27931 (586872)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Розділ І. Суть і значення окремого провадження та встановлення юридичних фактів

Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство (jurisdictio conteutiose) відокремлювалося від безспірного, добровільного (jurisdictio voluntaria), було відтворене цивільним процесуальним законодавством сучасних держав.

Окреме провадження – це самостійний вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності оспорюваних фактів (ч.1 ст.234 Цивільного процесуального кодексу України).

Залежно від характеру вимоги, преданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження. Справи останнього типу у своїй основі мають правову вимогу – спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, який передається на розгляд суду¹. У них беруть участь сторони з протилежними інтересами. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин – юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина, з наявністю чи відсутністю яких закон пов”язує виникнення, зміну або припинення суб´єктивних майнових і особистих немайнових прав². Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Однак у теорії цивільного процесу питання про правову природу цих справ є дискусійним. Як правило, їх характерною ознакою вважають відсутність спору про право³. Це необхідна можливість судового розгляду справ окремого провадження у законодавчому порядку.

Так, у ч.6 ст.235 ЦПК України передбачено, якщо при розгляді справи у порядку окремого провадження виникне спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз´яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Отже, наявність спору про право, характерного для справ позовного провадження, є перешкодою для розглядом судом справи в порядку окремого провадження. Проте ця умова не мала послідовного втілення, вона не є загальною для всіх справ окремого провадження, про що свідчить включення до його складу справ про надання неповнолітній особі цивільної дієздатності, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та інших (пункти 7-11 ч.2 ст.234 ЦПК України), які мають спірний характер. Тому положенню про відсутність спору про право цивільне у справах окремого провадження було протиставлено судження про наявність у цих справах спору про право або інтерес не конкретних осіб⁴. Однак прийняте у юридичній науці розуміння спору про право як розбіжність між особами, які припускаються суб”єктами матеріальних правовідносин із приводу їхніх прав і обов”язків і неможливості внаслідок цього їх здійснення, виключає наявність спору без участі конкретних осіб.

У ч.6 ст.235 Цивільного процесуального кодексу України сказано: якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз´яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Вказані процесуальні наслідки настають за таких умов:

1. За наявності спору про право цивільне у широкому розумінні, який відповідно до ст. 15 ЦПК виникає з цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних правовідносин і вирішується у позовному порядку;

2. Якщо суб´єктами такого спору є заінтересовані особи - суб´єкти цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних правовідносин, а не адміністративно-процесуальних чи нотаріально-процесуальних правовідносин;

3. Якщо спір про право підвідомчий суду. У разі непідвідомчості спору суду, останній повинен прийняти до свого розгляду справу про встановлення юридичного факту. Наприклад, він зобов´язаний розглянути справу про встановлення фактичних шлюбних відносин за наявності між заявником і заінтересованою особою спору про право на пенсію, непідвідомчого суду⁵.

Розгляд справ окремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. У зв´язку з цим виникає питання: чи буде спір про факти перешкодою для вирішення справи судом?

До сьогодні у літературі висловлюються різні думки відносно можливості розгляду в порядку окремого провадження спору про факт. По суті ці розбіжності зводяться до питання про те, чи не тотожні спір про факт і спір про право.⁶

Дійсно, якщо спір про факт означає спір про право, то слід погодитися, що він не пов´язаний з окремим провадженням. Однак якщо такий факт може виникнути безвідносно до правових наслідків факту, що встановлюється, то всі заперечення проти допустимості його розгляду в порядку окремого провадження знімаються. “Очевидний сам мо собі юридичний факт може викликати спір про володіння правом, обумовленим встановленням цього факту. І навпаки, факт, що викликає сумнів, може не породити жодного спору про право”, - вважають Н.І. Авдєєнко і М.А. Кабакова⁷.

Очевидно, слід підкреслити, що спір про факт не є простим сумнівом у його існуванні. Заінтересована особа тому і звертається до суду, що існування факту поряд з відсутністю документів чи їх недоброякісністю є неясним. Зовсім не очевидним є існування такого факту і для суду, що розглядає справу. У протилежному випадку не було б потреби звертатися до суду. Говорити, що при такій неясності в існуванні факту є спір, зрозуміло, не можна. Для спору про факт потрібні взаємовиключні твердження заінтересованих осіб про його існування чи правове значення. Саме такий спір слід мати на увазі при аналізі суті окремого провадження Це по-перше⁸.

По-друге, важко уявити, щоб заінтересовані особи мали спір про наявність (чи відсутність) факту чи про його правове значення, не торкаючись при цьому прав, які його зумовлюють. Можна лише теоретично говорити, що спір про факт існує, так би мовити, у “чистому вигляді”. Однак факт, про встановлення якого подано заяву, заінтересованій особі потрібен не сам по собі, а для досягнення певного правового результату. Спір про факт у “чистому вигляді” міг би мати місце за умови, що вимога про його встановлення не ставить перед собою жодної мети. Але тоді слід говорити про юридично байдужий факт і, відповідно, розгляд такої справи в порядку окремого провадження взагалі виключається⁹.

