182820 (584496), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Збереженню стабільності валюти й запобіганню гіперінфляції сприяло прийняття закону проти довільного завищення цін.
Іншими факторами стали організація фінансово-промислових груп і взаємопроникнення промислової й банківської діяльності, що завжди було характерним для Німеччини. Це дозволяє промисловим підприємствам зменшити свою залежність від дій біржових спекулянтів і капризів приватних акціонерів, зокрема, від сваволі засновників фірм. Оскільки капітал найбільших фірм контролюється основними об'єднаннями банків, то саме банкіри ухвалюють рішення щодо призначення керівників підприємств, про стратегічні напрямки їхньої діяльності й про методи й обсяги фінансування.
До середини 50-х рр. ФРН вийшла на друге місце після США по обсягу золотих запасів. ФРН стає передовою країною Західної Європи. Вона виступила одним з головних засновників Європейського об'єднання вугілля й сталі, а потім - одним з архітекторів "Загального ринку", де тепер успішно виконує роль економічного локомотива й валютного генератора.
Німецька марка, сильна європейська валюта, стала знаменним явищем другої половини XX ст. Зміцнення її позицій було обумовлено як характером грошової реформи у ФРН, так і всією фінансовою й грошово-кредитною політикою західнонімецького уряду.
Завдяки зміцненню своєї національної валюти Західна Німеччина перетворилася у велику грошово-кредитну державу. Відчувши небезпеку, власники "гарячих грошей" неодноразово конвертували свої долари в надійні німецькі марки.
Сила німецької валюти зумовлена, у першу чергу, відносно низьким рівнем інфляції у ФРН. Це означає, що внутрішня купівельна спроможність марки знижується надзвичайно повільно, що сприятливо позначається на її зовнішній купівельній спроможності й на її паритеті. У свою чергу підвищення обмінного курсу марки стримує інфляцію, тому що воно веде до зниження цін на імпортовані товари. Але в той же час зростання паритету національної валюти може сприяти підвищенню цін експортованої продукції, але цього не відбулося в результаті впливу деяких інших факторів.
Реальна сила німецької марки пов’язана зі специфікою західнонімецької промисловості, що проявляється в систематичному переливанні капіталів з однієї галузі в іншу. Німецькі підприємства спеціалізуються, в основному, на виробництві товарів, попит на які мало піддається впливу цін: автомобілі високого класу, верстати й устаткування, хімічна продукція глибокої переробки й т.п. Таким чином, Німеччина стала однією із країн, яка сама диктуює ціни, що дозволяє їй постійно нарощувати обсяги й вартість свого експорту.
Міжнародне значення й престиж німецької марки особливо виросли після того, як вона стала базовою валютою для функціонування єдиної євровалюти, до введення якої Німеччина призивала все Європейське співтовариство практично з перших років його існування, цілком справедливо покладаючись на те, що її економічна міць виведе марку на найвищий рівень рейтингу західноєвропейських валют. Надії Німеччини виправдалися тільки з початку 1999р.
3 Японія як економічний гігант, що завоював значні сегменти світового ринку в період 1951 -1970 років
На відміну від країн Західної Європи Японії не була надана допомога за планом Маршалла. Захід обмежився гуманітарною допомогою. Крім того, були зведені до мінімуму репарації, накладені на Японію по закінченню другої світової війни.
Після беззастережної капітуляції в серпні 1945р. Японія була повністю реорганізована американцями, як у сфері політики, так й у сфері економіки. У результаті такої перебудови виникла нова ситуація, що дозволила говорити про "японське економічне диво".
Діяльність генерала Макартура (Мас Аrthur) і банкіра Доджа (Dodge) є яскравою ілюстрацією американського панування в післявоєнній Японії. Макартур, дійсний проконсул, очолював американську адміністрацію в Японії (SСАР). Додж, американський банкір, організував там грошову реформу за зразком реформи німецької марки, що дозволило різко скоротити грошову масу в обігу й придушити інфляцію. Найбільш істотні результати політичної, економічної й соціальної реорганізації Японії, здійсненої під керівництвом США, виявилися в наступному.
