13642 (585301), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Відомо, що будь-який бізнес буде існувати тоді, коли у нього будуть споживачі в достатній кількості.

Займаючись виробництвом продукції тваринництва СВК „Колос” орієнтується на безпосередніх споживачів свого товару, тобто на сільських та місцевих жителів області, тим паче, що молокопродукти, яйця, м’ясо - це продукти швидкого псування. Іншими словами - це ринок регіонального охоплення товарів споживчого призначення. Це викликано насамперед тим, що населення зацікавлене в купівлі якісного та доступного за ціною продукту. В майбутньому, при сприятливому кредитуванні можна було б розширити свою діяльність та відкрити власний магазин. Цьому сприятиме вигідне розташування підприємства. При кращому рівні збуту продукції буде розширюватися і ціновий елемент ринку. На сьогоднішньому етапі СВК „Колос” реалізує продукцію тваринництва шляхом укладання договорів з переробними підприємствами.

Споживчий ринок, на якому реалізує свою продукцію кооператив, обслуговує мале коло споживачів і не має змогу задовольнити потреби кожного, хто цього потребує. Доходність молочного виробництва не була високою, тому і скоротилося його виробництво. Обмежує й низька купівельна спроможність населення, в продовольчій корзині якого ці продукти посідають друге місце. Існує також впливовість влади на недопустимість підвищення цін на соціально значущі товари.

Якщо ж говорити про продукцію молочного скотарства як про сировину роботи для перекупників, то відзначимо, що молокопродукти не являються для них привабливими як такими через короткий термін зберігання. А от м’ясо ВРХ -це зовсім інша справа, на якій звикли не погано заробляти, звісно, що окрім самих виробників. Тому необхідне негайне втручання держави, механізм регулювання відносин у процесі "купівлі-продажу", але про це пізніше буде сказано.

Хочеться звернути увагу на стан сільського господарства у Знам’янському районі взагалі. Це просто - жах. За останні 4 роки чисельність підприємств цієї галузі значно скоротилася . Більшість суб’єктів господарювання взагалі перестали займатися тваринництвом, а про молочне скотарство годі й говорити.

У сучасному економічному просторі молочну продукцію реалізують через такі маркетингові канали:

- переробні організації, включаючи продаж безпосередньо в торгівельну мережу та споживачам за прямими зв’язками;

- організації споживспілки;

- систему громадського харчування (включаючи продаж та видачу в рахунок оплати праці);

- ринок (магазин, тощо);

- угоди по бартеру на внутрішньому ринку.

У ринкових умовах орієнтиром цін на товари для всіх каналів реалізації мають бути біржові ціни. Проте за сучасних обставин через недорозвинену інфраструктуру на ринку продукції тваринництва біржові торги на неї ще не задіяні. Отже, за вищезгаданим :

1. ціль СВК „Колос”” - отримання готівкових коштів від реалізації продукції та встановлення якомога стабільної ситуації на основі прогнозування можливих ризиків;

2) метод ціноутворення на основі беззбитковості та забезпечення окупності витрат;

3) стратегія ціноутворення – це стратегія оптимальної ціни для споживачів та підприємства.

Систему показників економічної ефективності виробництва у сільськогосподарських підприємствах доцільно будувати на основі показників валової продукції у натуральному та вартісному вигляді, валового і чистого доходу. Так у валовому доході, окрім обсягу виробництва, відбувається також економія затрат матеріальних, а в чистому доході ще й економія затрат на оплату праці. Отже валовий дохід відображає результат виробництва у більш концентрованому вигляді, ніж валова продукція, а чистий доход – ще в більш конкретнішому, ніж валовий.

За період 2004-2007 років велику посівну площу серед зернових культур займала пшениця та ячмінь, хоча по пшениці і спостерігалось тенденція щодо зменшення площі із 1460 га у 2005р. до 900 га у 2007р. В свою чергу посівна площа ячменю, як фуражної культури, із року в рік зростає. Зростають і посіви кукурудзи на зерно, яка також являється фуражною культурою та з якої, як і з ячменю, при переробці отримують хороший комбікорм для годівлі худоби. Приділяється увага площам посіву гречки із якої переробляють гречану крупу, тобто готовий товар. Потужності та обладнання щодо переробки у підприємства є в наявності. Велику увагу приділяли вирощуванню соняшнику на зерно, багаторічним травам посіву минулих років на сіно, на зелений корм, кукурудзи на силос і на зелений корм. Єдиною культурою, площа якої зовсім зійшли нанівець, є цукровий буряк фабричний. Так як собівартість цукрового буряка велика, в основному із-за великої ручної роботи (просапка), а ціна реалізації нижча. Відповідно він є нерентабельним. Крім цього площі посівів по району та області значно скоротилися і тому лише деякі цукрові заводи працюють в сезон. А тому нема впевненості, що буде канал реалізації. За останні 2 роки господарство розпочало здійснювати посіви озимого ріпаку так як дана культура являється рентабельною, тобто господарство отримує значні прибутки від реалізації даної культури, що покривають його собівартість, і на неї останнім часом зріс попит.