З іншого боку, деякі автори не розділяють таку думку. Наприклад, М.Й. Штефан вважає, що спір про факт не є перешкодою для розгляду справи судом, а ототожнення спору про факт і спору про право є неправомірним, бо це взаємопов´язані, але не тотожні явища¹⁰.

ЦПК України втсановлює заборону щодо вирішення справ окремого провадження лише у разі виникнення під час їх розгляду спору про право, а не про факт. Отже, у випадках виникнення спору про наявність чи відсутність факту суд розглядає справу по суті. Однак здійснити правильне розмежування спору про факт і спором про право складно. Судова практика вбачає зв´язок між фактом, що підлягає встановленню, і спором про право, який призводить до залишення заяви без розгляду, якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде порушено питання про вирішення спору про право цивільне, підвідомчого судам, ябо якщо сам суд дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов´язане з необхідністю вирішення у судовому порядку спору про право¹¹. Наприклад, апеляційний суд м. Києва залишив заяву Б. Л.П. без розгляду, оскільки мав місце спір про право на спадщину, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження¹².

Відповідно до ст. ст. 3, 15 ЦПК України спір про право цивільне стає перешкодою для реалізації суб´єктивних прав і виконання обов´язків, що виникають з цивільних, сімейних, трудових відносин, набуває процесуально-правового характеру з порушенням у суді справи позовного провадження і стає предметом його розгляду.

Справи окремого провадження виникають також унаслідок перешкод для реалізації суб´єктивних прав у зв´язку зі здійсненням органами державного управління діяльності, спрямованої на задоволення запитів і потреб громадян. На розгляд суду в одних випадках передається спір, який виник у процесі такої діяльності, в інших – тільки вимога про встановлення певної обставини, судове підтвердження наявності або

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м.КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2005 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого: М. О.Д.

Суддів: Л. А.О.

Г. В.П.

При секретарі: М. І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2005 року в справі за заявою Б. Л. П., — заінтересована особа: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заслухавши доповідь судді М. О.А., пояснення осіб, що з'явились, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, —

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Дніпровського райсуду м. Києва від 20.05.2005 р. встановлено факт проживання однією сім'єю Б. Л. П. та Г. В. Л. з вересня 1998 р.

В апеляційній скарзі Дніпровська у м. Києві державна адміністрація, посилаючись на те, що до участі у справі не притягнутий онук спадкодавця, на недоведеність факту проживання Б. Л.П. однією сім'єю з Г. В.Л., просить про його скасування з направленням справи на новий розгляд.

Б. Л.П. свою заяву мотивувала тим, що з осені 1998 р. перебувала у фактичних шлюбних відносинах з Г. В.Л., який помер 03.10.2004 р. Вона вважає, що має право на спадщину на підставі ст. 1264 ЦК України, оскільки інших спадкоємців немає.

Судом першої інстанції встановлено, що Б. Л.П. з вересня 1998 року, проживала однією сім'єю з Г. В.Л. в квартирі №99 по пр.В., 28-а в м. Києві, доглядала за ним до смерті, брала участь у похоронах.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з наступним залишенням заяви без розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 235 ЩІК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подавати позов на загальних підставах.

У даному випадку Б. Л.П. звернулась до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з спадкодавцем Г. В.Л. для отримання спадщини в порядку ст. 1264 ЦК України.

В порядку окремого провадження, згідно ч. 1 ст. 234 ЦПК України, розглядають заяви на підтвердження чи відсутності неоспорюваного права.

Право Б. Л.П. на спадщину після померлого Г. В.Л. оспорюється Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, яка, зокрема, посилається на не притягнення до участі у справі онука спадкодавця, який є спадкоємцем.

Оскільки має місце спір про право на спадщину, який повинен вирішуватись у порядку позовного провадження, то рішення суду першої інстанції, яке є предметом оскарження, підлягає скасуванню, а заява Б. Л.П. — залишенню без розгляду.

Керуючись ст.ст. З0 , 307, 308, 310, 313, 314, 315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів —

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Рішенння Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2005 року скасувати, заяву Б. Л.П., заінтересована особа — Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення факту проживання однією сім'єю — залишити без розгляду.

Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді:

відсутності якої призводить до усунення вказаних перешкод. Рішення суду стає преюцидіальним для настання певних наслідків. Так, від визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим залежить здійснення суб´єктивних прав другим з подружжя на розірвання й припинення шлюбу, спадкоємцями – на одержання спадкового майна, банком – на одержання або зняття заборгованості з особи, якій було надано позику¹³.

Отже, окреме провадження у цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи мають змогу розширити свою діяльність щодо виконання правоохоронної функції і сприяти зміцненню законності у діяльності органів держави і місцевого самоврядування, а громадяни та організації – використати судовий порядок для захисту своїх суб´єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ВКР