113452 (576971), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Чи не найважливіше значення в підсистемі громадянських цінностей має глибоке усвідомлення особистістю виняткової ролі в житті людей мови своєї нації, у якій на генетичному рівні втілюються творча сила народного духу, помисли народу, його сподівання, віра та воля. Водночас кожен громадянин повинен усвідомити об'єднувальну, державотворчу роль державної мови, розуміти її значення для розвитку нації, бездоганно володіти нею, активно сприяти її функціонуванню в усіх сферах суспільного життя.

Світоглядні цінності належать до, так би мовити, трансцендентних орієнтацій людини. Вони допомагають людині виходити за межі своєї земної буденності й оцінювати себе, свої теперішні діяння, спосіб життя з позицій вічних цінностей. Навіщо я живу? Що залишу для людей після себе? Чи не зникну я безслідно, коли закінчиться земне моє життя?

Віра в безсмертя людської душі може органічно поєднуватись у свідомості та самосвідомості особистості з її вірою в Бога. Таке поєднання за певних умов виховання, що базується на гуманістичних, моральних засадах, стає для людини невичерпним джерелом самоактивності. Воно допомагає збагнути сенс життя в його зв'язку з вічністю, актуалізувати потребу самовдосконалення та творення себе задля осягнення найвищої, достойної гідності Людини мети – служити людям, Вітчизні і знаходити в цьому справжнє людське щастя.

Екологічна вихованість є однією з найбільш вагомих і найбільш актуальних особистіших цінностей. Вона виражається у глибокому усвідомленні неоціненного значення навколишнього природного середовища у житті, у бережливому ставленні до природи, розвиненій, дійовій потребі захищати її від нерозумних і небезпечних впливів.

Естетична вихованість, розвиненість естетичних смаків, уподобань, уміння відрізняти справжню, благородну красу від дешевих імітацій, вульгарності – все це завжди розглядалось як важливі характеристики людини, що свідчать про її інтелігентність, високу духовність.

На перший погляд може здатися, що інтелектуальні цінності не мають відношення до духовності. Проте такі інтелектуальні характеристики, як здатність мислити критично й самокритично, спроможність плекати власні об'єктивні оцінки, погляди на різні життєві явища, на саму людину, сенс життя як запоруку здатності до самостійного вибору, забезпечують нашу готовність протистояти експансивному нав'язуванню їй ззовні готових, часто сумнівного ґатунку еталонів, орієнтацій.

Валеологічні цінності виявляються в серйозному, відповідальному ставленні до свого фізичного та психічного здоров'я. Людина може зреалізувати свої майже безмежні можливості, якщо з ранніх літ привчає себе до здорового способу життя, надає належного значення фізичній культурі та спорту, зрештою, усвідомлює, що турбота про здоров'я – це не тільки її особиста справа, а й вияв відповідальності перед суспільством, державою.

Вагомість охарактеризованих груп цінностей зростає в міру посилення їх взаємозв'язку в єдиній системі духовності, яка й визначає сутність особистості взагалі та її громадянську сутність зокрема.

(З підручника)

Запитання:

1. До якого стилю мовлення належить текст? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь:

1. Продовжіть третій абзац, навівши приклад, який ілюструватиме відмінність між цінністю і нормою.

Відповідь:

1. Спираючись на зміст тексту, сформулюйте речення про роль цінностей у житті людини і запишіть його.

Відповідь:

1. Наведіть 6-7 найважливіших, на Ваш погляд, цінностей та їхні антонімічні поняття

(наприклад: добро-зло).

Відповідь:

1. Поясніть, як Ви оцінюєте нігілістичне ставлення частини нашої молоді до мови і культури свого народу.

Відповідь:

1. Спираючись на зміст тексту, дайте визначення поняття духовність.

Відповідь:

ІІ. Прочитайте уважно текст. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання 1–6 до нього. Відповіді на запитання й завдання запишіть після слова «Відповідь».

Наш гість жаданий – Дон Кіхот

1. Ще в дитинстві багатьом із нас доводилося читати трохи дивацьку книжку про химерного лицаря Дон Кіхота та його незвичайного, але зворушливо відданого зброєносця СанчоПансу. Потім, звідавши колючих вітрів життя, ми вдумливо перечитуємо мудру книгу: Мігель Сервантес де Сааведра «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Спершу бачимо тільки контури неправдоподібних постатей і подій. Тоді відходимо на певну відстань, як від великої картини художника, і за рясними мазками пензля починають проглядатися постаті, разюче знайомі картини, що наче узагальнюють події нашого власного життя. Вдивляємось у книгу, як у прозору глибінь води, – і на спокійному плесі відбивається обличчя і весь світ навколо...