Наприкінці 1945 і початку 1946рр. був ліквідований японський військовий режим, була дозволена діяльність профспілок, звільнені політичні ув'язнені, відновлена свобода слова й проголошене право жінок на участь у парламентських виборах. Нова Конституція, нав’язана японцям у листопаді 1946р., передбачала парламентський режим і наявність багатопартійної системи.
Аграрна реформа, почата в жовтні 1946р., призвела до ліквідації великих землеволодінь шляхом примусового розпродажу поміщицьких латифундій у руки заможних селян й організації фермерського господарства. Це дозволило широко застосовувати методи інтенсивного землеробства й вийти вже в 1947р. на самозабезпечення Японії продуктами харчування, що саме по собі, з огляду на малочисельні території придатних до сільського господарства земель, уже є великим досягненням для цієї країни.
Американські окупаційні власті з далеким прицілом провели демонополізацію економіки, спрямовану на ліквідацію так званих "дзай-бану", тобто найбільших монополістичних об'єднань, що консолідували промислові підприємства, банки й торговельні фірми навколо декількох родин (таких, як Мітцуі, Мітсубісі і т.п.). Реорганізація промисловості призвела до зменшення їхнього впливу.
Однак у цій сфері успіхи американців виявилися досить скромними, і японська економіка як і раніше характеризується наявністю обмеженого числа гігантських груп та безлічі дрібних і середніх підприємств. Це дає підставу говорити про "двоїсту структуру японської економіки".
Грошова реформа за німецьким зразком була проведена в грудні 1948р. До цього часу інфляція трималася на рівні 100% у рік, після реформи темпи інфляції в Японії лише небагато перевищували відповідні показники інших промислово розвинених капіталістичних країн.
Корейська війна ознаменувала початок "японського економічного дива". У період з 1950 по 1955рр. ВНП збільшувався приблизно на 10% у рік. Завдяки витратам Сполучених Штатів, пов’язаних з розміщенням американських військ на території Японії під час корейської війни, це зростання не викликало погіршення японського платіжного балансу.
Протягом 50-х років японський експорт являв собою важливий фактор росту національної економіки.
Частка експорту у ВНП Японії завжди була нижче, ніж у європейських країнах, а в 50-х роках це розходження було ще більш помітним. Основним фактором росту японської економіки є інвестиції, які забезпечувалися за рахунок надзвичайно високого рівня заощаджень населення (близько 30% ВНП).
Країна, що зазнала поразки у Другій світовій війні, настільки добре й органічно включилася у світову економіку, що стала одним з головних переможців в економічному змаганні великих держав. Олімпійські ігри, організовані в Токіо в 1964р., продемонстрували усьому світу колосальні можливості японської промисловості.
Тема "японського виклику" у світовій економічній літературі незабаром змінилася темою "японської погрози" і надовго стала однією із самих гарячих тем для зацікавленого обговорення в ділових колах.
У 1968р. Японія стала третьою економічною державою, впритул наблизившись за рядом показників до США й СРСР. Темпи економічного росту були настільки високими, що в обсязі ВНП Японія обійшла найбільші західноєвропейські країни, хоча в 1950р. цей показник становив лише половину від ВНП Західної Німеччини, Великобританії або Франції, які в той час були приблизно на одному рівні.
Зростання японської промисловості відбувалося нерівномірно. У другій половині 60-х років, як і десять років тому, Японія вступила у фазу прискореного розвитку, чому сприяли колосальні інвестиції в економіку. Валові капіталовкладення в основний капітал досягали в окремі роки 40% від ВНП. Відроджені гігантські корпорації приступилися до методичного захоплення зовнішніх ринків для своїх товарів.
Зовнішньоторговельна стратегія Японії заснована на максимальному використанні порівняльних переваг. Як тільки якась галузь японської економіки досягає високих якісних показників, вона починає посилено працювати на експорт. Саме тому п’ять видів продукції, що користується найбільшим попитом на зовнішньому ринку (легкові автомобілі, побутова електронна апаратура, сталевий прокат, автомобілі промислового призначення й мотори), представляли наприкінці 70-х років більше 50% японського експорту, тоді як у структурі французького експорту частка аналогічних товарів була нижче 20%. Завдяки росту експорту японська економіка порівняно безболісно пережила різке підвищення цін на нафтопродукти. У японській економіці держава грає надзвичайно важливу роль.
