35432 (587807), страница 43
Текст из файла (страница 43)
4. На час ув’язнення одного з подружжя у в’язницю інший розлучається з ув’язненим; арештантам одруженим забороняється жити разом із дружинами (Уст. содерж. под страж., ст. 1030, т. X, ч. 1, ст. 19).
5. Одруженим нижнім чинам морського відомства, що повертаються на службу з тимчасової безстрокової відпустки, а однаково знов поступаючим на службу одруженим рекрутам не дозволяється брати із собою сімейства. (Высочайшее повеление 18 июля 1866 г., п. 3, П. С. 3. 1866 р., № 43492).
6. У воєнний час, при пересуванні військ, забороняється слідувати за ними дружинам військових нижніх чинів (т. IV, Уст.земск.пов., ст.259, прим. 5).
7. Із закордонними азіатцями, які одружилися на російських підданих, євангелічного чи магометанського сповідань, при виїзді їх із Росії на свою батьківщину дружини і діти їх не повинні бути відпущені (т. X, ч.1, ст.88 и 96).
8. При засланні єврейок до Сибіру на поселення за злочин, чоловіки їх за ними слідувати не можуть (Уст. ссылк., ст. 140, прим. по изд. 1857 г.).
За остзейськими законами дружина звільняється від обов'язку слідувати за чоловіком не тільки тоді, коли він за злочин засуджений судом до заслання на каторжні роботи чи на поселення, але і тоді, коли сам він за іншої якої-небудь негожої причині кудись діддалився (ст. 8, п. 2).
Дотепер ми бачимо, що закон визначає місце проживання дружини за місцем проживання чоловіка, але є і випадок зворотній: місце проживання чоловіка визначається за місцем проживання дружини; це буває тоді, коли жінка, засуджена за злочин до заслання до Сибіру на поселення з позбавленням усіх прав стану і прилічена після закінчення визначених термінів до стану державних поселенців чи селян, вийде заміж, тоді чоловік її зобов’язується підпискою не виводити її і не переселятися на постійне проживання з місця поселення його дружини (Уст. ссыльн., ст. 765.)875.
Особливі права чоловіка.
Особливі права чоловіка полягають в наступному:
1) Чоловік вважається главою сім’ї. Багато законодавств, у тому числі і російське так і визначають його положення — «глава сімейства» (Свод ст. 107.). Як розуміти це верховенство? Це означає, що в шлюбному союзі голосу його надається рішуче і вирішальне значення (пруський закон так буквально і визначає верховенство чоловіка — § 184). Звідси закон вимагає «необмеженої слухняності» від дружини стосовно свого чоловіка (ст. 107, ср. ст. 108). Інші законодавства вимагають від дружини просто «слухняності».
Однак це правило про підпорядкування волі дружини волі чоловіка‚ для належного його розуміння повинно бути співставлене з іншими розпорядженнями закону — про життя з дружиною в згоді, про «повагу» до неї (ст. 106); тоді обов’язок необмеженої слухняності дружини чоловіку одержить належне висвітлення і разом з тим стане ясно, що повновладдя має свої межі і що цим повновладдям ніяким чином не може бути виправдане жорстоке поводження чоловіка з дружиною (такі погляди висловлювалися). Такі погляди тим більше не ґрунтовні, що в іншому випадку (про що йшлося вище) сам закон надає право дружині не слідувати за своїм чоловіком, у випадку жорстокого з нею поводження, тобто вважає провину чоловіка настільки важливою, що звільняє дружину від виконання найважливішого обов’язку — не залишати чоловіка. Заслуговує на увагу, що й інші законодавства, наказуючи дружині бути слухняною своєму чоловікові, не тільки разом з тим зобов’язують останнього добре поводитися з дружиною, але дурне поводження і повторювані образи вважаються для дружини підставою для розлучення з чо-ловіком (Сакс. § 1736, австр.— § 109, 115, прус. — §§ 700 — 703, франц. — ст. 231 и за італ. Улож. — для разлучения — ст. 150).
