14915 (585557), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Овочі, як незамінний продукт харчування, мають високі смакові якості, містять вітаміни, кислоти, солі, ароматичні й інші речовини, які сприяють перетравленню їжі, підтриманню в організмі людини кислотно-лужного балансу, нормальному обміну речовин, нейтралізують кислоти, які утворюються при споживання людиною м'яса і хліба.

За даним Київського НДІ гігієни харчування, для нормальної життєдіяльності людини потрібно на рік 134 кг овочів, у тому числі капусти білоголової - 29 кг, томатів - 39 кг, моркви, огірків, буряків столових, цибулі-ріпки - приблизно по 9 кг, інших овочів - 28 кг.[8, с. 253]

За останні роки намітилась тенденція до зниження споживання овочів баштанних культур. Так як у 1980 році виробництво овочів на душу населення становило 141 кг, то у 1990 - 126 кг, а у 2000 році лише 100 кг. Зменшення споживання овочів пояснюється насамперед зниженням урожайності, трансформуванням форм власності у державі, порушенням міжгалузевих і міжгосподарських фінансово-економічних зв'язків та іншими процесами економічної перебудови країни.

Впевнений перехід аграрного сектору України до ринкової економіки потребує розв'язання комплексу питань, зокрема, концептуальних основ розвитку овочівництва в нових умовах на основі аналізу стану й тенденцій розвитку, організаційно-економічних і технологічних проблем його функціонування, а також обґрунтування напрямів і заходів щодо виходу галузі з кризи та п розвитку на перспективу.

Історія овочівництва в Україні характеризується періодами, коли цій галузі приділяли велику увагу і навпаки, коли її роль зводили до другорядної. Так, в 1950-1998 рр. площа під овочами в усіх категоріях господарств коливалася від 374 до 516 тис. га, урожайність - від 62 до 157 ц/га, валові збори - від 2318 до 8110 тис.т за рік. Найбільшого розвитку овочівництво досягло у 80-ті роки, останнім часом визначалася тенденція до зменшення площ посіву, валових зборів, урожайності. Порівняно із 1988 р. посівні площі під овочевими рослинами зменшилися в 1990 р. на 73 тис. га, урожайність - на 31 ц/га, валові збори - на 2465 тис. т. При цьому у виробництві овочів знизилася питома вага суспільного сектору до 14,6% і зросла роль приватного до 85,4%. Питома вага посівних площ у 1986-1990 рр. суспільного сектору становила 74,9%, у 2000 р. - 21,3%, а приватного сектору зросла з 25,1% у 1986-1990 рр. до 78,7% у 2000 р. Одночасно визначалася тенденція до зниження урожайності овочевих культур у суспільному секторі при зростанні цього показника в приватному секторі. В цілому, протягом останніх років знижується концентрація посівів, зменшується кількість внесених органічних та мінеральних добрив, засобів захисту рослин, надійної системи збуту немає, дає про себе знати низький рівень механізації вирощування і збирання овочів. [16, с. 23]

Висока собівартість, значні витрати на реалізація і порівняно низькі ціни на овочеву продукцію стали причиною збитковості виробництва овочів у господарствах суспільного сектору.

Практично втратили свою роль районні плодоовочеві бази, особливо в зберіганні і системі реалізації овочевої продукції. Міські ринки стали основним каналом реалізації овочів. Водночас зберігається тенденція до сталого попиту населення на овочі і плоди, як одного з джерел надходження вітамінів для підтримання здоров'я людей в умовах подорожчання медичних послуг і підвищення цін на ліки.

В умовах, коли приватний сектор займає більш 83% у валовому виробництві овочів, потребує вирішення комплекс питань та розробки організаційно-економічних і технічних заходів по виходу з кризи овочепродуктового підкомплексу, насамперед удосконалення системи збуту овочевої продукції та розвитку нових форм господарювання і спеціалізованих овочівницьких господарств в окремих регіонах та зонах, потрібно домогтися рівномірного постачання овочів протягом року у рекомендованому асортименті за рахунок раціонального поєднання розвитку овочівництва відкритого і закритого грунту, підбору відповідних сортів і гібридів з різними строками дозрівання, переробки, заморожування та закладання продукції на тривале зберігання.

