реалізують додаткові стилістичні функції: акцентуаційну, експресивізації газетного контексту, впливу на читача.

Різне функціональне навантаження в мові сучасних українських газет виявляють односкладні речення. Безособові речення як найуживаніші структури засвідчують фіксацію результату дії, означено-особові - активізують увагу читача, спонукають його до дії; неозначено-особові речення акцентують на дії, а не на її суб’єктові; узагальнено-особові - сприяють образному відтворенню загальних суджень, інфінітивні - експресивізують газетну мову, номінативні - реалізують інформаційно-повідомлювальну, власне-номінативну та оцінно-номінативну функції.

Нормативно й стилістично вмотивованим сьогодні є процес відновлення безособових речень із предикативними формами на -но, -то. Ці конструкції становлять типологічну ознаку синтаксису сучасної української літературної мови, тому їхнє широке вживання на теренах публіцистики сприяє утвердженню її національної самобутності.

Кількість односкладних речень помітно зростає в ролі газетних заголовків. Багато з них, зокрема номінативні речення, вибудовують за принципом звабної експресії: поєднують непоєднуване, поширюють епітетами, уживають у переносному значенні.

Структура односкладних речень активно поповнюється елементами розмовного синтаксису (лексемами погляньмо, повернімося, годі і под.), які додатково експресивізують текст, чітко окреслюють образ автора.

Простежуємо нову тенденцію до врізноманітнення заголовків складними синтаксичними побудовами із власне-неповними чи еліптичними реченнями в їхній структурі. Неповнота частини заголовка усуває його громіздкість, робить заголовок доступнішим, легшим для сприймання, актуалізує потенційну дію та обставини її здійснення.

У використанні неповних речень визначальними є дві тенденції: 1) до збільшення кількості пропущених членів у структурі неповних речень -до двох-трьох і більше; вона властива газетним міні-жанрам - дописам, інформативним повідомленням, політичним коментарям, спортивним оглядам - і зумовлена потребою економного оформлення думки та oперативного сприйняття її реципієнтом; 2) до ланцюгового розташування власне-неповних чи еліптичних речень з одним чи кількома пропущеними членами, що простежується здебільшого в дописах та репортажах, даючи змогу журналістам швидко, словесно не обтяжливо розширювати інформаційний простір.

Посилення експресивності досягають також непрямим порядком розташування експліцитних компонентів еліптичного речення, композиційним прийомом «перегукування» еліптичного заголовка з ендингом (завершенням) публікації, пропуском у межах одного речення кількох членів, що спричиняє стилістичне увиразнення суб’єктивно-модальних, передусім емоційно-оцінних, значень еліптичних комунікативних структур.

Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги в мові української преси початку XXI ст. набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні слова забезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій: адресно-маркованої, текстової зв’язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної, фатичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Функції вставлених конструкцій значною мірою інноваційні і виявляються насамперед у розширенні їхнього семантичного та стильового навантаження - доповнювати, уточнювати думку, конкретизувати кількісні характеристики.

З-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерело повідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставних компонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущість висловленого.

У використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1) до їхнього врізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення, зокрема уникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить вислів, реалізації структурної неповноти речення опущенням головних компонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови за допомогою фразеологізації викладу та введення до його складу розмовних і книжно-літературних елементів переважно біблійного походження.

Абсолютно новим явищем в українській пресі початку XXI ст. постає поєднання вставних і вставлених компонентів у межах однієї мегакон-струкції, уживання якої вмотивоване лише у великих за обсягом, професійно спрямованих чи інших контекстах, які, щоб бути зрозумілими широкому загалу, потребують уточнення, конкретизації деяких думок автора.

Уживання окличних речень у мові сучасних українських газет зазнало функціонального оновлення та стилістичного маркування. Домінують розповідно-окличні речення як емоційно-експресивні структури. Переважає їхнє прикінцеве вживання, нерідко підсилене розмовними синтаксичними засобами, у нарисах та репортажах. Активізувалися додаткові сегментні та суперсегментні мовні засоби оформлення окличності, спрямовані на посилення емоціогенності газетних жанрів, помітне тяжіння до ланцюгових поєднань розповідно-окличних та інших біфункціональних речень, що поглиблює зміст газетного тексту.