2. Чоловік має право вимагати, щоб дружина слідувала за ним при зміні ним постійного місця проживання (гражд. зак., ст. 103. Сакс. § 1636, австр.— § 92, прус.—§ 175, франц. — ст. 214, итальян.— ст. 131, остз. свод ст. 8, п. 2).
Вище про це йшлося докладно, як про обов’язок обох з подружжя жити разом. Тут відзначається як особливе право право чоловіка визначати й обирати місце для спільного життя подружжя.
3. Чоловік має право вимагати, щоб дружина не наймалася без його згоди (гр. зак. ст. 2202, за прус. правом дружина не має права укладати без згоди чоловіка будь якого зобов’язання, яким утискувалися б права її особистості § 196). Чи розуміється тут тільки найм для домашніх послуг чи взагалі для послуг поза домом, або ж будь-який договір особистого найму, закон не говорить. За буквальним значенням («найматися») і за передбачуваною метою закону — не дозволяти дружині залишати чоловіка без його дозволу, треба думати, що мова в статті йде лише про такий договір особистого найму, який сполучений з роздільним життям дружини.
4. Чоловік має право вимагати від дружини діяльності, як господарки дому («дружина зобов’язана робити йому (чоловіку) усяку догоду і прихильність як господарка дому» ст. 107). Аналогічну постанову ми знаходимо в нашому остзейському зводі (чоловік у праві зажадати від дружини участі у домашньому господарстві, що знаходиться в його завідуванні ст. 8, п. 3) і в західноєвропейських німецьких законодавствах: саксонському (чоловік має право зажадати від дружини послуг щодо ведення свого господарства чи свого промислу, § 1631), пруському (дружина зобов’язана мати нагляд за господарством чоловіка, § 194) і австрійському (дружина зобов’язана допомагати чоловікові щодо ведення господарства і посильно до придбання засобів § 92).
5. Деякі законодавства понад це надають право чоловіку на одержання утримання від дружини, якщо він виявиться в нестатку. Так‚ у нашому остзейському зводі ухвалено: чоловік вправі зажадати від дружини у випадку нестатку утримання (ст. 8, п. 3). У саксонському законодавстві читаємо: якщо чоловік зубожіє і до придбання утримання для себе стане нездатним, то дружина зобов’язана його годувати, а якщо помре — поховати за свій рахунок § 1637. За Італійським Уложенням дружина повинна брати участь в утриманні чоловіка, якщо в нього немає своїх достатніх коштів (ст. 132). Французькі учені визнають, що постанови і їхнього закону (ст. 212) повинні бути зрозумілі так само‚ що, за відсутності засобів у чоловіка і при наявності їх у дружини, усі витрати спільного життя повинні йти на її рахунок.
Особливі права дружини.
1. Дружина має право на ім’я чоловіка (прізвище). Це один з наслідків спілкування життя, створюваного шлюбом (гражд. зак. ст. 100, Пруск. § 192, сакс. § 1632, остз. свод ст. 5 и 6).
2. Вона, дружина, має право на усі права і переваги чоловіка, пов’язані з його станом, чином чи званням, не втрачаючи їх і в тому випадку, якщо чоловік за злочин буде позбавлений прав свого стану (зак. гражд. ст. 100—102, австр. § 92, сакс. § 1748, итал. ст. 131, за Пруським Уложенням умовно: дружина слідує правам стану свого чоловіка, якщо вони не пов’язані тільки з його особою § 193). Це право вона зберігає і у вдівстві. Але чи зберігається воно при розлучені? Закон відповіді не дає, з його умовчання негативної відповіді вивести не можна. У стародавні часи розлучена втрачала за загальним правилом право на фамільне ім’я і звання дружини. Але практика не дотримувалась цього правила і розлученим дружинам дозволялось іменуватися X, що була дружиною Y876.