З часом у кожного сільськогосподарського підприємства накопичується досвід виробництва окремих видів продукції. Це зумовлює спеціалізацію сільськогосподарського виробництва окремих районів і зон. Розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва – це дві взаємопов’язані форми суспільного поділу праці. Перша характеризує його кількісну сторону, а друга – якісну.

Спеціалізація сільського господарства має свої відмінності, зумовлені його специфічними особливостями. На відміну від промисловості сільськогосподарське виробництво не розпадається на цілком відокремлені галузі, а лише спеціалізується на виробництві в одному випадку однієї продукції, в іншому – ринкового прибутку. При цьому інші галузі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються і пристосовуються до головного продукту.

Раціональне розміщення і науково обґрунтована спеціалізація сприяють збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, що забезпечує ефективне використання земельних угідь матеріальних і трудових ресурсів.

Спеціалізація сільського виробництва являє собою переважний розвиток однієї або кількох галузей на виробництві товарної продукції в господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей та виробництво відповідних продуктів визначає виробничий напрям.

На основі додатку 2 можна сказати, що СВК „Колос” - господарство неспеціалізоване (у кожному умовному періоді). Виробнича спеціалізація господарства визначається питомою вагою ведучої товарної продукції. Ведучою галуззю в даному господарстві є рослинництво. Питома вага зернових та зернобобових в структурі товарної продукції складає в середньому за 3 роки: 21,4% (2002-2004 р. р.), 30,2% (2004-2006 р. р. ), 10,9% та 15,5% з якої припадає на пшеницю відповідно по періодам. Велику увагу приділяють соняшникові, який займає 3,1% 5,0% (середні значення за 2 періоди), і тенденція на його збільшення в майбутньому помітна через порівняння питомих часток у 2002, 2003, 2004, 2005 та 2006 роках (2,3%, 3,3%, 3,7%, 4,7% та 6,2% відповідно). В цілому це не поганий показник через те, що максимальна рекомендована питома вага соняшника становить 12%. Частка виробництва продукції тваринництва не висока: близько 30%, з якої 8,7% припадало на виробництво молока по періодам. За останні роки головною галуззю тваринництва стало молочне скотарство, яке в даній структурі займає 8,7%. Вирощування великої рогатої худоби становило 11,2% до загальної кількості товарної продукції, свинарство становило 8,5%. Частки промислової продукції та реалізації іншої продукції, робіт і послуг досить суттєві - це 22,1% та 5,2% відповідно в середньому за перший період. За 2004-2006 р. р. вони склали 10,7% та 6,7%.

Процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно. Проте господарства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації сільськогосподарського виробництва, який визначається частиною всіх товарних галузей і виражається коефіцієнтом спеціалізації К_сп:

(2.11)

де Р_і – частка і – її галузі в сумі виручки від реалізації продукції;

і – порядковий номер галузі у ранжованому ряду з його часткою у виручці, від реалізації продукції.

Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20; середнім – від 1,21 до 0,40; з високим – від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,6 мають підприємства з поглибленою спеціалізацією.

Для більш чіткого уявлення про спеціалізацію господарства визначимо коефіцієнт спеціалізації на основі даних додатку 2.

- за 2002-2004 роки:

;

- за 2004-2006 роки:

.

Так як обидва коефіцієнти менше 0,2, то має місце в даному випадку низький рівень спеціалізації.

Залежно від того, з якими видами затрат чи ресурсів порівнюють результати виробництва у сільськогосподарських підприємствах, показники економічної ефективності можна поділити на такі чотири групи:

• узагальнені показники підвищення економічної ефективності виробництва;

• показники ефективності використання землі;

• показники підвищення ефективності використання праці;

• показники підвищення використання основних фондів та капітальних вкладень.

Ефективність господарства, по суті, розкривається сукупністю показників ефективності сільськогосподарського виробництва. Особливе значення мають такі показники: урожайність, продуктивність худоби, продуктивність праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1ц , прибуток на 1люд – год., на 1ц продукції і на 1га посівної площі, рівень рентабельності виробництва продукції.

Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів.

Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.

Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створити певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшити виробництво продукції за одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів.

Наявність трудових ресурсів господарства являє собою суму фактичної чисельності постійних, сезонних і тимчасових робітників, керівників і фахівців.

Статистика визначає такі тенденції зміни робочої сили:

1. Скорочення чисельності сільського населення.

2. Скорочення чисельності працівників сільського населення.

Але відбуваються й якісні зміни в складі робочої сили:

1. Збільшилась питома вага механізаторів.

2. Підвищилась кваліфікація працівників.

У сільськогосподарських підприємствах всіх працівників залежно від виконуваних ними функцій поділяють на такі категорії: робітники постійні, робітники тимчасові і сезонні, інженерно-технічний персонал, службовці, молодший обслуговуючий персонал; працівники пожежно-сторожової охорони.

Характеристики

Список файлов ВКР