Протекціонізм являє собою найпоширенішу форму втручання держави в економіку. Завдяки митним бар’єрам і нетарифному регулюванню (заборони, квоти й т.п.), Японія надійно захищає свій внутрішній ринок від іноземних товарів. Так, наприклад, повністю заборонений імпорт рису, а ціни на японські автомобілі усередині країни значно вище, ніж ціни на ті ж автомобілі, що пропонуються на зовнішньому ринку. Такий протекціонізм не має нічого загального з автаркією або інертністю. Економіст Ф. Аркуш називав його "виховним протекціонізмом": національні підприємства захищені рівно настільки, щоб підготуватися до міжнародної конкуренції, і в міру можливості уряд усуває один митний бар’єр за іншим. Таку практику ще називають "стратегічною торговельною політикою", оскільки в тісній взаємодії з підприємцями уряд визначає галузі промисловості, що потребують підтримки й захисту держави.
Однак не слід перебільшувати як роль держави, так і готовність до співробітництва з нею великих підприємців. Прагнення Міністерства промисловості й зовнішньої торгівлі постійно втручатися в економіку врівноважується приватними інтересами. Про це свідчить відмова японського парламенту схвалити проект закону, запропонованого в 1963р., що надавав державі широкі повноваження по проведенню твердої політики відносно приватних фірм. Зараз втручання влади в японську економіку нагадує французьке планування. Як національний пріоритет вибирається експорт продукції ряду галузей, де досягнуті найвищі якісні показники.
Особливий характер взаємин між приватним і державним секторами японської економіки, протекціоністська політика Японії і її прагнення за всяку ціну розширювати свою присутність на міжнародному ринку, викликають глибоке занепокоєння в промислових колах країн-конкурентів. Процеси, прямо протилежні тим, що відбуваються в Сполучених Штатах Америки, призвели до того, що позитивне сальдо японського зовнішньоторговельного балансу перетворили Японію в найбільшого кредитора іншого світу. Щорічний приріст внутрішніх нагромаджень перевищує обсяг щорічних інвестицій, що створює сприятливі умови для розміщення засобів за кордоном, оскільки державний бюджет практично врівноважений. Тому японці скуповують за кордоном підприємства в самих різних галузях економіки. Відповідно до логіки багатонаціональних корпорацій, найбільші японські фірми вступили у фазу глобалізації своїх капіталовкладень, створюючи інтегроване виробництво у світовому масштабі. Для цього вони сміло переносять виробництво на територію іноземних держав. Так, наприклад, незважаючи на скорочення імпорту японських автомобілів у Сполучені Штати, їхня частка в американському автомобільному парку постійно збільшується завдяки діяльності японських автомобільних заводів на території США.
Японія перетворилася в економічного гіганта, що зумів завоювати значні сегменти ринку в основних господарських комплексах миру: у США й Західній Європі. Завдяки досягненням "технологічної думки в таких областях, як електроніка, нові матеріали й т.п., японські промислові корпорації є грізними конкурентами для американських і західноєвропейських підприємств. Однак не слід забувати, що ВВП Японії становить лише половину від ВВП Сполучених Штатів Америки або ЄЕС. Із цього погляду, незважаючи на міць й ефективність японської економіки, ця країна є скоріше партнером, ніж супротивником інших промислово розвинених країн Заходу.
4 Подальший розвиток ринкової економіки у Франції, США й Південній Кореї
У Франції втручання держави в економіку має давні традиції, якщо згадати діяльність ще Батисту Кольбера, міністра фінансів Людовика XI, що намагався створити підприємства з виробництва предметів розкоші, щоб збільшити потенціал національної промисловості й стимулювати експорт. Новий політичний режим, що виник у Франції в 1944р., став проводити політику активного державного втручання в економіку.
Значну роль у цьому зіграла політична діяльність генерала Шарля де Голля й комуніста Моріса Тореза, що залишила помітний слід в економічній історії Франції. З ім’ям першого пов’язане звільнення країни в 1944р. й ідея відродження величі французької нації. У свою чергу Моріс Торез, шо займав пост генерального секретаря Французької комуністичної партії з 1930 по 1964 роки, зіграв величезну роль у житті Франції, оскільки в той час йому довіряли приблизно 25% виборців.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