2. «Дон Кіхот» – це не звичайна книжка пригод, а книжка про людину, про людство, про високі поривання духу, людські змагання й здобутки. Ось чому три з половиною століття читають її і знаходять у ній, либонь, глибший зміст, ніж знаходили сучасники.

3. Дуже цікаві взаємини з «Дон Кіхотом» були в Гейне: «Кожні п'ять років мого життя я перечитував «Дон Кіхота» з різними враженнями, що змінювали одне одне. Коли я досяг юнацького розквіту й недосвідченими руками нишпорив у трояндових кущах життя та хапався за найвищі скелі, щоб бути ближче до сонця, а ночами марив про орлів та чистих дів, тоді «Дон Кіхот» уявлявся мені досить безвідрадною книгою, а коли вона траплялася мені дорогою, я роздратовано відкидав її набік. Пізніше, коли я дозрів і став мужем, я вже певною мірою змирився з сердешним захисником Дульсінеї й почав насміхатися з нього. «Дурень», – казав я. Але дивна річ: на всіх життєвих дорогах мене переслідували захмарні тіні худющого лицаря та його опецькуватого зброєносця, а особливо коли я зупинявся на небезпечному перехресті... Праворуч був Дон Кіхот з Ламанчі на своєму абстрактному Росінанті, а ліворуч – Санчо Панса на своєму позитивному віслюкові».

1. У кожної людини власна концепція світу, і кожен по-своєму шукає в цьому світі своє місце. Один знаходить місце для подвигу, іншого життя облягає так щільно, що не залишає такого місця. У Дон Кіхота призма, крізь яку він дивився на життя, була аж надто своєрідною й перебільшувальною, а внутрішня сила й рішучість дивовижною. Найгірші невдачі не могли його навчити тієї поміркованості й обережності, що ведуть до успіху. Зрештою, для нього важливий не успіх, а вірність собі, своїм ідеалам і високим поняттям честі. В найскладніших ситуаціях він не падає духом і залишається собою.

2. Дон Кіхот вийшов у лицарському озброєнні допомагати зневаженим і скривдженим, що чекають його прикладу, більше того – його подвигів. Він мав високі уявлення про людину, творив із неї ідеал.

3. Його зброєносець Санчо Панса не має жодних ілюзій. Його простонародний тверезий розум сприймає світ практично. Розум цього хитруватого селянина оцінює всі поразки й приниження шляхетного лицаря, а серце Санчо схиляється до того величного й чесного, що є в сліпій хоробрості Дон Кіхота. Здоровим чуттям Санчо розуміє високий дух шляхетності, безкорисливості свого доброго, але такого незугарного пана й відданий йому всією душею. Виявляється, зрештою, Санчо Пансу приваблює не губернаторство, а висока натура, ентузіазм, духовна енергія Дон Кіхота. Санчо підсвідомо розуміє той високий дух і відчуває в ньому опору. Може, цілий народ, з якого Санчо – лише колоритний тип, відчуває такий неусвідомлений потяг до Дон Кіхотів?

(7) Що змушує розважливого Санчо йти за напівбожевільним ідальго? Це велика загадка роману й велика загадка життя. У чому сила шляхетних і непрактичних, сповнених духу й, по суті, беззахисних, тих хоробрих сміливців, що вирушають на боротьбу зі світом боронити скривджених, з ентузіазмом і вірою в остаточну перемогу правди й добра? Чому тверезий і кмітливий селянин самохіть поділяє долю дивака, його пригоди й поразки, а також його надії? Чи немає в цьому прихованої алегорії про затаєну в глибині серця віру народу у своїх духовних провідників, у своїх шляхетних ідеалістів, далеко не завжди розважливих і розумних, але високих духом?

1. Дон Кіхот – вічний образ. Він з'явився в країні найбільших суперечностей, найглибших прірв між реальним буттям і марнославною свідомістю людей. Він і зараз іде по землі, його дух неодмінно оживає в кожному народові й у кожній людині.

2. Дон Кіхот приходить до нас у зоряну годину нашого життя. В юнацтві, коли відчуваєш легкість кроку, а надмір сил розпирає груди, хочеться зробити щось надзвичайне. Хочеться створити інший світ, якого нам, звичним до второваної колії, так бракує.