Овочівництво зосереджене насамперед навколо великих міст і промислових центрів - Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Одеси та інших з урахуванням наявності ринків збуту й об'єктів переробної промисловості. У загальному обсязі виробництва овочів у 2002 р. найбільшу питому мали області: Херсонська - 7,8%, Дніпропетровська - 6,5%, Донецька - 6,3%, Київська - 5,9%, Харківська - 5,3%, Запорізька 5,2%, Полтавська - 4,5%, Кіровоградська - 4,2%, Черкаська - 3,6%, а разом у інших областях - 50,7%.[17, с. 19]

В усіх областях України приватний сектор перевищує частку суспільного (див. табл. 1.2.1.). Навіть у таких, як Запорізька, Київська, Луганська, Харківська, Дніпропетровська, де свого часу у приміських зонах була добре розвинута мережа спеціалізованих овочівницьких господарств, нині населення є основним виробником овочевої продукції.

Дещо менша питома вага приватного сектору у виробництві овочів, як бачимо з (табл. 1.2.1). у Донецькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим, тоді як у Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій - понад 90%, насамперед для областей, де функціонували приміські спеціалізовані овочівницькі господарства, допомогу яким у вирощуванні овочів надавали промислові підприємства та інші організації. В умовах переходу до ринку такі господарства не змогли ефективно розвивати овочівництво.

Одним з напрямків у розвитку овочівництва може бути створення спеціалізованих фермерських господарств з коливанням площі землі в них від 50 до 400 га і площі овочів - від 28 до 230 га. Таке господарство може виростити від 4,3 до 34,5 тис. ц овочів.

Слід зазначити, що овочівництво у фермерських господарствах ще не стало високотоварною галуззю. Фермери, частка яких у виробництві овочів становить лише 0,3%, майже усю продукцію вирощують для реалізації.

Таблиця 1.2.1

Виробництво овочів по областях України у 2002 році [23, с. 32]

Залежно від площі ріллі у господарстві та наявності ринків збуту, рівня енергоозброєності і напряму спеціалізації визначається загальна площа під овочами та структура їх посівів. Для фермерських господарств прийнятні різні варіанти розвитку овочівництва з урахуванням конкретних умов виробництва та наявності ринкових ніш, тобто можливе вирощування овочів у широкому асортименті, 3-4 основних овочевих культур чи спеціалізування на вирощуванні монокультури. Як свідчить досвід роботи фермерських господарств, останні два варіанти найбільш реальні.

Залежно від площі ріллі і прийнятої структури посіву овочевих культур, можливе освоєння спеціальних овочевих чи картоплеовочевих сівозмін з довгою (6-8) або короткою (4-5 посів) ротаціями. В умовах зрошення сівозміни будуть 7-8 пільні. Можливий також варіант „входження" овочевого поля у загальну польову або кормоовочеву сівозміну.

Крім овочівницьких господарств у зонах Полісся і Лісостепу можливе формування овочево-картоплярських фермерських господарств, у регіонах Степу і Лісостепу овочево-переробною промисловістю спеціалізованих фермерських господарств з вирощуванням специфічного для сировинних зон асортименту овочекультур. Водночас питання технічного оснащення фермерських господарств спеціальною технікою залишається однією із серйозних перешкод в розвитку спеціалізації у виробництві овочів як більш ризикової продукції порівняно з вирощуванням зернових і технічних культур. За умов гарантованого збуту овочівництво буде прибутковою галуззю в спеціалізованих фермерських господарствах.

Продукція більшості культур швидко псується, може зберігатися без втрат товарних якостей від 6 год. до 2-3 діб. Тому невід'ємною частиною овочепродуктового підкомплексу є переробка з її інфраструктурою. В Україні достатня кількість потужностей для виробництва консервів. Проте рівень їх використання в окремі роки становить 6-7% через недостатнє забезпечення сировиною та слабку матеріально-технічну базу.

Характеристики

Список файлов ВКР