Новою є тенденція до поширення в мові української преси наших днів живорозмовних (вигуків, вигукових фразеологізмів чи функціонально близьких до них слів) та інтертекстуальних (рядків з пісень, цитат, трансформованих фразеологізмів) елементів, які забезпечують реалізацію принципу економії мовних засобів й увиразнення, експресивізації газетного викладу.

Найактивнішим композиційним прийомом, застосовним до різнотипних за модальністю та експресією речень, є «перегукування» заголовка питального, спонукального чи окличного типу з ендингом, що надає контекстам ефекту композиційно-стилістичної завершеності.

Простежуємо усталену тенденцію до поширення приєднувальних речень другорядними членами, ускладнення однорідними членами, вставними і вставленими одиницями, відокремленими членами речення, предикативними частинами. Формується нова тенденція до збільшення кількості приєднувальних речень, розташованих ланцюгами.

У ролі заголовків газетних публікацій активно функціонують атрибутивні приєднувальні речення. У їхньому вживанні простежуємо тенденцію до особливого маніпулювання увагою читача, якого досягають за допомогою прийому синтаксичної аплікації, акцентуючи на семантичній подвійності опорного слова.

У функціонуванні згаданих конструкцій простежуємо тенденцію до ланцюгового розташування декількох повних приєднувальних речень, причому однакове сполучникове оформлення нерідко спричиняє динаміку, ритм оповіді, градаційну виразність її компонентів, а різне сполучникове оформлення - послідовність розвитку подій, акцентування уваги читача на різноаспектних доповненнях до основної думки.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Акимова Г.Н. Развитие конструкций экспрессивного синтаксиса в русском языке /Вопросы языкознания. - 1981. - № 6. - С. 109-120.

2. Анисимова Т.А. Лингвистические характеристики публицистического текста (на материале аналитических статей современной британской прессы): дис. ...кандидата филол. наук: 10.02.04/Анисимова Татьяна Анатольевна. - М., 1998. - 194 с.

3. Анненкова И.В. Язык современных СМИ как система интерпретации в контексте русской культуры (попытка риторического осмысления) //Язык современной публицистики: сб. статей/сост. Г.Я. Солга-ник. - М.: Флинта: Наука, 2005. - С. 99-114.

4. Арват Н.Н. Стилистика безличных предложений в современном русском языке: конспект лекций по спецкурсу «Безличные предложения» - Черновцы: Черновицк. гос. ун-т, 1969. - 46 с.

5. Арделян М.В. Складнопідрядні просторово-ототожнювальні речення в сучасній українській мові: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Укр. мова»/М.В. Арделян. - X., 2002. - 19 с.

6. Арполенко Г.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові/Г.П. Арполенко, В.П. Забєліна. - К.: Наук, думка, 1982.-131 с

7. Ахманова О.С. Современные синтаксические теории/ - М.: Едиториал УРСС, 2003.- 165 с

8. Бабайцева В.В. Односоставное предложение в современном русском языке/ - М.: Просвещение, 1968. - 160 с.

9. Бадрак В.В. Фактори ефективності впливу друкованих ЗМІ (преси) на електорат: дис. кандидата філол. наук: 10.01.08/Бадрак - К., 2000. - 250 с

10. Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації/ Мовознавство. — 1983. - № 6. - С. 13 —17.

11. Бахмутова Е.С. Выразительные средства русского языка: учеб. пособ. - Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1966. - 164 с.

12. Бевзенко СП. Структура складного речення в українській мові: навч. посіб. - К.: КДПІ ім. О.М. Горького, 1987. - 79 с.

13. Белинская О.Е. Текстообразующая роль заголовка в формировании коммуникативной перспективы художественного текста/ «Наукові записки» Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія: зб. наук, праць/відп. ред. Н.Л. Іваницька. -Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 1999. - Вип. 1. - С 135-138.

Характеристики

Список файлов ВКР