У стародавні часи вирішувалося в нас інакше питання і про надання дружині прав стану чоловіка. Серед вищих і вільних класів (князів, бояр, білого духівництва, міських і вільних сільських обивателів) стан чоловіка надавався дружині. Але серед невільних класів діяло інше правило: рабство одного з подружжя заражало іншого — вільний, беручи в шлюб із кріпачкою, сам робився кріпаком, якщо не вимовляв собі волі в пана дружини; так само вільна, виходячи за кріпака, втрачала волю — «по рабе холоп, по холопу раба». Ці сарitis deminutiones були повністю скасовані: для вільного чоловіка Катериною II, і для вільної дружини — Олександром I.
Найдовше (до 1831 р.) збереглося правило про неповідомлення прав стану іноземця — чоловіка руської підданої — дружині‚ якщо військовополонений іноземець, знаходячись у Росії, одружився на руській підданій і потім був відпущений на свою батьківщину, то дружина не була з ним відпущена, хоча б у такому випадку належало розірвати самий шлюб (Неволин К. Полн. собр. соч., т. III, с. 60—72).
Із загального правила про надання чоловіком прав свого стану дружині наш закон знає кілька виключень:
а) якщо дружина до заміжжя належала до стану вищого, то вона зберігає його переваги і після виходу заміж, не надаючи його однак чоловіку (закон, гр. ст. 100, т. IX, ст. 5, II, 44—46, 53, 539, 542);
б) якщо дружина була позбавлена всіх прав стану і після закінчення визначених законом термінів зараховувалася до стану державних селян, взяти в новий шлюб з особою, яка належить до стану вищого, а також якщо вона була позбавлена всіх особливих, особисто і за станом привласнених прав і переваг і заслана до сибірських чи в інших віддалених губерній, одружиться в новому своєму місці проживання з особою, яка має всі права стану, то в цих обох випадках вона не здобуває прав стану свого чоловіка, тому що‚ здобуваючи такі права‚ вона обходила би закон, що карає її за вчинений злочин (крім інших покарань) позбавленням прав;
в) особа Імператорського прізвища, що взяла в шлюб з особою не приналежною до царюючого чи можновладного дому, не може надати йому прав, що належать членам Імператорського прізвища (т. 1, зак. осн., ст. 147) тобто права на престолонаслідування і права на одержання утримання з удільного майна.
3. Усі законодавства визнають, що дружина має право на одержання утримання від чоловіка. Чоловік утримує дружину і сім’ю як головна робоча сила (Прусск. §§ 185,186, австр. 91, сакс. § 1634, франц. ст. 214, итал. ст. 132, свод остз. ст. 9). Наш закон визначає цей обов’язок так: «чоловік зобов’язаний доставляти дружині їжу і утримання за станом і по можливості своїй» (ст. 106). Розуміння статті таке, що чоловік зобов’язаний не тільки давати засоби на прогодування дружини, але і взагалі утримувати її, тобто давати всі необхідні засоби до життя, згідно зі своїм суспільним становищем («по стану», тобто за становищем; чотири стани природних обивателів: дворянство, духівництво, міські і сільські обивателі) і згідно зі своїми засобами («по можливості»).
І іноземні кодекси визначають міру утримання, пристосовуючись до суспільного становища чоловіка. Так‚ Пруське Уложення призначає утримання дружині, згідно із суспільним становищем. (§ 185); те ж повторюється і у Французькому і Саксонському Уложеннях. Наш остзейський звід говорить, що дружина вправі зажадати від чоловіка утримання відповідного до його звання і гідності (ст. 9). Австрійський закон говорить прямо про надання дружині пристойного утримання (§ 92).
Деякі законодавства детальніше визначають цей обов’язок, що покладається на чоловіка. Так‚ Пруське Уложення, називаючи її згідно з положенням (§ 185), додає, але якщо чоловік не може дружині надати такого утримання, то вона повинна задовольнятися й убогим (§ 186). Саксонський закон говорить: обов’язки чоловіка надати догляд і лікарську допомогу дружині під час хвороби‚ а у випадку смерті, якщо вона помре‚ не залишивши коштів, за свій рахунок поховати її (§ 1634).
І з погляду нашого закону, звичайно, можна вивести правило, що раз у чоловіка немає коштів утримувати дружину згідно зі станом, то, звичайно, він зобов’язаний утримувати її як може («по можливості»). Не можна вимагати, щоб чоловік утримував дружину, як личить дворянину, якщо цей дворянин сам чорнороб.