(10) Кожне покоління шукатиме в романі «Дон Кіхот» розгадки притчі про життя й наповнюватиме своїм змістом підтекст твору, шукатиме в ньому алегорій, метафор.

(За Є. Сверстюком)

Запитання:

1. До якого стилю мовлення належить текст? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь: ________________________________________________________________

1. Яка думка об'єднує перший і третій абзаци?

Відповідь: ________________________________________________________________

1. Спираючись на зміст 4, 5, 6, 7 абзаців, назвіть найсуттєвіше у світоглядах Дон Кіхота й Санчо Панси.

Відповідь: _________________________________________________________________

1. Розважливий Санчо Панса поділяє долю Дон Кіхота, його поразки, а також надії. Що, на думку автора тексту, означає така поведінка Санчо?

Відповідь: ________________________________________________________________

1. Спираючись на текст, дайте визначення поняття донкіхотство.

Відповідь: _________________________________________________________________

1. Сформулюйте й запишіть своїми словами проблему, метафорично виражену Гейне так: «Але дивна річ: на всіх життєвих дорогах мене переслідували захмарні тіні худющого лицаря та його опецькуватого зброєносця, а особливо коли я зупинявся на небезпечному перехресті... Праворуч був Дон Кіхот з Ламанчі на своєму абстрактному Росінанті, а ліворуч – Санчо Панса на своєму позитивному віслюкові».

Відповідь: ________________________________________________________________

ІІІ. Прочитайте уважно текст. Виконайте завдання до нього. Із чотирьох варіантів відповідей виберіть ОДНУ ПРАВИЛЬНУ

Феномен Стуса

(1-3) На сьогоднішній хвилі оновлення ім'я Стуса увійшло в життя українського народу як важливий чинник пробудження й самоусвідомлення, набуло значною мірою символічного значення.

(4-7) В історії кожної національної культури були свої подвижники. Що ж до культури української, то вона давала особливо вдячний ґрунт для подвижництва, інакше вона просто не могла б вижити в тих жорстких і неповноцінних умовах, які визначила їй історія. Дух Шевченка витає над нею, невблаганно шукаючи все нових втілень, і одним з них став Василь Стус.

(8-15) Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса. Це щось незмірно вагоміше від суто літературного впливу. Недарма Ю. Шевельов писав: «Шевченко для нього – як українська мова. Він нею пише, він нею дихає, він кує й перековує її, як йому велить творчий дух. Не можна собі уявити Стуса поза українською мовою, не можна його уявити поза Шевченковою стихією». То, справді, глибоко внутрішня єдність, генетичний духовний зв'язок при гострому запереченні наслідування шевченківських форм, інерції «шевченківського кожуха». Стусову поетику, його «образ вірша» єднає з Шевченком своєрідний кругообіг образів, глобальна повторюваність певних мотивів і форм.

(16-21) 3 перших кроків свого творчого самовиявлення Стус брав на себе багато. Вже в ранніх віршах болісно шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності – не ситої і ледачої, а тієї, що її треба виборювати дорогою ціною – пізнанням самого себе, готовністю не зрадити себе. «Як вибухнути, щоб горіть?!» – так звучить у Стуса вічне гамлетівське запитання. Його життєва модель – втілення принципу: між високою ідеєю та життєвим вибором, між словом і вчинком немає відстані, немає суперечності.

(22-26) Саме цим насамперед зумовлена особлива значущість Стусового образу буття для нашої людини, яку привчали бути рабом обставин, об'єктом чиєїсь волі, а не суб'єктом в його самовиявленні й самоутвердженні. З цим пов'язана й особлива вага Стусового слова. Воно підтверджене вчинком, «забезпечене нерозмінним запасом правди і ціною власного життя» (Євген Сверстюк), тому й не сприймається як фраза.

(27-35) Доводиться чути, що вся сила поезії Стуса – в тих ідеях, які вона несе в собі, в образі автора, тоді як суто поетичних відкриттів тут небагато. На цій підставі його як традиціоналіста протиставляють новаторам. Та з огляду на нашу історичну, національну долю така поезія завжди була актуальною, лишаючись головним, а подекуди чи не єдиним чинником національно-культурного самоствердження. У місткому афористичному слові вона несла правду всупереч заборонам, насильству, фальсифікації. А що за таке слово дорого треба платити – здоров'ям, долею, самим життям (і платили, платили сповна!), – воно не сприймалося як фраза, набувало ваги й закличної сили. Можливо, настане колись такий час, коли ми будемо справді вільними серед рівних – тоді й відмовимося від поетичної публіцистики, але ще не час...

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)