Що стосується обов’язку надання лікарської допомоги, то вона може бути виведена не тільки із постанови про утримання (ст.106), але також і з постанови, у якій говориться про любов до дружини і полегшення її немощів (та ж ст.)
Але для того, щоб дружина могла вимагати утримання від чоловіка, вона повинна жити разом з чоловіком: живучи поза домом, окремо, вона за загальним правилом не вправі вимагати собі утримання‚ не виконуючи своїх обов’язків, вона не вправі вимагати виконання їх з боку чоловіка.
Однак це правило, як ми бачили, має і повинно мати виключення. Якщо дружина веде роздільне життя не зі своєї вини, якщо вона за законом має право жити роздільно чи якщо вона змушена залишити помешкання чоловіка, то в такому випадку немає підстави відмовляти їй в утриманні. Ми торкалися вже цього питання, говорячи про роздільне життя подружжя.
Ми бачили там, що в деяких випадках сам закон дозволяє дружині не слідувати за чоловіком. Очевидно, що в цих випадках дружина має право на окреме утримання. Потім закону нашому відомий ряд інших випадків, коли він надає право дружині на окреме від чоловіка утримання. А саме: а) з доходів з майна особи безвісно відсутньої, відома частина, на розсуд закону, призначається на утримання його дружині і дітям (прил. к ст. 1091, прим. т. X, ч. 2, изд. 1876 г., ст. 1); б) у випадку позбавлення чоловіка по суду прав дворянства, нерухомий населений маєток його віддається в опікунське управління, і половина доходів з якого видається дружині на утримання (ст. 332 т. IX Зак. сост., изд. 1876 г.); в) дружинам осіб, що переселяються за вироками суспільств, призначається у визначеному розмірі, на розсуд суду, утримання із чоловікового маєтку (прил. к ст. 40, прим. 2, т. XIV, Уст. ссыльн. по прод. 1886 г., ст. 2); г) при відпусканні за кордон закордонних азіатців, що одружилися на російських підданих євангелічного сповідання, від них потрібно забезпечення утримання дружинам під час їх відсутності (ст. 89 т. X, ч. 1, изд. 1887 г.).
Безперечно, що дружина має право на окреме утримання і тоді, коли вона не живе з чоловіком із причин, що не могли бути їй поставлені у провину, як, наприклад, унаслідок перебування в лікарні чи на лікуванні‚ коли вона позбавилася розуму (кассац. решен. 1873 г., № 1666).
Одночасно таке право їй повинно бути надане і тоді, коли з вини чоловіка спільне життя неможливе, розуміючи цю провину не тільки так, що чоловік відмовляється прийняти дружину, але також і так, що, бажаючи дружину тримати коло себе, чоловік робить це життя неможливим, наприклад, унаслідок жорстокого поводження з дружиною.
Але, з іншого боку, і дружина не повинна дивитися на себе тільки як на нахлібника чи кредитора чоловіка. Якщо вона, у свою чергу, зневажає права чоловіка, вступає в недозволенний зв’язок з іншим чоловіком, взагалі веде аморальний спосіб життя, не бере участі у турботах по господарству («як господарка дому», за ст. 107) чи якщо вона живе з чоловіком тільки для того, щоб поводженням своїм змусити його відмовитися від спільного життя і тим дати їй право на окреме утримання, у такому випадку, не порушуючи статей про покору чоловіку і повагу до нього (ст. 107), не можна визнати за нею права на окреме утримання.
Що стосується розміру утримання, яке повинно бути призначене дружині судом при роздільному житті подружжя, то розмір цей повинен бути встановлений за тією ж міркою, що вказується законом і при спільному житті подружжя: «за станом і можливості» чоловіка, визначаючи цю можливість на момент постанови рішення і дозволяючи змінювати встановлену судом норму, зі зміною майнового становища чоловіка, тобто чи збільшуючи, чи зменшуючи призначений судом розмір і навіть зовсім припиняючи видачу утримання, при відновленні подружжям спільного життя.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
